Реферат на тему:
Фактори підвищення продуктивності праці
У системі продуктивних сил налічують до 60 факторів зростання
продуктивності праці, крім факторів, що належать до всього
технологічного способу виробництва (продуктивних сил і
техніко-економічних відносин), до відносин економічної власності, до
надбудовних відносин тощо.
Необхідність вивчення всіх факторів, що впливають на рівень
продуктивності праці, і визначення резервів її підвищення зумовлена
великим значенням, яке має підвищення продуктивності праці для окремих
підприємств і суспільства загалом.
Фактори — це рушійні сили, причини, що впливають на будь-який процес або
явище.
Розрізняють дві групи факторів підвищення продуктивності:
1) суб’єкти господарської діяльності (менеджмент — стратегічні рішення,
організаційні, кадрові питання, технологія, засоби виробництва, якість
продукції, умови праці, інформація), що знаходяться в рамках управління;
2) суб’єкти господарської діяльності (заходи уряду, інфраструктура,
ринковий механізм, закони, конкуренція, природні, трудові ресурси,
культура, соціальні цінності), що знаходяться поза рамками управління.
Залежно від характеру впливу на рівень продуктивності праці фактори, на
думку деяких економістів, можна об’єднати у три групи:
матеріально-технічні, організаційно-економічні і соціально-психологічні
(рис. 8).
Водночас класичним групуванням факторів є 6-групова система, яка була
прийнята в плануванні до 1991 p.:
а) структурні зміни у виробництві;
б) технічний рівень виробництва;
в) удосконалення управління, організації виробництва і праці;
г) зміни обсягу виробництва; ґ) галузеві фактори;
д) інші фактори.
Однак за кордоном застосовується інша система класифікації факторів
продуктивності (рис. 9).
Зупинимося докладніше на першому варіанті класифікації факторів
продуктивності праці, більш звичному для нас.
Матеріально-технічні фактори пов’язані з використанням нової техніки,
прогресивних технологій, нових видів сировини і матеріалів.
Головне джерело всебічного і послідовного підвищення продуктивності
праці — науково-технічний прогрес. За оцінками вітчизняних і зарубіжних
учених, приріст продуктивності праці на дві третини забезпечується за
рахунок науково-технічного прогресу. Під науково-технічним прогресом
мають на увазі здобуття нових знань, що дають змогу по-новому
комбінувати наявні ресурси з метою збільшення кінцевого випуску
продукції.
На практиці науково-технічний прогрес і інвестиції тісно взаємозв’язані,
тобто для впровадження у виробничий процес досягнень науково-технічного
прогресу потрібно спрямувати інвестиції насамперед на реконструкцію і
технологічне переозброєння діючих виробництв, підвищення частки затрат
на активну частину основних виробничих фондів — машини, обладнання.
Комплекс матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень
продуктивності праці можна охарактеризувати наступними показниками:
• енергоозброєність праці — споживання всіх видів енергії на одного
промислового робітника;
• технічна озброєність праці — об’єм основних виробничих фондів, що
припадають на одного робітника;
• електроозброєність праці — споживання електроенергії на одного
промислового робітника;
• рівень механізації і автоматизації — частка робітників, зайнятих
механізованою і автоматизованою працею;
• продуктивності праці
• хімізація виробництва — частка хімізованих процесів у загальному
об’ємі виробництва, прогресивних матеріалів і хімічних процесів.
Рис. 8. Фактори підвищення
Необхідно враховувати, що у розвитку економіки може виникнути ситуація,
коли, незважаючи на збільшення обсягу використовуваного основного
капіталу (що є умовою підвищення продуктивності праці), продуктивність
праці падатиме. Відбувається це у випадку, коли чисельність робочої сили
зростає скоріше, ніж сукупний обсяг капіталу, тобто в результаті
зменшення фондоозброєності праці робітників.
Уповільнення темпів підвищення продуктивності праці може бути зумовлено
браком капіталовкладень у розвиток інфраструктури (наприклад, шосейні
дороги, мости, аеропорти, системи водопостачання).
