.

1. В чому суть рекреаційного напряму рекультивації порушених земель?. 2. За яких умов надається перевага сільськогосподарській рекультивації?. 3. На я

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
1 3426
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Рекультивація земель”

ПЛАН

Вступ

1. В чому суть рекреаційного напряму рекультивації порушених земель

2. За яких умов надається перевага сільськогосподарській рекультивації?

3. На якій підставі розробляються проекти рекультивації порушених
земель?

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Рекультивація від лат. rе – відновлення або повторність дії чи явища і
cultus – обробіток, введення, розведення, дослівно введення у
використання, повторне використання (Л.В. Моторина, 1975).

Як свідчать літературні джерела, термін рекультивація одержав поширення
з розвитком відкритого способу випробування корисних копалин, зокрема
відкрито добування кам’яного вугілля в провінції Рейнладс (Німеччина.)

За минулий період нагромаджено значний досвід у рекультивації порушених
земель. Проте, як і в будь-якій проблемі, в рекультивації ще багато
незрозумілого, зокрема, немає чіткості в самій термінології.

Рекультивація земель – це здійснення різноманітних робіт, метою яких є
не тільки часткове перетворення природних територіальних комплексів,
порушених промисловістю, але й створення на їх місці ще більш
продуктивних і раціонально організованих елементів культурних
антропогенних ландшафтів, тобто в кінцевому рахунку оптимізація
техногенних ландшафтів, поліпшення умов навколишнього природного
середовища.

1. В чому суть рекреаційного напряму рекультивації

порушених земель

У сучасному світі відпочинок, рекреація, туризм, оздоровлення – що
врешті-решт означає здоров’я – є найвищою соціальною цінністю. Тому за
останні кілька десятків років у світі поступово зростає значення
рекреації.

Рекреаційний напрямок рекультивації земель – створення на порушених
землях об’єктів відпочинку.

До земель рекреаційного напрямку рекультивації підпадають зони
відпочинку і спорту: парки і лісопарки, водоймища для оздоровчих цілей,
мисливські угіддя, туристичні бази і спортивні споруди.

Рекреаційний напрям рекультивації доцільний поблизу великих населених
пунктів у поєднанні з водогосподарською рекультивацією. Для цієї мети
можуть бути використані внутрішні та зовнішні відвали розкривних порід,
які малопридатні для сільськогосподарської рекультивації.

Для прикладу, на сході України великі терикони засаджують зеленню і
створюють штучні парки.

2. За яких умов надається перевага сільськогосподарській рекультивації?

Сільськогосподарська рекультивація – це система агробіологічних і
технологічних заходів, спрямованих на відновлення родючості порушених
земель до стану, придатного для сільськогосподарського виробництва. Вона
повинна мати переважне поширення у районах зі сприятливими для
сільськогосподарських культур грунтово-кліматичними умовами, у
густонаселених районах з низькою часткою ріллі на душу населення і за
наявності родючих зональних ґрунтів. З цією метою насамперед
використовують великі відвали, поверхня яких складена з придатних для
рекультивації порід.

Згідно з існуючою класифікацією розкривних порід, найбільш родючі породи
використовуються у сільськогосподарських цілях (під ріллю, сінокоси,
пасовища) із застосуванням зональних технологій.

Потенційно родючі породи вимагають при цьому проведення спеціальних
агротехнічних заходів або можуть використовуватися як підстилкові породи
під ріллю.

Малопридатні за фізичними властивостями поради (напівскельні та осадові
породи) використовуються для сільськогосподарської рекультивації (під
сінокоси) тільки після меліорації, пов’язаної з поліпшенням фізичних
властивостей, а також як підстилкові під ріллю. Малопродуктивні за
фізичними властивостями незв’язні та зв’язні породи використовуються
аналогічним чином. Малопридатні за хімічним складом (переважно кислі)
зв’язні породи використовуються під сінокоси і як підстилкові під ріллю,
після меліорації, пов’язаної з поліпшенням хімічних властивостей, і
спеціальних агротехнічних заходів. Так само, за необхідності, можуть
використовуватись малопридатні породи, які містять сульфіди або
легкорозчинні солі, гіпс, карбонати.

Перед виконанням заходів щодо сільськогосподарської рекультивації
повинні бути виконані вимоги, що стосуються технічного етапу
рекультивації, технології гірничих робіт, визначення товщини
рекультиваційного шару на відвалах тощо.

Сільськогосподарська рекультивація відвалів здійснюється за два періоди.
В перший період рекультивовані землі проходять стадію меліоративної
сівозміни з вирощуванням ґрунтополіпшувальних рослин, багаторічних трав,
бобових та інших культур, які утворюють велику надземну і підземну масу.

