Реферат на тему
Людина і гідросфера
ПЛАН
1. Гідросфера, роль води в кругообігу речовин у природі і житті людей.
2. Фізичне, хімічне та органічне забруднення вод (причини і наслідки).
Проблема дефіциту і причини нестачі прісних вод.
3. Проблема забруднення вод Світового океану та відродження малих річок.
4. Принципи раціонального використання водних ресурсів. Способи очищення
стічних вод.
1. Гідросфера, роль води в кругообігу речовин у природі і житті людей
Гідросфера – сукупність усіх водних об’єктів земної кулі: океанів,
морів, річок, озер, водосховищ, боліт, підземних вод, атмосферних вод,
льодовиків і снігового покриву. Отже, гідросфера на нашій планеті – це
основна частина її поверхні: понад 380 млн. км, або понад 75% площі
поверхні Землі (загальна її площа – 510 млн. км2.). Площа морів і
океанів становить – 361,2 млн. км, льодовики покривають 16,3 млн км2 або
майже 11% суші, озера і річки – 2,3 млн. км2 або 1,7%, болота та
перезволожені землі – 3 млн. км2.
Обсяг гідросфери – 1370,3 млн. км3, що складає 1:800 загального обсягу
планети. Незначна частина води знаходиться в атмосфері і в живих
організмах. Хімічний склад гідросфери наближається до середнього складу
морської води. Гідросфера перебуває у безперервній взаємодії з
атмосферою, земною корою та біосферою.
Світовий океан містить найбільшу масу води (1,34 млрд. км3) і охоплює
площу 361 млн. км2. Із 149 млн. км2. площі суходолу 3% припадає на
внутрішні водойми – озера, водосховища, річки. Більшість водних об’єктів
суходолу, за винятком деяких солоних озер, прісноводні. Вони мають
пріоритетне значення для розвитку життєвих процесів і господарської
діяльності людини. Обсяг води у них становить 184 тис. км3.
Серед прісноводних об’єктів найбільші запаси води зосереджені у
льодовиках (26 млн. км3). Це понад дві третини всіх запасів прісних вод.
Обсяг підземних вод становить 23,7 млн. км3, з них близько половини є
прісними, а решта – різного ступеня солоності. Для задоволення потреб
людини найбільшу цінність мають річкові води. Їх одночасний обсяг дуже
малий – 2 тис. км3 – 0,0002% загального обсягу вод і 0,006% обсягу
прісних вод планети.
У становленні людини, в її історії і культурі роль води значна.
Опанування просторів Землі проходило, в основному, річками і морями. Але
ще важливіше значення води в історії розвитку землеробства. Зрошення і
обводнення були надійною основою для виробництва сільськогосподарських
культур, що, в свою чергу, сприяло формуванню потужних державних
утворень стародавності. Недаремно значні стародавні цивілізації виникли
близько великих річок.
Вода – найбільш поширена на Землі хімічна сполука. Вона є простою,
стійкою у звичних умовах хімічною сполукою водню з киснем. За своєю
хімічною природою – це оксид водню Н2О. У чистому вигляді вода –
речовина безколірна, що не має смаку і запаху.
Вода має здатність розчиняти різноманітні речовини, з якими стикається у
водозбірному басейні. У ній можна зустріти всі елементи таблиці
Менделеєва. Наприклад, за останні роки із 87 стабільних хімічних
елементів, відомих у складі земної кори, близько 80 виявлені у природних
водах.
Усі ці елементи впливають на властивості і хімічний склад води. Не
дивно, що електропровідність розчинів у десятки тисяч разів вища, ніж
електропровідність води. Це пояснюється присутністю у розчинах іонів,
які прискорюють перенесення електричних зарядів.
Вплив зовнішніх чинників суттєво змінює структурні особливості води.
Експериментально доведено, що вода й водні розчини після
високотермічного прогрівання й тиску впродовж певного часу перебувають у
метастабільному стані. Метастабільна вода характеризується підвищеною
розчинною здатністю щодо карбонатів, сульфатів, оксидів, силікатів. Вона
має понижене значення кислотно-лужної рівноваги (рН) і тривалий час
утримує у своєму складі підвищену кількість розчинених речовин.
