.

Сучасні принципи реанімації новонароджених (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
211 2978
Скачать документ

Реферат на тему:

Сучасні принципи реанімації новонароджених

Від своєчасності й якості проведення реанімаційних заходів в пологовому
залі значною мірою залежить результат ранньої постнатальної адаптації
новонародженої дитини. Це впливає не лише на виживання немовлят у перші
дні життя, але й на їхній подальший розвиток і показники здоров’я в
наступні вікові періоди [1, 7, 9, 14].Відповідно до даних ВООЗ, близько
5-10 % усіх новонароджених потребують принаймні часткової реанімаційної
допомоги в пологовому залі, 1-10 % вимагають проведення невідкладної
штучної вентиляції легень (ШВЛ), а близько 1 % — повної реанімації, що
включає непрямий масаж серця або введення ліків [12, 16].

У 2000 р. Міжнародною конференцією з серцево-легеневої реанімації і
невідкладної кардіологічної допомоги були затверджені нові рекомендації
щодо реанімації новонароджених, які вперше ґрунтувалися на даних
доказової медицини [9]. У цих рекомендаціях проведено повний перегляд
останнього чинного протоколу реанімаційної допомоги новонародженим,
опублікованого у 1992 р. після попередньої конференції з
серцево-легеневої реанімації [7]. Проведений міжнародною групою
експертів ретельний аналіз результатів численних наукових досліджень
став підставою для внесення суттєвих змін, які стосувалися не лише
рекомендацій щодо виконання окремих реанімаційних процедур, але і
загальних підходів до надання реанімаційної допомоги новонародженим.

Новий протокол реанімації новонароджених, який ґрунтується на згаданих
рекомендаціях, нещодавно став чинним в Україні відповідно до наказу МОЗ
України від 06.05.2003 р. № 194 [1].Передбачення потреби реанімації,
відповідні приготування, правильна оцінка стану новонародженого і
швидкий початок реанімації є критичними складовими успіху.

Приготування до надання реанімаційної допомоги новонародженому в
пологовому залі

На кожних пологах потрібна присутність принаймні одного медичного
працівника, який зможе розпочати реанімацію і буде відповідати виключно
за надання допомоги новонародженому. Або ця особа, або хтось інший із
присутніх у пологовому залі повинні мати навики, потрібні для виконання
всіх реанімаційних заходів, включаючи інтубацію трахеї і введення ліків.
Якщо очікуються пологи високого ризику (табл. 1) і може виникнути
потреба повної реанімації, необхідна присутність принаймні двох осіб
лише для надання допомоги дитині — один фахівець повинен володіти усіма
реанімаційними навиками, а інший (або інші) — бути спроможним(и) надати
кваліфіковану допомогу основному реаніматологу. У випадку багатоплідної
вагітності потрібна присутність декількох реанімаційних бригад
відповідно до кількості плодів. Кожна реанімаційна бригада повинна мати
визначеного керівника (неонатолог або інший найдосвідченіший лікар), а
всі інші члени бригади повинні чітко знати свої обов’язки під час
реанімації [9].Оскільки потребу надавати реанімаційну допомогу
новонародженому не завжди можна передбачити, перед кожними пологами слід
приготувати відповідне місце, необхідне обладнання, матеріали і ліки,
завчасно увімкнути джерело променевого тепла, а також підібрати,
змонтувати і перевірити функціонування реанімаційного обладнання.

Заходи після народження дитини

Негайно після народження кожної дитини потрібно швидко визначити, чи
потребує вона реанімаційної допомоги. Таке визначення включає візуальні
перевірку наявності меконіального забруднення, оцінку дихання, м’язового
тонусу і кольору шкіри, а також класифікацію новонародженого як
доношеного або недоношеного. Усі реанімаційні втручання повинні
ґрунтуватися на результатах інтегральної оцінки клінічних даних, а не
якогось одного показника. Оцінювання і дії під час реальної реанімації
часто здійснюються паралельно, особливо якщо допомогу дитині надають
декілька медичних працівників [9, 14].