Включення до сівозміни районованих культур проводиться у другий період.
Грунтополіпшуючі культури в цей період зберігаються. В міру розвитку
Ґрунтоутворювального процесу і форму-вання продуктивного ґрунтового шару
багаторічні трави замінюються зерновими і зерно-бобовими культурами.
Обробіток ґрунту та інші агротехнічні заходи проводяться відповідно до
зональних прийомів агротехніки.

На ділянках, які відновлюються під ріллю, за можливого осідання порід
необхідно виконати відповідні ремонтні роботи.

У сільськогосподарській рекультивації доцільно передбачити створення
полезахисних лісових смуг з 5-7 рядами деревно-чагарникових насаджень,
розташованих на межах ділянок.

Під час освоєння рекультивованих земель у сільськогосподарських цілях,
особливо в зонах недостатнього зволоження, необхідно передбачити
снігозатримання.

Для запобігання розвитку ерозійних процесів важливим елементом
агротехнічних заходів є введення й освоєння ґрунтозахисних сівозмін, які
відповідають місцевим грунтово-кліматичним умовам. Такі сівозміни
вводять на схилах понад 5°. На схилах понад 10° застосовують сівозміни,
в яких понад 50% площі займають багаторічні трави. Ефективним заходом
захисту грунтів від ерозії є смугове розміщення культур. Смуги займають
культурами, які по-різному захищають грунт від ерозії: смуги просапних
культур чергують зі смугами культур густого стояння, а багаторічні трави
– з однорічними культурами і т. д. Ширина смуг встановлюється з
урахуванням рельєфу, типу грунтів, їх гранулометричним складом, ступенем
еродованості; вона повинна бути погоджена з шириною захоплення посівних
агрегатів і, як правило, коливатися в межах 50-150 м. Смуги
сільськогосподарських культур і багаторічних трав розміщують
перпендикулярно до ерозійнонебезпечних вітрів.

На рекультивованих землях, покритих родючим шаром Грунту незначної
товщини, проводиться глибокий безвідвальний обробіток грунту або оранка
з ґрунтопоглиблювачем. Обробіток грунту (крім передпосівного) і рядкова
сівба на схилах складних – за напрямком горизонталей (або контурна
оранка). Поперечна оранка може застосовуватись на простих схилах
крутизною не більше 5° і на грунтах, які мають добрі інфільтраційні
властивості. Оранка впоперек схилу малоефективна в районах з великою
кількістю опадів і значною інтенсивністю злив, а також в районах із
товстим сніговим покривом.

Для покращення поверхневого стоку і затримання вологи на рекультивованих
землях у сільськогосподарському освоєнні необхідно використовувати
прийоми, які штучно продовжують танення снігу або прискорюють відтанення
ґрунту. Для цього використовують вали, застосовують смугове ущільнення і
мульчування снігу золою, торфом та ін.

Рекультивовані землі, передані сільськогосподарським підприємствам,
протягом 6-8 років і більше, відповідно до зональних умов, повинні
числитися у меліоративному фонді господарства.

Сільськогосподарській рекультивації в усіх країнах приділяється особлива
увага. Це пов’язано з тим, що щороку значно скорочуються площі
сільськогосподарських угідь. Так, підраховано, що за всю історію
розвитку людського суспільства у світі втрачено понад 200млн. га земель,
придатних для сільськогосподарського використання. Гострою ця проблема є
і в Україні. Адже станом на 1 січня 1999 року для сільськогосподарських
потреб, особливо для гірничодобувної промисловості, тут вилучено і
порушено понад 265 тис. га сільськогосподарських угідь, на яких недавно
одержували високі й сталі врожаї зернових і технічних культур. На
території України нині розвідано близько 3 тис. родовищ більш ніж 80
видів корисних копалин, з яких понад 400 родовищ (близько 50 видів)
розробляється відкритим способом, що негативно позначається на стані
довкілля.

Методи сільськогосподарської рекультивації земель обумовлені
фізико-географічними особливостями місцевості, технологією розробок
корисних копалин, які відображають характер порушених земель, і головне
складом та властивостями розкривних порід, заскладованих у відвали.

Під час розробки методів сільськогосподарської рекультивації потрібно
заздалегідь передбачити введення сівозмін, які б поліпшували родючість
ґрунтів за рахунок насичення їх культурами, що залишають після себе
багато рослинних решток і разом з ними багато гумусу та поживних
речовин. Принциповою теоретичною основою сільськогосподарської
рекультивації е застосування агротехнічних і меліоративних прийомів на
рівні, який забезпечує безперервне підвищення родючості рекультивованих
земель.

У практиці рекультивації земель одним із найбільших об’єктів є відвали,
які складені породами з різко вираженими фітотоксичними властивостями,
зокрема сульфідовмісні породи. До речі, проблема рекультивації таких
відвалів актуальна для багатьох країн світу.