Вода має й інші властивості та особливості, що зумовлені різним вмістом
хімічних елементів і сполук. Отже, вода – це речовина з унікальними
властивостями, які не тільки недостатньо вивчені, але й не виявлені.
Без води неможливе існування біосфери і життя на Землі. Виключно велика
роль води у формуванні географічної оболонки землі. Вода – важливий
компонент багатьох ландшафтів.
Вода – не тільки елемент природного середовища, але й активний
геологічний і географічний чинник. Вона є носієм механічної і теплової
енергії, транспортує речовини, здійснює роботу. Вода завдяки своїй
рухливості відіграє важливу роль в обміні речовин і енергії між
геосферами і різними географічними районами.
Сучасне суспільне виробництво засноване на широкому застосуванні води:
її використовують у процесі отримання енергії, вода – необхідна умова
існування сільського господарства, водного транспорту, добувних галузей
промисловості, рибного і комунального господарства, відпочинку й
туризму. Вода дійсно пронизує все життя людини. Нестача води – велика
біда для людей. Без широкого її використання не можна перебороти у
глобальному масштабі ні продовольчої, ні енергетичної кризи.
Вода на Землі – це в основному відновлювальний природний компонент,
водні ресурси в окремих районах піддаються антропогенному виснаженню і
забрудненню. Вода – безцінне багатство, тому водні ресурси люди повинні
дбайливо й економно використовувати і охороняти.
Кругообіг води (або гідрологічний цикл) має основні риси кругообігу
хімічних елементів, він також збалансований у масштабах усієї Земної
кулі і приводиться в рух енергією.
Кругообіг води в природі – це безперервний процес руху й обміну води між
складовими частинами гідросфери. У ньому беруть участь дуже малі частки
поверхні нашої планети практично на молекулярному рівні в прилеглі до
неї глибинні товщі води й суші разом з потужним шаром атмосфери. У цьому
процесі бере участь як нежива, так і жива природа. Кожна рослина і кожна
тварина – є природним учасником глобального кругообігу води.
Розпочинається кругообіг із рухомих молекул води й зростає у просторі й
в часі від молекулярного до глобального масштабу.
Розпочався він в надрах нашої планети після її утворення, поступово
перейшовши на її поверхню. І сьогодні волога земних надр продовжує
живити гідросферу. Але основною рушійною силою кругообігу і його
джерелом енергії є Сонце й сила тяжіння.
Переміщення води з місця на місце в масштабах планети проходить головним
чином між океаном і сушею. Океан – основний споживач сонячної енергії.
Приблизно 7% отриманого від Сонця тепла він витрачає на нагрівання
атмосфери у результаті теплообміну з нею, 42% – на власну тепловіддачу,
яку випромінює будь-яке нагріте тіло. Частина, що залишилася, йде на
підтримання кругообігу води, тому вона витрачається на випромінювання, а
це більше половини отриманого тепла – 51%. Велика кількість тепла
перетворюється у водяну пару (близько 5х10 т води в рік), що майже в два
рази перевищує сумарну масу всіх озер світу і може покрити планету шаром
води в 1 м.
Отже, за добу з поверхні Світового океану випаровується майже стільки
води, скільки її знаходиться у руслі річок усього світу.
Підраховано, що приблизно за 3000 років вся сучасна маса гідросфери
повністю випаровується, тобто інтенсивність обміну або відновлення води
в ній за рахунок випаровування дуже велика. З часу останнього зледеніння
(10 тис. років тому), вона вже три рази пройшла через пароподібний стан
в атмосфері, а за час існування Землі – декілька мільйонів разів.
Молекули випарованої води в атмосфері формують складову гідросфери.
Концентрація водяної пари в атмосфері змінюється від 0,2% біля полюсів
до 2,6 % біля екватора і швидко зменшується з висотою. З висотою
температура повітря знижується, тому водяна пара на визначеній висоті
досягає насичення і конденсується. На рівні конденсації водяна пара
перетворюється у дрібні краплі й кристали снігу або льоду, з яких
утворюються системи хмар.
Хмари досить швидко завершують свій життєвий шлях, випадаючи у вигляді
дощу або снігу. Процес “випаровування-конденсація-опади” нетривкий, в
атмосфері вода затримується в середньому на 8–9 днів.
