Реферат на тему:
Підвищення інноваційної активності персоналу промислових підприємств
Донбасу в умовах трансформації економіки: сучасна модель
Загальновизнано, що в сучасних умовах господарювання інновації – це
необхідний і об’єктивний чинник конкурентоспроможного розвитку кожного
підприємства. В постійній жорстокій конкурентній боротьбі за споживача
та ринки збуту підприємства повинні впроваджувати інноваційні процеси:
удосконалювати та розробляти нові вироби, прогресивні технологій;
систему управління та реалізації, що виводить їх на новий рівень
розвитку, приводить суспільство до прогресу.
До останнього часу вважалось, що активізація інноваційного розвитку
промислових підприємств у більшості залежить від пріоритетного напрямку
державної політики. Україна стала на інноваційний шлях розвитку
економіки. На користь цього свідчить велика кількість заходів, прийнятих
на державному рівні, зокрема, прийняття в новій редакції Закону України
„Про наукову і науково-технічну діяльність” [1]; Концепція
науково-технологічного та інноваційного розвитку України [2]; Закон
України „Про інноваційну діяльність” [3]; Закон України „Про пріоритетні
напрями інноваційної діяльності в Україні” [4]; Стратегія економічного і
соціального розвитку України (2004-2015 рр.) „Шляхом Європейської
інтеграції”, яка передбачає підвищення конкурентоспроможності економіки
на основі структурно-інноваційної моделі економічного зростання,
інтенсивного технічного та технологічного оновлення виробництва [5].
Але, як показав аналіз інноваційної діяльності промислових підприємств
України, зазначені заходи не стали повною мірою стимулом до активізації
інноваційної діяльності промислових підприємств (табл.1) [6]. Головними
причинами цього є: брак коштів як у господарюючих суб’єктів та
недосконалість системи менеджменту інновацій усередині підприємств.
Таблиця 1
Впровадження нових видів продукції в промисловості України 2002-2005рр.
2002 2003 2004 2005
Впроваджено нових прогресивних технологічних процесів 2138 1905 1813
1947
З них маловідходних, ресурсозберігаючих і безвідходних 688 600 619 642
Освоєно виробництво нових видів продукції, найменувань 9822 10379 9075
8601
В умовах трансформації економіки стан і обсяги інноваційних процесів на
підприємствах країни є далекими від європейських стандартів.
Однак таке становище безумовно є тимчасовим. Загальна тенденція до
значного впливу інновацій на техніко-економічний рівень підприємств, яка
існує в західних країнах ринкової економіки, поступово захопить і
вітчизняну економіку, оскільки альтернативи цьому процесу просто не
існує. Саме цим і визначається актуальність цієї проблеми.Тому ми
зупинимось на управлінні інноваційною діяльністю промислових підприємств
– як на одному з головних критеріїв ефективного інноваційного розвитку
промисловості.
Необхідно відзначити, що за останні п’ять років з’явилося багато цікавих
публікацій з цієї проблеми. Це роботи В. Геєця, В. Найдьонова, В.
Александрової, В. Онищенка, В Гальчинського та інш. Однак у переважній
більшості публікацій відсутні концептуальні підходи і методологічний
інструментарій конкретних шляхів вирішення питання ефективного
управління інноваційною діяльністю промислових підприємств. Крім того,
поза увагою дослідників залишаються деякі аспекти мотивування персоналу
до інноваційної діяльності підприємств.
Управління в економіці, зокрема менеджмент, як відомо, є інструментом
досягнення поставлених цілей. Апріорі можна сказати, що ефективним
менеджмент може бути тільки тоді, коли він здійснюється на базі добре
відомого об’єкта управління. Отже, перш ніж керувати, необхідно вивчити
об’єкт, тобто те, на що спрямовано управління [7, 138].
Терміни „інновація” часто зустрічається в економічній літературі,
присвяченій науково-технічному прогресу. Тлумачення цього терміну досить
одноманітне і, на нашу думку, має вузьке спрямовання. Розглянемо деякі
аспекти.
