.

Психологічні основи формування особистості у фізичному вихованні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
516 5457
Скачать документ

Реферат на тему:

Психологічні основи формування особистості у фізичному вихованні

ПЛАН

1 Вирішення загальновиховних завдань на уроках фізичної культури

2 Специфічні психологічні особливості виховних завдань на уроках
фізичної культури

3 Двоплановість виховного впливу вчителя фізичної культури на учня

4 Формування моральності школярів у процесі занять фізичною культурою і
спортом

5 Етапи формування моральної поведінки

6 Самовиховання учнів у процесі занять фізичною культурою

7 Завдання вчителя фізичної культури з керівництва самовихованням
школярів

8 Виховання учнів із відхиленням від норм поведінки у процесі занять
фізичною культурою і спортом

1 Вирішення загальновиховних завдань на уроках фізичної культури.

Фізичне виховання, як предмет шкільної програми, вирішує поряд з іншими
предметами загальновиховні завдання. Фізичне виховання в школі
здійснюється в тісному зв’язку з моральним, трудовим, естетичним та ін.
вихованням.

Для загального процесу формування особистості має значення, в якому віці
впливають на людину ті чи інші фактори, які є сприятливими для її
розвитку. Фізичні вправи є особливо цінними для всестороннього розвитку
особистості в дитячому та юнацькому віці. Засобами фізичного виховання
можна ефективно формувати такі дуже важливі моральні якості, як
працелюбність, відповідальність та обов’язок, товариська взаємодопомога,
гуманізм, чесність та ін.

Вихованню дружби, товариської взаємодопомоги сприяє правильне
підсумовування занять, коли вказується на достатній або недостатній
прояв цих якостей. Часто, наприклад, після гри або естафети тільки
оголошується результат. Якщо проаналізувати поведінку кожної команди,
показати, що команда, яка перемогла, правильно розподілила свої сили,
проявила взаємовиручку і тому перемогла, виховний вплив уроку значно
підвищується. Важливу цінність для формування особистості мають
спортивні змагання. Вони використовуються як для розвитку масового
спорту, так і для вирішення завдань морального виховання. Якщо змагання
є одним з важливих загально-шкільних традиційних заходів, яким передує
велика підготовча робота, тоді їхню виховну цінність важко переоцінити.
Відповідальність учасників змагання пов’язана не тільки із захистом
своїх власних інтересів, але й насамперед із спортивними інтересами
колективу, за який вони виступають.

2 Специфічні психологічні особливості виховних завдань на уроках
фізичної культури

Однією з фундаментальних потреб людини є потреба в рухах. Про її
розвиток та значення для людини свого часу писали Й. Г. Песталоцці, К.
Д. Ушинський, П.Ф. Лесгафт та ін. В немовлячому віці розвиток психіки
проходить в тісному зв’язку з розвитком рухів. З віком можливості
задоволення потреб у рухах обмежуються. Через це відбувається поступове
згасання і самої потреби в рухах.

За словами академіка М. М. Амосова, здоров’я людини визначається не
тільки відсутністю у неї хвороб, але і об’ємом, різноманітністю,
інтенсивністю рухів, які вона може виконати за день. Обмеженість рухових
можливостей є ознакою нездоров’я.

Для підтримання нормальної рухової активності школяр повинен кожного дня
виконувати 23-30 тисяч кроків, а дошкільник – 12 тисяч. Спостереження
доводять: і ті, і інші виконують половину.

Сьогодні нормальний день старшокласника – шість уроків у школі та 2-3
години на самопідготовку вдома, 3-4 години перегляд телепередач і
читання книг.

Діти стоять на зупинках, чекаючи тролейбус, щоб проїхати одну-дві
зупинки. Діти чекають ліфт, щоб піднятись на другий-третій поверх.

Фізичне навантаження дуже потрібне дітям! Воно не тільки тренує серце і
судини, готуючи до життя, але і розвиває м’язи – периферичне серце, які
при потребі приходять на допомогу організмові.

Щоб дитина нормально розвивалась, вона повинна неорганізовано займатись
будь-яким фізичним навантаженням не менше двох годин, організовано –
одну годину кожного дня. А пульс її повинен підніматись до тренувального
ефекту, не менше 140 ударів за хвилину.