Основна маса випарованої води випадає на поверхню Світового океану, так
і не досягнувши материків, – приблизно 4,5.1020, що відповідає шару води
в океані 1,25 м. Ця частина кругообігу називається малою або океанічною.
Але не всі океани однаково активні у водообміні. Багато вологи
випаровується з поверхні Індійського океану, оскільки велика частина
його акваторій лежить у тропічних і субтропічних широтах. В Атлантичному
океані витрати вологи більші, ніж поступлення. А в Тихому океані опади
перевищують випаровування з його поверхні.
Кожний континент отримує з океану свою частку опадів: над Європою в рік
проноситься до 10 тис км3 води, над Південною Америкою – 20 тис км3 з
Атлантики і 10 тис. км3 з Тихого океану.
Більша частина водяної пари, перенесеної вітрами з океанів на сушу,
включається в кругообіг води на суші, де вона випаровується з поверхні
водойм – річок, озер, боліт за допомогою зволоженого ґрунту, воду
випаровують рослини, відкачуючи її через кореневу систему із ґрунту.
На суші проходить неодноразове випадання опадів і їх випаровування,
тобто виникають місцеві кругообіги. Загальна маса опадів на суші складає
1,2 . 1020 г, що відповідає шару води на її поверхні 0,85 м. Це майже на
четверту частину менше, ніж шар опадів на поверхні Світового океану.
Основна частина опадів є рідкими (85%), а твердими – 15%.
Опади на суші частково надходять у ґрунт, але велика частина знову
випаровується. Злиття мікропотічків утворює потоки, які з’єднуються і
перетворюються у річки. Річки зливаються і утворюють головну річку, яка
виносить воду в океан або закритий безстічний басейн. Випаровування води
з суші, стік їх річковими руслами, надходження в ґрунт і ґрунтові води
утворюють континентальну частину кругообігу. Випаровування з поверхні
океану, внесення вологи на сушу і стік води з суші в океан утворюють
глобальний (або головний) кругообіг води.
Кругообіг води – природно важливе явище, оскільки він забезпечує сушу
прісною водою, яка постійно поповнюється. Необхідно пам’ятати, що на
основі кругообігу води із розчинених в ній мінеральних сполук, а також
компонентів атмосфери закономірно виникла жива речовина, а з нею і
біохімічний кругообіг, масштаби якого зростають.
2.Фізичне, хімічне та біологічне забруднення вод (причини і наслідки).
Проблема дефіциту і причини нестачі прісних вод
Упродовж свого існування людство використовує воду річок, озер і
підземних джерел не тільки для безпосередніх потреб, а й для скидання в
них забруднених вод.
Води річок і озер, практично придатні для всіх видів водокористування,
складають лише 0,0161 % загального обсягу гідросфери планети, тобто 25
тис. км3. Однак у них щорічно скидається більше 450 км3 стічних вод, із
яких лише половина піддається очищенню. Тому майже третина річного
річкового стоку на земній кулі є забрудненою і в результаті стає
непридатною для багатьох видів водокористування.
За останнє століття багато річок та озер перетворилися на стічні канави.
Тому цією проблемою почали займатися не лише наукові, а й урядові та
міжнародні структури. Проте деякі індустріально розвинені країни
своєрідно підійшли до наведення порядку у внутрішніх водоймах. З одного
боку, вони розробили заходи, спрямовані на попередження або ліквідацію
забруднення, вклавши у це величезні кошти (наприклад, США, Японія), з
іншого – почали переводити підприємства, які найбільше використовують
водні ресурси, у країни, що розвиваються.
Зменшення мінімально допустимого стоку поверхневих вод або скорочення
запасів підземних вод називають виснаженням вод. Мінімально допустимим
стоком вважають стік, при якому забезпечується екологічно задовільний
стан водного об’єкта і умови водокористування.
Втручання людини у розвиток природних комплексів порушує рівновагу, що
склалася за багато років. Вирубування лісів, осушення боліт, запущення
ставків, випрямлення русел призводить до безперешкодного скидання талих
вод у річки і водойми. Бурхливі весняні потоки розмивають схили і
береги, замулюють русла і джерела. Вирубування прибережних лісів і
чагарників, розорювання заплав аж до русла зумовлює тотальну ерозію
ґрунтів.
