.

Західноєвропейська класична музика (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
743 7771
Скачать документ

Реферат

на тему:

Західноєвропейська класична музика

До XVII ст. в Західній Європі намічалося дві лінії розвитку музики —
церковна і світська. Церковна музика розвивалася спочатку у вигляді
одноголосних, а потім у вигляді поліфонічних 1 хорів.

В народі і серед дворянства-рицарства широко розвивалось пісенне
мистецтво. Від раннього середньовіччя (VIII—IX ст.) доходять до нас
зразки народної музики, яка звичайно зазнавала гонінь з боку церкви і
пануючого тоді класу дворянства. Більшість зразків, що дійшли до нас,
збереглися здебільшого у вигляді текстів, музика ж майже не
записувалась. Пояснити це можна тим, що в ті часи музичне письмо знали
переважно монахи, які не записували мелодії народних («гріховних»)
пісень. Багато текстів пісень і частково музика дійшли до нас від епохи
хрестових походів. Складали ці пісні мандрівні музиканти —
рицарі-трубадури, трувери, міннезінгери, народні співаки — менестрелі та
шпільмани. Їм мистецтво, дуже різноманітне за змістом, але завжди
мелодійне, зрозуміле і любиме в народі, часто зазнавало нападок і
заборони з боку представників церкви. Воно справляло благотворний вплив
на розвиток музичного мистецтва, тому що вносило здоровий, свіжий
струмінь і в церковну музику.

Поступово світська музика набуває все більшого значення. Композитори
складають не тільки церковну музику, але й різноманітні за тематикою
світські багатоголосні пісні. Розвивається і інструментальна музика. У
XV—XVI ст. улюбленим інструментом стає лютня (струнно-щипковий
інструмент)!. На ній виконуються різноманітні танці і варіації на
народні мелодії. З XVII ст. лютню витісняють клавішні інструменти —
клавесин, клавічембало, клавікорди — інструменти струнні, але вже з
клавіатурою, на яких можна було грати двома руками одночасно, виконуючи
мелодію і акомпанемент. Цей інструмент стає найпоширенішим, будучи
водночас і сольним і обов’язковим учасником оркестру, який також
формується в XVII ст. завдяки поширенню

Особливо широкий і бурхливий розвиток світської вокальної (опери,
кантати) та інструментальної музики відноситься до епохи Відродження.

У музиці, в якій до кінця XVII ст. панує поліфонічний стиль, виявляються
все більші суперечності між ліричним або драматичним змістом і
поліфонією, коли від однієї особи обов’язково співає хор.

Поряд з поліфонією почала розвиватися музика, в якій виділяється одна
провідна мелодія, що супроводжується гармонійним акомпанементом. Така
музика називається гомофонно-гармонічною 1. Цей стиль пов’язаний
головним чином з народженням і розвитком опери.

Оперна музика в XVII і XVIII ст. На протязі XVII і XVIII ст. опера
проходить складний шлях розвитку. Спочатку це була суворо речитативна
музика; поступово в неї вводять арії, хори; зростає значення оркестру.
Тематика опер спочатку була пов’язана з античною міфологією. В дальшому,
до кінця XVIII ст., ця тематика продовжує домінувати, але іноді в опері
з’являються історичні і побутові сюжети. У міфологічних же операх все
більше впроваджується віртуозний стиль, при якому змісту опери не
надавалося великого значення. Вся увага була звернена на зовнішні
вокальні і сценічні ефекти.

На початку XVIII ст. з’являється новий тип опери на побутові сюжети,
часто сентиментальні, іноді з елементами сатири, комізму, з широким
використанням речитативу та народної мелодики. В ній відсутні віртуозні
арії. Ця опера в Італії дістає назву опери-буфф, тобто комічної
(наприклад, «Служниця пані» Перголезі). Міфологічна опера на противагу
опері-буфф називається «серіа» (серйозна).

