.

Економічне і соціально-політичне становище сполучених штатів Америки (США) у міжвоєнний період (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 10500
Скачать документ

Реферат на тему:

Економічне і соціально-політичне становище сполучених штатів Америки
(США) у міжвоєнний період

США були єдиною країною, яка не понесла економічних втрат, а навпаки,
виграла від участі у Першій світовій війні. Прибутки американських
монополій за роки війни (1914-1919 рр.) зросли в кілька разів. Вони
становили понад 35 млрд. доларів. Витрати на війну становили 25,7 млрд.
доларів. Капіталовкладення монополій за кордоном після Першої світової
війни збільшились у шість разів. Експорт у 1920 р. перевищив імпорт на
2,9 млрд. доларів. США із боржника європейських країн стали їх
кредитором. Європейські країни заборгували США 10 млрд. доларів.
Концентрація промислового виробництва і капіталу досягли небачених
масштабів. Кількість підприємств, які отримали 1 млрд. доларів прибутку
за рік, зросла майже удвічі.

У війну США вступили тоді, коли сили обох воюючих сторін виснажились і
результат боротьби був близький. За час участі в бойових діях армія США
втратила 50 тис. чол. вбитими, близько 200 тис. чол. пораненими. На
території США бойові дії не велися.

По закінченню війни США виробляли 50% світового видобутку вугілля, 2/3
нафти, 3/5 виробництва сталі, 40% світового золотого запасу золота було
в США. За показниками експорту США вийшли на перше місце у світі. Він
зріс з 2 млрд. доларів в 1914 р. до 6 млрд. доларів в 1918 р.

США після війни вступили на шлях нової індустріалізації. Автомобільна
промисловість нарощувала випуск своєї продукції. Так, якщо у 1914 р.
виробництво автомобілів складало 500 тис. одиниць, то у 1919 р. – 7млн.
500 тис. одиниць. У промисловості працювало 25 млн. чол. (із 42 млн.
працездатних). На заводах Форда та інших вперше запровадили конвеєр, що
привело до здешевлення виробленої продукції. Тоннаж торгового флоту
виріс з 276 тис. тонн до 2 млн. 476 тис. т. За роки війни заробітна
плата робітників зросла на 55%. Населення США в 1920 р. складало 105,7
млн. чол. Із них 54% проживало в містах.

Після закінчення війни іноземні замовлення зменшились на 32 %.
Підприємці поставили питання про ліквідацію зарплати воєнного часу. У
1920-1921 рр. зарплата робітників впала на 25-50%. Робітники почали
протестувати проти скорочення зарплати. У 1919 р. відбувся страйк
портових робітників Нью-Йорка, загальний страйк робітників Сіетла,
страйки металургів, шахтарів. Протягом 1919 р. відбулося 3577 страйків
які охопили понад 4 млн. робітників. Усі страйки робітників потерпіли
поразка. Інколи, як це було в Сіетлі, проти страйкарів влада
використовувала військо. На хвилі піднесення страйкового руху в 1919 р.
в США була створена Комуністична партія на чолі з талановитим
публіцистом Джоном Рідом.

Такий розвиток подій спонукав американську буржуазію до наступу на ліві
сили, профспілковий рух зокрема. Сенат прийняв рішення про продовження
дії “закону про шпигунство”, прийнятого під час війни а також дії інших
надзвичайних воєнних законів. Засоби масової інформації намагались
створити у громадськості думку, що невдоволення трудящих, їх страйки і
демонстрації не були результатом соціальних проблем, а наслідком впливу
ззовні, спроб комуністів підбурювати робітників на заворушення в країні.

У 1920 р. була створена спеціальна комісія на чолі з сенатором Лоском,
яка мала слідкувати за політичним становищем у країні. У штаті Нью-Йорк
був прийнятий закон про перевірку лояльності студентів і викладачів
університетів, з державних установ звільняли осіб лівої політичної
орієнтації. Пожвавилась діяльність таємної терористичної організації
ку-клус-клан. У 1919 р. члени цієї організації лінчували 239 негрів.
Страх охопив негритянські поселення. Розгорнувся рух афро-американського
населення під гаслом: “Назад в Африку!”, очолюваний М.Гарві.