Під забрудненням природних вод розуміють процес зміни складу і
властивостей води у водному об’єкті, внаслідок надходження до нього
забруднюючих речовин, зумовленого діяльністю людини, що призводить до
погіршення якості води.
Потрібно чітко розрізняти поняття забруднююча речовина і забруднювач
(джерело забруднення). Забруднююча воду речовина – це речовина у воді,
яка зумовлює порушення якості води. Забруднювач (джерело забруднення) –
це об’єкт, який вносить у поверхневі або підземні води забруднюючі
речовини, мікроорганізми та тепло. Речовини, що забруднюють природні
водойми, поділяються на фізичні, хімічні, біологічні.
Склад побутових стічних вод характеризується, по–перше, за фізичним
станом: 1) нерозчинні домішки, в тому числі: а) велика завись (розмір
частинок більше 100 мкм), б) суспензії, емульсії, піни (від 100 до 0,1
мкм); 2) розчинні речовини (розмір частинок менше 0,001 мкм). По–друге,
за хімічним станом: 1) мінеральні – пісок, глина, шлаки, розчини
мінеральних солей, мінеральні масла, кислоти, інші неорганічні речовини.
Всі вони входять до складу стічних вод різноманітних, насамперед,
машинобудівельних, металургійних, нафтопереробних, будівельних
виробництв. Дуже небезпечним є забруднення природних вод важкими
металами, зокрема, ртуттю, миш’яком, кадмієм. Ці домішки не лише
погіршують якість води, а й можуть заподіяти отруєння фауни у водоймах,
а також різні захворювання людини; 2) органічні, в тому числі : а)
рослинного походження (основний елемент вуглець), б) тваринного (значна
кількість азотних сполук). Частка органічних речовин складає 58%,
мінеральних — 42%. Отже, до них належать залишки рослин, плодів, овочів,
паперу, фізіологічні виділення людей і тварин, отрутохімікати,
синтетичні поверхнево–активні речовини (СПАР), смоли, феноли, альдегіди
тощо. Всі вони містяться у стічних водах комунального господарства,
целюлозно–паперових, м’ясопереробних і харчових підприємств,
тваринницьких ферм.
По–третє, за біологічним станом. Занесення у водне середовище і
розмноження у ньому небажаних для людини організмів називають
біологічним забрудненням. При забрудненні вод мікроорганізмами мають на
увазі їх бактеріальне забруднення. Біологічні забруднювачі потрапляють у
водойми із стічними водами комунального господарства, тваринницьких ферм
та сільськогосподарських угідь. Ці води містять хвороботворні бактерії
та віруси – збудники інфекцій. Використання забрудненої ними води для
пиття і купання призводить до захворювання холерою, дизентерією та
іншими інфекційними хворобами.
Ступінь антропогенного забруднення водних об’єктів визначається
концентрацією у воді шкідливих домішок і в різних галузях господарства
оцінюється по-різному.
Забруднення вод промисловими стічними водами. У водногосподарському
комплексі кожної країни промисловість, як уже зазначалося, є одним із
найбільших користувачів і забруднювачів води. Більшість води після
використання у процесі виробництва повертається у річки й озера у
вигляді стічних вод.
Забруднення вод у процесі сільськогосподарського виробництва
відбувається внаслідок інтенсивного використання мінеральних добрив і
хімічних засобів захисту рослин, водозабезпечення тваринницьких ферм і
комплексів, а також у процесі водно-меліоративних заходів.
Забруднення вод внаслідок впливу комунально–побутових вод.
Комунально–побутові стічні води становлять 15–20% усього об’єму стічних
вод. Проте, якщо обсяги промислових і сільськогосподарських стічних вод
та кількість забруднюючих речовин у них можна уникнути за рахунок
зворотного водопостачання, зміни технології виробництва, дотримання норм
і термінів хімізації землеробства, то для господарсько-побутових стічних
вод характерне постійне зростання їх обсягів. Це зумовлено зростанням
чисельності населення, збільшенням водокористування, поліпшенням
санітарно-гігієнічних умов життя у містах та інших населених пунктах.
