Реферат на тему:
Дослідження впливу сімейних відносин на виникнення страхів у дітей
У дослідженні простежується залежність виникнення страхів і тривожності
у дітей від відносин, що склалися в родині. Пропонується аналіз дитячих
малюнків за методикою “Моя сім’я”.
Проблема емоційно-психічного розвитку дитини стає актуальною нині,
зокрема, й з огляду на розмаїття психологічних проблем, які виникають у
батьків. Особливу увагу необхідно надавати дітям дошкільного віку, адже
саме в цей період психологічний простір дитини починає набувати
семантичної глибини, з’являються і проявляються перші узагальнення
переживань, що викликаються зустріччю з новими поняттями і категоріями
життя. На жаль, батьки, занурені у побутові турботи й проблеми
матеріального забезпечення сім’ї, дуже рідко помічають глибину
переживань, характерну для дітей раннього віку. А варто лиш поглянути на
похмурі обличчя дошкільнят, звернути увагу на їхні тривоги, а в багатьох
випадках і агресивні прояви в поведінці, аби зрозуміти важливість
означеної проблеми.
Питання психологічного розвитку дитини досліджувало багато вчених,
зокрема, Г. Абрамова, Х. Би, А. Валлон, Б. Ельконін, Н. Кряжева, І.
Кулагіна, В. Філіппова.
Об’єктом нашого дослідження є дитячі страхи і тривожність як наслідок
певних сімейних відносин.
Предмет дослідження – особливості залежності страхів від сімейних
відносин.
Мета роботи – дослідити плив сімейних відносин на виникнення страхів у
дітей через діагностичну процедуру за проективною методикою „Моя сім’я”.
Ми мали можливість простежити залежність проявів страхів у дітей від
психологічної атмосфери, яка панує в родині кожної окремої дитини,
залученої до дослідження. Для того, щоб вплинути на поведінку батьків з
дітьми в сім’ї та з іншими членами родини, на стиль виховання, ми мали
одержати певні факти, окрім відгуків вихователів дитячого садка. Для
цього дітям віком від 5 до 7 років ми запропонували зобразити на малюнку
свою родину. До середини дитинства дитина пов’язана тісними емоційними
зв’язками з батьками (чи з людьми, які її заміняють). Особливості цього
віку у кожної дитини ми й мали намір простежити.
Вибірка складала 30 хлопчиків і дівчаток. Один хлопчик (6 років) не
погодився виконувати завдання. Пояснення: „Не хочу! Можу намалювати щось
інше, або піду гратися”. Ми робимо висновок, що дитині неприємні
стосунки, які склалися в родині; можливо, недавно трапилася якась подія
в сім’ї, на яку дитина так реагує – не хоче згадувати. А наше завдання
асоціюється з неприємностями в родині.
20 % дітей не намалювали себе – це свідчить про труднощі самовираження
дитини у стосунках з близькими. „Мені важко знайти своє місце тут”,
„Мені і без них не погано” – все це можливі думки дитини, яка „забуває”
намалювати себе на картинці. На цей аспект ми особливо зважаємо, бо це
як ні що інше свідчить про наявність певних проблем у вихованні дитини,
які можуть відбитися й на відносинах з однолітками у дитячому садку.
Може виникати страх не відповідати вимогам батьків, вихователів,
вчителів.
Були діти, які намалювали себе дуже маленького розміру у порівнянні з
іншими членами родини.
Взагалі на малюнках багато елементів тривожності дітей – це часті
стирання вже зображеного. Багато штрихувань, обережних, слабких ліній.
Аналіз важливих елементів малюнка за тестом „Моя сім’я”
Обсяг статті не дозволяє докладно розглянути результати нашого
дослідження, тому наведемо деякі найхарактерніші результати.
Дмитрик (6 років) намалював себе поруч з мамою в такому співвідношенні,
що вона здається справжнім велетнем. Вихователька описує поведінку
хлопчика як тривожну, він часто невпевнений у своїх діях, боїться
зробити помилку, націлений на уникнення невдач. Ці факти, як і
підтверджує малюнок, свідчать про авторитарний стиль виховання дитини.