3 Двоплановість виховного впливу вчителя фізичної культури на учня

Виховуючи учнів на уроці або під час тренувань, учитель враховує той
факт, що школярі знаходяться під виховними впливами школи, сім’ї та
соціального середовища. При цьому, ці впливи не завжди збігаються за
своєю спрямованістю. Тому виховний вплив учителя повинен мати характер
двоплановості: щоб кожна вимога вчителя сприймалась школярем не тільки
як вимога уроку або школи, але і як вимога до особистого і суспільного
життя школяра.

Для цього вчитель повинен передусім відмовитись від однопланового
впливу, розширити горизонт виховних заходів, сприймання вчинків учнів.
Для вчителя піклуванням повинні стати не стільки послух учня на уроці,
скільки принципово життєві установки; не успішність, а ставлення до
навчання, праці, доручень; не конкретний вчинок, а прояв у ньому
характеру. Кожен урок, кожне заняття в спортивній секції повинно
розглядатись як частина життя школяра, і тому норми поведінки учня
повинні бути нормами поведінки в житті поза школою.

4 Формування моральності школярів у процесі занять фізичною культурою і
спортом

Формування моральних якостей особистості учнів вимагає дотримання таких
умов:

1. Набуття учнями знань про моральну поведінку.

2. Правильна організація життя і діяльності школярів, набуття ними
позитивного досвіду моральної поведінки.

3. Формування у школярів соціальної потреби моральної поведінки.

5 Етапи формування моральної поведінки

Перший етап – вимушене прийняття вимог, які ставляться до школяра
педагогами.

Другий етап – школяр приймає вимоги добровільно, усвідомлюючи свої
обов’язки, проте ці вимоги залишаються для нього зовнішніми спонуканнями
вчинків.

Третій етап – моральні вимоги, які йдуть від учителя, стають особистими,
внутрішніми вимогами. Це відбувається тоді, коли у школяра виробляється
система переконань та ідеалів.

Четвертий етап – школяр активно впливає на дітей, що його оточують,
намагаючись змінити їх поведінку згідно зі своїми переконаннями та
ідеалами.

6 Самовиховання учнів у процесі занять фізичною культурою

Самовиховання – це діяльність людини, яка спрямована на зміну своєї
особистості. Воно, разом із наслідуванням і самоосвітою є (або повинно
бути) одним із шляхів самовдосконалення. Але для цього потрібно знати,
що слід удосконалювати. Ці знання про себе учні одержують від педагогів,
батьків, товаришів і шляхом самопізнання.

Прийоми самопізнання

Класифікація прийомів самовиховання

7 Завдання вчителя фізичної культури з керівництва самовихованням
школярів

Перше завдання – пробудити (або підтримати) прагнення школяра розвити в
собі позитивні риси особистості та звільнитись від негативних. Важливе
значення тут має ідеал людини, який стає для нього еталоном поведінки,
світогляду (реальний спортсмен або літературний герой).

Друге завдання – формування в учня самосвідомості високого рівня,
завдяки якому появляється можливість самопізнання. Чим молодший школяр,
тим менше в нього розвинена самосвідомість. Тому завданням учителя є
поступове формування прийомів самопізнання.

Третє завдання – допомогти школяреві скласти програму самовиховання,
намітити, які особливості поведінки, риси особистості слід розвивати і
які змінювати, викорінювати.

Четверте завдання – вказати розумні шляхи і способи самовиховання.

8 Виховання учнів із відхиленням від норм поведінки в процесі занять
фізичною культурою і спортом

Дисципліна – це визначений порядок поведінки, який відповідає нормам та
вимогам що сформувались. Вона буває двох видів: свідома (внутрішня) і з
примусу (зовнішня). Роль дисципліни на уроці фізичної культури
зводиться: до попередження травматизму, підвищення щільності уроку, до
підвищення успішності завдяки кращому засвоєнню навчального матеріалу.

Недисциплінованість – це негативна морально-вольова якість особистості,
яка виражається в невмінні або небажанні організувати свою поведінки
відповідно до суспільних норм та вимог. Причинами недисциплінованої
поведінки є:

• відсутність чіткої системи організації суспільно корисної діяльності і
залучення до неї школярів; на уроці фізичної культури це стосується
насамперед підготовки спортивного залу до занять, в тому числі і силами
самих учнів;

• недостатнє врахування вчителями фізичного виховання психологічних
особливостей школярів різного віку;

• незадоволеність учнів стосунками з педагогами (часто педагоги не
помічають у школярів нічого позитивного);

• прорахунки в організації навчально-виховної роботи і як наслідок –
пониження інтересу учнів до уроку;

• відсутність єдиних вимог як з боку педагогічного колективу школи, так
і з боку батьків. Часто вчителі теоретичних дисциплін і батьки
зневажливо ставляться до фізичної культури. Це ставлення може
закріпитись у свідомості учня, може створити у нього враження
непокарання за недисципліновану поведінку на уроці фізичної культури;

• часте непокарання порушників дисципліни.