Забруднення вод транспортними засобами. Водний транспорт забруднює воду
внаслідок скидання відходів і нафтопродуктів.
Радіоактивне забруднення зумовлене природними і штучними
(антропогенними) чинниками.
Повітряна міграція полютантів та її наслідки. Серед шляхів, якими
забруднюючі речовини потрапляють у водні об’єкти, чільне місце посідає
повітряний.
У багатьох країнах світу існує проблема дефіциту водних ресурсів. Це
пов’язано з їх географічним положенням в арідних і напіварідних
областях, а також у районах з великою кількістю споживання з метою
ірігації в щільнонаселенних регіонах.
У світі дана проблема розв’язувалася по-різному. Для вирішення питання
водного дефіциту обговорювалися різні проекти перекидання стоку аж до
фантастичних. Одним із найбільш сенсаційних був “проект транспортування
айсбергів” із Антарктиди і Гренландії, задуманий для міжконтинентального
(глобального) перекиду води. Інший проект передбачав перевезення прісної
води в спеціальних напівметалевих місткостях.
У багатьох країнах (США, Канада, СРСР, Мексика, Китай) розроблялися
проекти перекидання стоку із регіонів надлишку водних ресурсів у
дефіцитні. Відомий також проект трубопроводу для перекачування води із
гирла Амазонки в Африку. У Єгипті й Судані давно обговорюються проекти
будівництва каналу, який повинен з’єднати річку Бор із гирлом річки
Сабат в обхід гігантських боліт, де губиться велика кількість води на
випаровування.
У ряді країн (США, Ізраїль, СРСР) проводились експерименти щодо впливу
на хмари і отримання додаткових опадів, але їх результати поки що
незначні.
Одним із актуальних напрямків є опріснення морської води. Сумарні обсяги
опріснених вод перевищують 50 млн м3 у рік. Найбільші установки працюють
у Кувейті, АРЄ, Алжирі, Венесуелі, США, Казахстані, Японії.
3.Проблеми забруднення вод Світового океану та відродження малих річок
Господарська діяльність людини призвела до інтенсивного і швидкого
зростання забруднення Світового океану вуглеводними, важкими металами,
пестицидами. У деяких регіонах зустрічається евтрофікація морських і
океанічних акваторій.
На екологічну ситуацію в океанічних просторах впливають як природні, так
і суспільні чинники. Перші пов’язані з характером природних ресурсів, з
неподільністю загального предмету праці, природним зв’язком усіх
компонентів океаносфери. Другі зумовлені протиріччям у визначенні різних
методів, цілей природокористування держав.
Єдність Світового океану, його тісний взаємозв’язок із прилягаючими
районами суші становить проблему єдності природних ресурсів Світового
океану і прилягаючої суші та проблему сумісності використання цих
ресурсів. Отже, серед основних екологічних проблем можна виділити такі:
1. Експлуатаційне забруднення океану. В основному воно відбувається
через аварії танкерів.
2. Забруднення моря на морських нафтопромислах. При бурінні свердловин
із стаціонарних платформ плаваючих бурових установок. Важкі умови
експлуатації плаваючих бурових установок, неможливість покинути район
буріння при наступаючому штормі, скидання із свердловин нафти і газу, а
також порівняно невеликий досвід експлуатації цих установок веде до
аварії.
3. Скидання у глибини океану шкідливих відходів. З 1964 р. по 1986 р.
різні радянські організації скинули у води Північного Льодовитого океану
11 тис контейнерів із радіоактивним “сміттям”.
4. Захаращення морів і прибережних частин сміттям – головне джерело
забруднення. Щоденно у Світовий океан скидається приблизно 6,8 млн
металевих 0,64 млн. паперових і пластмасових, 0,43 млн. скляних
предметів.
5. Небезпечні вантажі складають половину людських перевезень і
нараховують більше 3 тис. найменувань. Зростає частина особливо
токсичних речовин.
6. Видобування визначених видів біологічних ресурсів та їх вплив на
кругообіг органічної речовини в океані і порушення зв’язків, що
склалися. Забруднення моря, особливо в прибережних зонах, веде не тільки
до зменшення видів, але і захворювання риб.
7. Експлуатація мінеральних ресурсів у шельфі. Будівельні роботи ?