Сільськогосподарська рекультивація на потенційно родючих породах без
нанесення родючого шару ґрунту доцільно починати із багаторічних трав.
Заданими Л.В. Моториної(1961) і М.Т. Масюка (1975) та ін., найкращі
результати забезпечує вирощування люцерни синьогібридної, люпину
однорічного жовтого і багаторічного синього, багаторічних травосумішок.
У разі внесення добрив урожайність сіна люцерни синьогібридної становив
близько 46 ц/га, тимофіївки лучної за два покоси – 73,0 ц/га; суміші
злакових трав, яка складалася із грястиці збірної, костриці безостої і
тимофіївки лучної за два покоси – 63 ц/га, зеленої маси люпину жовтого –
близько 240 ц/ га, вико-вівсяної суміші – 280-350 ц/ґа.

Для створення кондиційної і продуктивної ріллі за можливості доцільно на
потенційно родючі породи наносити гумусовий шар ґрунту. Товщина
останнього залежить від ґрунтової зони. Так, за даними М.Т. Масюка
(1981), на рекультивованих ділянках з нанесенням на лес чорнозему шаром
30-50 см одержано урожай зернових культур, наближений до урожаю тих же
культур на староорних землях; за товщини чорнозему 80-90 см урожай
озимої пшениці у деяких випадках сягав 180-190 %, а за товщини наносного
шару 10-20 см – лише 10-30 % її урожаю на сусідніх угіддях.

Враховуючи це, у степовій зоні України для рекультивації порушених
земель рекомендується два типи ділянок – універсальний і спеціальний:
перший – з нанесенням чорнозему товщиною 50-60 см -для вирощування усіх
сільськогосподарських культур; другий – із збільшенням товщини наносного
чорнозему до 80-90 см -під інтенсивні сільськогосподарські культури
(зернові, технічні, овочі та ін.).

У зоні малопродуктивних дерново-підзолистих ґрунтів Полісся і
Передкарпаття під час рекультивації треба обмежуватись нанесенням на
відпрацьовані відвали гумусового шару товщиною до 50 см. Для підвищення
їх родючості упродовж вирощування сільськогосподарських культур, які
поширені в зоні, обов’язково вносити підвищені норми органічних добрив
до 60 т/га і мінеральних до N120P150K160 (P.M. Панас, 1989).

3. На якій підставі розробляються проекти рекультивації порушених
земель?

Проекти рекультивації порушених земель розробляються на основі завдання
на проектування і технічних умов.

У проекті рекультивації встановлюється технічна та економічна
доцільність рекультивації, обґрунтовується вид наступного цільового
використання рекультивованих земель, визначаються обсяги робіт
технічного і біологічного етапів рекультивації, вибираються найбільш
раціональні комплекси машин та обладнання, розробляються схеми
формування відвалів і гірничо-планувальних робіт, зняття,
транспортування, складання й нанесення на підготовлену поверхню відвалів
родючого шару грунту. Складається календарний план робіт, розробляються
зведені техніко-економічні показники і кошторисна вартість
рекультивованих робіт. За необхідності проектом рекультивації
обґрунтовуються зміни технологічного процесу діючих підприємств та
інших, раніше затверджених, проектних рішень (розміщення відвалів, їх
форма, параметри, спосіб відсипки, технологія зняття і складування
родючого шару грунту та ін.).

Для проектування біологічної рекультивації залучаються на договірних
умовах проектні організації системи Держкомзему, Міністерства аграрної
політики, Міністерства екології та природних ресурсів, Міністерства
освіти і науки України.

Розробку окремих розділів проекту (гасіння, розробка, пониження і
переформування шахтних териконів з наступним їх озелененням) або
проектів озеленення без виконання робіт технічного етапу рекультивації
дозволяється виконувати підрозділам виробничих об’єктів із залученням на
договірних умовах спеціалізованих організацій або використовуючи
розроблені ними рекомендації. Наприклад, такі рекомендації щодо
біологічної рекультивації на відпрацьованих шахтних териконах Донбасу
запропоновані Донецьким ботанічним садом АН України, відвалів на
території Нікопольського марганцеворудного комбінату -Дніпропетровським
державним аграрним університетом, відвалів розкривних порід на території
Передкарпатського сірконосного басейну -Львівським державним аграрним
університетом.

Матеріали технічного проекту передаються замовнику проектною
організацією (генеральний проектувальник) у чотирьох примірниках, а
субпідрядній проектній організації в п’яти примірниках, крім об’єктивних
кошторисів, кількість примірників яких повинен бути на один більше. У
випадках виконання окремих видів робіт субпідрядними організаціями або
землекористувачами проектна організації передає замовнику додатково по
одному примірнику об’єктивних кошторисів для кожної субпідрядної
організації (землекористувача). Робочі креслення видаються замовнику у
чотирьох примірниках. Техніко-робочий проект видається замовнику в тій
же кількості примірників, що й робочі креслення.

