.

Роль держави в економічному розвитку країн АСЕАН (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 2387
Скачать документ

Реферат на тему

Роль держави в економічному розвитку країн АСЕАН

Після завоювання незалежності практично всі НІК Південно-Східної Азії
визнавали доцільним мати сильний державний сектор. Активна роль держави
давала змогу проводити єдину національну політику і мобілізувати ресурси
для вирішення стратегічних завдань, які не під силу окремим приватним
капіталам.

Виступаючи як підприємець, держава безпосередньо сприяла економічному
зростанню, бо доходи, які одержували її підприємства, служили важливим
джерелом фінансування капіталовкладень. Наприклад, питома вага
державного сектора у загальному обсязі заощаджень 1960 р. складала в
Малайзії – 70%, на Філіппінах – 20, Таїланді – 22%. Споруджуючи
підприємства, держава намагалася компенсувати нестачу фінансових коштів,
низьку підприємницьку активність приватного капіталу передусім у галузях
важкої промисловості, розвиток яких відповідав цілям стратегічного
планування.

Але в більшості країн передбачалось, що державний сектор у майбутньому
буде зведений до мінімуму, бо діяльність його у більшості випадків
неефективна, оскільки підпорядкована створенню сприятливих умов для
ефективного функціонування приватного капіталу.

Держава також виконувала певні регулюючі функції. В цілому в період
незалежного розвитку для НІК було характерне посилення державного
регулювання, але це не означає, що така тенденція була прямолінійною.
Адже поширення державного сектора, посилення регулюючих функцій держави
– це дуже нерівномірний процес, який відбувається під впливом
різноманітних економічних та політичних факторів. У НІК це проявилося
дуже виразно.

В початковий період розвитку поширення державного сектора було пов’язано
з націоналізацією іноземних компаній та будуванням нових державних
підприємств. При цьому позиції держави обмежувалися переважно розвитком
інфраструктурних галузей; газо- та водопостачання, електроенергетики,
транспорту, зв’язку. Реалізація політики імпортозаміщення потребувала
також рішучого втручання держави в процес відтворення шляхом проведення
певної податкової, кредитної, митної політики, ціноутворення. Держава
прагнула створити більш сприятливі умови для виробників споживчих
товарів.

Але в міру вирішення завдань даного етапу промислового розвитку частка
держави в загальному обсязі заощаджень поступово знижувалася, що
відобразило функціонування приватно-національних укладів та скорочення
державної підприємницької діяльності.

У зв’язку з проведенням експортної орієнтації знову почалося підвищення
ролі державного сектора та державного регулювання в економічному
розвитку країн Асоціації. Діяльність державного сектора перестали
обмежувати тільки інфраструктурними галузями, а так чи інакше вона
почала охоплювати обробну промисловість, особливо капіталомісткі та
складні у технічному відношенні галузі.

У 1984- 1985 pp. практично в усіх країнах Південно-Східної Азії
здійснювалася програма приватизації. Хоч у їхньому розумінні
приватизація не зводиться до позбавлення від державної власності, а
розглядається як комплекс загальноекономічних заходів для активізації
господарської й технологічної ініціативи безпосередньо виробників.
Політика приватизації має своєю метою усунення бюрократичного контролю
над діяльністю державних підприємств, надання їм незалежного
керівництва, фінансової автономії та оперативної свободи.

Безпосередній перехід підприємств у приватні руки розглядається як
остання фаза приватизації. Складовою частиною є заходи по дерегулюванню
економіки, які передбачають ліквідування обмежень, котрі захищали б ту
чи іншу галузь від конкуренції незалежних виробників і дали б змогу
утримувати державну монополію. При цьому особливо підкреслюється, що
розвиток ринку й усунення державної монополії не досягається тільки за
рахунок зміни форм власності. Насамперед намагаються стимулювати
конкуренцію, в тому числі відчиняючи ринок для зовнішніх конкурентів.

Але від середини 80-х років починається й процес розпродажу збиткових
державних підприємств. Наприклад, у Сингапурі держава традиційно
відігравала значну роль в національній економіці, контролюючи 450
компаній, які давали майже 25% ВНП країни. При цьому за відсутності
бюджетного дефіциту норма нагромадження була дуже високою – 40% ВНП.
Були відсутні і мотиви для реалізації планів приватизації. Але почалася
вона ще в 1984 p., коли провідна державна інвестиційна компанія
“Темасек” продала 45% акцій, а уряд реалізував на ринку цінних паперів
акції японо-сингапурської компанії “Міцубісі Сингапур хеві індастріз”. У
1986 р. приватизація вступила в новий етап свого розвитку. Аналогічні
процеси сталися й в інших державах Асоціації.