Близько 90 % новонароджених є доношеними активними дітьми, які виявляють
енергійні дихальні зусилля, голосно кричать і рухають кінцівками. Такі
немовлята, як правило, не мають значних чинників ризику в анамнезі і
народжуються після відходження чистих навколоплідних вод. Їх не потрібно
терміново відокремлювати від матерів після народження, щоб провести
початкові кроки реанімації. Тепловий захист таким дітям можна
забезпечити викладанням на грудну клітку матері, висушуванням й
укриванням сухою білизною. Тепло зберігається за рахунок безпосереднього
шкірного контакту з матір’ю. Санацію верхніх дихальних шляхів, у разі
потреби, можна провести лише витиранням слизових рота і носа дитини.
Отже, за відсутності вагомих чинників перинатального ризику, немовля,
яке після народження демонструє активну реакцію на дію оточуючого
середовища, може залишатися з матір’ю і потребує лише стандартного
догляду (зігрівання, забезпечення прохідності дихальних шляхів і
висушування) [9].Натомість, показаннями для подальшого оцінювання стану
новонародженого під джерелом променевого тепла і можливого втручання
є:1) забруднення меконієм навколоплідних вод або шкіри
новонародженого;2) відсутня або знижена реакція дитини на стимуляцію
зовнішнього середовища;3) стійкий центральний ціаноз;4) передчасне
народження [9, 14].

За наявності будь-якої із зазначених ознак новонароджений обов’язково
потребує проведення реанімаційних заходів. Насамперед, його слід
відділити від матері і перенести на реанімаційний стіл, під джерело
променевого тепла, де розпочати виконання початкових кроків реанімації.
Ці кроки передбачають:1) створення теплого і сухого середовища;2)
забезпечення правильного положення і звільнення дихальних шляхів,
особливо у випадку загрози аспірації меконію;3) висушування дитини і
стимуляцію дихання з повторним забезпеченням правильного положення
голови;4) подавання кисню (за потреби) [9].Запобігання втратам тепла має
критичне значення для новонароджених, оскільки холодовий стрес підвищує
споживання кисню і знижує ефективність реанімації. Водночас потрібно
уникати гіпертермії, яка може спричинити дихальну депресію немовляти.
Незважаючи на те, що у кількох нещодавно проведених експериментальних і
клінічних дослідженнях продемонстровано, що церебральна гіпотермія може
запобігати ушкодженню мозку у новонароджених з асфіксією, наукових даних
все ще недостатньо, щоб рекомендувати стандартне застосування цього
методу як ефективне і безпечне втручання [9].

Наявність меконіального забруднення навколоплідних вод і стан
новонародженого визначають певні особливості проведення початкових
кроків реанімації. Якщо новонароджений потребує допомоги, навколоплідні
води були чистими і на шкірі дитини немає залишків меконію, потрібно:1.
Помістити дитину під джерело променевого тепла на теплу пелюшку.2.
Забезпечити прохідність дихальних шляхів: положення на спині або на боці
з помірно розігнутою назад головою; це положення краще фіксується
підкладеним під плечі валиком.3. Відсмоктати секрет і слиз спочатку з
рота, потім із носа. У випадку значного накопичення секрету доцільно під
час відсмоктування повернути голову дитини на бік. Під час
відсмоктування, особливо у разі використання катетера, слід бути
обережним і не вводити його надто енергійно або глибоко. Стимуляція
задньої стінки глотки протягом перших декількох хвилин після народження
може викликати вагусну реакцію (тяжку брадикардію або апное), а також
затримку самостійного дихання [9]. Короткочасного, делікатного
відсмоктування грушею, як правило, достатньо для видалення секрету і
слизу. Якщо під час відсмоктування у новонародженого з’явилася
брадикардія, потрібно припинити маніпуляцію і знову оцінити ЧСС [14].4.
Швидкими промокальними рухами через пелюшку обсушити шкіру і волосся на
голові дитини. Забрати вологу пелюшку і знову забезпечити правильне
положення немовляти.5. Якщо ефективне самостійне дихання все ще не
з’явилося, провести додаткову короткочасну тактильну стимуляцію.
Виконують один із трьох прийомів тактильної стимуляції, який повторюють
не більше двох разів: поплескування по підошвах, легкі удари по п’ятках,
розтирання шкіри вздовж хребта. Зміна прийомів та багаторазове їх
повторення недоцільні, оскільки результату це не дає, а призводить до
втрати дорогоцінного часу [1]. Важливо уникати енергійної тактильної
стимуляції передчасно народжених дітей [14].6. Якщо шкіра тулуба і
слизові оболонки новонародженого залишаються ціанотичними за наявності
самостійного дихання, забезпечити вільний потік кисню.