На початку січня 1920 р. в 70 містах США відбулися каральні рейди, в
ході яких заарештували тисячі людей, причетних до робітничих
організацій. Лише за одну ніч було заарештовано 10 тис. чол. Тисячі
чоловік іноземного походження були вислані за кордон.

2 листопада 1920 р. відбулися чергові президентські вибори. В. Вільсон
не виставляв свою кандидатуру на посаду президента США. Кандидат від
демократичної партії Кокс зібрав всього 9 млн. голосів проти 16 млн.
голосів, які одержав кандидат республіканської партії У. Гардинг. Він і
став президентом США.

Першим ділом У. Гардинг посприяв скасуванню закону воєнного часу про
податок на надприбутки, що заощадило великим корпораціям понад 1,5 млн.
доларів на рік. Потім було прийнято рішення про відмову від контролю над
цінами і регулювання виробництва, було проголошено курс на невтручання
держави у справи бізнесу і протекціонізм у торгівлі.

Прихід до влади республіканців співпав з початком нетривалої економічної
кризи. За 1920-1921 рр. виробництво промислової продукції скоротилось на
25%, почались банкрутства, число безробітних зросло до 5,5 млн. чол. В
автомобільній промисловості було 55% безробітних, в будівництві – 60%.
Продовжувала скорочуватись зарплата робітників. Капіталісти шукали вихід
з кризи за рахунок різкого посилення процесу раціоналізації виробництва,
інтенсифікації праці робітників. До середини 1921 р. криза в
промисловості була подолана. Економіка США вступила в період тимчасової
стабілізації.

Криза в сільському господарстві була більш тривалою. Ціни на
сільгосппродукцію падали, фермери розорювались, покидали свої місця
проживання і втікали в міста. За ці роки покинули свої ферми понад 2
млн. чол.

Соціальна напруга в країні зростала. У квітні 1922 р. почався страйк 600
тис. шахтарів, у червні – 400 тис. залізничників. Вони протестували
проти скорочення зарплати на 20%. Страйки були оголошені урядом поза
законом. Страйкарі не досягли задоволення своїх вимог.

З цього часу починається наступ влади проти профспілок, проти
негритянського руху. Постало питання про заборону профспілок.

У 1923 р. індекс промислового виробництва в США на 42% перевищив
довоєнний рівень. Металургійна промисловість виплавляла чавуну, сталі
більше, ніж Англія, Франція і Німеччина, разом взяті. На заводах Форда
вперше була введена поточна і конвеєрна система праці, використовувалися
методи хронометражу. Йшов процес посиленого оновлення основних
капіталів, впровадження у виробництво найновішої техніки, здійснення
раціоналізації і інтенсифікації праці робітників. Собівартість продукції
зменшувалась, підвищувалась конкурентоспроможність американських
товарів. Зовнішня торгівля зросла на 43% порівняно з довоєнними роками.

Концентрація і централізація промисловості ще більше зросла. Надвисокими
темпами розвивалися такі нові галузі промисловості, як автомобільна,
електротехнічна, хімічна, гумова, радіоапаратури. Мала місце
спеціалізація крупних підприємств, особливо в автомобільній
промисловості. Виробничі потужності автозаводів досягли 4-5 млн.
автомобілів на рік. Будівництво автотрас здійснювалось по всій країні.
Їх довжина досягла 185 тис. миль. Різко зросли темпи житлового
будівництва.

Офіційна пропаганда стверджувала, що раціоналізація веде до підвищення
зарплати, закликала робітників до активної участі робітників та
службовців до розробки і здійснення проектів раціоналізації виробництва.
Другим напрямком, який мав забезпечити класовий мир, мала стати
співучасть американських робітників у володінні акціями підприємств.
Слід відзначити, що цей процес в умовах економічного піднесення набрав
досить широкого розмаху. Було засновано кілька робітничих банків.

У 1923 р. помер президент США У. Гардинг. Виконуючим обов’язки
президента став віце-президент К. Кулідж. У 1924 р. в США відбулися
чергові президентські вибори. Перемогу на виборах здобув К. Кулідж
(Республіканська партія). Особливість цих виборів полягала в тому, що
вперше у виборах поряд з традиційними партіями – Демократичною і
Республіканською – брав участь Прогресивний блок, який очолив
сенатор-республіканець Р. Ла-Фоллет. Його програма передбачала захист
інтересів дрібної буржуазії, націоналізацію гідроелектростанцій та
залізниць, надання фермерам дешевого кредиту, поліпшення життя
робітників та ін. Ла-Фоллета підтримала значна частина робітників,
фермерів, ліві партії та організації, Виконавчий комітет Американської
федерації профспілок (АФП).

