.

Слухання музики (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
608 4723
Скачать документ

Реферат

на тему:

Слухання музики

Одним з важливих завдань музичного виховання в школі ? підвищення
загальної музичної культури дітей, розширення їх музичного світогляду.
Цьому сприяє ознайомлення не тільки з піснями, які діти самі співають,
але й з іншими піснями, іноді непосильними для виконання дітьми, але
доступними їх сприйняттю. Крім того, діти слухають у виконанні вчителя
або в грамзаписі інструментальні твори.

Слухаючи музику, учні знайомляться з творами як російських, так і
зарубіжних класиків, а це сприяє вихованню їх художнього смаку.

Учні люблять слухати музику. Цей вид занять урізноманітнює урок співу,
робить його змістовнішим, допомагає прищепити любов до музики,
підготувати культурного слухача.

Музика, яку слухають діти, повинна відповідати тим самим вимогам, що й
пісні, які розучуються учнями. Доступність музики визначається
насамперед її змістом, близькістю її тематики дитячим інтересам.
Доступність музики у молодшому віці визначається і обсягом музичного
твору та його змістом. У дітей молодших класів вистачає уваги тільки на
те, щоб прослухати коротку п’єсу або пісню, яка триває не більше одної,
максимум півтори хвилини. Поступово обсяг уваги розширяється,
створюється навик уважно слухати музику протягом довшого часу.

Досвід показує, що найкраще і найлегше з інструментальної музики
сприймається музика танцювальна (сюди входять і марші), сюжетна і музика
пісенного складу з простою, ясною мелодією, що добре запам’ятовується.

Саме на цих началах побудований «Дитячий альбом» Чай-ковського. В ньому
ми знаходимо музику танцювального характеру (полька, вальс, мазурка),
п’єси зображального («Жайворонок», «Гра в коней») і пісенного характеру
(«Старовинна французька пісня», «Неаполітанська пісня» і т. д.). Всі
згадані п’єси коротенькі за розміром і тематика їх пов’язана з дитячими
інтересами.

У III і IV класах музичні твори трохи ускладнюються як за обсягом, так і
за змістом. Якщо в І і II класах учитель знайомить дітей здебільшого з
творами, написаними спеціально для дітей, то в III і IV класах
використовуються і деякі твори для дорослих. Якщо, наприклад, у молодших
класах діти слухають твори з «Дитячого альбома», то в III і в IV класах
вони слухають і уривки з балетів Чайковського.

Знайомлячи учнів з творами видатних композиторів, учитель коротко
розповідає дітям про їх життя, про цікаві епізоди з їх дитинства.

Бесіда про музику. Велике значення мають пояснення вчителя до твору, які
допомагають сприйняти цей твір, роблять його сприйняття яскравішим і
глибшим. Пояснення повинні викликати інтерес до виконуваної музики,
зосередити на ній увагу.

Необхідно пам’ятати, що пояснення до музики повинні бути короткими, не
заслоняти її собою.’ Важливо розвинути спостережливість у дітей, уважне
і свідоме ставлення до того, що вони слухають, але при цьому не слід
заважати їх безпосередньому емоціональному сприйняттю. Треба пам’ятати,
що в результаті здобутих знань і навиків діти мають полюбити музику,
слухання музики повинно давати їм радість.

У шкільній практиці пояснення вчителя іноді хибує не тільки
багатослів’ям, але й тим, що вчитель намагається фантазувати з приводу
змісту виконуваних творів без достатніх “для цього даних, без вказівок
автора. Це найчастіше стосується творів інструментальних і головним
чином творів зображального характеру. Звичайно, це приводить до грубого,
спрощеного тлумачення, а іноді і до перекручення задуму автора.