днопоглиблювальні, паливні – ведуть до зниження і деградації природних
ландшафтів – естуаріїв, мокрових чагарників, прибережних водно-земельних
угідь, із якими пов’язана більшість світових рибних запасів.
8. Вплив гідробудівництва на річки, що впадають в море, океан. Це
особливо відчутно при впаданні таких великих річок, як Ніл, Конго,
Замбезі.
9. Вплив інтенсивного судноплавства. Забруднення нафтою і
сільськогосподарськими хімікатами, радіоактивними продуктами, важкими
металами і найрізноманітнішим сміттям, яке викидають в основному з
суден.
10. Розвиток рекреаційних комплексів. Тяжіння населення до берегів
створює навантаження на природне середовище, при якому воно деградує,
проходить різке погіршення його якості.
11. Екологічні проблеми, пов’язані із війнами і впливом військового
промислового комплексу. Перська затока в силу характерних морських рис і
геополітичних тенденцій в регіоні є найбільш забрудненою акваторією у
світі, де рівень забруднення води в 47 разів перевищує середньосвітовий.
Проблема захисту малих річок від забруднення є досить актуальною. У
поняття “мала річка” в різних країнах вкладають неоднаковий зміст. Якщо
у США до цієї категорії відносять рівнинні водостоки з площею водозбору
до 4000 км2, то в Росії їх водозбір не має перевищувати 2000 км2, а
довжина – 250 км для рівнинних районів. В Україні малими річками
називають водостоки, довжина яких не перевищує 100 км, а площа водозбору
– 2000 км2.
Малі річки формують “водний потенціал” країни, тому потребують особливої
уваги. Вони мають важливе господарське значення. Їх вода
використовується для зрошування полів і водопою тварин, а також
технічних потреб, насамперед сільського господарства. Тому вони першими
виснажуються, засмічуються й замулюються.
Упродовж останнього століття внаслідок масової вирубки лісів і
розорювання заплав, малі річки майже зовсім позбавлені природного
захисту. Це призвело до того, що у басейнах річок високої активності
набули ерозійні процеси, чому сприяло також порушення агротехніки на
водозборах: розорювання схилів і заплав, випрямлення русел тощо.
Джерелами забруднення наших річок є населені пункти та великі й малі
підприємства, не оснащені належним водо- і повітроочисним обладнанням,
наземні і підземні комунікації, поверхневий стік сільськогосподарських
угідь.
Ефективна охорона малих річок передбачає: припинення або суттєве
послаблення ерозійних процесів на водозборах; зменшення обсягів
поверхневого водостоку із сільськогосподарських угідь; будівництво
очисних споруд; дотримання вимог щодо зберігання та внесення в грунт
агрохімікатів тощо.
Захист малих річок та їх відродження необхідно спрямувати у такі
напрямки:
1) розробка спеціальних програм щодо відродження конкретної річки;
2) виконання природоохоронного законодавства, щодо умов розміщення та
експлуатації у басейні малих річок;
3) санітарний контроль за станом малих річок;
4) створення сприятливих умов для відтворення рибних запасів; охорона
тваринного світу річки;
5) запобігання антропогенній, водній і вітровій ерозії у долині річки;
6) насадження лісів і чагарників уздовж берегів долини, на її схилах і
на заплаві.
Дотримування наведених водоохоронних ”заповідей” є легшою і доступнішою
справою, ніж боротьба з наслідками забруднення поверхневих і підземних
вод.
4. Принципи раціонального використання водних ресурсів. Способи очищення
стічних вод
Для того, щоб зберегти гідросферу нашої планети від остаточного
забруднення і виснаження, необхідно перейти до раціонального
використання водних ресурсів. Воно повинно базуватися на трьох основних
принципах: суворій економії водовитрат; ефективному очищенні стічних
вод; санітарній охороні поверхневих та підземних вод від забруднення та
виснаження.
Застосування на виробництві замкнених циклів водокористування, заміна на
підприємствах існуючих водомістких технологій на більш прогресивні,
вдосконалення технології іригаційних робіт, ефективне очищення і широке
використання для зрошення та для виробництва стічних вод, заміна старої
аварійної системи водопостачання населених пунктів на сучасні,
встановлення лічильників, введення плати за воду – всі ці заходи повинні
зменшити обсяги використання води для господарських та побутових потреб.
