.

Формування фінансових ресурсів і джерела їх утворення на підприємстві (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
453 2864
Скачать документ

Реферат на тему:

Формування фінансових ресурсів і джерела їх утворення на підприємстві

Фінансові ресурси — це кошти, виділені з тієї частини сукупного
суспільного продукту, яка без порушення об’єктивної (природної)
пропорційності суспільного виробництва може бути спрямована на
розширення соціально-економічної системи в цілому.

Фінансові ресурси є водночас об’єктивною макроекономічною категорією,
зміст якої визначається умовами матеріально-фінансової збалансованості
економіки. Рівність надходження і витрат фінансових ресурсів свідчить
про те, що платоспроможний попит підприємств та організацій, який
формується внаслідок фінансування витрат на розвиток народного
господарства і функціонування невиробничої сфери, має матеріальне
покриття, оскільки відповідає створеним фінансовим ресурсам.

Специфічний зміст фінансових ресурсів досить повно визначається
наявністю певних ознак. По-перше, це фонди коштів акумуляційного
характеру, що утворюються в результаті виробництва, розподілу і
перерозподілу сукупного суспільного продукту і національного доходу.
По-друге, це кінцеві прибутки, тобто кошти, призначені для обміну на
товари. По-третє, це прибутки після реалізації товарів. Отже, джерелами
формування фінансових ресурсів є амортизація, прибуток, відрахування до
фонду соціального страхування і пенсійного фонду, податок на додану
вартість, акцизи, податки з населення, надходження від
зовнішньоекономічних операцій та продажу населенню цінних паперів.
Кредитні ресурси, на нашу думку, неправомірно зараховувати до фінансових
ресурсів, оскільки їх формування не пов’язане зі створенням нових
матеріальних благ, а відбувається внаслідок перерозподілу фінансових
ресурсів. Однак приріст вкладів населення в банках варто розглядати як
джерело фінансових ресурсів, оскільки в матеріально-речовому аспекті їм
відповідають ресурси, що вивільнюються внаслідок нагромадження.

В умовах ринку джерела фінансування підприємства відрізняються від
традиційних для планової економіки. Нині частка бюджетних коштів для
фінансування інвестицій, терміни надання кредиту різко скорочуються. Ці
процеси закономірні в перехідний період до ринкової економіки.

Водночас обмежуються власні джерела підприємств, до яких належать
статутний капітал; фонди, створювані з чистого прибутку; амортизаційні
відрахування. У цьому зв’язку в умовах ринку підприємства змушені шукати
нові джерела фінансування на ринку капіталів.

Рух капіталів за ринкової економіки можна відобразити у двох аспектах.
По-перше, рух доходів і витрат у таких секторах економіки, як
підприємницький бізнес, державний, міжнародний (суспільний) та приватний
сектори. Різниця між доходами і витратами в будь-якому секторі дає
заощадження. По-друге, рух капіталів (заощаджень) між секторами.

Щоб краще зрозуміти рух капіталів, розглянемо ці аспекти детальніше.

Сектор бізнесу купує у приватного сектора робочу силу, а у зворотному
напрямку спрямовує потік заробітної плати. Приватний сектор частину
цього прибутку сплачує державі у вигляді податків, частину витрачає на
купівлю товарів і послуг у бізнесу й держави, а частину, що залишається,
спрямовує на заощадження. Державний сектор видає заробітну плату
державним службовцям, купує товари і послуги у бізнесу. Джерелами цих
витрат є державні податки, отримані від бізнесу і населення, а також
доходи від державної та підприємницької діяльності (рис. 34).

Грошові фонди в економіці безперервно рухаються від заощаджувачів, які
акумулюють кошти, до позичальників, які використовують ці кошти.
Будь-яка господарська одиниця, яка зберігає кошти, може стати
інвестором. Найбільшими постачальниками грошового капіталу у країнах з
розвиненою ринковою економікою є сім’ї та фінансові інститути: банки,
страхові компанії, пенсійні та інші фонди. Заощаджувачами можуть бути і
підприємства. Розвиток ринку капіталу залежить від ступеня нагромаджень
у бюджеті сім’ї, підприємства, держави. Основними споживачами коштів є
підприємства (фірми) та уряд. Населення також може бути позичальником,
але його частка незначна.

Функції перерозподілу капіталів між секторами й окремими господарськими
одиницями виконує фінансовий ринок (рис. 35). У широкому розумінні — це
відносини між населенням, підприємствами і державою з приводу
перерозподілу вільних коштів на основі повної економічної самостійності,
механізму саморегуляції ринкової економіки, внутрішньо-та міжгалузевого
переливання фінансових ресурсів. Він доповнює і коригує бюджетний метод,
що був єдиним в умовах планової економіки.

