Реферат на тему:
Механізми взаємодії адаптації особистості з політичною системою
Видове багатоманіття механізмів політичної адаптації визначається
багатосторонністю залучення особистості в системі політики. Для кожного
поетапного входження особистості в політику властива певна група чи
блок механізмів, які відповідають за надійність у встановленні відносин
між адаптантом і адаптуючою політичним середовищем, а також за якість
самого адаптування.
Першими і найнеобхіднішими механізмами політичної адаптації особистості,
на наш погляд, є механізми самооцінки і самопізнання особистістю
власного місця і значущості в соціополітичному довкіллі.
Діяльність механізмів самооцінки і самопізнання в системі факторів, що
обумовлюють політичну адаптацію, базується на формуванні певної системи
знань особистості про політику і політичні процеси.
Ця система, в свою чергу, визначається:
– загальним рівнем розвитку політичної свідомості особистості;
– відповідною системою політичних уявлень, норм і цінностей;
– конкретним теоретичним і практичним знанням про політичну систему,
політичну ідеологію, про діяльність політичних організацій, інститутів
тощо;
– соціально значущим політичним досвідом, а також навичками, прийомами
та способами політичної реалізації;
– системою політичних, правових, моральних та інших норм регулювання
відносин особистості із суспільством, з політичною системою і державою.
Цей неповний перелік вимог до певного рівня політичної свідомості
особистості дає нам право вести мову про ефективний вплив особистості на
політику, формувати достатні механізми по її адаптації до системи
політичних явищ і процесів у суспільстві, які знаходяться в стані
розвитку. Вже на цьому початковому етапі адаптування особистість повинна
хай не вміти, але хоча намагатися співставляти власну систему оцінок в
аналізі тих чи інших політичних подій з офіційно визнаною системою
оцінок у політиці. Відразу слід обмовитися, що якість оцінки особистістю
політичних подій носитиме, в основному, персоніфікований характер,
оскільки паралельно цій дії здійснюватиметься і інша, не менш важлива –
дія самооцінки і самопізнання себе як суб`єкта політики.
Завдяки дії цих механізмів особистість буде вимушена формувати напрямок
власної політичної діяльності відповідно до знань, які вона отримуватиме
безпосередньо у процесі адаптації, керуючись при цьому іншими
внутрішніми мотиваційними установками на адаптацію.
Таким чином, ми бачимо, що поряд з вищезазначеними механізмами
політичної адаптації починають діяти політикомотиваційні механізми.
Формування цих механізмів відбувається під безпосереднім впливом на
особистість усього комплексу політичних явищ і процесів, які
відбуваються у суспільстві. В той же час, характер і функціональна
спрямованість дії таких механізмів буде здебільшого залежати від зусиль
конкретної особистості, від того, якими знаннями, нормами і принципами
вона керується у власній політичній діяльності. Політико-мотиваційні
механізми також мають включати політичний інтерес і політичні потреби,
які є джерелом і рушійною силою політичної активності і діяльності
особистості, що важливо при аналізі подальшої її орієнтації в політично
багатовимірному світі.
Фактично політико-мотиваційні механізми на особистісному та на
суспільному рівні будуть забезпечувати змістовну особливість адаптуючих
процесів в умовах діалектичної взаємодії особистості з суспільством.
Інакше кажучи, це спонукальні механізми до здійснення політичних дій.
Вони лежать у підґрунті появи іншої групи механізмів – механізмів
формування достатнього цілепокладання і зміни політичної поведінки.
Наші ствердження про достатнє цілепокладання особистості не є
безпідставними, особливо, коли мова йде про початкове адаптивне
залучення її до політики. Складно не погодитися з тим, що будь-яке
соціальне залучення особистості, зокрема і початкове залучення її од
вирішення політичних завдань, завжди ґрунтується на цілепокладанні,
нехай навіть у його найпростіших формах. Однак, нас цікавить
цілепокладальна адаптивна діяльність особистості як достатньо
раціонально осмислена, така, що має у своєму змісті головні, визначальні
принципи і програмно-нормативні установки. Таке цілепокладання здатне
забезпечити ефективність політико-адаптивних відносин.
Достатність цілепокладання має суттєве значення для стану політичної
адаптації також у випадку зміни особистісних орієнтирів у політиці, при
виборі особистістю іншої політичної платформи. Механізм достатнього
цілепокладання не тільки готує зміну політичної поведінки, але і
визначає її характер. В свою чергу, нова сформована поведінка починає
вносити відповідні корективи в цілепокладаючу систему механізмів.