Учитель говорить дітям про загальний характер твору, якщо він яскраво
виражений, і потім показує, якщо це знову-таки в даному випадку ясно і
доступно, яким чином композитор виразив свій задум. Наприклад, ми
співаємо дітям яку-небудь колискову пісню. Спочатку треба пояснити, що
означає це слово, а потім, виходячи з цього, з’ясувати її характер —
спокійний, ніжний, лагідний. Як же цей характер пісні виражений у
композитора? З’ясовуємо, що мелодія пісні в нього плавна, досить
повільна, тиха. Ця маленька розмова, в якій діти беруть жваву участь,
може бути проведена до виконання пісні або після виконання. Наприклад,
з’ясування характеру колискової пісні може бути зроблено до її показу, а
вияв засобів вираження — після показу. Можна окремо показати частину
супроводу, окремо зіграти або заспівати мелодію, а потім знову виконати
всю пісню в цілому.

«Старовинну французьку пісню» з «Дитячого альбома» Чай-ковського діти,
як правило, дуже люблять, але спочатку сприймають іноді байдуже. Тоді
допомагає розповідь про те, що Чайковський любив мандрувати; жив він і у
Франції, де й почув «Старовинну французьку пісню», яка йому дуже
сподобалась. Він її записав, а потім включив у свій «Дитячий альбом». Ця
пісня входить до однієї з його опер — до «Орлеанської діви». Пісня —
спокійна, співуча, трохи журлива.

Таке пояснення може відіграти роль поштовху, який спрямує увагу дітей на
п’єсу, дасть роботу уяві і примусить їх з великою цікавістю її слухати.

У вокальних творах слід звертати увагу дітей не тільки на мелодію, але й
на роль супроводу (наприклад, плавне колихання у «Колисковій»),
образність (у пісні Каліннікова «Тень-тень-потетень»), наслідування
народного інструмента (у пісні «Пойду ль я, выйду ль я»).

Під час розбору твору, з’ясування і усвідомлення окремих елементів
музичної мови, їх виражального значення дуже важливо користуватися
методом порівняння. Показуючи дітям у І класі веселий танець, можна
запитати їх: «Чому він вийшов саме веселим? А якщо ми зіграємо або
проспіваємо повільно, то чи вийде веселий танець? А якщо ми співатимемо
зовсім тихо, то чи залишиться він таким же веселим? А коли ми змінимо
супровід, що буде тоді?» і т. д.

Отже, ми підводимо учнів до того, що дані засоби вираження не випадкові
і що вони необхідні для того, щоб виразити у творі все так, як бажав
композитор.

(Контрастне порівняння допомагає краще, яскравіше і наочніше зрозуміти і
усвідомити явище. Ми порівнюємо, наприклад, марш, пісню, танець,-
Спочатку контрасти вибираються яскраві, різкі, але потім вони стають
ближчі, тонші, і таким чином ми розвиваємо музичне сприйняття в дітей,
їх мислення, спостережливість.

У початковій школі учитель знайомить дітей з деякими творами
Чайковського, Глінки, Гріга, Моцарта і радянських композиторів. Він
показує їх портрети, розповідає про епізоди з їх життя, яскраві і
повчальні. Зацікавившись особистістю композитора, діти відчувають
бажання узнати ще більше про нього, ознайомитися з іншими його творами.
Почувши по радіо ім’я знайомого композитора, діти зацікавляться тим,
який твір виконують, вони згадають також про те, що вже чули у класі.

Ми вже говорили, що діти в школі нагромаджують музичний досвід, вивчають
ряд вокальних і інструментальних творів. Діти повинні їх_ твердо
запам’ятати і навчитись пізнавати.

Під час уроку іноді виконується музика, яка повинна ілюструвати
яке-небудь положення. В такому разі ми не ставимо собі завдання, щоб
діти її обов’язково запам’ятали, засвоїли. Наприклад, у І класі діти
знайомляться з маршовими піснями. Ми показуємо різні пісні, знайомі і
незнайомі, і пропонуємо визначити, які з них маршові. Пісні ці можуть
виконуватись і один раз.