П. Завлін та О. Васильєв зазначаються, що «в літературі зустрічається
декілька підходів до визначення сутності інновації. Найрозповсюдженими є
дві точки зору, коли в одному випадку нововведення вважається
результатом творчого процесу у вигляді нової продукції, технології,
методу тощо, в іншому — процесом введення нових виробів, елементів,
підходів, принципів замість діючих». Автори цієї роботи зауважують, що
їм «більше імпонує визначення інновації як результату творчого
процесу…», але при цьому відповідної аргументації свого вибору не
наводять [8, 4].
На нашу думку обидві точки зору є досить справедливими. Однак для
вивчення об’єкта дослідження необхідно обрати напрямок. Поняття
інновації, як результату творчого процесу є досить обмеженим, тому що не
відображає подальшого руху інновації. Другий підхід відображає інновацію
як економічну категорію, але водночас занепадає безпосередньо процес
створення інноваційних ідей.
Тому ми зупинимося на такому понятті інновації, як розвинутого
комплексного процесу створення, поширення та використання нової ідеї,
котра сприяє підвищенню ефективності роботи підприємства. Однак слід
зазначити, що інновації усередині підприємств не реалізуються самі
собою. Відомо, що на даному етапі розвитку економіки персонал – головне
джерело інновацій. Тому дуже важливо мати модель мотивування персоналу
до інновацій. У системі соціально-психологічних функцій інноваційного
менеджменту мотивація виконує важливу задачу стимулювання співробітників
до якісного виконання делегованих задач у межах прийнятих ними
повноважень. Делегування встановлює адміністративні стосунки між
учасниками інноваційного процесу. Мотивація доповнює їхніми
психологічними аспектами, створюючи стимули або перешкоди для
продуктивної праці колективу або окремого співробітника.
Відсутність стимулів до спільної діяльності або недостатня увага до
мотивації праці може зруйнувати найсучасніші і перспективні
організаційні побудови [8, 18].Запропонована нами модель мотивування
персоналу промислових підприємств до інновацій дозволить багатьом
підприємствам досягнути нового рівня науково-технічного прогресу (див.
мал..1).
Мал.. 1 Модель мотивування підприємством інноваційної діяльності
Наша модель складається з п’ятьох складових. Розглянемо кожну з них.
1. Потреба індивідуума у прояві своїх особистих якостей. Ця потреба
виникає у людини у зв’язку з соціально-психологічною необхідністю до
самовираження.
2. Мотив. Багатофакторний аналіз умов, які стають мотивуючими, дозволив
узагальнити усі мотиви у такі групи:
а) внутрішня культура організації. Створення творчої організаційної
культури та підтримка неформальних організацій усередині підприємства є
одним з ефективніших засобів комунікацій.
б) застосування прогресивних методів управління. Світовий досвід
показує, що ефективним управління інноваціями стає лише тоді, коли
застосовується прогресивний менеджмент. У зв’язку з цим виникає
необхідність впровадження на підприємстві підсистеми
виробничо-інноваційного менеджменту в загальній системі менеджменту.
в) система навчання та підвищення кваліфікаційного рівня персоналу.
Недостатній рівень освіти та кваліфікації персоналу стає перешкодою
інновацій.
г) створення інформаційно-технічної бази. Цілком закономірно, що до
важливих мотивів ми віднесли створення на підприємстві сучасної
інформаційної системи управління, яка спроможна результативно управляти
інформаційними потоками і забезпечувати інноваційний процес надійною,
своєчасною і якісною інформацією. Важливим для забезпечення
інноваційного процесу є можливість використання комп’ютерної техніки у
сфері проектування та управління інноваційними процесами.
д) фінансовий фактор. Наявність власних фінансових ресурсів,
платоспроможність підприємства та інноваційна спрямованість інвестицій.
е) система винагород. Працівник повинен знати, яку винагороду він
отримує за певні результати праці. Мотивування персоналу через
винагороду є найбільш розвинутим засобом у сучасних умовах розвитку
нашої країни. У моделі пропонується використання водночас двох видів
винагород: економічних (заробітна плата, премії, матеріальні разові та
багаторазові виплати та ін.) та неекономічних (просування по службі,
похвала та визнання, символи службового статусу та ін.).