Ла-Фоллет здобув на виборах близько 5 млн. голосів. Це була поразка
дрібнобуржуазних верств населення в протистоянні з крупним капіталом
країни.

Початок президентства К. Куліджа співпав зі вступом США в період
економічного піднесення. Хаос у виробництві, торгівлі і фінансах був
позаду, революційні атаки робітничого класу були відбиті, влада
буржуазії зміцніла.

К. Кулідж висунув гасло: “Справа Америки – бізнес!”. Це була сутність
усієї політики США упродовж 1924-1932 рр. Рівень безробіття був
мінімальним – 1,5 млн. чол. Пропаганда переконувала усіх про рівні
можливості громадян у досягненні матеріальних благ, багато говорили про
наступ “ери проспериті” (добробуту). Продуктивність праці в
промисловості зростала, конвеєрна система здобула широке застосування,
особливо в нових галузях виробництва.

Робітничий рух послабився, ідея взаємозалежності робітників і
підприємців була реалізована у створенні компанійських профспілок.
Спроби компанійських профспілок підтримувати страйкарів зустріли опір з
боку підприємців, профактивістів звільняли з роботи. У цьому руслі слід
розглядати судовий процес над робітниками Сакко і Ванцетті. Їх
звинуватили у вбивстві касира взуттєвої фабрики. Не отримавши доказів,
суд виніс їм смертний вирок, який був виконаний 23 серпня 1927 р. Тоді ж
відбувся ще один резонансний судовий процес в м. Дейтоні над вчителем
біології Д. Скопсом. Його звинуватили в викладанні у школі теорії
Дарвіна. Це було ще одним підтвердженням того, що в США встановилась
атмосфера політичної нетерпимості.

Фермерські господарства переживали кризу перевиробництва
сільгосппродукції ще з 1920 р. Виживали в конкурентній боротьбі крупні
ферми. Протягом 1920-1930 рр. фермерське населення США зменшилось на
1млн. 202 тис. чол. Чимало з них поповнили ряди безробітних у містах.

Американське суспільство мало проблеми і в негритянському питанні.
Формальне зрівняння негрів з білими повсюдно відкрито порушувалось.
Негри не могли розраховувати на рівну з білими оплату праці. АФП не
приймала негрів у профспілки. Спроба комуністів захистити негрів від
дискримінації з боку буржуазії особливих результатів не дали. У той же
час число членів ку-клус-клану досягло 4-5 млн. чол. Вони виступали
проти негрів, емігрантів і добились скорочення емігрантів у США в 4
рази.

Вибори президента США у 1928 р. відбулися в розпал “Проспериті”.
Багатьом здавалось, що рівень продуктивних сил досяг такого показника
(зріс на 43%), що про бідність не може бути і мови, а процвітання
Америки безмежне в часі.

Республіканська партія, йдучи на вибори, записала у свій актив здобутки
попередніх років, обіцяла і надалі зберегти “проспериті”. Більшість
американців повірила республіканцям. Г. Гувер – ставленик Моргана – був
обраний президентом США. Це була третя підряд перемога республіканської
партії на президентських виборах.

4 березня 1929 р. Г. Гувер зайняв президентське крісло. В уряд увійшли
представники мільярдерів Меллон, Стімсон та ін. Економісти прогнозували
високі темпи виробництва і на перспективу. Пропаганда стверджувала про
вступ США в золотий вік. Символом процвітання вважався автомобіль. У
1929 р. на 1тис. чол. припадало 189 автомобілів. Населення США зросло зі
105 до 122 млн. чол. Міське населення збільшилось на 27%, а сільське –
скоротилось на 5%. Покупки американців у кредит дорогих речей стали
звичним явищем (навіть автомобіль). Вартість акцій росла. Усі вкладали
свої заощадження в акції.

Не хотіли американці помічати скорочення асигнувань на оновлення
основних фондів, ознак перевиробництва, зростання до 2 млн. чол.
безробітних, розорення дрібних фермерів та інші негативні явища в
суспільно-економічному житті країни.