Отже, весь матеріал, який учні слухають, можна- поділити на дві групи:
матеріал основний — це музичні твори, засвоєння яких входить до
програми, і ілюстративний матеріал, що є немов додатковим матеріалом,
який сприяє закріпленню і засвоєнню музично-теоретичних понять.

Для того щоб діти запам’ятали основні твори, треба їх частіше
повторювати як на даному уроці, так і на наступних. Знайома музика
слухається легше і щоразу з більшою охотою, деталі її краще
запам’ятовують. Педагог не повинен боятися того, що часте повторення
гальмує дальшу роботу, що мало нагромаджується музичних вражень. ‘Краще
менше показати, але повторити його частіше. Та й самі діти завжди
просять виконати, поряд з новими, уже знайомі їм твори. Спочатку, коли
діти ще не полюбили, не вивчили як слід пісню або п’єсу, для того щоб
повторення не було настирливим, бажано кожного разу показувати твори під
яким-небудь новим кутом зору, звертати увагу на різні його сторони.
Наприклад, одного разу звернути увагу на загальний характер твору,
другого — на супровід; потім розглянути зміну частин, заспів і приспів,
особливості кожної частини і т. д. Отже, часте повторення повинно лягти
в основу роботи по різносторонньому ознайомленню з музичним твором.

Необхідно привчити учнів слухати музику при цілковитій тиші. Учитель
повинен негайно припиняти спів або гру, якщо тиша буде хоча б трохи
порушена. Треба пояснити дітям, що виконавцям дуже важко або навіть
неможливо співати або грати, якщо їм з-аважають або відвертають їх
увагу. На концертах, де виступають музиканти — співаки, скрипалі,
піаністи або цілий оркестр,— буває дуже багато людей і всі слухають
тихо, ніхто навіть не поворухнеться.

Уміння слухати музику, додержувати цілковитої тиші має велике виховне
значення — воно виховує в дітей витримку, привчає їх поважати виконавця
та слухачів.

Використання патефона і радіо. На уроці співу широко застосовується
патефон з добре підібраними пластинками; в цьому випадку забезпечується
висока якість виконання музики; учні знайомляться з різними голосами
інструментів, із звучанням оркестру.

У І класі дітям звичайно важко сприймати звучання пластинки, бо вони не
вміють ще зосередити на ній свою увагу. Тому на першому році навчання
можна обмежитись виконанням учителя, який звертається безпосередньо до
слухачів і знає, на чому треба зробити наголос, як краще довести пісню
або п’єсу до дітей. Але згодом, особливо в III і IV класах, грамзапис
може бути використаний досить широко. До слухання пластинок дітей треба
підготувати. Спочатку вчитель повідомляє, що буде виконуватись, звертає
їх увагу на ті чи інші характерні риси твору, на те, хто його
виконуватиме і на якому інструменті. Дуже бажано спершу виконати
.голосом або на інструменті твір цілком або ж уривки з нього чи окремі
теми для того, щоб діти їх потім пізнали. Це підвищить інтерес до твору
і, крім того, допоможе відчути особливість звучання того чи іншого
інструмента або ж голосу. Важливе значення у музичному вихованні дітей
має радіо. Деякі спеціальні дитячі і загальні музичні передачі надовго
залишаються в пам’яті дітей. Але це буває далеко не завжди. Багато
дітей, які не підготовлені до слухання музики, цих радіопередач як слід
не сприймають. Треба спрямувати дитячу увагу, допомогти учням слухати
радіопередачі, і тоді войн самі зацікавляться ними, розповідатимуть про
те, що чули, що їм сподобалось і т. ін. Розповідаючи про якого-небудь
композитора, учитель запитує, чи чули діти про нього і чи слухали вони
по радіо його твори. Діти, природно, в дальшому стежитимуть за цим.
Говорячи про дикцію у співі, ми підкреслюємо, що неприємно слухати
співаків, які незрозуміле співають слова, і пропонуємо дітям послухати
по радіо, як співають співаки, і сказати, чи виразно вимовляють вони
слова і т. д.