Те ж саме відбувається у Франції в середині XVIII ст. Опера на побутові
теми з розмовними вставками дістає назву «комічної». Розвивається
боротьба за простість, життєвість, драматизм опери. Широко
використовується в ній народна пісня.

Творцем нового типу опери був Глюк (1714—1787 pp.). Новий тип опери був
близький до сучасної опери, тому що простота і природність поєднувалися
в ній з драматизмом. Написавши свою знамениту оперу «Орфей», Глюк цим
самим підготовив реформу оперного мистецтва і остаточно здійснив її в
своїх останніх творах. Глюк справив величезний вплив на наступний
розвиток оперного мистецтва.

У XVIII ст. Моцарт створює опери з широкою, різноманітною тематикою,
насиченою глибоким змістом. Його опери можна назвати реалістичними.

Опера в XIX ст. Шляхи розвитку опери в XIX ст. дуже різноманітні. В
Італії на початку XIX ст. найбільшим оперним композитором був Россіні
(1792—1868 pp.). Кращими його творами є опери «Севільський цирульник» і
«ІВільгельм Телль».

Опера «Севільський цирульник», так само як і опера Моцарта «Весілля
Фігаро», написана на сюжет Бомарше. В яскравих музичних образах в опері
показано веселого, спритного, вдалого цирульника Фігаро. В опері гостро
висміяно представника духовенства продажного Дона Базіліо. Музика опери
сповнена гумору, життєрадісності. Вся опера відбувається в стрімкому
темпі. «Севільський цирульник» є однією з найпопулярніших опер.

Опера «Вільгельм Телль» основана на легенді з епохи боротьби
швейцарського народу за свою свободу. Цікаві в ній народні сцени,
картини природи, побуту, характерна народна мелодика.

У Німеччині найбільшими оперними композиторами були Вебер, автор опери
«Чарівний стрілець», і Вагнер, автор опер «Лоенгрін», «Тангейзер»,
«Перстень Нібелунгів» та ін.

У другій половині XIX ст. провідну роль в оперному мистецтві відіграють
італійський композитор Джузеппе Верді і французький композитор Жорж
Бізе.

Джузеппе Верді (1813—1901 pp.) є одним з найулюбленіших і
найпопулярніших оперних композиторів, його музика мелодійна, доступна,
щира. Сюжети Верді, як правило, брав з життя. Найпопулярнішими його
операми є «Травіата», «Ріголетто» та «Аїда».

По шляху, наміченому композиторами Россіні, Верді та Бізе, пішли і кращі
представники оперного мистецтва XIX і початку XX ст. До них належать
французькі композитори: Гуно, автор опери «Фауст», Деліб, автор опери
«Лакме», чеський композитор Сметана, автор опери «Продана наречена»,
італійські композитори Пуччіні, автор опер «Мадам Баттерфляй», або
«Чіо-Чіо-сан», «Богема» і «Флорія Тоска», Леонковалло, автор опери
«Паяци», польський композитор Монюшко, автор опери «Галька», та ін.

Інструментальна музика. Розвиток гомофонно-гармонічного стилю викликав у
XVII ст. піднесення інструментальної музики. Великого значення набуває
клавесин 1, який стає обов’язковим інструментом в’ опері і оркестрі.
Клавесин набув великого і самостійного значення особливо в другій
половині XVII і XVIII ст. Група французьких композиторів створює
особливий клавесин-ний стиль. На ньому часто грають образну музику
(«Зозуля» Ла-кена, «Закоханий соловей» Куперена, «Курка» Рамо), а також
музику на танцювальні теми — гавоти, ригодони, менуети. Для цього стилю
характерні велика кількість прикрас, простота будови, ясність викладу.
Твори цього стилю написані у вигляді невеликих п’єс і відбивають так
званий «галантний стиль» XVIII ст. Найвидатнішими представниками цього
стилю є Франсуа Куперен, Рамо та ін. В Італії найвизначнішим
клавесиністом був Доменіко Скарлатті, який написав багато сонат з
глибшим змістом і складнішою технікою, ніж у французьких клавесиністів.