Таким чином, прискорений економічний розвиток у НІК супроводжується
активізацією економічної ролі держави, яка посилюється при переході від
однієї моделі індустріалізації до іншої. При цьому в міру створення
матеріально-технічної бази розвитку зміцнення позицій національного
підприємництва, потреба у розширенні державного сектора, економічних
функцій держави поступово знижується. Але економічні стратегії країн, що
розглядаються, передбачають використання переваг централізованого
планування та вільного ринку. З їхньої точки зору, вільне підприємництво
не може задовольнити всі потреби суспільства, тому необхідне стратегічне
планування.

Особливості формування великих національних компаній

У ході економічного розвитку НІК Південно-Східної Азії вимушені були
знаходити оптимальне співвідношення між капітало- та трудоінтенсивними
видами виробництва. А оскільки використання останніх притаманне дрібним
підприємствам, а капіталоінтенсивних – великим фірмам, які володіють
достатніми коштами для розвитку виробництва, то це так чи інакше й
вирішує питання про співвідношення в економіці великих і дрібних
підприємств.

Зрозуміло, НІК зацікавлені у створенні великих сучасних фірм, які мають
найбільше можливостей для використання сучасних засобів виробництва, це
зумовлює й більш високий рівень продуктивності праці, а відтак –
підвищення ефективності суспільного виробництва, швидкий розвиток
економіки. Але створення великих компаній потребує значних інвестиційних
ресурсів, передбачає використання висококваліфікованої робочої сили, а в
разі її відсутності – відповідну підготовку резервів, що на початковому
етапі економічного розвитку важко реалізувати.

Орієнтація ж на дрібне виробництво означає, як правило, орієнтацію на
сповільнений розвиток продуктивних сил, хоча допомагає певним чином
вирішувати такі важливі проблеми, як безробіття та дефіцит
капіталовкладень. Для створення нового робочого місця на великому
підприємстві, наприклад в Індонезії, потрібно додатково витратити майже
50 тис. дол., а середньому підприємству для цього досить 5 тис. дол.,
дрібній фірмі – лише 500 дол.

Звичайно, на початковому етапі індустріалізації у держав, що
розглядаються, були відсутні умови для розвитку великих капіталомістких
виробництв, внаслідок чого неминучим було сприяння широкому розвиткові
дрібного підприємництва як основи для становлення крупного національного
промислового виробництва.

Державна політика, що реалізувалася у 60-ті, а особливо в 70-ті роки,
передбачала систему різноманітних заходів для стимулювання розвитку
дрібної промисловості: надання пільгових кредитів, державних замовлень,
допомогу в реалізації продукції, розробку необхідних технологій та
організацію консультацій з налагодження виробництва. Внаслідок цього
масштаби дрібного підприємництва в економіці країн Південно-Східної Азії
зросли (табл. 4).

Але, незважаючи на значні масштаби дрібного підприємництва, головна
частина вартості у промисловості припадала на великі підприємства.
Наприклад, на Філіппінах – 71,2%. При цьому на них було зайнято
приблизно 20% загальної кількості працюючих у промисловості.

HYPERLINK
“file:///C:\\Documents%20and%20Settings\\Andrew\\My%20Documents\\В%20БИБ
ЛИОТЕКУ\\enbv.narod.ru\\enbv.narod.ru\\text\\Econom\\ezk\\str\\ris\\68.g
if” \t “_blank” м 68

Від кінця 70-х років у НІК Південно-Східної Азії почали сприяти
Інтеграції дрібної та крупної промисловості на умовах субпідряду. У
70-ті роки дрібне підприємництво з його малопродуктивною технікою
задовольняло передусім споживчий попит, а в 80-ті роки воно було
переорієнтоване на задоволення виробничого попиту, який пред’являв
державний сектор та велике приватне підприємництво, щ0 прагнули
використовувати його потенціал для підвищення стабільності росту й
прибутковості своїх підприємств.