УРОК СПІВУ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Організація уроку. Успіх навчально-виховного процесу на уроці співу у
значній мірі залежить від правильної організації і проведення уроку.
Урок співу проводиться в класній кімнаті, а в школах, що мають
фортепіано,— у спеціальній кімнаті або в залі, де стоїть музичний
інструмент.

Кожний учень повинен мати своє постійне місце. З одного Ооку
(здебільшого з лівого) сидять перші голоси, а з другого — другі. Всі
учні повинні знаходитися в полі зору вчителя. Розсадити дітей бажано
так: дітей із слабо розвиненим слухом слід посадити ближче до вчителя,
між ними — дітей з хорошим слухом і голосом, вони підтримають відстаючих
і будуть для них прикладом. Якщо в школі є рояль, дітей розсаджують
навколо нього. Коли ж є піаніно, то дітей треба посадити не позаду
вчителя, а збоку в три-чотири ряди так, щоб усіх дітей було видно
вчителю.

При відсутності інструмента спів проводиться з голосу вчителя. Це трохи
утруднює роботу, але аж ніяк не виключає її можливості. При
систематичній, вдумливій роботі багато учителів досягає хороших
результатів і без музичних інструментів.

На уроці співу слід користуватися деякими посібниками. Дуже бажано мати
стінні таблиці з зображеннями нот і написаними піснями. Корисно придбати
портрети великих композиторів, з творами яких знайомляться діти. Само
собою зрозуміло, що для заняття необхідна дошка, без якої викладати
нотну грамоту неможливо. Бажано мати в школі патефон із спеціально
підібраними пластинками, нотну бібліотеку і книги про музику та великих
музикантів.

Навчання співу заснован-е на загальних принципах радянської дидактики.
Учитель повинен враховувати вік дітей, їх можливості, інтереси. Якщо,
наприклад, діти вчитимуть тільки складні пісні, важко буде добитися
необхідної якості виконання. Коли ж розучувати тільки легкі пісні, під
час розучування яких не доведеться переборювати ніяких труднощів, ми
мало чого навчимо дітей. Ці пісні скоро стануть для них нецікавими,

Поступово, послідовно і систематично треба прищеплювати нашим учням
співацькі навики на щораз складнішому матеріалі. Якщо упустити
яку-небудь ланку із загального ланцюга навиків, то все наступне важко
буде сприйматися і матеріал буде засвоєно неміцно. А міцність знань,
навиків є, як відомо, одним з найважливіших принципів навчання.

Часто недосвідчені педагоги, не перевіривши, чи всі діти достатньо
твердо засвоїли, наприклад, розташування нот на нотному стані,
переходять до дальшого розгляду, а потім дивуються, що діти дають
неправильні відповіді. Наприклад, на уроці вивчено двоголосну пісню,
діти правильно її співають. Коли ж на наступних уроках учитель не
повторює кожну партію зокрема, не закріплює пройденого матеріалу —
виконання стає нечистим, другий голос збивається на перший і т. д.

Навчаючи дітей співу, ми застосовуємо принцип наочності навчання.
Учитель сам показує, як треба співати. Пояснюючи яке-небудь явище з
музичної грамоти, він наводить ряд прикладів із знайомих пісень. Всі
знання, що передаються дітям, спираються на музичні уявлення учнів,
ілюструються музичними прикладами.

Знання, які діти одержують на уроках, тут же застосовуються у співі.
Навчивши, наприклад, розрізняти звуки за висотою і познайомивши дітей із
записом звуків, учитель спирається на ці знання під час розучування
пісні, яка записується на дошці. Працюючи над вокальними вправами і
виробляючи цим самим який-небудь технічний вокальний навик, учитель
зразу ж вимагає застосування його під час розучування пісень і т. д.

Діти зможуть застосовувати свої знання на практивд тоді, коли знання ці
будуть не формальними, не абстрактними, а являтимуть собою результат
слухових вражень, які вони усвідомили і зрозуміли.