Більшість немовлят починають регулярно дихати після звільнення дихальних
шляхів, обсушування і тактильної стимуляції. Водночас у всіх
новонароджених, які потребують реанімації, майже завжди розвивається
гіпоксія. Тому, якщо у дитини з самостійним диханням під час
стабілізації стану виявляються ціаноз, брадикардія або інші клінічні
ознаки дистресу, потрібно відразу призначити вільний потік 100 % кисню
до моменту визначення потреби додаткових втручань [9]. Подають вільний
потік кисню, спрямовуючи його до носа дитини, що забезпечує їй
можливість дихати повітрям, збагаченим киснем. На короткий час цього
можна досягти, використовуючи: 1) мішок, що наповнюється потоком кисню,
і маску; 2) кисневу трубку; 3) кисневу маску. Вільний потік кисню не
можна надійно подавати маскою, приєднаною до мішка, що самостійно
наповнюється [14]. Під час реанімації важливо використовувати
концентрацію кисню, максимально наближену до 100 %, не допускаючи його
змішування з кімнатним повітрям. Як тільки немовля порожевіє, кисневу
підтримку слід поступово припиняти так, щоб дитина залишалася рожевою,
дихаючи кімнатним повітрям. Метою додаткової кисневої підтримки має бути
контрольована нормоксемія новонародженого [9]. Під час реанімації, щоб
стабілізувати стан новонародженого, протягом декількох хвилин можна
подавати сухий і непідігрітий кисень [14].

У випадку будь-якого забруднення навколоплідних вод меконієм медичний
працівник, який приймає пологи, повинен до народження плечей дитини
ретельно відсмоктати вміст ротоглотки і носа катетером 12-14F або
ґумовою грушею, що є однаково ефективним. Допомога, необхідна дитині
після народження, залежить від її стану (рис. 1). Якщо у новонародженого
виявляють пригнічення дихання, знижений м’язовий тонус і/або ЧСС менше
100 уд./хв., під джерелом променевого тепла забезпечують правильне
положення і до встановлення самостійного дихання немовляти під контролем
прямої ларингоскопії відсмоктують вміст нижньої глотки, після чого
негайно інтубують трахею і відсмоктують з неї через ендотрахеальну
трубку. Незалежно від особливостей меконіального забруднення
навколоплідних вод, відсмоктування із трахеї активного новонародженого
без ознак порушення стану не поліпшує клінічних результатів лікування і
може супроводжуватися розвитком ускладнень [11, 15]. Водночас дитині, у
якої на фоні загрози аспірації меконію виникає апное або значний
дихальний дистрес, треба відсмоктати із трахеї до початку вентиляції
легень під позитивним тиском, навіть якщо така дитина була активною
відразу після народження [9].

Тепловий захист новонародженого із загрозою аспірації меконію слід
проводити, використовуючи променевий обігрівач і уникаючи витирання
шкіри і стимуляції до моменту звільнення дихальних шляхів від меконію.
Відсмоктувати із трахеї треба, поволі витягуючи ендотрахеальну трубку.
Повторні інтубацію і санацію трахеї слід проводити до майже повного
припинення відсмоктування меконію або моменту, коли ЧСС дитини вкаже на
необхідність негайно продовжити реанімацію ( 100
уд./хв [9, 14].