Але навіть у тих країнах, де в 60- 70-ті роки заохочувалося дрібне
підприємництво, стратегії розвитку не передбачали його ізольованого
розвитку, оскільки індустріалізація все-таки пов’язувалася зі створенням
великих підприємств. Тому податкове стимулювання залежало від обсягу
капіталовкладень і дуже мало торкалося дрібних підприємств, що вело до
перерозподілу коштів на користь великої та середньої промисловості.
Основну частину кредитів на початку 80-х років також одержували великі
підприємства: в Малайзії – 97%, Таїланді – 79%.

У процесі промислового розвитку НІК Південно-Східної Азії прискорилася
концентрація виробництва як на рівні підприємств, так і на рівні фірм,
компаній. Концентрація на рівні підприємств проявлялася у рості їхніх
розмірів, виробничих потужностей, зосередженні на них робочої сили,
виробництва окремих видів промислової продукції. Внаслідок цього,
наприклад, в Індонезії змінився критерій визначення дрібного бізнесу: до
1973 р. до нього належали підприємства, де працювало дев’ять робітників
і не було двигуна, або був двигун та працювало до чотирьох чоловік, а
після 1973 р. визначення дрібних підприємств за ознакою використання
енергії не проводилося; до них зараховували тільки ті, де працювало вже
до 19 робітників.

Концентрація виробництва на рівні окремих підприємств стала об’єктивною
основою концентрації на рівні компаній, що поступово веде до панування
відносно невеликої кількості компаній у виробництві окремих товарів, або
цілих галузей економіки НІК ПСА. Великі компанії, як правило,
переважають у наукомістких галузях, оскільки саме вони мають більше
можливостей здійснювати науково-дослідні роботи, розробляти сучасну
техніку і технології. Так, в електронній промисловості Малайзії одна
тільки компанія “Малайзіан-амерікен електронік індастрі” контролює
більше половини виробництва й експорту електронних компонентів.

Концентрація поширилася і на банківську сферу. Збільшення масштабів
банківських операцій, концентрація капіталу у цій сфері перетворили НІК
ПСА у крупні фінансові центри. Наприкінці 80-х років до найкрупніших
комерційних банків країн, що розвиваються, входили п’ять таїландських,
чотири сингапурських та п’ять малайзійських банків.

Значний вплив на зростання і структуру утворення національних компаній в
НІК чинив іноземний капітал. ТНК провідних промислово розвинутих країн
та НІК Далекого Сходу беруть участь в акціонерному капіталі більшої
частини найкрупніших національних компаній, які часто є сумісними або
дочірніми чи асоційованими компаніями. Так, у Малайзії в середині 80-х
років у загальному обсязі акціонерного капіталу діючих підприємств
частина іноземного капіталу складала приблизно 25%. В Таїланді з 50
найкрупніших національних фірм половина контролювалася також ним.

Серед інших особливостей формування великих компаній у НІК ПСА треба
зазначити активну роль національної держави та вплив капіталу китайців,
що сконцентрований у субрегіоні. Наприклад, в Малайзії китайцям належить
майже 50% сукупного акціонерного капіталу, що удвічі перевершує частину
іноземних підприємців.

Останнім часом найкрупніші національні компанії НІК ПСА починають
відігравати більш значну роль не тільки у внутрішній економіці, а й
світовому господарстві в цілому. Правда, за результатами господарської
діяльності (вартість продажів у 1990 р.) до списку 500 найкрупніших
компаній світу входила лише одна компанія країн Південно-Східної Азії –
це “Петронас Малайзія”, яка займала 322 місце (1989 р. – 364), обсяг
продажів якої складав 4279,6 млн дол., прибутку – 1119,9 млн. дол. і в
якій було зайнято – 8107 робітників.

Взагалі ж практика створення великих промислових компаній експортної
орієнтації нагромаджує досвід вирішення однієї з основних суперечностей
економіки країн, Що розвиваються, з якими зіткнулись у багатьох колишніх
соціалістичних країнах, – суперечності між монополізацією господарства
та необхідністю створення великих підприємств – головних рушіїв
економіки. Ефективність роботи великих компаній НІК Південно-Східної
Азії забезпечувалась їхньою орієнтацією на світовий ринок, де
національні гіганти ставали звичайними конкурентами і тим самим
зберігали внутрішні імпульси якості та ефективності, властиві
господарському укладові цих країн.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020