Реферат на тему:
Боротьба зі злочинністю – загальнолюдська проблема
Злочинність завжди займала одне із перших місць серед найбільш гострих
проблем, що турбували громадську думку. У другій половині ХХ сторіччя у
різних державах її ставили по значущості на друге-третє місце.
В Конституції України взагалі найвищою соціальною цінністю визнаються
людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека
(ст.3). Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним
обов’язком держави.
З проблем злочинності, як правило, висловлюються всі, вважаючи, їх
досить очевидними. Більшість політиків, які бажають влади, перш за все,
обіцяють побороти саме це явище. Причому виступи останніх, громадських
діячів, матеріали засобів масової інформації завжди сприймаються з живою
цікавістю. І це зрозуміло, адже порушуються питання, що є найбільш
життєво важливими для кожної людини. При цьому, як правило,
висвітлюється досить очевидне в проблемі злочинності, те, що видно
багатьом, нерідко висловлюються погляди, які досить поширені у
суспільній думці, поряд з цим пропонуються певні рішення. На перший
погляд, такі підходи здаються досить радикальними та такими, що можуть
реалізовуватись у короткий термін.
Але досвід показує, що такого роду “прості” рішення лише на нетривалий
час змінюють стан справ, а потім злочинність знову починає зростати:
видозмінюються або форми кримінальної поведінки, або місця вчинення
злочинів.
Багато людей вважають, що побороти злочинність можливо, керуючись лише
здоровим глуздом – буденною свідомістю, не вивчаючи та не враховуючи
весь накопичений у цій сфері людського досвіду, заперечуючи наукові
рекомендації та ігноруючи навіть вимоги закону. У той же час, на зміну
затриманим та заарештованим злочинцям приходять нові особи, які
знаходяться і діють у тих же соціальних умовах, що і люди, які раніше
вчиняли злочини.
Соціальна та економічна кризи спровокували зростання злочинності.
Остання стала ледве не повсякденним фоном життя і навряд будь-кого
можуть здивувати повідомлення про малолітніх вбивць, наркоманів чи
алкоголіків.
Нині кожний п’ятий учень 5-го класу, кожний четвертий восьмикласник і
кожний другий учень 11 класу схильні до вживання алкоголю. Поширення
набула дитяча проституція.
В Україні щорічно близько 11 тис. дітей скоюють суспільно небезпечні
діяння до досягнення віку, з якого можлива кримінальна
відповідальність.1
Вони “опановують” нові види злочинів, які колись вважались “дорослими” –
вимагательство, шахрайство. Деякі вчинки таких злочинців відзначаються
особливою жорстокістю і цинізмом.
Розбудова правової держави, економічні зміни і реформування
національного законодавства України не можливі без урахування
сьогоднішніх реалій. Якщо взяти до уваги тільки сферу боротьби зі
злочинністю, то статистика свідчить: в 1987 р. в Україні зареєстровано
237821 злочин, в 1992 р. – 480478, а в 2004 р. – майже 600 тис. Крім
того, значною залишається так звана латентна або прихована злочинність.
Злочинність як явище завжди цікавила спеціалістів різних напрямків.
Людство живе в страху перед злочинністю і стільки скільки воно існує,
шукає методи і засоби боротьби з ній. Для того, щоб вести боротьбу зі
злочинністю, необхідно її пізнати.
Нині в зв’язку з гострими соціальними і міжнаціональними конфліктами,
економічним розвалом, політичною боротьбою за владу багато проблем
злочинності загострилися.
Успішна боротьба зі злочинністю передбачає глибоке вивчення злочинів
різних категорій з розкриттям їх рівня, структури, динаміки, причин і
умов їх вчинення, а також розробку на цій основі системи ефективних
заходів профілактики.
Організована злочинність становить значну небезпеку для суспільства,
особливо коли воно знаходиться у стані реформування та розбудови
державно-правової системи. Саме така, сприятлива для організованої
злочинності, ситуація містить у собі загрозу її проникнення практично у
всі сфери суспільних відносин, галузі господарювання та управління.