Розмір маски вибирають залежно від того, народження якої, доношеної чи
недоношеної, дитини очікується. Перевагу надають маскам з м’якими
краями. Маска круглої форми герметичніше прилягає до обличчя
екстремально недоношеної дитини, а для новонародженого більших розмірів
доцільніше використати маску анатомічної форми [9].Реанімаційні мішки,
які використовують для реанімації новонароджених, можуть наповнюватися
потоком або самостійно. Їх об’єм не повинен перевищувати 750 мл. Щоб
забезпечити вентиляцію 90-100 % киснем, до мішка, що наповнюється
самостійно, приєднують кисневий резервуар. Швидкість потоку кисню у
мішок має бути не менша 5 л/хв. Безпеку вентиляції легень
новонародженого забезпечують: клапан обмеження тиску (на мішках обох
типів), клапан контролю потоку (у мішку, що наповнюється потоком), а
також додаткове використання манометра (з мішками обох типів)
[14].Ефективність вентиляції визначають за рухами грудної клітки, даними
аускультації, збільшенням ЧСС і поліпшенням кольору шкіри. Якщо є
сумніви щодо ефективності вентиляції, потрібно перевірити прилягання
маски до обличчя, повторно забезпечити прохідність дихальних шляхів
(змінити положення голови, відсмоктати, вентилювати з трохи відкритим
ротом), збільшити тиск вентиляції і передбачити потребу інтубувати
трахею [9]. Перші 2-3 штучні вдихи виконують, створюючи тиск вентиляції
> 30 см водн. ст., після чого продовжують вентиляцію з тиском на вдиху
15-40 см водн. ст. (залежно від наявності легеневої патології) і
частотою 40-60 за 1 хв.Проведення ШВЛ мішком і маскою протягом кількох
хвилин потребує введення ротошлункового зонда 8F, щоб запобігти
роздуванню шлунка газом і наступній регургітації. Уводити зонд треба на
глибину, що дорівнює відстані від перенісся до мочки вуха і від мочки
вуха до мечоподібного відростка. Після введення зонда відсмоктують
шприцом газ зі шлунка, зонд залишають відкритим і фіксують
лейкопластирем до щоки. ШВЛ негайно відновлюють, накладаючи маску поверх
зонда.

ШВЛ новонароджених під час реанімації завжди потрібно проводити 100 %
киснем [9]. Хоча попередні висновки кількох біохімічних і клінічних
досліджень свідчать за можливу доцільність використання для реанімації
новонароджених кисню нижчої концентрації, наукових даних на користь
цього недостатньо [9, 13]. Однак у разі відсутності кисню з будь-яких
причин, за наявності відповідних показань слід розпочинати вентиляцію
під позитивним тиском кімнатним повітрям [9].Після 30 с вентиляції
легень під позитивним тиском знову визначають ЧСС і наявність
самостійного дихання. Якщо визначення ЧСС проводять пальпацією основи
пуповини, то вентиляцію у цей момент не зупиняють. Якщо ж ЧСС визначають
за допомогою аускультації, то вентиляцію зупиняють на 6-й с. Подальші
дії залежать від результатів цього визначення [9, 14].1. Якщо ЧСС і 100
уд./хв. за наявності самостійного дихання, поступово припиняють ШВЛ,
зменшуючи її тиск і частоту, проводять тактильну стимуляцію, подають
вільний потік кисню й оцінюють колір шкіри [9]. За відсутності
самостійного дихання продовжують ШВЛ до його появи і передбачають
потребу інтубувати трахею.2. Якщо ЧСС становить 60-99 уд./хв.,
продовжують штучну вентиляцію легень і передбачають потребу інтубувати
трахею.3. Якщо ЧСС Література [1] Наказ МОЗ України від 06.05.2003 р. № 194 ”Про затвердження галузевої програми "Первинна реанімація новонароджених" на 2003-2006 роки”. [2] A randomised, controlled trial of two-thumb vs two-finger in a swine infant model of cardiac arrest/ P. K. Houri, L. R. Frank, J. J. Menegazzi, R. Taylor// Prehosp. emerg. care. — 1997. — V. 1. — P. 65-67. [3] Burchfield D. J. Medication use in neonatal resuscitation// Clin. perinatol. — 1999. — V. 26. — P. 683-691. [4] Casalaz D. M., Marlow N., Speidel B. D. Outcome of resuscitation following unexpected apparent stillbirth// Arch. dis. child. fetal neonatal Ed. — 1998. — V. 78. — P. F112-F115. [5] Cochran Injuries Group Albumin Reviewers. Human albumin administration in critically ill patients: systemic review of randomised controlled trials// BMJ. — 1998. — V. 317. — P. 235-240. [6] David R. Closed chest cardiac massage in the new-born infant// Pediatrics. — 1988. — V. 81. — P. 552-554.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020