Хлопчик, судячи з усього, не має можливості висловлювати свою думку,
повинен безумовно підкорятися бажанням матері. Це може викликати
тривожний тип реагування на щось нове в житті, страх допуститися
помилки, а відтак може сформуватися стійка відраза до активних дій.
На малюнку немає батька. Він або взагалі не бере участі у вихованні
сина, або потрапив під вплив домінуючої в родині дружини. Такі відносини
в сім’ї дуже негативно впливають на подальше формування міжособистісних
відносин хлопчика з іншими, особливо з дівчатками. Сам хлопчик
характеризує матір як сувору.
Стирання на малюнку та штрихові лінії свідчать про підвищений рівень
тривожності хлопчика стосовно матері; можливо, він навіть боїться її.
Значущим елементом є те, що мати не має опори, тобто намальована ніби
відірвано від землі (також мають місце стирання). А син, навпаки, стоїть
на землі. Це можна проінтерпретувати як неусвідомлюване підвищення
статусу матері.
Лера (6 років). На її малюнку немає батька. На запитання „Хто тут
намальований?” відповіла, що намалювала маму, бабусю, себе та гойдалку.
Батько не уміщався на картинці – замість нього дівчинка вирішила
намалювати гойдалку. Тобто, для дитини важливішою була наявність на
малюнку гойдалки, ніж батька. Звичайно, це обумовлено роллю батька в
сім’ї та вихованні дівчинки. З психоаналітичної точки зору (за З.
Фройдом) у дівчинки можна припустити нерозвиненість „Супер-Его”. При
спостереженні в неї було помічено ознаки поведінки, не сумісної з
суспільними нормами, і такі, що відрізняються від загальних
морально-етичних норм. Ці норми поведінки дітям прищеплюються дітям в
дитсадку, їх належить прищеплювати й вдома, адже саме завдяки цим нормам
формується адекватна поведінка в суспільстві. Як видно з малюнка,
найближчим часом, якщо ситуація не зміниться, не зміниться стиль
виховання дитини в сім’ї, то подальше успішне формування „Супер-Его”
дівчинки буде неможливим.
Інша дівчинка, Юля (6 років), була у розпачі, коли виявилося, що їй
дісталися темні кольорові олівці й попросила замінити коробку. Ми
очікували, що її малюнок буде яскравим, кольоровим. Але вона використала
тільки три кольори: червоний – для сукні матері, жовтий – для сонечка і
платтячка молодшої сестрички та чорний – основний колір, яким вона
намалювала батька, брата, себе, хрещену матір. Себе Юля намалювала
одного розміру з молодшою сестрою, тобто вона відчуває себе маленькою,
незначною – в дівчинки занижена самооцінка.
Вибір чорного кольору свідчить, що у дівчинки немає прагнення щось
робити, тенденція до негативних переживань, разом з цим агресивна
стосовно оточення.
Довгі шиї у всіх членів родини свідчать про нездатність емоційно
стримувати себе у спілкуванні з іншими та у відносинах з членами сім’ї.
Дитина вважає, що дорослі вже виховані, їм не треба бути стриманими,
відтак дівчинка хоче швидше подорослішати. Вірогідно, їй будуть властиві
необдумані вчинки, нестриманість тоді, коли вона вирішить, що вже стала
дорослою (кризові періоди).
Червоний колір плаття у матері і чудернацька зачіска, яка нібито
відштовхує усіх від неї, свідчать про агресивні почуття до мами.
Дівчинка далеко стоїть від неї, їх розділяють молодша сестра і старший
брат. Найближча людина за малюнком для Юлі – це хрещена мати (в них
навіть схожі зачіски).
Узагальнюючи, можна стверджувати, що у стосунках дівчинки з рідними
немає місця емоційно теплим почуттям. Свої відносини з матір’ю вона
намагається змінити, переносячи це на ровесників у дитячому садку.
Спостерігаючи за дівчинкою протягом досить тривалого часу, ми помітили,
що вона не дозволяє своїй найближчій подрузі дружити з кимось іншим,
постійно свариться з нею та з „конкурентами”. Так вона намагається
знайти заміну матері, наблизити подругу до себе і вже ніколи її „не
відпускати”. Отже, можемо стверджувати про існування у дівчинки страху
бути покинутою близькою людиною, залишитися наодинці зі своїми
почуттями, без підтримки та любові. Вона навіть намалювала всеохоплююче
сонечко, яке має „розтопити” лід у родині. Це символ захисту і тепла,
джерело, якого так не вистачає дівчинці і всім її родичам.
