.

Податкова система Канади (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
510 5785
Скачать документ

Реферат на тему:

Податкова система Канади

Податкова система Канади складається з трьох рівнів:

• федеральний — 48 % державних доходів:

• провінціальний — 42 % державних доходів;

• місцевий — 10 % державних доходів.

Кожен із рівнів має свої джерела надходження. Основним джерелом
надходження доходів до федерального бюджету є:

• прибутковий податок з громадян;

• податок з корпорацій;

• податок на товари та послуги;

• акцизи;

• мито;

• податки у фонди соціального страхування.

Основними джерелами провінціального бюджету є:

• прибутковий податок з громадян;

• податок з продажів;

• податок з прибутку корпорацій;

• акцизи;

• податки у фонди соціального страхування;

• податок на спадщину;

• рентні платежі;

• різні реєстраційні та ліцензійні збори. Джерелами доходів місцевих
бюджетів є:

• податок на нерухомість;

• податок на підприємництво.

У Канаді податкова політика розробляється міністерством фінансів, у
складі якого є відділ бюджетної політики та економічного аналізу. Потім
вона затверджується палатою общин. Безпосередньо стягненням податків
займається міністерство національного доходу. Але деякі провінції мають
виключне право на стягнення прибуткового податку та податку на прибуток.

Основними законодавчими документами податкової політики в Канаді є Закон
“Про податок на прибуток”, який регулює стягнення прибуткового податку
та податку на прибуток, і Закон “Про страхування по безробіттю”, тобто
система соціального забезпечення.

З 1987 року в Канаді проводиться глобальна податкова реформа. Насамперед
вона торкнулася двох податків: прибуткового податку та податку на
прибуток. На федеральному рівні замість 10 ставок прибуткового податку
було запропоновано три: на дохід до $29590 — 17 %; на дохід від $29 590
до $59 180 — 26 % і на дохід понад $59 180 — 29 %.

Ставки прибуткового податку також відрізняються залежно від провінції.
Цієї ж реформою переглянуті й пільги, які існували для певних громадян,
їх кількість зменшилась. Деякі з них почали надавати у вигляді
податкового кредиту або податкових знижок.

Змінилась і ставка податку на приріст ринкової вартості активів. До
проведення реформи об’єктом оподаткування була половина доходу від
збільшення вартості активів і ставка становила 26 %. Нині частка доходу
підвищилась до 75 %, а ставка збільшилась до 30 %.

Змін зазнав і податок на прибуток. Так, на федеральному рівні ставку для
більшості компаній встановлено на рівні 28 %, для компаній обробної
промисловості — 23 %. На провінціальному рівні во-

на складається із звичайної ставки, яка становить від 14 до 17 % залежно
від провінції, та ставок податку на прибуток (залежно від виробничої та
технічної діяльності їх розмір коливається від 5 до 17 %). Щодо цього
податку передбачаються пільги, до яких належать інвестиційний податковий
кредит, податковий кредит на витрати на науково-дослідні та
конструкторські роботи (НДКР), застосування прискореної амортизації,
пільгові умови оподаткування приросту ринкової вартості активів, знижки
на виснаження копалин. Усі ці пільги спрямовані на розвиток
науково-технічного прогресу, підвищення загальної продуктивності праці,
впровадження нових технологій тощо. Крім того, наведені пільги
диференційовані залежно від території, напрямку і особливостей
діяльності підприємства. Для Атлантичного узбережжя інноваційний
податковий кредит становить 15 %, а для особливо визначених територій —
10 %. Податковий кредит на капіталовкладення в НДКР становить 30 %, а в
компанії обробних галузей — 45 %.

У Канаді пільги, які надаються підприємствам, мають стимулюючу
спрямованість. Особливо це характерно для розвитку сільського
господарства. На федеральному рівні встановлено три пільги для компаній
цієї галузі. По-перше, після смерті батьків (власників ферми) частка в
сімейній фермі, або сімейне фермерське партнерство, переходить дітям,
при цьому вони звільняються від довічної сплати податку, але до часу,
коли діти будуть мати іншу власність. По-друге, сільськогосподарським
виробникам та рибалкам з метою запобігання різких змін доходів можна
усереднювати їх протягом п’яти років. По-третє, фермерам та рибалкам
надається можливість регулювати розподіл доходу для сплати податків за
роками і, таким чином, збільшувати частину прибутку, яка залишається у
розпорядженні підприємства.

Значна увага в Канаді приділяється розвитку підприємств малого бізнесу.
Вони становлять 97 % усіх підприємств у країні. До таких компаній
належать ті, що мають річний оборот реалізації до $20 млн, а річний
прибуток не менш як $200 тис. і в яких зайнято не більше 100 працюючих.
Вони існують в багатьох галузях національної економіки — торгівлі, сфері
послуг, будівництві, наукоємних галузях. Підприємства малого бізнесу з
метою подальшого розвитку оподатковуються за єдиною ставкою — 12 %.