Вартість акцій, які котувалися на Нью-Йоркській фондовій біржі, за п’ять
років (1924-1929)зросла з 27 млрд. до 87 млрд. доларів, тобто більше ніж
втричі. Грою акціями на біржі було охоплено від 15 до 25 млн. чол.
Звичайно, що зліт котування акцій відображав не їх вартість, а надії
вкладників на подальше зростання курсу акцій. Загроза фінансових
потрясінь із-за цього була цілком ймовірною.

Наприкінці 1929 р. в США почалася одна з найнебезпечніших економічна
криза, яка за короткий період часу охопила усі капіталістичні країни.
Падіння курсу акцій на Нью-Йоркській біржі було катастрофічним. Паніка
охопила власників акцій і вони почали їх продавати. 24 жовтня було
продано 12,8 млн. акцій, а 29 жовтня – 16,4 млн. акцій, вартість яких
зменшилась більш як на половину. 32 млрд. доларів, вкладених акціонерами
в цінні папери, перестали існувати. У країні почали закриватися заводи,
фабрики, чисельність безробітних зросла, зарплата працюючих падала.

Це була криза перевиробництва товарів, яка призвела до дезорганізації
виробництва. Спочатку Г. Гувер запевняв американців, що криза є
тимчасовою і рекомендував бізнесу самому із неї виходити, не хотів
відходити від індивідуалістської теорії і переходити на позиції
державного регулювання економічного життя.

5 грудня 1929 р. президент Г. Гувер скликав спеціальну нараду 400
представників крупних банків і трестів для вироблення заходів по
боротьбі з кризою. Учасникам наради була запропонована програма вкладень
8 млрд. доларів у капітальне будівництво. Промислові і залізничні
монополії також мали вкласти у свої підприємства 3 млрд. доларів.
Реалізація цих заходів дала тимчасовий ефект. У травні 1930 р. Г. Гувер
заявив: “Криза уже позаду”. Але це було не так. Криза розвивалась. У
1931 р. була створена “Національна кредитна корпорація”, капітал якої
досяг 3,5 млрд. доларів. Для боротьби з кризою в галузі сільського
господарства було створено “Федеральне фермерське бюро”, якому держава
асигнувала 500 млн. доларів. У торгівлі з 1931 р. США стали на шлях
протекціонізму.

Однак ось ці суттєві регулюючі заходи і спеціально утворені органи не
справились із кризою. Падіння виробництва не зупинялось. Видобуток
вугілля зменшився на 42%, виплавка чавуну – на 79%, сталі – на 76%,
виробництво автомобілів – на 80%. З 297 доменних печей працювало тільки
46. Випуск промислової продукції скоротився більш як у два рази. Вивіз
пшениці за кордон зменшився на 82%, а її запаси в США збільшились у 3,5
рази. Ціни на сільгосппродукти в США в 1932 – 1933 рр. порівняно з 1929
р. впали у 3-4 рази. Валовий дохід фермерів зменшився більш як у 2 рази.
Вартість промислових акцій з вересня 1929 до 19 червня 1932 р. впала на
85%. 10 тис. банків припинили своє існування.

Наслідком таких змін у промисловості, сільському господарстві, фінансах
було зростання безробіття. На березень 1933 р. число безробітних досягло
17 млн. чол. Зауважимо, що на той час в США ще не діяла державна система
соціального страхування по безробіттю. Безробітна людина не мала засобів
для існування. Зарплата працюючих продовжувала знижуватися, і на кінець
1932 р. впала удвічі. 45% фермерів не могли розрахуватися за кредити. За
п’ять років (1929-1933) в примусовому порядку було продано 1 млн. ферм.

Багато жителів міст не могли оплачувати своє житло. Власники будинків їх
насильно виселяли із квартир. По всій Америці з’явились “гувервіллі”
(житло з картону і фанери).

Безробіття, скорочення зарплати і збільшення тривалості робочого дня
привели до зростання соціальної напруги , невдоволення серед робітників,
фермерів, інтелігенції. Вони вимагали припинити зменшення зарплати,
надання їм допомоги, анулювання боргів і зменшення податків.

Новою ознакою протестного руху була його масовість і організованість.6
березня 1931 р. 1,250 тис. безробітних вийшли на вулиці міст ,
протестуючи проти безробіття. У Нью-Йорку, Детройті в демонстраціях
взяло участь понад 100 тис. чол., у Чикаго – 50 тис. чол. Поліція
здійснила арешти серед керівників страйків, демонстрацій.