У XVII і XVIII ст. великого розвитку набуває скрипічне мистецтво. Для
скрипки пишуться концерти, сонати. Надзвичайно високо підноситься
виконавська майстерність в Італії, з’являються чудові
віртуози-композитори (Вівальді, Тартіні, Кореллі) і видатні скрипкові
майстри (Страдіваріус, Аматі, Гварнері), інструменти яких досі ціняться
як скарби. Скрипки цих майстрів, що є в Радянському Союзі, надані кращим
радянським скрипалям.

У першій половині XIX ст. велику славу здобуває італійський
скрипаль-віртуоз і композитор Ніколо Паганіні. його виконавська
майстерність і творчість справили великий вплив на наступний розвиток
інструментальної музики.

У XVII ст. поряд з розвитком нового гомофонічного стилю продовжує
розвиватися поліфонія, переважно в церковній хоровій та органній 1
музиці. Для органа пишуть твори і недуховного змісту — фуги 2, прелюдії,
фантазії-токкати. Кращі твори для органа відзначаються глибиною змісту,
піднесеністю, часто віртуозністю.

У першій половині XVIII ст. поліфонічне музичне мистецтво досягає своєї
вершини у геніальній творчості композитора Баха (1685—1750 pp.) 3. Він
написав велику кількість визначних творів для органа, оркестру, хору,
клавесина і скрипки. Творчість його відзначається незвичайною глибиною,
суворою величністю і в той же час емоціональністю і мелодійністю.
Найбільш відомі з його творів є 48 прелюдій і фуг в двох томах для
клавесина, а також фантазії і фуги для органа, сонати для скрипки,
концерти, меси та ін.

Свого розвитку гомофонно-гармонічний стиль досяг в інструментальній
музиці австрійського композитора Йосифа Гайдна (1732—1809 pp.). Гайдн
написав більше ста симфоній, понад вісімдесят струнних квартетів,
близько двадцяти опер, багато концертів, сонат і т. д. Вся його музика
тісно пов’язана з народною піснею — австрійською, іноді угорською, з
піснею південнослов’янських народів. Саме Гайдн встановив класичний тип
симфонії, сонати, концерту, квартету, які слідом за ним розвивають
Моцарт, Бетховен та інші композитори аж до наших днів.

У XIX ст. поряд з симфоніями, сонатами у ряду великих композиторів,
зокрема в так званих романтиків, провідним жанром є порівняно невеликі
твори ліричного, а іноді й танцювального характеру. Для творчості
композиторів-романтиків характерні елементи фантастики, казковості,
образності, програмності. їх твори часто близькі до народної тематики,
до природи. Невеликі їх твори нерідко об’єднуються якою-небудь спільною
ідеєю і становлять цикл. Такі фортепіанні цикли Шумана «Карнавал»,
«Метелики» і цикли пісень «Любов поета», «Мірти» та ін.; Шуберта —
«Прекрасна мельничиха», «Зимовий шлях»; Гріга — «Поетичні картинки»
(шість фортепіанних п’єс) і т. д. Найбільшими представниками цього
напряму є Шуберт, Мендельсон 1, Шуман, Шопен, Гріг, Дворжак 2, Ліст.

Роберт Шуман (1810—1856 pp.) німецький композитор-романтик. Писав
здебільшого фортепіанні твори, пісні і романси. Менш відомі його
симфонії. У його творчості своєрідно поєднувалось відображення
навколишнього життя з фантастикою. Кілька своїх творів він сам називає
«Фантастичними п’єсами». Для творів Шумана характерні контрасти:
поєднання поривчастості, бурхливого настрою і ніжності, задушевності,
мрійності. Дуже цікавий його «Карнавал» і «Метелики». У святковому
поході, зображеному в «Карнавалі», музичні образи масок чергуються з
танцями. «Альбом для юнацтва» і «Дитячі сцени» Шумана являють собою
збірник п’єс, яскравих, різноманітних за змістом, доступних для дітей.
Великої популярності набув ще квінтет Шумана.