Адаптуючі дії особистості у політиці набувають більш високого якісного
змісту і смислового виразу.
Політична свідомість, що формується, і поведінка, яка визначає адаптивні
можливості особистості, зобов’язують її обирати і засвоювати нові
політичні стереотипи, а також продукувати власні, які можна віднести вже
до нового політичного середовища.
Механізми вибору, формування і засвоєння політичних стереотипів
поведінки визначають відносну стійкість адаптивних процесів у політиці,
підсилюють закріплювальні функції особистості в різних галузях
практичної політичної діяльності. Адаптивна дія особистості з
застосуванням цих механізмів набуває цілеспрямованого характеру:
особистість адаптується, опановує політичний простір, політичне
середовище.
При цьому слід відзначити одну особливість: політико-адаптуючі
можливості особистості здебільшого і передусім залежатимуть від її
індивідуальних здібностей щодо вибору політичних стереотипів з
урахуванням часових інтервалів, які зумовлені безпосередньо протіканням
політичних процесів. Якість вибору стереотипів напряму буде визначати
якість адаптивних дій особистості у політиці. Неякісний вибір
стереотипів поведінки, несвоєчасне їх засвоєння особистістю зумовлять
зворотний процес – дезадаптацію.
Також адаптивні можливості особистості будуть багато в чому залежати від
того, наскільки політична система надає їй права і свободи у виборі
необхідних стереотипів. Тому політична адаптація особистості не можлива
без врахування механізмів її включення в систему політичних відносин.
Для того, щоб почали працювати механізми включення, є необхідною
двобічна зацікавленість особистості і політичної системи у здійсненні їх
взаємодії. Лише в такому випадку ми можемо вести мову про «добровільне»
адаптування особистості до системи з визначеною мірою її прав і свобод у
політиці для того, щоб включення було ефективним, необхідно розробити
програму, врахувати умови і засоби реалізації особистості у політиці.
Механізми включення можуть бути різноманітними, це – безпосереднє,
практичне залучення особистості до розв`язання конкретних політичних
завдань, орієнтація її діяльності на задоволення групового політичного
інтересу, участь в керуванні політичними явищами і процесами, розробка
політичних програм з подальшою реалізацією їх на практиці тощо.
Поряд з механізмами включення особистості до політичної системи мають
існувати захисні механізми її політико-адаптивної дії. Захисними
механізмами повинні володіти як суспільство, зокрема, політична система,
держава, так і власне особистість.
Захисні механізми можна подати, на наш погляд, двома групами: механізми,
які регулюють чуттєво-емоційну сферу політико-адаптивних дій, і ті, які
регулюють власне раціональну сферу. Перша група механізмів включає:
готовність особистості на психічному, емоційному рівні реагувати на ті
чи інші політичні подразники з використанням комплексу різних емоційних
стереотипів поведінки у політиці, мотиваційного блоку, мінливості
психічних станів. Власне раціональний рівень механізмів захисту у
політико-адаптивній дії особистості включає: здатність особистості
розумно сприймати і оцінювати політичну ситуацію, використовуючи при
цьому накопичені знання, досвід, навички, прийоми щодо ведення
політичної дії, а також здатність адекватно до політичної ситуації
відображати різні події, спираючись на політичні ідеали, ідеї, теорії,
норми та принципи для досягнення певних результатів. Раціональна система
захисних механізмів передбачає одну суттєву особливість – це здатність
особистості адаптуватися до політичного середовища через досягнення
гармонійного, діалектичного поєднання особистісних і суспільних потреб і
інтересів. Саме на цьому рівні політичного адаптування особливо активно
починає діяти друга група механізмів – це нормативний механізм, механізм
регулювання і контролю за поведінковою діяльністю особистості в умовах
її безпосереднього зіткнення з політичними явищами і процесами в
суспільстві.
Нормативний механізм включення особистості в різноманітні політичні
відносини реалізується двома факторами – зовнішньою регуляцією людської
поведінки і її саморегуляцією, яка передбачає відносну автономність
поведінки особистості. Ефективність такого механізму залежить від
адекватності нормативного відображення дійсності, соціальних очікувань і
потреб, що, в решті решт, визначає мотивацію політичного залучення і
функціонування особистості.
Процес здійснення нормативного відображення дійсності, формування
ставлення самого носія (в нашому випадку – особистості) до норм, їх
сприйняття і реалізація відбувається на двох рівнях: 1) раціональному,
як усвідомлене нормотворення; 2)емоційному – відображення норм, що
виникають стихійно.