У липні 1930 р. у Чикаго відбувся національний з’їзд безробітних, який
розробив програму боротьби за надання допомоги безробітним. Для
організації керівництва цією боротьбою була створена “Національна рада
безробітних”. Голодні походи безробітних, які організовувала Компартія
США, в 1931 і в 1932 рр. у т. ч. на Вашингтон, стали суровою реальністю
тогочасної Америки. Рух безробітних, марш смерті 25 тис. ветеранів
Першої світової війни та членів їх сімей до Білого дому у 1932 р., які
вимагали виплатити їм пенсії і розгін їх демонстрації з допомогою
війська було свідченням серйозної соціально-політичної напруги в
американському суспільстві.

Страйкова боротьба працюючих у роки економічної кризи не набула масового
характеру. На цей час у профспілках США було 10% робітників. Страх
втратити роботу утримував багатьох від участі у страйках. До того ж
американська буржуазія, щоб придушити боротьбу робітників і фермерів,
застосовувала терор і репресії. Лише в 1930 р. було заарештовано 5935
робітників. Фашистські тенденції стали реальністю суспільно-політичного
життя. Ку-клус-клан, Американський легіон безпосередньо брали участь у
придушенні робітничого і фермерського руху. Були спроби заборонити
компартію США.

У 1932 р. економічна криза в США досягла найбільшої гостроти. Кожен
третій робітник не мав роботи. Повністю зайнятими на виробництві було
лише 10% працюючих. Неймовірно, але нестерпне становище більшості
населення було за умов надлишку всього. Біднота і багаті складали два
протилежні полюси американського суспільства.

Морально-психологічний вплив кризи на населення був таким сильним, як ні
в жодній країні світу. У свідомості багатьох людей складалось враження
про “планетарну катастрофу”. Індивідуалістський характер масової
свідомості американців у цьому відношенні також зіграв свою негативну
роль. Вину за катастрофічне погіршення свого становища вони покладали не
стільки на об’єктивні соціально-економічні процеси, скільки на власні
недоліки кожної людини. Це стало причиною масовості самогубств серед
американців.

Протягом багатьох десятиріч панування індивідуалістської ідеології в
США, на відміну від Європи, не склалася система соціального захисту
населення. Криза для американців стала національним лихом.

Саме в такій соціально-економічній і морально-психологічній атмосфері в
1932 р. почалась кампанія по виборах президента США.

Передвиборча платформа республіканської партії включала вимоги
дотримання бездефіцитного бюджету, заперечувала необхідність збільшення
державних соціальних витрат. Розправа літом 1932 р. над ветеранами
війни, яка була здійснена за особистим наказом Г. Гувера, зробила шанси
республіканців на успіх в передвиборній кампанії 1932 р. безнадійними.
Складність ситуації для Г. Гувера була ще і в тому, що йому виборці
більше не вірили.

Демократична партія висунула кандидатом на посаду президента США Ф.
Рузвельта. Ф. Рузвельт і його “мозковий трест” розробили досить солідну
передвиборчу платформу і доклали максимум зусиль, щоб її донести до
найширшого кола людей. В основу своєї передвиборчої платформи Ф.
Рузвельт поклав вияснення причин економічної кризи і визначення шляхів
для її подолання. Критика республіканців за наслідки їх управління
країною, обіцянка надати роботу безробітним, фермерам, підвищити ціни на
сільгосппродукти, почати проведення реформ на користь мільйонів “забутих
американців” були також широко використані передвиборчим штабом Ф.
Рузвельта.

Ф. Рузвельт, виясняючи причини економічної кризи, вказав на нестачу
капіталовкладень і несправедливий характер розподілу багатств і товарів.
Основним напрямком діяльності майбутнього президента мало бути державне
регулювання економічного життя в країні, планове скорочення виробництва,
надання роботи робітникам і підвищення зарплати усім працюючим. Мав бути
здійснений поворот держави обличчям до своїх громадян, їх соціального
захисту.