Окреме місце серед матеріально-технічних факторів належить підвищенню
якості продукції. По-перше, задоволення суспільних потреб здійснюється
меншими затратами засобів і праці, тому що вироби високої якості
замінюють велику кількість виробів низької якості. По-друге, підвищення
якості означає підвищення довговічності виробів, що рівнозначно
збільшенню їх випуску.
Матеріально-технічні фактори підвищення продуктивності праці є
найважливішими, тому що забезпечують економію не тільки живої, а й
уречевленої праці.
Серед організаційно-економічних факторів підвищення продуктивності праці
окреме місце посідає професійна (кадрова) підготовка. Інвестиції та
людський капітал — важливий засіб підвищення продуктивності праці.
Напевно, можна сказати, що частина підвищення продуктивності праці
залежить від рівня кваліфікації. Цьому відносному приросту
продуктивності праці, у свою чергу, відповідає певна частина загального
приросту валового національного продукту.
За оцінками економістів, у середньому близько ЗО % приросту валового
національного продукту і більше 20 % приросту продуктивності праці
забезпечується за рахунок підвищення професійно-кваліфікаційного рівня
робітників.
Взаємозв’язок між підвищенням рівня кваліфікації і підвищенням
продуктивності досить складний, як показано на рис. 10.
Рис. 10. Вплив кваліфікації на збільшення валового національного
продукту
При цьому необхідно зазначити, що рівень кваліфікації робітників і
відповідно професійно-кваліфікаційної структури робочої сили великою
мірою залежить від рівня загальноосвітньої підготовки.
Досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що зі створенням
цивілізованих ринкових відносин вплив рівня кваліфікації на підвищення
продуктивності праці і валового національного продукту багаторазово
збільшується. У зв’язку з цим іноземні фірми витрачають на підвищення
кваліфікації своїх робітників від 5 до 10 % загального фонду заробітної
плати.
Від рівня кваліфікації залежить частка підвищення продуктивності праці.
Цьому відносному приросту підвищення продуктивності праці, у свою чергу,
відповідає певна частина загального приросту валового національного
продукту.
Вплив кваліфікації на підвищення продуктивності праці і валового
національного продукту ілюструє рис. 11.
Рис. 11 й відбиває ситуацію, коли рівень продуктивності праці
залишається незмінним, темп зростання населення (пряма АВ) і темп
зростання трудових ресурсів (пряма CD) систематично зменшуються.
Очевидно, що при незмінній продуктивності праці і наявності повної
зайнятості пряма CD характеризує також темп підвищення валового
національного продукту, який зменшується з такою ж інтенсивністю, що й
темп зростання трудових ресурсів.
На рис. 116 подано ситуацію, коли рівень продуктивності праці змінюється
і динаміка підвищення продуктивності праці залежить лише від підвищення
рівня кваліфікації. Пряма GE характеризує темп підвищення продуктивності
праці, що залежить лише від підвищення рівня кваліфікації. Оскільки
пряма GE відбиває лише тенденцію фактичного економічного процесу, це не
емпірична крива в повному сенсі. Напрямок цієї лінії засвідчує те, що
негативний вплив зниження темпу зростання трудових ресурсів на темп
зростання валового національного продукту частково нейтралізується
зростаючим темпом підвищення продуктивності праці. У результаті пряма,
що свідчить про відносний приріст валового національного продукту,
переміщається вгору з положення CO’ у положення FE, а поле FC’D’E
відображає вплив підвищення кваліфікації на рівень продуктивності праці
і приріст валового національного продукту протягом усього періоду.
Рис. 11. Вплив кваліфікації робітників на підвищення продуктивності
праці і валового національного продукту
Список використаної та рекомендованої літератури
Арефьева Е., Тонкопряд В. Факторы воздействия на производительность
труда // Бизнес-Информ. — 1997. — №7. — С. 37-39.
Калина А. В. Економіка праці. — К.: МАУП, 2004.
Калина А. В., Конева М. И., Ященко В. А. Современный экономический
анализ и прогнозирование. — К.: МАУП, 2004.
Семенов А., Кузнецов С. Факторы производительности труда // Экономист. –
1998. – № 4. – С. 46-55.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