Вихід підприємства на фінансовий ринок має на меті збільшити фінансові
можливості підприємства і зменшити ризик підприємницької діяльності.
Фінансовий ринок включає ринок грошей і ринок цінних паперів (фондовий
ринок).

Розрізняють відносини між заощаджувачами і споживачами на первинному і
вторинному фондовому ринках. Первинний ринок формується за рахунок
емісії цінних паперів підприємства (фірми, акціонерного товариства,
компанії тощо). Продаж цінних паперів може бути прямим і непрямим. Пряме
інвестування — це продаж цінних паперів населенню або інвесторам
інституціонального типу. Непряме інвестування — це продаж цінних паперів
через посередника (рис. 36). Вторинний ринок — це повторна
купівля-продаж цінних паперів через біржу або позабіржовий обіг.

Проаналізувавши рух капіталу на ринках, можна виокремити основні
чинники, що впливають на фінансування підприємства.

• Рівень заощаджень населення, який, у свою чергу, залежить від рівня і
розподілу доходів, податкової політики держави. Низький рівень
заощаджень населення та їх розподіл на користь поточного споживання
істотно обмежують розвиток фінансового ринку.

• Рівень конкуренції між споживачами заощаджень, тобто між
інвестиційними інститутами, банками, державою, пенсійним і страховим
фондами. Варто очікувати загострення конкуренції між основними
фінансовими інститутами за заощадження з випуском в обіг приватизаційних
чеків (сертифікатів).

• Ступінь і напрям участі іноземного сектора в національному фінансовому
ринку. Найімовірніше, що заощадження насамперед спрямовуватимуться на
купівлю цінних паперів іноземних компаній.

• Рівень віддачі на інвестований капітал, який визначатиметься рівнем
ефективності функціонування підприємств.

Як і на будь-якому іншому ринку, попит і пропозиція на фінансові ресурси
врівноважуються за допомогою механізму цін, що визначає ціни й на
фінансовому ринку. Віддача за інвестиціями повинна врівноважувати
сукупний попит і сукупну пропозицію. Пропозиція заощаджувачів тим вища,
чим вища віддача за вкладеним капіталом, а попит споживачів капіталу тим
вищий, чим менша пропозиція капіталу (рис. 37).

Основними чинниками, що визначають попит і пропозицію фінансових
ресурсів, є ринкова віддача, витрати на залучення капіталу, період, на
який залучаються кошти, ризик.

Ринкова віддача має дві складові: віддачу, яку хочуть одержати від
інвестування капіталу; індексацію, що компенсує очікуваний темп
інфляції.

З метою визначення потреби підприємства в додатковому фінансуванні
потрібно спрогнозувати обсяг продажів. Якщо він збільшується, то мають
збільшуватися й активи, а отже, власні кошти підприємства і його
зобов’язання. Частково потреби в додатковому фінансуванні можна
задовольнити за рахунок збільшення прибутку, а частково — за рахунок
залучення зовнішніх джерел. Додаткова потреба у фондах

де АД – додатковий приріст активів; 3 – приріст зобов’язань; Пч —приріст
чистого прибутку.

Що швидше збільшується обсяг продажів, то більша потреба в додатковому
фінансуванні. Зазвичай до певної межі темпу зростання (3-5 %)
підприємство може обійтися власними джерелами, але при перевищенні цієї
межі потрібно залучати фінансові ресурси.

Найважливішим моментом прогнозування потреби підприємства у фінансових
ресурсах є прогнозування його прибутку. Фінансове прогнозування
формується на основі руху грошових потоків, що визначаються за формулою

де П — прибуток від реалізації до відрахування відсотків і податків; Пп
— податки підприємства; ПРд в — позареалізаційні доходи і витрати; Авід
— амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів; Косн —
інвестиції в основні фонди; Коб — інвестиції в обігові фонди.

Моделювання майбутніх доходів звичайно будується на основі аналі-зу
базових показників і виявлення чинників, які найбільшою мірою впли-вають
на доходи в майбутньому.

Якщо підприємство очікує, що доходи найближчими роками дорівнюватимуть
середнім за останні кілька років, то очікуваний дохід за пе-ріод t
визначають за формулою

де Ktl — коефіцієнт значущості розміру доходу минулого року для
про-гнозування доходу на наступний рік; Xt_i — доходи за попередні роки.

Так, коли передбачається, що доходи на наступний рік дорівнювати-муть
середньому їх розміру за попередні три роки, то

Якщо вважають, що за попередній рік доходи були вищими, треба визначити
вагові коефіцієнти за рівнями доходів за відповідні роки. На-приклад:

Цей метод прогнозування доходів називається екстраполяцією.
Най-простішим прикладом екстраполяції є знаходження тренду, тобто
визна-чення напряму або тенденції змін економічних показників на
перспекти-ву виходячи з аналізу статистичних даних попередніх років.