Більшість виборців віддали на виборах президента свої голоси Ф.
Рузвельту. Він одержав 22,822 тис. голосів, у той час як Г. Гувер зібрав
15,762 тис. голосів. Демократична партія здобула перемогу і на виборах в
обидві палати Конгресу. Ф. Рузвельт зарекомендував себе на посаді
президента США як видатний державний і політичний діяч. Державний
капіталізм за роки його президентства (1932-1945) значно зміцнів.

Ф. Рузвельт здійснив ряд реформ, активно втручаючись у ділову діяльність
американців. Планування, контроль і регулювання лягли в основу політики,
яка отримала назву “Новий курс”. Цей термін вперше вжив Розенман –
організатор передвиборчої кампанії Ф. Рузвельта. У своїй сукупності
вищеназвані заходи надали впевненості людям у можливість виходу із
кризи, сприяли зміцненню національної єдності і в кінцевому рахунку
вивели економіку США з економічної кризи.

Ф. Рузвельт, виступаючи 4 березня 1933 р. під час інаугурації, заявив,
що економічна криза має не міжнародні аспекти (на цьому наполягали
республіканці), а внутрішні причини, зажадав надання виконавчій владі
широких повноважень для ведення війни проти лиха, наче це в країну
“прийшов зовнішній ворог”.

Реалізація “Нового курсу” відбувалась у декілька етапів. Уряд Ф.
Рузвельта приступив до проведення цілої серії надзвичайних заходів. 9
березня 1933 р. була скликана спеціальна сесія Конгресу, робота якої
продовжувалась більше трьох місяців.

У першу, чергу був наведений порядок у фінансово-валютній області. 6
березня 1933 р. згідно розпорядження президента були закриті усі банки
країни для переобліку, був введений жорсткий контроль за міжнародною
фінансовою діяльністю, був заборонений експорт золота, а долар був
приведений до золотого номіналу. 10 березня 1933 р. банки США були
відкриті. Були надані державні субсидії “здоровим” банкам. 2 тис. банків
було оголошено банкрутами.

Наступними кроками з боку нової адміністрації була заборона вільного
продажу валюти. Усіх громадян зобов’язали обміняти золото на паперові
гроші. За ухилення від виконання цього розпорядження була загроза 10
років тюрми і штрафу в 100 тис. доларів. Одночасно держава гарантувала
вклади тим громадянам, що мали їх до 5 тис. доларів. Відміну “сухого
закону” (13 березня 1933 р.) також було здійснено в інтересах зміцнення
фінансової системи країни.

Найважливішим актом уряду Ф. Рузвельта в економічній політиці був Закон
від 16 травня 1933р. “Про оздоровлення національної промисловості”
(НІРА), який почав діяти в червні 1933 р. В його основі було не
допустити перевироблення продукції, не давати незароблених грошей,
поліпшити умови праці. Відповідно до цього закону уряд США створив
Адміністрацію по оздоровленню промисловості на чолі з Х. Джонсоном. До
роботи в ній були залучені кращі економісти, банкіри, директори
концернів, лідери АФП.

У першу чергу, Адміністрація здійснила примусове картелювання
промисловості шляхом розподілу її на 17 груп. Для кожної з них були
вироблені “кодекси чесної конкуренції”. Всього було вироблено 750
кодексів, які набули сили законів. Кодекси визначали обсяг виробництва,
розподіл ринків збуту продукції між підприємцями, рівень цін на товари.
Основною вимогою “кодексів чесної конкуренції” була заборона продавати
товари нижче встановленого ними рівня цін. Це була політика забезпечення
монопольних цін на товари.

Одночасно “кодекси” передбачали обмеження виробництва, а в деяких
випадках і його скорочення з метою утримати ціни на високому рівні. Так,
“кодекси” чорної металургії передбачали як скорочення виробництва, так і
заборону будівництва нових доменних печей. Прибутки американських
монополій зросли з 1 млрд. доларів у 1934 р. до 2,3 млрд. доларів у 1935
р.

Закон про оздоровлення національної промисловості проголосив курс на
визнання ряду соціально-політичних прав робітників. Був взятий курс на
збільшення робочих місць у промисловості, зменшення безробіття,
встановлення тривалості робочого дня і мінімуму зарплати, укладання
колективних договорів. Робітники отримали право об’єднуватися у
профспілки.