Боротьба з організованою злочинністю в Україні не отримує широкої
підтримки населення. В уявленні пересічного громадянина головне
призначення служб по охороні правопорядку полягає у забезпеченні поваги
до особистості та його майна. Ось чому, на відміну від
загальнокримінальної, організована злочинність мало турбує широку
публіку: цей вид протиправної діяльності схований від її очей і, крім
того, надає особам товари і послуги, протизаконний характер яких або не
турбує споживачів, або сприймається деякими з них бажаною (наприклад
наркотики). Більш того, незважаючи на те, що рівень організованої
злочинності зростає, багато пересічних громадян просто не вірять в її
існування.
Значні матеріальні засоби, що знаходяться в розпорядженні організованої
злочинності, уможливлюють забезпечення висококваліфікованої юридичної
допомоги тим членам кримінальних угруповань, по відношенню до яких
розпочато кримінальне переслідування. Спеціальні групи безпеки
допомагають спільникам, які потрапили в поле зору правоохоронних
органів, уникнути притягнення до відповідальності, залякуючи або фізично
знищуючи свідків, корумпуючи співробітників державних установ тощо.
Структура кримінальних організацій відповідає їх конспіративному
характеру, а тому передбачає, зокрема, суворий поділ обов’язків і
відсутність контакту між особами, що діють на різних рівнях системи.
Тому, коли правоохоронні органи затримують, наприклад, виконавця якогось
злочину, найчастіше нитка на ньому й обривається.
Середні й вищі ешелони організованої злочинності зазвичай маскують свою
протиправну діяльність легальним бізнесом, що надає їм респектабельності
та погіршує викриття.
Злочинні організації виділяють спеціальні “фонди” для підкупу посадових
осіб. Тому корупція зв’язує, з одного боку, організованих злочинців, з
іншого боку, – державні установи, відомства, службовців, а також
співробітників контролюючих органів. Періодично у пресі з’являються
повідомлення про факти вимагательства й одержання хабарів управлінськими
структурами і деякими співробітниками правоохоронних органів. Виплати,
які організована злочинність здійснює для “захисту” від можливих
зазіхань з боку закону, фактично призводять до того, що корумпований
службовець сам стає членом кримінального угруповання. У той же час
підкуп представників дрібних державних установ та службовців охоплює
лише нижчий рівень сходів піраміди державної влади.
Потрібно також усвідомлювати сьогодні, що функціонуванню організованої
злочинності сприяє недосконалість чинного законодавства.
Злочинні організації мають великі міжнародні зв’язки, що істотно
ускладнює роботу національних органів по боротьбі з цим негативним
явищем.
Тому боротьба з організованою злочинністю багато в чому залежатиме,
по-перше, від альтернативи, яка може бути запропонована більшості
рядових учасників організованих злочинних об’єднань з точки зору їх
легальної зайнятості, отримання легальних доходів; по-друге, від
успішної конкуренції легальних послуг, які можуть бути запропоновані
населенню замість “тіньових”; по-третє, від успішної протидії
проникненню організованої злочинності в державні структури, тобто
реальної і ґрунтовної боротьби з корупцією. Проаналізовані аспекти є
характерними не лише для України.
Магістральний шлях боротьби зі злочинністю – у створенні такої
“траєкторії розвитку” при якій виключається саме “зіткнення” зі
злочинністю. Але змінювати закономірності розвитку суспільства, –
завдання досить складне. Впливати ж на динаміку і структуру злочинності
можливо. Особливо актуалізується це завдання у перехідний, період у
якому знаходиться сьогодні Україна.
Література
Аналітична довідка про стан злочинності в Україні за 1999 рік. – К.,
2004.
Василевич В.В. Боротьба з озброєними формами організованої злочинності
корисливо-насильницького спрямування / Автореф. дис. на здобуття наук.
ступ. канд. юрид. наук. – К., 1998.
Зелінський А.Ф., Коржанський М.Й. Корислива злочинна діяльність. – К.:
Генеза, 1998.
Зелінський А.Ф. Кримінальна психологія. – К., 1999.
Кримінологія. Особлива частина: Навч. посібник / За ред. І.М. Даньшина.
– Х.: Право, 1999
Литвак О.М. Державний вплив на злочинність. Кримінологічно-правове
дослідження. – К.: Юрінком Інтер, 2000.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