Узагальнюючи усі ці приклади і, взагалі, результати нашого дослідження
можемо стверджувати, що частіш за все страхи дитини виходять з сім’ї,
вони обумовлені нервово-психічним станом батьків та їх ставленням до
дітей і життя взагалі.
Існують внутріродинні причини, що сприяють формуванню невротичної
особистості: невдоволення батьків статтю дитини, пізня дитина, сімейні
конфлікти, неповні родини.
Часто до психологів звертаються за консультацією батьки, незадоволені
статтю дитини. У таких випадках у дитини високий рівень тривожності: їй
прищеплюють якості, які їй не мають бути властиві. Крім того, існує
залежність між віком матері і страхами в дитини. Якщо мати в момент
народження дитини була старша 35 років, то її тривожність неминуче
підвищується.
У конфліктних родинах дуже часто невдоволення батьків одне одним
виливається на дитину. Часом маленька істота відчуває провину за ці
конфлікти, боїться стати їх причиною. Дитина може не говорити про це
батькам, особливо, якщо вони не звертають на неї уваги – все це може
порушувати сон дитини, їй снитимуться жахи, може знизитися апетит тощо.
Як не дивно, але в родинах, де батько активніший, ніж мати, у дитини
невроз страху практично ніколи не розвивається. І навпаки, у родинах, де
активна мати, картина протилежна. Така перспектива може очікувати
хлопчика Дмитрика, якщо його мати не змінить тип поведінки, який склався
у стосунках з дитиною.
Тривожні діти можуть бути в неповних родинах. Дитині (як хлопчику, так і
дівчинці ) не вистачає зразка поведінки представника чоловічої статі.
Брак стереотипу в цьому випадку викликає страх, що поширюється на всіх
чоловіків. Тому дитині для нормального розвитку обов’язково необхідний
зразок чоловічої поведінки. У цій якості може виступати дідусь, дядько,
будь-який близький родич [3; 6; 7].
На появу дитячих неврозів страху впливає так званий егоїзм батьків
стосовно дитини, не раз описаний у психологічній літературі. До цього
поширеного явища можна віднести такі негативні аспекти виховання.
1. Традиціоналізм відносин. У таких родинах взаємини з дитиною
побудовані за принципом „повинен” і „зобов’язаний”. Хлопчик хоче грати
на скрипці, а батько вважає, що справжній чоловік має відвідувати секцію
з боксу. Хлопчик, на настійну вимогу батька, вправляється спортом, але
друзі глузують з його незграбності. Замість того, щоб приймати свою
унікальність, дитина почуває неповноцінність, страх не впоратися з
якоюсь вправою. Комплекс неповноцінності надійно закріплюється,
поширюючись на всі життєві обставини. Мав рацію філософ, який казав, що
дорога в пекло вистелена добрими намірами.
2. Віддаленість батьків. Багато батьків ходять у гості, в театр, їздять
відпочивати без дітей. Дитина відчуває себе покинутою, їй нема з ким
поговорити про свої проблеми і тривоги. У таких дітей з’являється страх
самотності. У дистанційних родинах у дітей є всі передумови стати
наркоманами. Вони шукають друзів і емоційну підтримку на стороні, в колі
однолітків, однак при цьому часто стають об’єктом вимагання й обману.
3. Брак прихильності всередині родини. Це родини, де кожний має своє
приватне життя. „Мамо, хочу з тобою поговорити,” – каже маленький
хлопчик. „Йди краще до тата, він тебе вислухає,” – відповідає мати.
Скривджена дитина йде до батька, а батько відправляє її назад. Так
дитина й ходить по колу, від батька до матері, у пошуках любові і
розуміння. Проблеми хлопчика не вирішуються, а тільки нагромаджуються.