Окремим напрямком соціальної політики були заходи по наданню допомоги
безробітним шляхом організації громадських робіт. Конгрес США асигнував
для цієї мети 3,3 млрд. доларів. Була створена Адміністрація громадських
робіт, яку очолив міністр внутрішніх справ Ікс. Адміністрація займалась
організацією будівельних робіт на залізничному транспорті, в річкових
портах, в автодорожньому господарстві із залученням безробітних.

В усіх штатах були створені табори, куди набиралась молодь віком від 20
до 25 років. На громадських роботах було залучено до 3 млн. чол.
Заробіток там був малий, умови праці важкі. Разом з тим, цей захід
значною мірою сприяв оздоровленню криміногенної обстановки в країні.

12 травня 1933 р. був схвалений закон “Про допомогу фермерам”. Для
реалізації цього закону була створена Адміністрація по регулюванню
сільського господарства (ААА) Основним завданням цього закону було
скорочення виробництва продукції сільського господарства. Це мало
привести до збільшення цін на неї і тим самим до збільшення купівельної
спроможності фермерів і розширення внутрішнього ринку. За таких умов
фермерський рух мав піти на спад.

У країні почалося небачене в історії США знищення врожаю і тваринництва,
переорювали посіви пшениці, бавовнику. Лишки зерна держава брала у
фермерів на зберігання, а фермери отримували гроші за своє зерно. Восени
1933 р. Адміністрація по регулюванню сільськогосподарського виробництва
закупила у фермерів 6 млн. свиней. Неймовірно, але все це відбувалось у
той час, коли понад 10 млн. безробітних не мали засобів для існування і
були приречені на голод.

Тоді ж була створена Адміністрація сільськогосподарського кредиту (ФКА),
яка в1935 р. надала великим фермерам кредит у 2 млрд. доларів. Наслідком
цього кроку було розорення дрібних фермерів і економічне зміцнення
великих ферм. З 1933-1935 рр. близько 600 тис. фермерів позбулися ферм
внаслідок примусового розпродажу їх за невиплату боргів і податків.

Такими були основні заходи, здійснені в перші 100 днів президентства Ф.
Рузвельта. Це були дні, за висловом Ф. Рузвельта, упорядження революції
і, що якби їх не було, то в Америці був би або фашизм, або комунізм.
Бізнесмени тепер говорили: не хочемо свободи – хочемо стабільності.
Державний капіталізм в США став реальністю.

Найбільшим досягненням у соціальній сфері став Національний акт про
трудові відносини, або закон Вагнера від 5 липня 1935 р. Закон
гарантував право робітників на участь у профспілках, на підписання
колективних договорів. Суть новизни в соціальній політиці полягала в
тому, що держава звернула увагу на бідну людину, спробувала її соціально
захистити і підтримати. Нагадаємо, що до 1929 р. головною тезою тодішніх
президентів була: кожен сам за себе, один Бог за усіх.

Уряд США пройшов шлях від надання допомоги по безробіттю, яка була
досить невеликою (16 доларів у місяць на сім’ю з 4-х чоловік) до надання
роботи. Новим явищем у соціальній політиці уряду було прийняття закону
про мінімум зарплати, про оплату понадурочної роботи (1,5), про податки
(більше платили багаті люди), про колективні договори робітників і
роботодавців, про соціальне страхування – пенсійне страхування і
страхування по безробіттю. Розмір пенсій був встановлений на рівні 85
доларів на місяць. Допомога по безробіттю була встановлена єдиною в усіх
штатах.

Тільки перелік основних соціальних законів, прийнятих в США під час
економічної кризи, засвідчує про серйозні зміни у внутрішній політиці.
Їх насідком було зміцнення держави та її органів, зростання патріотичних
почуттів у громадян США. Інститут президентства в США завдяки
ініціативам у здійсненні реформ Ф. Рузвельта став символом величі,
мудрості і патріотизму.

Виникає питання, а чи був рух протесту проти монополій, їх наступу на
основні права робітників у роки економічної кризи? Так, був. Страйки
1934 р. портових робітників Сан-Франциско, текстильників та інших
категорій робітників дійсно мали місце. Симптоматично, що страйкарі
добились задоволення основних своїх вимог. Закон Вагнера, прийнятий
Конгресом США в 1935 р., регулював трудові відносини між підприємцями і
робітниками, створював робітникам більш сприятливі умов для задоволення
своїх вимог.