Часто можна зустрітися з таким явищем. Діти знають назви нот, але
співати по них не можуть, тому що вони вивчили їх механічно, вони не
чують, не уявляють собі досить ясно їх висотного і ритмічного
співвідношення. Те ж саме часто буває з інтервалами. Учитель задоволений
тим, що діти «знають» інтервали, тобто вони можуть сказати, як
побудувати терцію від даної ноти, але заспівати або пізнати її на слух
не можуть. Такого роду знання майже не дають ніякої користі, крім того,
вони не можуть викликати справжнього інтересу в дітей.

Чим свідоміше і активніше діти сприйматимуть усе те, чого навчаються,
тим більше користі принесуть здобуті знання і навики, тим дійовішими
вони будуть.

Завдання вчителя полягає в тому, щоб донести до свідомості дітей ідею,
образ пісні, її особливості. Учитель залучає дітей до розмови і наводить
їх на правильні висновки. Таким чином здійснюється інтимно-творча участь
дітей на музичних заняттях, а не тільки сліпе виконання вказівок
учителя. Слухаючи музичні твори, діти їх порівнюють, висловлюють свої
враження. При такому методі роботи, побудованому на ініціативі і
активності дітей, спів їх Стає жвавим, щирим і чарівним.

Учитель співу старається кожний урок зробити змістовним і в той же час
емоційно насиченим. Це досягається добре продуманим змістом уроку,
різноманітністю прийомів. Багатство прикладів, образів, порівнянь,
зв’язок з живим досвідом дітей, з навколишнім життям допомагає зробити
урок цікавим, захоплюючим. Допомагає цьому і сам темп уроку — жвавий,
енергійний, але в той же час не надто швидкий, не метушливий. На такому
змістовному, добре підготовленому уроці легко встановити дисципліну, без
якої неможлива успішна навчальна робота. Необхідно домогтися, щоб діти
весь час стежили за вказівками учителя і щоб погляди їх під час співу
були спрямовані тільки на нього. Треба привчити учнів негайно переривати
спів, як тільки вчитель їх зупиняє.

Виховна робота на уроці. Уроки співу містять у собі широкі можливості
для виховної роботи. Як уже говорилось, навчальний матеріал, його ідейна
спрямованість сприяють вихованню основ комуністичного світогляду,
почуттів, необхідних майбутньому будівникові комуністичного суспільства.
Слова вчителя, його пояснення допомагають розкрити зміст, ідею твору,
пробуджують благородні почуття радянського патріотизму.

У процесі навчання хорового співу створюються сприятливі умови для
виховання в учнів почуття колективізму. Спільні переживання під час
сприймання і виконання пісні сприяють згуртуванню дітей, їх об’єднанню.
К.Д.Ушинський писав: «У пісні, а особливо в хоровій, є взагалі не тільки
щось живлюще і освіжаюче людину, але щось таке, що організовує працю,
настроює дружних співаків до дружної справи». Пісня «кілька окремих
почуттів зливає в одне сильне почуття і кілька сердець в одне сильне
чутливе серце; а це дуже важливо у школі, де спільними зусиллями
необхідно переборювати труднощі навчання».

Щоб пісня прозвучала виразно, красиво і свідомо, необхідна велика
точність, узгодженість дій всіх співаків. Тут особливо помітна роль
кожного учасника хору. Окремі учні, які співають неправильно або надто
голосно, псують загальне враження, заважають роботі колективу. Учителю
легко довести своїм учн?,м, що тільки дружними, спільними зусиллями
можна успішно досягти спільної мети.

Під час уроку співу ми виховуємо в дітей ряд культурних навиків,
наприклад, уміння тримати себе на естраді під час виступу, уміння
слухати музику, виховуємо почуття поваги до праці вчителя, артиста,
композитора і диригента.