Існує велика кількість способів очищення стічних вод і різні види їх
класифікації. Серед способів очищення найпоширеніші механічний,
фізико-хімічний і біологічний. Кожен із них передбачає цілий ряд
методів. Застосування того чи іншого способу чи методу очищення вод
визначається залежно від агрегатного стану, складу і концентрації
забруднюючих речовин.
При заборі води для господарсько-побутових потреб, очищення здійснюють
на водоочисних станціях. Вибір способів і методів очищення залежить від
якості води та її призначення. Перед подачею води у водогін її
прояснюють, тобто вилучають із неї завислі колоїдні частинки,
знезаражують і знебарвлюють, а при потребі – пом’якшують, дегазують,
дезодорують і дезактивують.
Прояснення води здійснюється внаслідок відстоювання, фільтрування та
коагуляції. Знезараження води відбувається за допомогою дії рідкого
хлору, хлорного вапна або озону. Поряд із знезараженням при дії даних
сполук відбувається знебарвлення води. Пом’якшення води відбувається
внаслідок дії вапна на надлишок солей кальцію і магнію. Такий метод має
назву реагентного (пропускання води через іонітні фільтри катіонітовим
методом пом’якшення води).
Зменшення вмісту заліза у воді досягається аерацією – збагаченням води
повітрям, внаслідок чого кисень повітря окислює розчинені у воді солі
двовалентного заліза (Fe2+) до тривалентного (Fe3+).
Дегазація відбувається за допомогою аерації та фільтрування води через
шар активного оксиду амонію. Таким методом виділяють з води сірководень
метан, надлишок фтору, вуглекислого та інших газів.
Виділення з води речовин, що надають їй певного смаку і запаху
(дегазація), здійснюють за допомогою активованого вугілля, озону,
діоксиду хлору або перманганату калію.
Очищення стічних вод потребує спеціальних очисних споруд і агрегатів, за
допомогою яких виділяють, знезаражують або знешкоджують забруднюючі
домішки. Побутові стічні води очищають механічним і біологічним
способами. Виробничі стічні води очищають разом із побутовими, але якщо
концентрація забруднюючих речовин перевищує допустиму або стічні води
містять високотоксичні речовини, то такі води попередньо очищають на
очисних спорудах відповідних підприємств, установ і тільки після цього
скидають у загальні очисні споруди. Перед скиданням очищених стічних вод
у водойми їх обов’язково знезаражують.
Механічне очищення служить для вилучення зі стічних вод нерозчинних
речовин. Воно забезпечується за допомогою таких методів, як
проціджування, відстоювання, фільтрування та центрифугування.
Проціджування стічних вод забезпечує затримання порівняно великих частин
забруднень, розміри яких перевищують 15–20 мм.
Фільтрування вод використовують для затримання найдрібніших нерозчинних
часток забруднень, що перебувають у завислому стані. Для цього
застосовують піщано–гравійні фільтри або спеціальні сітки.
Очищення стічних вод від механічних домішок здійснюють також за
допомогою гідроциклона — агрегата, який у процесі обертання цистерни з
водою внаслідок дії відцентрованих сил вилучає із води завислі частинки
забруднюючих речовин (центрифугування).
З метою інтенсифікації процесу механічного очищення побутових стічних
вод проводять їх аерацію, або ж аерацію поєднують з відстоюванням у
просвітлювачі чи біокоагуляторі.
Фізико–механічний спосіб поділяють на хімічний, фізико–хімічний та
біохімічний залежно від того, який метод очищення переважає.
Під час хімічного очищення у стічні води додають хімічні реагенти, які
внаслідок реакції із забруднюючими речовинами сприяють випаданню
останніх в осад або їх випаровуванню. До хімічного очищення відносять
коагуляцію і нейтралізацію. Коагуляція — процес додавання до стічних вод
речовин-коагулянтів, що сприяють прискореному виділенню нерозчинних і
частково розчинних речовин, які при відстоюванні не випадають в осад.
Коагуляція зумовлює поступове осідання дисперсних часток і виділення їх
з розчину у вигляді осаду. Цей процес називають седиментацією.
