.

Актуальні питання аграрної політики в умовах трансформації економіки (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1379
Скачать документ

Реферат на тему:

Актуальні питання аграрної політики в умовах трансформації економіки

Сьогодні все гостріше постає проблема відбудови ефективної аграрної
політики. Вона повинна стати політикою майбутнього, тому що в нас вже не
існує іншого виходу, як протягом найближчого часу відпрацювати схеми
підходу і покласти на букву закону основні засади вже сформованої
аграрної політики. Адже 2003 рік є останнім роком дії законів, які
підтримують сільське господарство, і тому він знаковий. Що ж стосується
попередніх років, то включно до 1999 року нашу вітчизняну аграрну
політику важко було назвати такою, оскільки була відсутня система
грошових розрахунків, не існувало жодного більш-менш зрозумілого закону,
який би регулював діяльність такого визначного сектора української
економіки, як сільське господарство.

Початковий етап будівництва аграрної політики почався з виходу в грудні
1999р. Указу Президента “Про невідкладні заходи щодо прискорення
реформування аграрного сектора економіки” № 152/99, оскільки до цього,
по суті, в сільському господарстві реформи як такої не було. І лише
після того, як Президент досить жорстко поставив у своєму указі питання
реформування сільського господарства, почався нестримний процес
трансформації, якого вимагало життя. Тотальна приватна власність на
землю, тотальна суцільна приватна власність на майно і суцільна приватна
форма господарювання – це вже не “зміна вивіски”, а об’єктивна
реальність. Почала відпрацьовуватися система формування “правил гри” для
нових аграрних формувань, заснованих на принципово нових засадах.

В 2000 році держава, образно кажучи, вперше не вклала в рота “рибу”, а
дала в руки “вудку”. Останній раз було заявлено публічно і закріплено
законодавче про списання боргів сільськогосподарських виробників.
Близько 10 мільярдів гривень одним розчерком пера було списано –
спочатку із сільськогосподарських виробників, а потім і із суміжників.

Вперше був впроваджений зрозумілий, вигідний і підтримуючий сільське
господарство фіксований сільськогосподарський податок – інтегрований
збір: в одному податку поєдналися всі податки, які існували на той
період (кінець 90-х – початок 2000 року). В структурі собівартості
сільськогосподарської продукції податки тепер займають 1%. Це унікальне
вигідна податкова система і з точки зору справляння, і з точки зору
обсягів. Податки в сільському господарстві стали в 4-5 разів менші, ніж
в інших галузях економіки. Загальне податкове навантаження на
сільгоспвиробників зменшилось на 1,4 млрд. грн. у річному обчисленні,
тобто практично вдвічі.

Запроваджено мораторій на внесення до чинної системи оподаткування змін,
спрямованих на підвищення податкового навантаження на
сільгоспвиробників. Більше того, на період 2001-2004рр. визначено режим
пільгового оподаткування, який, окрім названих вище, включає наступні
пільги: звільнення від оподаткування фінансування наукових розробок для
сільськогосподарського виробництва, за умови їх впровадження; звільнення
від ввізного мита та ПДВ комплектуючих і запчастин для
сільськогосподарської техніки; звільнення від мита та інших податків при
імпорті комплектуючих та запчастин для сільськогосподарської техніки,
засобів захисту рослин і тварин, що не виробляються в Україні, при
сезонному ввезенні дизельного палива.

Вперше була лібералізована ціна на сільськогосподарську продукцію у
поєднанні з підтримкою доходів сільгоспвиробників, посиленням
антимонопольного контролю за цінами на продукцію сільського господарства
та матеріально – технічні ресурси (послуги), що ним споживаються.

Протягом багатьох років в Україні існував диспаритет цін: між
регульованими державою цінами на аграрну продукцію і водночас вільними
цінами на продукцію промисловості для АПК – це машини, добрива, хімікати
тощо.

Внаслідок цього село зазнавало великих втрат: починаючи з 1990 років,
воно недоотримало 98 млрд. грн. доходу. Коефіцієнти обміну дизель-того
палива на тонну зерна інколи доходили до 1:6, тоді як економічно
обґрунтованим співвідношенням є приблизно 1:1.

З 2001р. в законодавчому порядку встановили гарантовані обсяги бюджетних
асигнувань, що виділяються АПК, – в розмірі не менше 5% загальних
видатків. Гарантується також спрямування всіх сум ПДВ від переробних
підприємств за реалізовані молоко та молочну продукцію, м’ясо та
м’ясопродукти виключно на виплати дотацій за продані їм м’ясо га молоко.

Позитивним моментом є також надання державної підтримки селянським
(фермерським) господарствам – як правило, на конкурсній і зворотній
основі.