Учитель привчає дітей до праці, привчає вперто добиватися високої якості
виконання, наполегливо доводити справу до кінця. Ми говоримо, що цього
вимагає повага не тільки до композитора, пісні якого ми розучуємо, але й
до тих, хто буде їх слухати.

Планування і облік роботи. Як і кожний урок з будь-якого предмета, урок
співу має бути старанно спланований. Повинно бути намічено все, що
вивчатиметься на уроці, і відповідно розподілений час. Треба добре
засвоїти весь матеріал, по можливості передбачити труднощі, які можуть
зустрітися в роботі, придумати прийом їх подолання. Треба підібрати
вправи, які можуть допомогти розучуванню пісні, приклади, які допоможуть
усвідомити яке-небудь питання з музичної грамоти. ІКрім того, необхідно
намітити, що займатиме центральне місце на уроці, що буде повторено з
старого, а що пройдено з нового і т. ін.

Всі елементи уроку слід по можливості пов’язувати між собою. Якщо з
нотної грамоти пояснюється що-небудь нове, наприклад, сильна і слабка
частка, розмір, то дуже важливо закріпити це на творах, які співаються і
слухаються на даному уроці і на найближчих наступних уроках.

Уроки співу найчастіше бувають змішаного типу, тобто на уроці учать
нове, закріплюють знання і навики, повторюючи пройдене на попередніх
уроках, а переважання уроку цього типу пояснюється тим, що уроки співу
бувають один раз на тиждень. Якщо не повторювати пройденого на
попередньому уроці матеріалу, то діти легко можуть забути те, що вчили
раніш.

Важливо скласти план не тільки даного уроку, але й чвертьо-вий і річний
плани. Учитель намічає в них, до яких результатів він повинен прийти на
кінець року, які навики мають бути прищеплені дітям, які пісні вивчені,
що повинно бути пройдено з музичної грамоти і в які строки. В такому
випадку робота буде цілеспрямованою, учитися дітям буде легше і
результати будуть кращі.

Учителю необхідно знати, як клас засвоїв пройдене, як засвоїв матеріал
кожний учень зокрема. Коли весь клас співає з нот або співає уже
розучені пісні, у вчителя створюється в уявленні загальна картина їх
знань, їх успіхів у співі. Але цього недостатньо — важливо виявити
ступінь знань кожного учня.

Протягом року вчитель опитує учнів, пропонує заспівати пісню, виповісти
на запитання або виконати завдання з музичної грамоти, пізнати твір,
прослуханий у класі, і т. д. На підставі відповідей виставляються
піврічні і річні оцінки.

Деякі викладачі практикують в кінці навчального року в кожному класі
звітні уроки. На ці уроки запрошуються вчителі та адміністрація школи.
Діти співають вивчені протягом року пісні, відповідають на запитання
вчителя, одним словом, показують підсумки навчального року. Досвід цих
шкіл виявився вдалим. І діти, і педагоги з захопленням готувалися до
цього уроку. Все зроблене протягом року було підсумоване, перевірене,
доведене до кінця.

Цінною формою обліку всієї шкільної роботи з співів є свято весни, яке
організовується в кінці року або під час весняних канікул у школі. Святу
передує велика підготовка: разом з дітьми намічаються пісні для
виконання, проводяться конкурси на краще виконання пісень у класах,
загонах і т. ін. На святі виступають шкільний хор, об’єднані паралельні
класи, окремі кращі класи, які найкраще виконують ту чи іншу пісню, і т.
д.

Крім того, у святі беруть участь окремі учні-співаки, виконавці на
якому-небудь інструменті, невеликий оркестр, ансамблі і т. ін.
Залучаються до виступів під час свят і дорослі, батьки. Крім тих, що
виступають на сцені, всі присутні у залі співають добре відомі, доступні
дітям пісні, які перед тим учитель повторює з ними.