Нейтралізація — реакція, що приводить до знищення кислотних властивостей
розчину за допомогою лугів, а лужних — за допомогою кислот.
Фізико–хімічні та біологічні методи очищення вод поділяються на дві
групи: регенеративні та деструктивні. Перші дають змогу вилучати й
утилізувати зі стічних вод цінні елементи та речовини. Деструктивні
методи передбачають руйнацію забруднюючих речовин або їх знешкодження.
До регенеративних методів очищення належать: сорбція, екстракція,
евапорація, флотація, іонний обмін, електроліз, кристалізація,
випаровування тощо.
Сорбція — процес, внаслідок якого відбувається поглинання певною
речовиною (тілом) зі стічних вод газів, пари і розчинних речовин.
Екстракція — це процес переведення речовин із водної фази в органічну.
Евапорація — процес випаровування летких забруднюючих речовин внаслідок
пропускання пари через нагріті до 100°С стічні води.
Флотація — процес вилучення зі стічних вод забруднюючих речовин разом із
бульбашками повітря, що піднімаються на поверхню.
Іонний обмін. Цей метод широко застосовують для технологічного й
аналітичного розділення сумішей неорганічних іонів.
Електроліз полягає в тому, що пропускають струм через занурені у воді
електроди, підсилюють розчинення матеріалу електродів і утворення
згустків коагулята, що сприяє осаду забруднень.
Кристалізація ґрунтується на утворенні кристалів забруднюючих речовин
внаслідок природного або штучного прискореного випаровування рідини.
Випаровування застосовується при очищенні радіоактивно забруднених вод,
що переважно є стоками атомних електростанцій.
Деструктивна очистка стічних вод полягає в окисленні органічних речовин,
що містяться у стічних водах. Окислення й мінералізація органічних
забруднюючих речовин внаслідок аеробних біохімічних процесів становлять
суть біохімічного способу очищення стічних вод.
Біологічне очищення відбувається в природних умовах: на полях зрошення,
полях фільтрації, біологічних ставках або в штучних умовах — біологічних
фільтрах.
Література
1. Вендров С.Л. Жизнь наших рек. — Л.: Гидрометеоиздат, 1986. — 112 с.
2. Ковальчук І.П. Реґіональний еколого–геоморфологічний аналіз. — львів:
Інститут українознавства, 1997. — 440 с.
3. Комплексное использование и охрана водных ресурсов / О.М. Юшманов,
В.В. Шабанов, И.Г. Галямина и др. — М.: Агропромиздат, 1985. — 303 с.
4. Кукурудза С.І. Гідрологічні проблеми суходолу: навчальний посібник /
За ред. проф. В. Хільчевського. — Львів, 1999. — 232 с.
5. Кучерявий В.П. Екологія. — Львів: Світ, 2000. — 500 с.
6. Лосев К.С. Вода. — Л.: Гидрометеоиздат, 1989. — 272 с.
7. Малі річки України:Довідник / А.В. Яцик, Л.Б. Бишовець, Є.О. Богатов
та ін.; За ред. А.В. Яцика. — К.: Урожай, 1991. — 296 с.
8. Михайлов В.Н., Добровольський А.Д. Общая гидрология. — М.: Высшая
школа, 1991. — 368 с.
9. Основи екологічних знань. Навчальні матеріали / За ред. В.І.
Поліщука, Л.П. Царика. — Тернопіль: видавництво “Тернопіль”, 1994. — 175
с.
10. Основи соціоекології: навчальний посібник / Г.О. Бачинський, Н.В.
Беренда, В.Д. Бондаренко та ін.; За ред. Г.О. Бачинського. — К.: Вища
школа, 1995. — 238 с.
11. Охрана окружающей среды / С.В. Белов, Ф.А. Барбинов, А.Ф. Козьяков и
др. Под ред. С.В. Белова. — М.: Высшая школа, 1991. — 319 с.
12. Справочник по водным ресурсам / Под ред. Б.И. Стрельца. — К.:
Урожай, 1997. — 304 с.
13. Топчиев А.Г. Геоэкология: географические основы природопользования.
— Одесса: Астропринт, 1996. — 392 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