У модель прогнозування майбутніх доходів можна ввести чинник “дрейфу”,
який, наприклад, враховуватиме інфляцію й економічне зро-стання:

де а — чинник “дрейфу”.

Для прогнозування майбутньої діяльності підприємство складає про-ект про
розміри прибутків. Можливу форму такого проекту наведено втабл. 10.

Формування системи фінансових джерел передбачає визначення кри-теріїв
залучення того чи іншого джерела фінансування; аналіз можливих джерел
фінансування на основі оцінювання їх якісних і кількісних
харак-теристик; вибір джерел, що відповідають обраним критеріям;
визначен-ня оптимальної структури фінансових джерел.

Джерела зовнішнього фінансування можна вибирати за такими критеріями:

• порівнянням розмірів витрат на одержання фінансів з альтернативних
джерел;

• терміном виплати боргу з погляду вигідності терміну погашення у
зручний для підприємства час;

• імовірні обмеження в надходженні коштів;

• ризик переходу контролю до іншого власника. Для зниження ризику
система джерел фінансування має бути по можливості диверсифікована за
термінами погашення і видами джерел.

Власні фінансові ресурси підприємства обмежені статутним фондом,
прибутком після відрахування податків і емісією акцій. Однак потреби
підприємства у фінансових ресурсах можуть бути більшими. Тоді доводиться
вдаватися до боргових фінансових джерел. У ринковій економіці
розмаїтість боргових фінансових ресурсів збільшується. Поряд із кредитом
до боргових джерел належать облігації, лістинг і факторинг. Будь-яка
особа, що постачає підприємство борговими фінансовими ресурсами, є
кредитором.

Якби майбутнє було точно відоме, то був би відомий і потік доходів
підприємства, тобто не було б ризику інвестицій.

Насправді ж будь-яке фінансування підприємства має ризиковий характер.
Кредитор так само, як і власник, ризикує втратити фінанси.

Найпоширенішими способами зменшення ризику є такі:

• вимога матеріального забезпечення під позику;

• обмеження граничного розміру боргу;

• контроль за співвідношенням узятих у борг і власних фінансових
ресурсів;

• право при укладенні контракту вимагати моніторингу підприємницької
діяльності підприємства-позичальника, одержання регулярної фінансової
інформації або навіть права інвестора призначати свого директора в раду
фірми.

Кредитори мають пріоритет перед власниками у виплаті відсотка, у
погашенні основної суми капіталу, якщо фірма (підприємство) банкрутує.
Позики можуть бути з фіксованою або плаваючою ставкою. Якщо ставка
фіксована, а коштів у фірми недостатньо, вона змушена продати якусь
частину свого майна для покриття боргу. За відсутності фіксації жодних
обмежень прав власника, крім випадку банкрутства, не існує.

Список використаної літератури

Федоренко В. Г. і К°. Інвестування. Зайнятість. Освіта. — К.: Науковий
Світ, 2002.

Федоренко В. Г. і К°. Шляхи підвищення ефективності інвестицій в
Україні.: — К.: Науковий Світ, 2003.

Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент. —К.: МАУП, 1999.

Федоренко В. Г. Інвестиції і капітальне будівництво в ринкових умовах. —
К.: Міжнар. фінанс. агенція, 1998.

Федоренко В. Г. Перспективи розвитку капітального будівництва за
ринкових умов // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1997. — № 2.

Федоренко В. Г. Створення промислово-фінансових груп і проблеми
управління корпоративними правами // Про приватизацію: Держ. інформ.
бюл. — 1999. — № 2.

Федоренко В. Г., Бондаренко Е. В. Будівництво та інвестиції в Україні. —
К: Знання, 1998.

Федоренко С. В. Проблеми залучення іноземних інвестицій і розвиток
економіки України // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — № 2.

Федотова М. А. Доходи предпринимателя. — М.: Финансьі и статистика,
1993.—96 с.

Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных отношений.
—К.:МЗУУП, 1994.

Чернявский А. Д. Современные тенденции развития организационных форм
управлення в Украине // Персонал. — 1997. —№4. — С. 3-7.

Чернявский А. Д. Трансформация организационных форм управления в
процессе развития рыночных отношений // Персонал. — 1996. —№2. — С.
22-36.

Шевчук В. Я. Умови ефективного інвестування в будівництві. — К.:
Будівельник, 1991. —112 с.

Шпек Р. Іноземні інвестиції в Україні // Уряд, кур’єр. — 1996. — № 62. —
2 квіт. — С. 5.

Щекин Г. В. К разработке концепции управления современным обществом //
Персонал. — 1999. — № 1. — С. 1-23.

ЩукінБ. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.

Эклунд К. Эффективная экономика — шведская модель. — М.: Экономика,
1991. —349 с.

ЯкушинЛ. С. Строительство инвестиции//экономика стрва. —1991. — № 4. —
С. 59-62.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020