У проектах рекультивації встановлюється економічна ефективність затрат у
процесі сільськогосподарської і рибогосподарської рекультивації, що
визначається часом, за яким окупляться затрати на рекультивацію:

Е з = (Т х Б) / Ер, років

де Т- сума затрат на технічний етап рекультивації, грн/га;

Б – те ж на біологічний етап, грн/га;

Ер – річний дохід від реалізації сільськогосподарської (рибної)
продукції з рекультивованої (обводненої) площі, грн/га.

Вихідні дані для розрахунків економічної ефективності рекультивації
використовується із таких джерел:

> затрати на технічний і біологічний етапи рекультивації – із кошторису
до проекту;

> перелік сільськогосподарських культур – із структури сівозмін, в яких
передбачається використовувати ділянку, або з плодозміни, якщо вони
будуть використовуватись поза сівозміною; у проектуванні водоймища
встановлюються породи риб, які будуть розводитись;

> затрати на виробництво одиниці продукції – із матеріалів
сільськогосподарських або рибогосподарських підприємств річних звітів
господарств, розташованих поблизу гірничопромислових підприємств;

> затрати на переробку і реалізацію продукції орієнтовно приймаються за
7,2 % суми затрат реалізованої продукції.

Порівняльна економічна ефективність біологічної рекультивації може
розраховуватися як за мінімальними затратами:

Ct+EHK =min,

так і за максимальним прибутком:

Е -Е К -max, де С,- плинні затрати за кожним варіантом, грн;

К – капітальні затрати на рекультивацію 1 га земель, що включає втрати
продукції, пов’язані з порушенням земель, грн;

Е – сумарний розмір середньорічного ефекту від рекультивації 1 га
земель, грн;

Еи – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень.

Висновки

Отже, з вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Рекреаційний напрямок рекультивації земель – створення на порушених
землях об’єктів відпочинку.

До земель рекреаційного напрямку рекультивації підпадають зони
відпочинку і спорту: парки і лісопарки, водоймища для оздоровчих цілей,
мисливські угіддя, туристичні бази і спортивні споруди.

Рекультивація земель – це здійснення різноманітних робіт, метою яких є
не тільки часткове перетворення природних територіальних комплексів,
порушених промисловістю, але й створення на їх місці ще більш
продуктивних і раціонально організованих елементів культурних
антропогенних ландшафтів, тобто в кінцевому рахунку оптимізація
техногенних ландшафтів, поліпшення умов навколишнього природного
середовища.

Сільськогосподарська рекультивація – це система агробіологічних і
технологічних заходів, спрямованих на відновлення родючості порушених
земель до стану, придатного для сільськогосподарського виробництва. Вона
повинна мати переважне поширення у районах зі сприятливими для
сільськогосподарських культур грунтово-кліматичними умовами, у
густонаселених районах з низькою часткою ріллі на душу населення і за
наявності родючих зональних ґрунтів. З цією метою насамперед
використовують великі відвали, поверхня яких складена з придатних для
рекультивації порід.

Згідно з існуючою класифікацією розкривних порід, найбільш родючі породи
використовуються у сільськогосподарських цілях (під ріллю, сінокоси,
пасовища) із застосуванням зональних технологій.

Потенційно родючі породи вимагають при цьому проведення спеціальних
агротехнічних заходів або можуть використовуватися як підстилкові породи
під ріллю.

Малопридатні за фізичними властивостями поради (напівскельні та осадові
породи) використовуються для сільськогосподарської рекультивації (під
сінокоси) тільки після меліорації, пов’язаної з поліпшенням фізичних
властивостей, а також як підстилкові під ріллю.

Проекти рекультивації порушених земель розробляються на основі завдання
на проектування і технічних умов.

У проекті рекультивації встановлюється технічна та економічна
доцільність рекультивації, обґрунтовується вид наступного цільового
використання рекультивованих земель, визначаються обсяги робіт
технічного і біологічного етапів рекультивації, вибираються найбільш
раціональні комплекси машин та обладнання, розробляються схеми
формування відвалів і гірничо-планувальних робіт, зняття,
транспортування, складання й нанесення на підготовлену поверхню відвалів
родючого шару грунту.

Список використаної літератури

Іванух Р. А. Охорона і раціональне використання природно-ресурсного
потенціалу сільського господарства. – К., 1985.

Миланова Е. В., Рябчиков А. Й, Использование природних ресурсов й охрана
природи. – М., 1986.

Руснак П. П. Еколого-економічні аспекти природокористування. – К.,

1990.

Черевко Г.В., Яцків М.I. Економіка природокористування. — Львів: Світ,
1995 — 208 с.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020