РЕФЕРАТ
на тему:
Сучасні методи діагностики інфекційних хвороб
1. Сучасні методи діагностики інфекційних хвороб
При діагностиці інфекційних хвороб варто враховувати дві особливості:
1. Необхідність термінової постановки діагнозу;
2. Обов’язковість застосування комплексного методу діагностики.
Тільки при своєчасному їх розпізнаванні забезпечується висока
ефективність профілактичних заходів, що дозволяє попередити епідемічний
спалах. Виходить, рання діагностика інфекційної хвороби – це
протиепідемічний захід.
Ведучими методами діагностики інфекційних хвороб, що вказують на
них, є клінічний метод з обліком даних.
Додатковими чи допоміжними є:
1) бактеріологічний:
а) мікроскопія;
б) культивування;
в) біопроба;
2) вірусологічний:
а) люмінесцентна мікроскопія;
б) виділення вірусу;
в) серологічні реакції;
г) біопроба.
3) імунологічний:
а) алергійний;
б) серологічний ;
4) патологоморфологічний;
а) картина розкриття; б) гістологічне дослідження;
5) клініко-лабораторний:
а) дослідження крові;
б) калу, сечі й ін. секретів і екскретів.
Клінічне і епітологічне дослідження має велике значення при
діагностиці інфекційних хвороб, хоча за даними цих методів поставити
остаточний діагноз удається не завжди.
Епітологічний метод дослідження
Епітологічний метод дослідження проводиться за схемою,
запропонованої А.І. Бакуловим (Схема 1).
I. Порівняльно-історичний опис
По документах з’ясовують наявність інфекційних хвороб у минулому на
даній території.
II. Порівняльно-географічний опис
По документах з’ясовують наявність інфекційних хвороб у даному регіоні,
на території держави, континенту і т.д..
Епітологічний а н а м н е з (про тварину)
Клінічному дослідженню хворих і підозрілих по захворюванню
інфекційними хворобами передує уточнення наявних реєстраційних даних:
а) Загальні зведення про хворого збирають шляхом вивчення
відповідних даних. При цьому з’ясовують:
– чи давно знаходиться дана людина в певному населеному пункті
проживання;
– скільки часу пройшло з моменту останніх пологів;
– період вагітності;
– де знаходився хворий протягом останніх 6-ти місяців (особливо важливо
з’ясувати це питання для робітників тварин, установити поїздки за межі
господарства);
– яку хворобу перенесла людина останнім часом і чи не хворіла воно
цією хворобою в минулому;
– Коли, яким щепленням піддавалася людина і як вона на них реагувало;
– Коли, яким алергійним і серологічним дослідженням піддавалася людина і
результати цих досліджень;
– З якими хворими знаходилося в останні місяці в постійному, а також
у випадковому контакті.
б) Зведення про діагностичні дослідження і лікування:
– Коли, при яких обставинах людина занедужала;
– Ким виявлене захворювання і які були перші його ознаки;
– Які методи діагностики і міри лікування були прийняті до хворого
– У яких умовах міститься людина після виявлення хвороби;
– Скільки випадків захворювання цією хворобою було в даному пункті
серед населення.
Обстеження неблагополучної території
При зборі анамнезу варто з’ясувати місце проживання, роботи
хворого, умови водопостачання, якість проживання, й ін. питання.
КЛІНІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
Дослідник повинен починати дослідження пацієнта з пальпації. Клінічні
дослідження проводять у наступній послідовності:
1. П р о а н а м н е з – з’ясовують стать, вік та інші дані.
2. Анамнез v i t a e (життя) – з’ясовують умови проживання, умови
праці тощо.
3. Анамнез m o r b i (хвороби) – з’ясовують коли людина занедужала, як
виявлялася хвороба на першому етапі розвитку.
4. Загальні методи дослідження:
а) зовнішній вигляд людини;
б) вимір температури тіла, пульсу, дихання;
в) вивчення стану видимих слизуватих оболонок (желтушность, блідість,
синюшність і т.д.);
г) вивчення стану шкірного покриву, підшкірної клітковини (ЕМКАР,
лейкоз);
д)дослідження поверхневих лімфатичних вузлів (підщелепних, поверхневих
шийних, поверхневих пахових.
5. Спеціальні методи дослідження:
а) дослідження апарата дихання (аускультація, перкусія, пальпація,
наявність витікань з носової порожнини) (повальне запалення легень
тощо);
б) дослідження серцево-судинної системи (прогін, очний рефлекс)
(інфекційна анемія);
в) дослідження нервової системи (рефлекси, агресивність і т.п. (сказ);
г) дослідження апарату травлення;
д) дослідження сечостатевої системи (кампілобактеріоз, лептоспіроз);
е) дослідження зору і слуху.
2. Профілактика інфекційних захворювань
Профілактика інфекції є складною уже через свою багатоплановість,
пов’язану з безліччю причин розвитку її та умов, що сприяють цьому.
Метою захисту населення від інфекційних захворювань був прийнятий закон
України “Про захист населення від інфекційних хвороб”.
Цей закон визначає основні принципи профілактики інфекційних хвороб:
визнання захисту населення від інфекційних хвороб одним із пріоритетних
напрямів діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування;
дотримання підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм
власності та громадянами санітарно-гігієнічних та
санітарно-протиепідемічних правил і норм при здійсненні будь-яких видів
діяльності;
комплексність проведення профілактичних, протиепідемічних, соціальних і
освітніх заходів, обов’язковість їх фінансування;
безоплатність надання медичної допомоги особам, хворим на інфекційні
хвороби, у державних і комунальних закладах охорони здоров’я та в
державних наукових установах;
соціальний захист осіб, які хворіють на інфекційні хвороби чи є носіями
бактерій;
державна підтримка відповідних наукових розробок і вітчизняних
виробників медичних імунобіологічних препаратів, лікарських і
дезінфекційних засобів та виробів медичного призначення, що
застосовуються для профілактики, діагностики та лікування інфекційних
хвороб.
Організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів,
зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів
стосовно хворих на інфекційні хвороби та носіїв бактерій, виробничого
контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при
виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових
продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні
робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних
оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та
навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та
санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених
законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи
місцевого самоврядування, органи, установи та заклади державної
санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров’я,
підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а
також на громадян.
Організацію та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів у
межах територій, об’єктів, частин і підрозділів, підпорядкованих
спеціально уповноваженим центральним органам виконавчої влади з питань
оборони, внутрішніх справ, охорони державного кордону, Службі безпеки
України, забезпечують відповідні центральні органи виконавчої влади,
підпорядковані їм установи державної санітарно-епідеміологічної служби,
медичні служби, а також керівники зазначених об’єктів, частин,
підрозділів.
Проведення профілактичних щеплень забезпечують спеціально уповноважений
центральний орган виконавчої влади з питань охорони здоров’я, місцеві
органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та установи
державної санітарно-епідеміологічної служби.
Використана література:
Букринская А.Г. Вирусология. – М., 1986.
Гудзь С.П. та ін. Основи мікробіології. – К., 1991.
Векірчик К.М. Мікробіологія з основами вірусології: Підручник. – К.:
Либідь, 2001.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
