Реферат на тему:
Виклики європейським та євроатлантичним прагненням України
Перший виклик. Самі європейські інституції, куди ми прагнемо
інтегруватись, логіка їх розвитку. ЄС знаходиться на тяжкій завершальній
стадії першої хвилі розширення. Вона безпрецедентна за своїми формами та
наслідками. НАТО, особливо після подій 11 вересня, шукає шляхи
трансформації у загальноєвропейську систему безпеки.
Українське питання повною мірою не на часі. Ситуація також принципово
ускладнюється кризою довіри в українсько-американських відносинах. Без
відновлення цієї довіри проблематичною виглядає подальша інтенсифікація
діалогу Україна-НАТО. Для з’ясування всіх обставин звинувачень щодо
можливих поставок систем “Кольчуга” Іраку Україна готова на повну
транспарентність з цього питання у відносинах із США та ООН.
Ми намагаємося діяти у повній відповідності до європейських стандартів
та правил гри. Відповідно очікуємо, що поки експерти не завершать
розслідування і не будуть з’ясовані всі факти, НАТО та ЄС будуть діяти
стримано і не прийматимуть емоційних рішень стосовно України.
Другий виклик – Росія. Після подій 11 вересня кардинально зросла роль РФ
у глобальній геополітиці. Хоча Російська Федерація в особі свого
Президента і міністра закордонних справ на саміті Росія-НАТО в Римі
заявила про суверенне право України формувати свої взаємовідносини з
різними міжнародними організаціями, зокрема з НАТО, над міжнародним
співтовариством, на мою думку, тяжіє певний стереотип, за яким Україна
належить до сфери впливу Росії.
Додають до цього, на противагу заявам Президента Російської Федерації,
заяви представників правлячої російської еліти щодо необхідності вступу
України в ЄврАЗЕС чи заклики йти до Європи разом з РФ.
В цьому контексті ключовим завданням нашої євроінтеграційної політики на
російському напрямку є послідовне переконання РФ, в т.ч. за участю
євроатлантичної спільноти, що інтеграція України до ЄС та НАТО, включно
зі вступом в ці інституції, відповідає стратегічним національним
інтересам Росії. Третя причина криється, безумовно, в нас самих. Ми
свідомі того, що Україна має значні резерви у питаннях розвитку
демократії, економічних реформ, забезпечення свободи засобів масової
інформації, боротьби з корупцією тощо. Це не може не стримувати наших
європейських партнерів. Однак не можна не помічати і того, що ми
послідовно намагаємося долати перешкоди.
Україна нормалізувала діалог з Радою Європи, прийнявши низку ключових
законів, важливих для виконання наших зобов’язань перед цією
організацією.
Наш успіх залежить не в останню чергу від створення у парламенті України
проєвропейської та проєвроатлантичної більшості. Принципово важливо, щоб
ця більшість була створена шляхом діалогу та консенсусу, які, як відомо,
є духом європейської демократії. Тільки така більшість взмозі прийняти
нові засади зовнішньої політики України, які б стали результатом
співпраці всіх гілок влади над визначенням європейського та
євроатлантичного курсу нашої держави як стратегічного, єдиного і
незворотнього.
Одинадцять років нашого самостійного існування в незалежній державі були
доволі суперечливі. Ми робили крок вперед і півкроку назад. Однак ми
ніколи не сходили з обраного нами шляху, оскільки, як я вже наголошував,
євроатлантичні амбіції України випливають з ідеї соборності та
незалежності України, базуючись на волі українського народу.
Свій виступ я хотів би завершити однією вдалою аналогією між першим і
одинадцятим роком незалежності, яку в одній зі своїх останніх промов
навів Міністр закордонних справ України пан Анатолій Зленко: як і
одинадцять років тому, сьогодні Україна знову потребує свого визнання.
Цього разу в якості не тільки незалежної, але і європейської держави, що
є невід’ємною складовою об’єднаної Європи без розподільчих ліній.
Реформування Збройних сил України
Олег Сивушенко, генерал-майор, перший заступник начальника Головного
оперативного управління Генерального штабу Збройних Сил України, магістр
військового і державного управління
“До якої міри Україна модернізувала та перевела на професійні рейки свої
збройні сили”
Стосовно запитання щодо професійності Збройних Сил України, то
красномовною відповіддю на нього є відгуки керівництва миротворчих місій
у Боснії, Косово, Лівані, Сієра-Леоне, Придністров’ї, Грузії.