Угорець Ференц Ліст (1811—1887 pp.) був видатним композитором,
піаністом-віртуозом, педагогом, громадським діячем, музичним критиком і
письменником. Ліст написав великі твори програмного змісту для оркестру
і особливо багато п’єс для фортепіано. Він переклав для фортепіано твори
Баха, Шуберта, Бетховена. Широко відомі його фантазії на музику різних
опер, а також рапсодії, в основі яких лежать угорські мелодії. Цікаві
також програмні твори Ліста, пов’язані з враженнями від подорожі по
Італії та Швейцарії і об’єднані в три зошити під загальною назвою «Роки
мандрувань». Особливо популярні п’єси з першого зошита, пов’язані з
картинами природи або народними легендами Швейцарії (наприклад, «Капела
Вільгельма Телля»), і з другого зошита, написані під враженням
знаменитих творів італійського мистецтва, зокрема картини Рафаеля
«Заручення» і сонетів Петрарки. Чудові етюди Ліста на теми природи або
на фантастичні сюжети. Поряд з невеликими інструментальними п’єсами
великого поширення набули у XIX—XX ст. і невеликі твори, тобто пісні і
романси. Кожний з композиторів вніс щось своє, індивідуальне в цей жанр,
але всі вони виходять в основному з пісенної творчості Шуберта. Чудовими
є пісні Шумана, Шопена, Гріга, Ліста, Брамса 1 та ін.

В кінці XIX і на початку XX ст. в зарубіжній музиці з’являються нові
риси: для неї стає характерним відрив від життя, від народної тематики і
мелодії. Створюється музика вишукана, неприродна, іноді заумна, музика,
яка поступово привела сучасне буржуазне музичне мистецтво до занепаду і
розкладу, до формалізму. Здоровий струмінь в музичне мистецтво внесли ті
композитори початку XX ст., які пов’язували свою творчість з передовими
демократичними ідеями, спиралися в своїй музиці на народну творчість.
Тут насамперед слід згадати угорського композитора Бела Барток,
іспанських композиторів Альбеніса і Гранадоса, французького композитора
Ровеля та ін.

1 Поліфонія — багатоголосність, одночасний рух кількох самостійних
мелодій, голосів. ряду струнно-смичкових (віоли, скрипки) і духових
(флейти, гобоя, труби та ін.) інструментів.

1 Гомофонія — одноголосся.

1 Клавесин—стародавній клавішний інструмент, попередник фортепіано;
відзначається більш слабким, ніж у фортепіано, уривчастим і дзвінким
звуком.

1 Орган — великий за своїми розмірами і потужністю духовий інструмент з
кількома клавіатурами; приводиться в дію накачуванням повітря в труби.

2 Фуга — багатоголосний твір, в якому в усіх голосах розробляється одна
і та ж тема. Починається фуга одним голосом, що проводить тему, а потім
по черзі вступають інші голоси з тією ж темою.

3 Йоган Себастьян Бах — німецький композитор, якого за життя мало хто
знав; він працював учителем, церковним органістом, придворним
музикантом. Музика Баха згодом набула світового значення.

1 Фелікс Мендельсон-Бартольді (1809—1847 pp.) — видатний німецький
композитор, автор кількох симфоній, квартетів, концертів і багатьох
дрібних п’єс. Особливо відомі його «Пісні без слів» — збірник
фортепіанних ліричних п’єс — і концерт для скрипки з оркестром.

2 Антонів Дворжак (1841—1904 pp.) — знаменитий чеський композитор,
написав багато творів для оркестру і скрипки. Особливо популярні його
слов’янські танці на народні теми.

1 Брамс (1833—1897 pp.) — великий німецький композитор.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020