Виборча кампанія 1936 р. відбувалась в умовах напруженої політичної
боротьби. Діючому президенту Ф. Рузвельту протистояв А.Ленден, який
заручився підтримкою таких представників великого бізнесу, як Рокфеллер,
Морган, Дюпон, Херст, а також куклускланівських і фашистських
організацій.

Перемогу на виборах здобув Ф. Рузвельт. Він отримав 27 млн. 477 тис.
голосів, а Ленден – 16 млн. 680 тис. голосів. Це означало, що реформи
Нового курсу стали незворотними. Демократичну партію підтримували негри,
вона мала більшість в обох палатах Конгресу.

У другій половині 1937 р. в США почалася нова економічна криза. У країні
розгорталися жорстокі класові битви. У 1937 р. в страйках взяло участь 1
млн.860 тис. чол. У більшості випадків страйкуючі домоглися задоволення
свої вимог.

У 1938 р. рівень промислового виробництва порівняно з 1937 р. скоротився
на 23 %, виплавка сталі – на 44 %, чавуну – на 50 %.Перевиробництво
промислових товарів і продукції сільського господарства знову стало
реальністю. Загальна кількість безробітних перевищила 11,5 млн. чол.
Було скорочено зарплату робітників, зайнятих у промисловому виробництві.
Криза поширилась і на торгівлю. Різко скоротився експорт та імпорт
товарів.

Профспілки підтримували страйкову боротьбу робітників. Однак число
страйків і їх учасників на 1938 р. була значно меншою, ніж у попередні
роки. Причиною було те, що залізничники, текстильники уже домоглися
задоволення своїх основних вимог.

Уряд знову приймає закон про квоти на сільгосппродукти, про мінімум
зарплати (25 центів за 1 год.), виділяє 3 млрд. доларів на громадські
роботи. Промисловці і банкіри зі свого боку на з’їзді, що відбувся в
1937 р., зажадали від уряду обмеження соціального законодавства і
дальшого зменшення зарплати робітникам. Верховний суд США в 1936 р.
оголосив про неконституційність НІРА і закону про регулювання
сільськогосподарського виробництва і скасував їх. Новий курс Ф.
Рузвельта опинився під загрозою зриву.

У період другого строку президентства Ф. Рузвельт зустрівся з сильним
тиском із боку крупної буржуазії. У Конгресі був провалений законопроект
уряду про заборону “суду Лінча” і прийнятий закон про зміни в податковій
системі на користь крупної буржуазії.

Уряд США пішов на скорочення асигнувань на організацію громадських робіт
і на підтримку фермерам. Поряд з цим уряд суттєво збільшив асигнування
на озброєння. У 1939 р. прямі воєнні витрати США зросли до 1 млрд.339
млн. доларів. Тоді ж була розроблена і прийнята велика програма
озброєнь, створення нових військово-морських і військово-повітряних сил
на островах Тихого океану.

Основними позитивними наслідками Нового курсу було те, що він став новим
ліберально-реформістським варіантом державного регулювання, яке сприяло
виходу країни з кризи з найменшими втратами, державне регулювання
економіки стало традицією (і не тільки в США). Держава виступила
гарантом соціального захисту американських громадян, допомогу по
безробіттю отримували 20 млн. чол. Відбувся ріст організованості та
авторитету профспілок, число членів профспілок зросло з 4 млн. у 1936 р.
до 8,5 млн. у 1939 р. Робітничий клас США проявляв високу активність під
час виборчих компаній, виступаючи на боці Демократичної партії.

Разом з тим, Новий курс не вирішив проблему безробіття. У 1939 р. в США
було 17% безробітних. Кухні національної гвардії на вулицях міст біли
символом бідності мільйонів американців. Банкрутство фермерів набрало
небачених масштабів. Расова дискримінація афроамериканців також
збереглася.

Література:

Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд –М., 1987 611с.

Вторая мировая воина в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.

Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464
с.

Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т.1-2.

Грушевский М.С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.

Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981.
Т.1-2.

Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.

Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.

История внешней политики СССР 1917-1966. –М.,1986. Т.2. 691с.

История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М.,
1987. Т.1-2.

Крылов С.Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.

Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т.1-2.

Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.

Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987.
711с.

Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.

Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.

Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения
XX в. –М., 1991. 391с.

Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М.,
1991. 391с.

Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика
391с.

Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми
войнами –М., 1984. 296с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020