Близько 20.000 військовослужбовців Збройних Сил України достойно і на
високому професійному рівні виконали свої обов’язки у зонах конфліктів
та не-стабільності. Тільки на сьогодні більш ніж 1600 представників
Збройних Сил України продовжують нести службу в миротворчих місіях.
Сподіваюсь, що це досить переконливі факти.
Переконатися у рівні підготовки наших частин та підрозділів присутні тут
офіцери мали змогу під час проведення спільного оборонного аналізу
Об’єдна-них сил швидкого реагування Збройних Сил України, практичний
етап якого відбувся навесні цього року.
Високу професіональність та майстерність показали підрозділи із складу
ОСШР в ході виконання поставлених завдань на дослідницькому
командно-штабному навчанні “ФОРПОСТ-2002”. Присутні на навчаннях
представники Європейського командування ЗС США та Військового Комітету
НАТО відзначили цей факт у своїх коментарях українським мас-медіа та в
ході зустрічей з керівним складом Міністерства оборони України і
Генерального штабу Збройних Сил України.
До речі, Україна практично єдина держава на теренах колишнього СРСР, яка
на регулярній основі практично щорічно проводить військові навчання
стратегічного рівня. Крім того, значна кількість військовослужбовців
бере участь в багатонаціональних та спільних навчаннях в дусі ПзМ як за
межами України, так і на її території. Наприклад, сьогодні, фактично
через декілька тижнів після завершення навчання “ФОРПОСТ-2002”, тактичні
підрозділи ОСШР беруть участь у навчанні “Спільне випробування-2002”,
яке проводиться на території Яворівського навчального центру ПзМ. Ви
можете ознайомитися з ходом навчання з повідомлень
українсько-американського прес-центру, який розгорнуто на полігоні для
всебічного висвітлення ходу навчань у засобах масової інформації.
Таким чином, керівництво Міністерства оборони України, Генерального
штабу Збройних Сил України докладають всіх можливих зусиль для підтримки
необхідного рівня готовності підрозділів Збройних Сил України до
виконання покладених на них завдань.
Разом з тим, і це ні для кого не секрет, із-за ресурсних та фінансових
обмежень ми не в змозі забезпечити однаковий рівень підготовленості у
всіх підрозділах Збройних Сил України. Тому, об’єктивно оцінюючи наші
можливості, керівництвом Міністерства оборони України прийняте рішення
щодо зосередження основних зусиль на організації та всебічному
забезпеченню заходів бойової підготовки у Передових силах оборони. Саме
вони є прообразом майбутньої моделі Збройних Сил України, тому цілком
логічно, що саме ці сили отримують пріоритетне та повне фінансування. На
сьогоднішній день ПСО в цілому та ОСІПР зокрема мають у свому складі
близько 20% військовослужбовців, що проходять службу за контрактом.
Міністром оборони України буквально на минулому тижні було прийняте
рішення щодо комплектування ОСІПР виключно цією категорією
військовослужбовців. Таким чином, ми сподіваємося, що найближчим часом
ПСО та у їх складі ОСІПР створять кістяк майбутніх професійних Збройних
Сил України.
На сучасному етапі свого державного становлення Україна однозначно і
безповоротно обрала оптимальний зовнішньополітичний курс на
повномасшта-бну інтеграцію до європейських та євроатлантичних структур
співробітництва і безпеки. Європейський вибір України та обрана
стратегія щодо поглиблення взаємовідносин з Організацією
північноатлантичного договору чітко визначили напрями реформування
військового потенціалу країни відповідно до стандартів альянсу.
Найбільш складним питанням поточного етапу оборонної реформи в Україні є
забезпечення консолідації зусиль всіх державних органів влади у сфері
національної воєнної безпеки та досягнення необхідної збалансованості
між структурою Збройних Сил України і наявними ресурсами країни.
Реалізація цього завдання є надзвичайно важливим, складним та
комплексним процесом, який ми плануємо здійснити протягом 2003 року, в
ході запланованого Стратегічного оборонного огляду в Україні.