Державним бюджетом на 2001р. передбачалося виділення на цілі \ПК (з
урахуванням коштів на фінансування лізингу) майже 4,3 млрд. грн., або
10,2% видаткової частини бюджету.

Хоча субсидування може сприйматися як відхід від ринкових принципів
регулювання, проте його існування на нинішньому етапі розвитку
українського АПК можна виправити принаймні двома обставинами. Ло-перше,
практика інтенсивного : субсидування аграрного виробництва є досить
поширеною у світі. По-друге, субсидування є своєрідним механізмом
компенсації українському аграрному сектору тих величезних втрат, яких
було завдано протягом багатьох років внаслідок диспаритету цін на
промислову та : сільськогосподарську продукцію. Без такої компенсації
розвиток цивілізованих ринкових відносин в АПК України є нереальним.

Таким чином, держава запровадила унікальне вигідні підходи до розвитку
сільського господарства, зокрема з точки зору розвитку селекції,
насінництва, підтримку великовагових категорій худоби, запроваджені
пільгові кредити наряду з іншими і т.д. Здавалося б, унікальні, умови.
Таких “правил гри” вистачило, щоб забезпечити прискорений старт. Але
цього в умовах ринкової економіки виявилося занадто мало. Приріст
аграрного виробництва не супроводжувався аналогічним приростом гаманця
споживача.

Що ж стосується світових ринків, то тут відбувся, в деякій мірі, обвал
на окремі сегменти сільськогосподарської продукції, що позначилося на
вітчизняних переробних підприємствах, на закупівельних цінах. Як
результат, в 2002 році відбувся катастрофічний обвал цін, економіки та
АПК. Найприкріше є те, що норма прибутку на авансований капітал в єдиній
галузі має від’ємне значення. Кожна вкладена додаткова гривня
повертається збитком. І коли говорити про інвестиційну привабливість,
про привабливість галузі як такої взагалі для бізнесу, то сільське
господарство (після минулорічного цінового обвалу) для розміщення
грошей, м’яко кажучи, малопривабливе.

Наступною проблемою виявилась контрабанда в Україну. Ціна, що
висвічувалась, була занадто привабливою. Країни, що нас оточують, теж
мають розвинений аграрний сектор, продукцію якого треба реалізовувати.
Тому 6 тисяч кілометрів досить “прозорих” кордонів нашої держави
неспроможні стримати потік контрабандного товару.

Для аграрного менеджменту на найвищому державному рівні настали не
найкращі часи. В 2002 році не були відпрацьовані “правила гри” для того,
щоб виправити ситуацію. На превеликий жаль, залишається обмаль часу:
бюджетний процес 2004 року починається в травні. Тож за короткий час
необхідно відпрацювати абсолютно нові підходи для того, щоб сільське
господарство, яке є для України локомотивом розвитку інших галузей,
нарешті міцно стало на свої ноги.

В Росії сьогодні з-за кордону завозяться за безцінь колосальні обсяги
продуктів харчування – на ЗО млрд. доларів на рік, і на 3 млрд. доларів
Росія приростає щороку, завозячи їх. Населення ж України втричі менше,
ніж в РФ, а в нашу державу завозилися харчі на суму 200 млн. дол. І там
не стоїть питання розвитку сільського господарства як такого, бо
сьогодні Росія вже пересичена тим, що завозить. Російський уряд прийняв
рішення з 1 квітня цього року квотувати завезення продукції з країн ЄС,
США, Бразилії. Нонсенс, але з Бразилії завозити товари в Росію дешевше,
ніж купувати в пас! Наша частка з ЗО млрд. дол. (а ми звикли до думки,
що Україна завжди була годувальницею матінки – Росії) -640 млн. дол.,
або всього 2,3%. Тобто російський ринок для українського виробника майже
втрачений, а інших ринків ми не маємо.

Але є внутрішній ринок, який ще має велику мотивацію: від рівня
споживання 1990 року, зокрема тваринницької продукції, про яку перш за
все йде мова, ми відстаємо майже вдвічі. Це означає, що наш народ, по
великому рахунку, недоїдає. І чисельність товарів на прилавках
продуктових магазинів, і їх різноманітність доступні далеко не кожному:
лише 20% населення спроможне споживати все, що сьогодні є, а 80% – це
споживчий кошик занадто обмежених можливостей.