Емоційна форма відображення дійсності в індивідуальній свідомості може
виконувати позитивну роль у закріпленні і функціонуванні політичних
норм, може бути в ролі основного мотиву поведінки особистості. До норм
емоційно-психологічного відображення дійсності зазвичай відносять
звички, традиції, емоції, настрої тощо.
Складність і суперечливість взаємодії вищезазначених факторів
нармотворення – раціонального і емоційного – і необхідність їх
оптимізації у єдності з соціальною дійсністю складає суть проблеми
мотиваційного механізму дії політичних норм на особистісному рівні у
процесі політичної адаптації особистості.
Поряд із зовнішніми нормативними механізмами регулювання і контролю за
діяльністю особистості, в рамках політичної системи повинні діяти і
внутрішні особистісні механізми саморегулювання і самоконтролю. Від
характеру взаємодії зовнішніх і внутрішніх механізмів регулювання і
контролю залежатиме якісна сторона самого адаптивного процесу.
До зовнішніх (соціальних) механізмів регулювання і контролю в адаптивній
залежності “особистість – політична система” слід віднести: правове
регулювання діяльності особистості з боку політичних інститутів (держави
в першу чергу), закладів, партій, організацій, які генерують або
виконують різні політичні функції, а також вплив інших суб`єктів
політичної діяльності на особистість. До зовнішньополітичних механізмів
регулювання і контролю діяльності особистості також можна віднести і
діяльність різних не суто політичних (скоріше різноманітних соціальних)
інститутів, організацій і закладів. Інакше кажучи – це група механізмів,
яка контролює і регулює адаптивні можливості суб`єктів політики у
різноманітних сферах їх соціального залучення. Для досягнення
ефективності соціально-політичного впливу суспільства і політичної
системи на особистість в момент її адаптації, необхідно, щоб вступили
набули чинності внутрішні особистісні механізми регулювання і контролю.
При цьому особистість має бути досить активною в рамках гарантованих їй
свобод з боку держави і вибудовувати власну діяльність як така, що
самоусвідомлює, саморегулює і самоконтролює соціально-політичні зміни і
процеси в суспільстві. До механізмів саморегулювання і самоконтролю
особистості в умовах її політичної адаптації можна віднести: готовність
реалізувати на практиці власні знання про політику; уміння орієнтуватися
в політичних ситуаціях; здатність зводити політичну діяльність,
спираючись на самостійно напрацьовані норми і принципи поведінки;
можливість аналізувати і оцінювати політичні явища і процеси тощо.
Однак, діяльність механізмів регулювання і контролю в процесі адаптуючої
діяльності особистості стає неможливою, на наш погляд, без вироблення
механізмів ціннісної орієнтації. Дія даних механізмів дозволяє
особистості, яка адаптується у політиці, вибірково підходити до аналізу
і оцінки політичних явищ. Вибірковість дасть змогу уникнути надмірних
шарахань особистості в швидко змінюваних політичних ситуаціях і дасть
змогу зосередитися в діях на основних ключових моментах політики, що, в
свою чергу, вплине на якість самої адаптації.
Механізмами ціннісної орієнтації можна вважати весь комплекс засобів,
які є у розпорядженні особистості, які забезпечують її адаптивні
здібності. До них можна віднести як духовні, так і матеріальні засоби:
різноманітні ідеї, теорії, інструкції, розпорядження, уставні норми і
принципи, дії конкретних осіб і групових утворень, діяльність офіційних
органів влади щодо політичного регулювання і контролю, різні
формоутворення влади тощо. Механізми ціннісної орієнтації на рівні
адаптивного відношення “особистість – політична система – держава”
починають спрацьовувати лише тоді, коли вище зазначені засоби
співвідносяться як один з одним, так і з іншими засобами, що є в
розпорядженні суспільства.
Таким чином, від наявності механізмів політичної адаптації буде залежати
як ефективність дії власне механізмів, так і якість адаптивних
можливостей особистості у політиці.
Література
1. Дубінін В.В. Пошуки механізму взаємодії адаптації інтересів народу й
інтересів політичної системи // Наука. Релігія. Суспільство. – 2003, №
3, С. 219–226.
2. Малышев А.В. Новая общесоциологическая теория (парадигма). – Винница:
Изд-во «Винница», 1997. – 147 с.
3. Москаленко В.В. Социализация личности. – К.: Вища школа, 1986. – 193
с.
4. Шпак Л.Л. Социокультурная адаптация в советском обществе.
Филосовско-социологические проблемы. – Красноярск.: Изд-во Красноярск.
ун-та, 1991. – 232 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