На сьогодні Збройні Сили України перебувають на третьому етапі виконання
Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України, який
буде завершено у 2005 році. Внаслідок проведених реорганізаційних
заходів тільки за минулі п’ять років було скорочено понад 5000
військових організмів, виведено з бойового складу Збройних Сил України
близько 220 танків, понад 300 зразків ББМ, до 260 бойових літаків, понад
140 вертольотів. Скорочена загальну чисельність Збройних Сил України на
141 тисячу чоловік. Наведені цифри приблизно відповідають чисельності
збройних сил Іспанії. Вважаю, що вони є досить переконливими та
вражаючими.
Не можна залишати поза увагою і той факт, що, враховуючи в першу чергу
досвід країн НАТО у підходах до структурної побудови збройних сил та з
урахуванням необхідної взаємосумісності при проведенні спільних операцій
з кризового реагування, фахівцями Генерального штабу було ініційовано
перехід Збройних Сил України до трьохвидової структури та створення у
складі Збройних Сил України нових міжвидових функціональних структур і
компонентів: Передових сил оборони (Стратегічних неядерних сил
стримування, Об’єднаних сил швидкого реагування та сил спеціальних
операцій), Основних сил оборони та Стратегічних резервів. Таке рішення
сприяло підвищенню загального рівня підготовки Збройних Сил України та
їх готовності до виконаний покладених на них завдань оборони.
Практично сьогодні ми можемо говорити про завершення процесу загальної
оптимізації організаційної структури Збройних Сил України, а саме:
переходу від дивізійно-полкової до бригадно-батальйонної структури у
Сухопутних військах, від корпусно-дивізійної до корпусно-авіабазної у
Військово-Повітряних силах та від морських районів до військово-морських
баз у Військово-Морських силах.
Найбільш складним питанням реформування Збройних Сил є підвищення їх
технічної оснащеності. Протягом минулого року тривала напружена робота
над проектом Державної програми розвитку озброєння і військової техніки.
Найближчим часом очікується її затвердження Президентом України.
Головна мета Державної програми полягає у досягненні максимального
збалансування потреб Збройних Сил, інших військових формувань України з
фінансовими, промисловими та науково-технологічними можливостями
держави.
Таким чином, хід реалізації Державної програми реформування та розви-тку
Збройних Сил України надає нам впевненості, що сплановані заходи на
пе-ріод до 2005 року будуть реалізовані за пріоритетними напрямами у
повному обсязі у визначені терміни.
Необхідно зауважити, що зазначені зміни відбуваються у складних
економічних умовах, коли ми, військові, чудово усвідомлюємо, що поряд із
військовою реформою перед молодою українською державою стоїть ціла низка
не менш важливих, а, можливо, навіть і більш актуальних та пріоритетних
завдань перебудови в економічній, соціальній та політичній сферах
життєдіяльності.
Саме врахування сучасних реалій розвитку економічної ситуації в Україні
дозволило нам прагматичне та об’єктивно поставитися до планування
подаль-шого розвитку Збройних Сил України, яке знайшло своє відображення
у рамковому документі “Концепції моделі Збройних Сил України зразка 2010
року”. На сьогодні перед Міністерством оборони України стоїть завдання
щодо завершення планування в контексті цього документу.
Черговим кроком еволюції розвитку Збройних Сил України стане проведення
Стратегічного оборонного огляду в Україні, який закладе основи розробки
реалістичних та досяжних планів подальшої оборонної реформи на
перспективу до 2020-2025 років.
Таким чином, ми сподіваємося, що поетапно буде досягнуто стратегічної
мети оборонних перетворень в Україні – створення сучасних Збройних Сил,
які за своєю структурою, можливостями, рівнем підготовленості та
сумісності будуть повністю відповідати євроатлантичним стандартам.
До питання щодо впровадження ефективної системи цивільного контролю як
передумови реалізації стратегії інтеграції України до НАТО
Мабуть, одним із найбільших завоювань демократії у нашій країні є
підвищений інтерес українського суспільства до процесу реформування та
розвитку Збройних Сил України. І це не дивно – фактично кожний десятий
громадянин нашої країни в тій чи іншій мірі має відношення до Збройних
Сил. Більше того, кожний другий вважає себе фахівцем з питань оборонних
реформ і має власний план проведення військової реформи в Україні.