Податкова політика Канади спрямована на зниження ставок оподаткування
при розширенні бази оподаткування. Тому велике значення мають непрямі
податки.

Одним із таких податків є податок з продажів. Він має дві характерні
особливості:

• розповсюджується тільки на споживання і не стосується виробничого
процесу;

• має більш широку базу оподаткування.

Негативним є те, що половина податку стягується з виробничих ресурсів, а
це підвищує вартість інвестицій на 4 %. Цей податок утримувався із
внутрішнього продукту у більших розмірах, ніж з імпорту (приблизно на 35
%). Тому в 1991 році його замінили податком на товари та послуги, який
має одну ставку оподаткування — 7 %. Деякі види товарів та послуг —
продукти харчування, ліки, медичне устаткування, послуги охорони
здоров’я та освіти — взагалі звільняються від сплати цього податку.

Крім федерального податку з продажів, кожна провінція стягує свій
податок, що призводить до ускладнення (залежно від того, хто стягує
податок, розраховується і його розмір, тому що нарахування здійснюється
з різних джерел оподаткування). Тому з 1 квітні 1977 року в трьох
провінціях ці два податки з продажів (на федеральному та провінціальному
рівнях) були об’єднані в один із єдиною ставкою оподаткування 15 % (7 %
— федеральна ставка та 8 % — провінціаль-на). В інших регіонах ставки
коливаються від 6,5 % — у провінції Квебек до 12 % — у провінції
Ньюфаундленд.

Податкова політика в Канаді є складовою загальноекономічної політики і
має досить суттєвий вплив на економічні процеси, які відбуваються в
державі. Найбільшу питому вагу серед усіх податків, які стягуються, має
прибутковий податок — до 45 %, у тому числі прибутковий податок з
фізичних осіб — 37 %, 8 % — податок з корпорацій. Податок на споживання
становить близько ЗО %.

Але в Канаді при досить сильній федеральній владі значне місце
відводиться економічній політиці провінцій. Великі повноваження мають
провінції у сфері освіти, охорони здоров’я, втілення в життя соціальних
програм тощо. Але для здійснення цих програм їм не вистачає коштів. Тому
з федерального бюджету вони одержують так звані трансфери — засоби,
передбачені у федеральному бюджеті для місцевих бюджетів для покриття
розбіжностей між потребами провінції в засобах та ресурсами, які вони
мають.

Федеральні трансфери базуються на трьох програмах:

• зрівняння. Ця програма спрямована на створення порівняних громадських
послуг шляхом регулювання рівня оподаткування;

• фінансування різних програм, здебільшого тих, що стосуються охорони
здоров’я;

• план допомоги — вирішення проблеми соціальної допомоги та добробуту.

Наявність сильної федеральної влади й децентралізація податкової системи
Канади привели до необхідності проведення так званої координації
податків, тобто проведення політики координації стягнення, регулювання
та розподілу податків. Тому ще в 1962 році в Канаді була прийнята і досі
діє угода про стягнення податків, в якій встановлюється більш
децентралізована форма координації стягнення податків. Ця угода являє
собою інституціональну структуру, яка дає змогу урядам різних рівнів
реалізувати свої права автономного доступу до податкової сфери через
єдині адміністративні агентства зі стягнення податків. У цій угоді
співпадають два аспекти: політичний та адміністративний принципи
стягнення податків.

Угода надає не тільки значні права владі провінцій, а й визначає досить
суттєві обмеження. Але загалом вона уможливлює проведення у країні
єдиної соціальної політики й адаптацію її до місцевих потреб. При цьому
забезпечується підтримка єдиних стандартів по всій країні у сфері
суспільних послуг при однакових рівнях оподаткування.

Список використаної літератури

Брант М., Шаповал С. Бизнес в Украине и за ее пределами. — К.:
Видавничий центр “Просвіта”, 1997.

Величко О., Дмитренко І. Іноземний досвід реформування податкової
системи // Економіст. — 1998. — № 7-9. — С. 120-123.

Гридчина М. В., Вдовиченко Н. И., Калина А. В. Налоговая система
Украины: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2000.

Дернберг Р. Л. Международное налогообложение / Пер. с англ. — М.: ЮНИТИ,
1997.

Евстигнеев Е. Н. Основы налогообложения и налогового права. — М., 1999.

Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег // Избранные
произведения / Пер. с англ. — М.: Экономика, 1983.

Налоговые системы зарубежных стран / Под ред. В. Г. Князева и Д. Г.
Черника. — М.: ЮНИТИ, 1997.

ЧерникД. Г. Налоги в рыночной экономике. —М.: ЮНИТИ, 1997.

Періодична преса України та країн світу.

Інтернет. Сайти різних країн світу.

HYPERLINK “http://www.google.net.com” www.google.net.com

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020