Варто пам’ятати, що любов – це не вроджене почуття, а придбане в процесі
життя. Любов – це універсальний засіб від усіх хвороб, а особливо
психологічних. Отож якщо батьки з різних причин не можуть присвятити
дитині багато часу, поговорити з нею про її проблеми, то слід хоча б
завести тварину, аби дитина реалізувала свої ніжні почуття, доглядала за
нею. Дружба і любов – от усе, що потрібно невротичній дитині [5; 6; 7].
Дитячі страхи зазвичай мають своєрідну „підтримку” з боку батьків –
дитина відчуває ті ж страхи, що й мати у сьогоденні. Діти дуже чуттєві,
тому, коли мати, інтуїтивно чи свідомо, намагається відгородити їх від
ситуацій, що її лякали чи лякають, у їх душі оселяється тривога і, як
наслідок, страх. Дуже часто мати своєю надміру неспокійною поведінкою
заражає дитину страхом.
Дуже часто надлишкова кількість страхів у дитини – результат
недостатньої емоційності батьків, їх надмірної суворості. Особливо
небезпечна ситуація, коли один з батьків тієї ж статі, що й дитина, дуже
суворий, а інший, протилежної статі, – м’який. Наприклад, сувора мати і
піддатливий батько для дівчинки, і навпаки, м’яка мати і суворий батько
для хлопчика. Дитина звичайно ідентифікує себе з одним з батьків, саме
його підтримка і схвалення найбільш значимі і дорогі в очах дитини. Якщо
ж механізм природної підтримки і схвалення порушується, то в дитини
знижується самооцінка, вона почуває себе непотрібною, невдахою, що,
звичайно, є сприятливим грунтом для появи різних страхів [1; 2; 4].
Нагодою для страхів стають і нереалізовані погрози – віддати в
дитбудинок, покликати „буку”, „дядька” тощо. І тут особливо вразливий
вік – молодший дошкільний, „дорослим” дошкільникам найбільш неприємні і
навіть небезпечні образи, що також знижують самооцінку дитини.
Страхи можуть зростати й існувати аж до дорослого віку. Зрозуміло, це
несприятливо впливає на формування характеру, обумовлює
реактивно-захисну поведінку (уникнення об’єкта страхів, а також усього
нового, невідомого). На тлі невротичного страху можлива поява інших
неврозів, астенії (підвищена стомлюваність, порушення сну, прискорення
серцебиття тощо). Звичайно невротичні страхи пов’язані зі страхами
батьківськими, їх важко долати. Основні з них – страх перед самотністю,
темрявою, тваринами.
Батькам важливо зрозуміти: якщо вони помітять щось подібне у своєї
дитини, то не слід вагатися, тягнути час, необхідно відразу звернутися
до дитячого психіатра чи психотерапевта. До 9 – 10 років тривожність як
риса характеру ще зворотна, періодичне м’яке керування страхами
необхідне – інакше постійний сильний страх у дитинстві перейде з часом у
фобію.
Отже, ми подали приклади з результатів нашого дослідження і довели, що
за допомогою такої проективної методики, як „Моя сім’я” чи „Малюнок
сім’ї”, підкріпленою спостереженням, можемо зробити певні висновки про
причини появи страхів у дітей дошкільного віку. Допомогти дитині на
цьому етапі – на етапі її активного розвитку – обов’язок дорослої
людини, яка хоче запобігти виникнення багатьох проблем у дитини в
майбутньому.
Література:
1. Дитячі психологічні травми, страхи. Як їх запобігти // Завуч. – 2002.
-№17 – 18. С. 62 – 63.
2. Захаров А. И. Дневные и ночные страхи у детей – С.-П.: „Союз”, 2001.
– 346 с.
3. Китринская У. „Детские страхи и их возникновение” – М.: Наука, 1989.
– 321с.
4. Кряжева Н. Л. Развитие эмоционального мира детей – Екатеринбург:
У-Фактория, 2004. – 192 с.
5. Кузьмина М. Детский невроз страха // Школьный психолог. – 2000. №25.
С. 8 – 10.
6. Лебедева Л. Велики ли глаза у страха? // Школьный психолог. – 2000.
№19. С. 8 – 17.
7. Лебедева Л. Страх – дело серьезное // Школьный психолог. – 2000. №21.
С. 12 – 13.
8. http://www.politik.org.ua
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