Звичайно це жарт, але зацікавленість простих громадян, представників
засобів масової інформації, політичного істеблішменту та представників
бізнесу реформами оборонної складової держави надзвичайно висока.
Останнім часом, після історичного рішення Ради національної безпеки та
оборони України 23 травня поточного року, військо України взагалі
перебуває в центрі уваги громадянського суспільства не тільки в нашій
країні, а і далеко за її межами.
Тому дозволю собі запитати у вас: чи не є це чудовим прикладом
впровадження цивільного демократичного контролю над Збройними Силами
України? Наша сьогоднішня зустріч та відверта розмова про успіхи,
негаразди та перспективи військової реформи в Україні – ще одне
підтвердження кардинальних змін у світогляді не тільки цивільних, а і
військових в Україні. Як це не дивно, але, мабуть, саме військові, як
фахівці своєї справи, в першу чергу готові до проведення найближчим
часом найбільш радикальних та рішучих змін у Збройних Силах України.
І це не просто пусті слова. Давайте будемо оперувати фактами. П’ять
років тому, практично одночасно з підписанням Хартії про особливе
партнерство України з НАТО, ми розпочали процес будівництва та розвитку
Збройних Сил України. Він був започаткований відповідною державною
програмою, яку військове відомство практично самотужки розробило,
визнаючи нагальну необхідність державно-програмного підходу до вирішення
проблем національної воєн-ної безпеки. Причому Міністерство оборони
України стало першим, серед силових структур держави, яке виступало за
глибокі трансформаційні зміни на основі впровадження цілісної системи
комплексного планування розвитку Збройних Сил з усіх аспектів.
Нерідко Міністерство оборони України критикують за амбітність та
відносну закритість для суспільства. Проте особисто я не згодний з таким
зауваженням. Для прикладу можу навести наступні дані. Тільки протягом
цього року відбулося 7 засідань керівництва Міністерства оборони України
та Генерального штабу Збройних Сил України у форматі “круглого столу” з
представниками громадських та недержавних організацій, 4 зустрічі
народних депутатів з представниками Міністерства оборони України, 7
візитів представників центральних органів виконавчої влади до
різноманітних підрозділів Збройних Сил України, 2 засідання колегії
Міністерства оборони України за участю народних депутатів та членів
Кабінету Міністрів України.
Як це не дивно звучить, але ми, військові, тільки раді такій активності
громадянського суспільства по відношенню до Збройних Сил України. Адже
це дає змогу спільно розглянути проблемні питання, визначити
перспективні шляхи їх подолання, а також переконати наших цивільних
колег у тому (і я впевнений, що це найбільш важливо), що військова
реформа – справа не тільки і не стільки військових. Армія як частина
суспільства і держави не може існувати у відриві від них. Тому мети
реформи Збройних Сил буде досягнуто лише тоді, коли вона стане справою і
держави, і суспільства.
Коли йдеться про цивільний контроль над військовими, в першу чергу
мається на увазі відповідальність цивільних за рівень ефективності
силових структур. І тут чи не найбільш суттєва ланка, у якій необхідно
досягнути чіткої координації зусиль, – це контроль та участь
законодавчої влади в окресленні військової політики та у військовому
будівництві.
Заради підвищення якості військового будівництва слід чітко визначити
суть повноважень суб’єктів цивільного контролю і механізми їх
функціонування. А це – владно-розподільчі повноваження вищих органів
державної влади; контрольно-наглядова діяльність спеціальних надвідомчих
органів влади; прокуратура і юстиція; моніторинг та інформування
суспільства про стан справ у військовій сфері інститутами цивільного
суспільства, включаючи ЗМІ; наукові центри, громадські об’єднання.
З метою запровадження дієвого цивільного контролю за діяльністю силових
структур та подальшої демократизації діяльності Збройних Сил
підготовлено проект Закону України “Про демократичний цивільний контроль
над Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями”.
У рамках адміністративної реформи Указом Президента України введено в
дію нові редакції Положень про Міністерство оборони та Генеральний штаб
Збройних Сил України, в яких уточнено їх повноваження, функції та
завдання, а також закладено основи поступового” переходу до цивільного
Міністерства оборони.