Одним із проявів недисциплінованості є пропуск учнями уроків фізичної
культури. У більшості випадків пропуски учнями уроків без поважних
причин, а іноді і “у зв’язку з хворобою” (з наявністю довідки від
лікаря) мають суб’єктивний характер. Перш за все це:

• Відсутність цілеспрямованості та інтересу до уроку фізичної культури.
Встановлено, що від молодших до старших класів число школярів з
негативним ставленням до уроку фізичної культури збільшується.

• Соромливість. Школяру, який слаборозвинений фізично, багато вправ є не
посильні. Він соромиться показати свою слабкість, особливо якщо
однокласники не скупі на насміхання. У старших класах соромливість
виникає через сумісне навчання хлопців та дівчат.

• Іноді зауваження, осуд, які робить сам учитель фізичної культури в
нетактовній формі, відкриті насміхання призводять до того, що школяр не
бажає терпіти приниження і перестає відвідувати уроки, ненавидить
учителя.

Виховання недисциплінованих дітей у процесі занять фізичною культурою

Важковиховуваними дітьми вважаються ті, хто має відхилення в моральному
розвитку, закріплені негативні форми поведінки, хто постійно проявляє
недисциплінованість.

За ступенем педагогічної і соціальної занедбаності підлітків і старших
школярів можна поділити (умовно) на три групи:

Перша група – мають нормальні стосунки з навколишніми, але є недоліки в
характері, які часто пояснюються “хворобою росту”, психологічними
віковими особливостями. Вони не вміють лагодити з батьками, педагогами і
однолітками. У них не вироблено правильних критеріїв оцінки життєвих
ситуацій, тому вони не завжди можуть відділити хороше від поганого. Свої
недоліки ці школярі знають, але боротися з ними не можуть, бо не вміють
правильно користуватися своєю самостійністю, вони не підготовлені
батьками і школою до свободи дій.

Друга група – мають надмірний егоцентризм, який перетворює наявні у них
окремі недоліки і звички в негативні риси характеру, робить їх важкими у
спілкуванні. Вони самолюбиві, егоїстичні, невживчиві. На осуд їх
поведінки реагують озлобленням, заздрістю, бажанням все робити навпаки,
робити іншим боляче. Такі діти нікого не хочуть слухати, заперечують за
будь-ким право на їх виховання. Усе в житті стає для них нецікавим,
учитись не хочуть, будь-яка робота для них є важкою. Такі школярі легко
потрапляють у нехороші компанії.

Третя група – діти, які схильні до хуліганства. Стосунки з батьками у
них порушені, унаслідок чого в них низька самооцінка, і як своєрідна її
компенсація виникає бажання почуватись у ролі “героя”, заставити більш
слабшого визнати його переваги. Вони часто потрапляють у міліцію.

“Важкі діти” – це ті, які вимагають до себе особливого ставлення,
більшої уваги вчителів та колективу класу, до яких більше, ніж до інших
потрібний індивідуальний підхід.

Дослідження доводять, що “важкі” учні тричі менше захоплюються читанням
книг, удесятеро менше цікавляться технічною творчістю. Проте заняття
фізичною культурою та спортом їх цікавлять не меншою мірою, ніж
соціально благополучних однолітків. Тому фізична культура та спорт в
організації дозвілля важких дітей повинна займати одне з головних місць.

Завдання вчителя фізичної культури – помітити у важкому учневі хороші
риси характеру, які приховані іноді за зовнішнім проявом грубощів,
негативізму, а іноді і цинізму.

Психологічна дія такого підходу полягає в тому, що такі діти переконані,
що вони погані, що з них нічого хорошого не вийде. Усвідомлення своєї
невиправності негативно впливає на їх поведінку. Коли ж з допомогою
педагога дитина знаходить у собі щось позитивне, тоді ця свідомість
змінює її самооцінку, відкриває для нього надію на виправлення, якщо
вона дійсно цього хоче. Помітивши свою користь для людей, вона вже не
усувається від них, не протиставляє себе класу або спортивній команді.
Практика показує, що в роботі з важковиховуваними дітьми корисно
залучати минулих своїх вихованців-спортсменів, які самі раніше були
“важкими”. Вони є для таких дітей наочним прикладом того, що є ще час
для виправлення.