3. Доведення керівництвом цілей інноваційного розвитку підприємства.
Працівник повинен знати цілі та напрямки інноваційного розвитку
підприємства для формулювання власних цілей. Недостатню поінформованість
персоналу у даному питанні може спричинити стопорний стан розробки та
здійснення інновацій та розривом зв’язку усіх етапів здійснення
інноваційного процесу.
4. Формулювання інноваційних ідей. Цей етап є вирішальним та залежить
від творчого та наукового потенціалу самого персоналу, його
винахідливості. У разі створення сприятливих умов та створення мотивів
інноваційні ідеї, запропоновані персоналом зазвичай більш адаптивні для
підприємства ніж інноваційні ідеї науково-технічних центрів розробки.
5. Зворотний зв’язок. На цьому етапі виявляється ступінь задоволення
працівника або групи працівників інновацією. Ступінь задоволення можна
умовно поділити на три групи: повне задоволення (зазвичай воно наступає
у разі прийняття керівництвом запропонованого інноваційного проекту або
ідеї та визнанням їх значимості), часткове задоволення (наступає у разі
повернення інноваційного проекту на доробку або спрощення) та
незадоволення (наступає у разі відмовлення керівництва від розгляду
будь-якої можливості впровадження інновації на підприємстві). Однак не
можна з упевненістю сказати, що задоволення працівника своєю роботою
можна характеризувати таким чином. Не завжди задоволення залежить від
того, прийняли інноваційний проект до розгляду чи ні. У кожної людини
своя система цінностей від якої і залежить ступінь задоволення від
зробленої роботи.
Запропонована модель мотивування персоналу до інноваційної активності є
найбільш підходящою для великих промислових підприємств, тому що вона
враховує велику кількість факторів, які тим чи іншим шляхом впливають
на процес визначення мотивів персоналу. Підвищення інноваційної
активності персоналу прямо пропорційно пов’язане з розвитком
інноваційних процесів усередині підприємств. Мотивований персонал стає
головним джерелом інноваційних ідей.
Література:
1. Про внесення змін до Закону України „Про наукову і науково-технічну
діяльність”: закон України від 01.12.1998 №284-ХІV// Відомості Верховної
Ради України, 1999, №2-3. –С. 18-33
2. Про концепцію науково – технологічного і інноваційного розвитку
України: постанова Верховної Ради України від 13.07.1999 №916-ХІV//
Відомості Верховної Ради України, 1999,№37. – С.770-776
3. Про інноваційну діяльність: Закон України від 04.07.2002 №40 – ІV//
Відомості Верховної Ради України, 2002, №36. – С. 882 – 892.
4. Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні: Закон
України від 16 січня 2003 року №433 – ІV// Відомості Верховної Ради
України, 2003, №13.-С.354-358.
5. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015
роки) „Шляхом Європейської інтеграції” / Авт. Кол.: А.С. Гальчинський,
В.М. Геєць та ін.; Нац. ін-т стратег. дослідж., Ін-т екон. Прогнозування
НАН України, М-во економіки та з питань європейської інтеграції України.
– К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004.
6. Наукова та інноваційна діяльність в Україні: статистичний
збірник. – К.: – Держкомстат, 2005
7. Василенко В.А. выбор типа модели управления устойчивым развитием
организации. // Актуальні проблеми економіки. 2005. – № 1(43). – С.
137-146.
8. Завлин П. Н., Васильев А.В. Оценка эффективности инноваций. – М.Е:
Бизнес-пресса, 1998.
Потреба індивідуума у прояві своїх особистих якостей
Доведення керівництвом цілей інноваційного розвитку організації
Внутрішня культура організації
Фінансовий фактор
Застосування прогресивних методів управління
Система навчання та підвищення кваліфікаційного рівня персоналу
Створення інформаційно-технічної бази
Формулювання інноваційних ідей
Система винагород
Зворотний зв’язок
Мотив
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