З метою створення службової вертикалі системи цивільного контролю в
штатній структурі Міністерства оборони України ліквідовано інститут
заступників міністра оборони України та введено посади державних
секретарів.
Окремо потрібно зупинитися на функціях парламентського контролю як
фундаментальній складовій демократичного цивільного контролю.
Згідно з Концепцією національної безпеки України Верховна Рада повинна
здійснювати законодавче регулювання та контроль за діяльністю органів
державної влади і посадових осіб щодо здійснення ними відповідних
повноважень у сфері національної безпеки. Звичайно, парламент має
вирішувати проблеми, які стосуються військових структур, на
законодавчому рівні. У цій площині Верховна Рада України протягом 10
років прийняла цілий пакет законодавчих актів стосовно військової сфери.
Проте слід зазначити, що вищезазначені документи вирішують скоріше
адміністративні питання, ніж військові. Тому, мабуть, уже сьогодні
потрібно розглядати питання щодо розробки низки законів, наприклад, з
питань стратегічного та оборонного планування, які повинні чітко
визначити основні принципи військового будівництва.
Варто нагадати і про те, що лише парламент має право асигнувати гроші на
діяльність Збройних Сил України, і для Верховної Ради бюджет є
найваго-мішим засобом впливу на процес військового будівництва. Проте
недосконалий механізм формування бюджетної частини щодо національної
оборони, необґрунтоване урізання розміру військового бюджету,
відсутність механізмів притягнення до відповідальності за
недофінансування військового бюджету та дотримання визначених
парламентом пріоритетів бюджетних витрат на випадок секвестрування
бюджету нерідко призводить до зриву виконання запланованих заходів
реформування та розвитку Збройних Сил України.
Для прикладу можу навести наступні цифри. В усі попередні роки обсяги
фінансування Збройних Сил України становили не більше 30 – 40% від
мінімальних, я б сказав, критичних потреб. Це призвело до порушення
балансу у стру-ктурі видатків. Із загального обсягу фінансування до 85%
виділялося на утримання особового складу, решта потреб забезпечувалася
фактично за залишко-вим принципом.
Щоб уникнути цього, керівництво Міністерства оборони України повинно
вишукувати необхідні кошти за рахунок активізації економічної діяльності
Збройних Сил України, скорочувати проведення соціальних та культурних
програм.
Безумовно, армія повинна бути як поза політикою, так і поза комерцією.
Причому стояти від комерції ще далі, аніж від політики. Це буде на
користь і армії, і суспільства.
Політики повинні чітко усвідомлювати, що можна звести армію до розмірів
роти почесної варти і військового оркестру для зустрічі почесних гостей,
але це буде дуже небезпечно для держави. Гроші держава може отримати
лише за рахунок добре працюючої власної економіки. Шукати гроші в армії
– контрпродуктивно. В армію треба вкладати гроші – тоді вона буде
оснащеною, боєздатною та готовою до виконання покладених на неї завдань.
І знову ж таки хочу зауважити, що виправити всі зазначені недоліки можна
за рахунок якісного проведення оборонного огляду в Україні, основну роль
в проведенні якого повинні відігравати саме цивільні органи
законодавчої, судової та виконавчої влади. Громадяни мають право знати,
куди й на що витрачаються фінансові ресурси, як відбувається військова
реформа, чи відповідає чисельність ЗС нашим оборонним завданням, чи
взмозі вітчизняна економіка утримувати армію, чи в достатній мірі
забезпечені військові всім необхідним. На жаль, поки що ми не знайшли
остаточного порозуміння з питання координації проведення оборонного
огляду.
Про аспекти цивільного контролю за силовими структурами в Україні можна
говорити безнастанно. Зрозуміло, що ідеальної універсальної моделі тут
існувати не може. Проте якщо ми прагнемо створити в Україні сучасну,
відкриту для суспільства і шановану в народі армію не тоталітарної, а
демократичної держави, то обмежитися лише перебудовою Збройних Сил
України та їх банальним скороченням не вдасться. Необхідно серйозно
вникнути та розібратися у проблемах військових, диференційовано та
зацікавлено підійти до їх спільного вирішення. Тим більше що самі
військові не тільки не заперечують, а навіть закликають до цього.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