Література

Гуменюк Н.П., Клименко В.В. Психология физического воспитания и спорта.
– К.: Вища школа, 1985.

Данилина Л.Н., Плахтиенко В.А. Проблемы психической надежности в спорте.
– М.: ГЦОЛИФК, 1980.

Джамгаров Т.Т. Психологическая систематика видов спорта и
соревновательных упражнений / В сб. Психология и современный спорт. –
М.: ФиС, 1982.

Джамгаров Т.Т., Пуни А.Ц. Психология физического воспитания и спорта. –
М.: ФиС, 1979.

Дойзер Э. Здоровье спортсмена. – М.: ФиС, 1980.

Допинговый монстр. – Р.Д. Сейфулла, И.А Анкундинова. – М., 1996.

Ильин Е.П. Психология физического воспитания. – М.: Просвещение,1987.

Коломейцев Ю.А. Взаимоотношения в спортивной команде. – М.: ФиС, 1984.

Кретти Б. Дж. Психология в современном спорте. – М.: ФиС, 1978.

Марищук В.Л. и др. Методики психодиагностики в спорте. – М.:
Просвещение, 1990.

Мартенс Р. Социальная психология и спорт. – М.: ФиС, 1979.

Мельников В.М. Психология.Учебник для ИФК. – М.: ФиС, 1987.

Найдиффер Р.М. Психология соревнующегося спортсмена. – М.: ФиС, 1979.

Некрасов В.П., Худадов Н.А. и др. Психорегуляция в подготовке
спортсменов. – М.: ФиС, 1985.

Озеров В.П. Психомоторное развитие спортсменов. – Кишинев: Штиинца,
1983.

Онищенко І.М. Психологія фізичного виховання і спорту. К.: Вища школа,
1975.

О. Сильвия. Избранные лекции по психологии спорта. – Тарту, 1973.

Пилоян Р.А. Мотивация спортивной деятельности. – М.: ФиС, 1984.

Попов А.Л. Спортивная психология. – М.: Московский психолого-социальный
институт. Флинта, 1998.

Психология и современный спорт /Сб. научных работ психологов спорта. –
М.: ФиС, 1973.

Психология спорта высших достижений. Под ред. А.В. Родионова. – М.: ФиС,
1979.

Пуни А.Ц. Очерки психологии спорта, – М.: ФиС, 1959.

Пуни А.Ц. Психология. – М.: ФиС, 1974.

Родионов А.В. Психодиагностика спортивных способностей. – М.: ФиС, 1973.

Родионов А.В. Психофизическая тренировка. – М.: ТОО “Дар”, 1995.

Рудик П.А. Психология. – М.: ФиС, 1958.

Рудик П.А. Психология. – М.: ФиС, 1974.

Семиченко В.А. Психология общения. – К.: “Магистр-S”, 1997.

Синайский М.М., Попов А.Л. Систематика соревновательных действий
спортсменов по критериям результатов. – М.: Теория и практика ФК, № 2,
1996

Спиридонов Н.И. Самовнушение, движение, сон, здоровье. М.: ФиС , 1976.

Справочник по психиатрии. //Под ред. А.В. Снежевского. – М.: Медицина,
1985.

Станкин М.И. Психолого-педагогические основы физического воспитания. –
М.: Просвещение, 1987.

Станкин М.И. Этика спортивного педагога. – М.: Знание, 1983.

Сурков Е.Н. Психология спорта в терминах, понятиях, междисциплинарных
связях // Словарь-справочник /. – СПб.: ГАФК им. П.Ф. Лесгафта, 1996.

Уэйнберг Р.С., Гоулд Д. – Основы психологии спорта и физической
культуры. К.: Олимпийская литература, 1998.

Фридман Л.М., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя. – М.:
Просвещение, 1991.

Ханин Ю.Л. Психология общения в спорте. – М.: ФиС, 1980.

Цзен Н.В., Пахомов Ю.В. Психотренинг игры и упражнения. – М.: ФиС, 1988.

Шапошникова В.И. Индивидуализация и прогноз в спорте. – М.: ФиС, 1984
(Наука – спорту).

Швальбе Б. Швальбе Х. Личность, карьера, успех. – М.: Прогресс-интер,
1993.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020