Такі урочисті, змістовні свята підвищують у дітей інтерес до співу,
допомагають виробити в них відповідне ставлення до якості співу,
вимогливість до нього. Свята, які організовуються з року в рік, дають
змогу перевірити рівень музичного розвитку учнів у даній школі,

ШКІЛЬНИЙ ХОР

Найпоширенішим видом музичної позакласної роботи в школі є шкільний хор
або хоровий гурток. Звичайно ці поняття не розмежовуються, проте деяка
різниця між ними є. Хоровий гурток передбачає добровільну участь в
ньому, а до шкільного хору учитель відбирає дітей з кращими голосами. До
участі в хоровому гуртку слід допускати і тих учнів, які не мають
достатніх даних, але виявляють бажання співати в хорі. Такі учні,
завдяки великому старанню, досягають значних успіхів і згодом не
відстають від товаришів.

В хорі повинно бути не менше 30—40 і не більше 90—100 чоловік.

Хор комплектується головним чином з учнів III і IV класів. У дітей цього
віку голоси звучніші, зміцнілі, але поряд з тим можна організувати хор і
молодших, І і II класів. Під час приймання учнів до хору учитель
перевіряє голос і слух кожного з них. Учень повинен уміти правильно
заспівати знайому пісню голосом, позбавленим хрипоти і сипоти.

Одночасно з перевіркою голосу і слуху з’ясовується, яким голосом повинен
співати учень — першим чи другим. Це питання розв’язується, виходячи з
обсягу голосу (діапазону) і забарвлення (тембру). Діти, що мають високі,
легкі і дзвінкі голоси і вільно співають звуки ре і мі другої октави,
визначаються як перші голоси. Учні, яким важко співати високі звуки, але
в яких вільно і впевнено звучать порівняно низькі ноти (до, ре першої
октави), визначаються як другі голоси. Учитель пропонує учневі
проспівати і на високих, і на низьких нотах і здебільшого зразу визначає
його голос. У сумнівних випадках учитель направляє учня в партію других
голосів (особливо тоді, коли в учня хороший слух), яка повинна бути
більш сильною, міцною. Згодом спостереження і повторна перевірка дають
змогу точніше визначити голос учня. Плануючи роботу хору, вчитель
включає до репертуару різні за характером пісні, які забезпечать дітям
достатню кількість різноманітних музичних вражень.

Намічаючи пісні для розучування, керівник хору повинен мати на увазі і
тематику ранків та свят, в яких хору доведеться взяти участь. Доцільно
скласти репертуар так, щоб у ньому були більш складні твори, які
вимагають порівняно тривалого часу для засвоєння, і поряд з ними —
нескладні твори, які засвоювалися б легко і швидко. Останні потрібні для
того, щоб дати учасникам хору достатній запас пісень, які вони могли б
співати і на заняттях, і дома. Складні ж пісні потрібні тому, що на них
хор, переборюючи труднощі, швидко зростає. Протягом року діти розучують
12—15 пісень.

Щоб заняття були досить різноманітними, учитель працює з дітьми
паралельно над двома-трьома піснями, різними за своїм характером.
Необхідно також весь час повторювати уже вивчені пісні.

Учні особливо охоче відвідують хор, якщо вони почувають, що хор співає
добре, що він користується любов’ю слухачів.

Шкільний хор виступає протягом року не більше 3—4 раз. Часті виступи
заважають планомірній роботі хору і не можуть забезпечити належного
рівня виконання. Під час виступу хор виконує 4—5 пісень, різних за
змістом.

До виступу хор повинен старанно готуватися. У дітей треба виховувати
почуття відповідальності перед слухачами, почуття відповідальності за
честь хору. Слід зважати і на питання організації виступу, репетирувати
розстановку хору, його вхід і вихід.

Хор слід розставити симетрично, красиво, півколом — так, щоб передні
ряди не заслоняли задніх. Виступ хору повинен проходити в обстановці
деякої урочистості. Після виступу бажано провести бесіду про те, яка
пісня була проспівана вдало, а яка невдало; з’ясувати, які були недоліки
та як їх ліквідувати в дальшій роботі.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020