Вихід з цієї ситуації – в тому, щоб сформулювати “правила гри”,
вступаючи в СОТ – Світову організацію торгівлі. Це – елітний клуб,
членами якого нині вже є 147 країн – 95% держав світу, які живуть і
працюють за єдиними стандартами, зрозумілими “правилами гри” і прозорими
схемами. Ми, не будучи членами СОТ, виходимо на світові ринки як пірати
і руйнуємо якісь схеми, наражаючись то на антидемпінгове розслідування,
то на інші прикрощі на високому рівні. З вступом до СОТ повністю
лібералізується зовнішня торгівля, інакше кажучи – відкриваються
кордони. Якщо зараз, до всіх існуючих в галузі проблем, ще й відкрити
кордони (так, як того вимагають правила СОТ) – наше сільське
господарство може потрапити в глухий кут. Тому світовою практикою є
дотування сільськогосподарської продукції. Але кого дотувати, за що
дотувати, який вид продукції і в яких зонах? На це вже звернули увагу
дехто з науковців, зокрема ННІ бізнесу Національного аграрного
університету. Але це ще не науково обґрунтований розрахунок, не
фундаментальний труд, який можна взяти в руки і сказати: Так, в зоні
Полісся ми будемо дотувати пшеницю, яка зараз загинула повністю. Варто
це робити, розорюючи болота, торф’яники і піщаники.”

Україна – найбільш розорана країна в світі: із 41 млн. га сільгоспугідь
– 32 млн. га знаходяться під орною землею. З іншого боку, 35 млн. га –
деградують. Хто ж нам скаже спасибі за те, що ми знущаємося з наших
унікальних природних багатств, які належать не тільки нам, нашим
наступним поколінням, а й цивілізації взагалі?

В 1992 році в Україні запроваджено земельний податок, все справляння
якого, згідно з законом, повинне йти на потреби “землі”. За ці роки
закон про справляння податку перетворився на закон про пільги від нього.
Та все ж збираємо 1,8 млрд. грн., а на “землю” при цьому йде нуль! Це
також дуже величезна проблема для України.

Ми в цьому році маємо намір поставити перед Верховною Радою питання про
те, що з наступного року земельний податок повинен іти на “землю”: її
захист, збереження і підвищення родючості. І чи варто в Україні мати 32
млн. га орних земель? Колись ми із президентом Української академії
аграрних наук академіком М.В. Зубцем підписали: вивести з обігу в
найближчі роки 10 млн. га. Це була популістська декларація, але щоб усі
почули, що ми збираємось їх виводити. Але чи варто аж стільки? Вивівши з
обігу ліси, залужені землі і т. д., ми отримаємо інший ландшафт в
Україні, іншу екосистему. Скільки ж треба буде дати коштів на зрошені
землі, на заліснення, на розкислення та інше? Скільки, куди, кому, хто
виконавець?

Наука – це той напрямок, на якому ми прагнемо відчутного прискорення.
Без науки сьогодні робити нічого! Чому вона не була затребувана до часів
ринкової економіки? Дуже просто: було господарство, в якому вже відомо –
що вирощувати, що і куди везти, скільки що коштує. Навіщо тут наука?
Адже збитків все одно не відчуєш, бо знаєш, що держава ті збитки покриє.
Фіксована ціна, все розписано напередодні.

А сьогодні борги вже ніхто не спише. Тож надіятися треба лише на власний
розум і руки, на новітні наукові технології. Гляньмо на сучасні
переробні підприємства, птахофабрики: до їх керівництва прийшли люди,
які пройшли школу бізнесу в інших галузях. І відразу звернулися до
вчених! Миронівський “Хлібопродукт” – наука працює. Об’єднання
“Гаврилівські курчата”, “Агромаш” – зараз мають результат, який, за
визнанням зарубіжних спеціалістів, вищий, ніж за кордоном! А це –
результат залучення сучасних наукових розробок.

За радянських часів найбільша птахофабрика в Європі працювала під
Дніпродзержинськом. Але на проектну потужність – 12–14 тис. тонн м’яса –
не вийшла! А “Гаврилівські курчата” починали з 200 тонн, а в цьому році
виростять 50 тисяч! І це – завдяки науковцям. Ось де прояв інтеграції
виробництва і науки.

Автори.

— д. е. н. Кириленко І.Г., к. с.-г. н. Рижук С.М., д. е. н. Кваша С.М.;

— к. е. н. Рудий М.М.;

— д. е. н., проф. Єрмаков О.Ю.;

— к. е. н. Ільчук М.М.;

— д. е. н., проф. Завадський С.Й.;

1.6, 1.7, 1.8 — д. с.-г. н., проф., акад. УААН Городній М.М.;

1.9 — д. с.-г. н., проф., член-кор. УААН Строчинський А.А.;

1.10 — д. філос. н., проф. Черній А.М., д. х. н., проф. Копілевич В.А.,
к. філос. н. Чекаль Л.А.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020