.

Джерела та риси права Спарти (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
19 15154
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Джерела та риси права Спарти

ПЛАН

1. Соціально-політичний лад в Спарті

2. Основні джерела права Спарти

3. Право у різних сферах життя Спарти

4. Право Спарти у зовнішній політиці

Використана література

1. Соціально-політичний лад в Спарті

Спарта була рабовласницькою державою, але із сильними пережитками
общинного побуту. Основою економіки тут було сільське господарство.
Ремесло було розвинуто вкрай слабко. Необхідність тримати в постійному
страху і покорі рабів, число яких у кілька десятків разів перевищувало
число вільних, змушувала рабовласників усіма силами підтримувати
дисципліну і єдність у своєму середовищі. Звідси – прагнення колективу
рабовласників штучними мірами затримати ріст приватної власності,
попередити нагромадження спонукуваних багатств в одних руках, тенденція
дотримувати зрівняльності в середовищі цієї організованої по військовому
асоціації рабовласників. З цієї причини в Спарті дуже довго зберігає
свій авторитет спадкоємна аристократія, тоді як в Афінах родової влади
був нанесений нищівний удар ще в VI ст. до н.е. (реформи Солона і
Клісфена).

У Спарті самим численним класом були раби (ілоти), яких нараховувалося
приблизно близько 220 000 чол. Положення ілотів у Спарті значно
відрізняється від положення рабів в інших античних державах. Вважають,
що ілоти – це завойоване населення, навернене в рабство. Це державні
раби, що сидять на землі, тобто прикріплені до неї й які віддають
половину врожаю державі. Отже, Спарта не знала приватної власності на
рабів. Спартанці спільно володіли всіма рабами і всією землею.

Власне кажучи, клас спартіатів був невеликою групою правлячого класу,
яка експлуатувала рабів. Щоб тримати цих рабів у покорі і нещадно
розправлятися з рабськими повстаннями, потрібна була визначена військова
організація. Спартанці приділяли величезну увагу створенню сильного і
боєздатного війська. У них уся система виховання була підлегла однієї
мети: зробити з громадян гарних воїнів.

Уся повнота державної влади знаходилася в руках представників найбільш
знатних пологів. Керування зосереджувалося в таких органах, як ефорат і
герусія. Перший з них являв собою колегію з п’яти посадових осіб, що
обирається щорічно в народних зборах. Ефори, владу яких Платон і
Аристотель називали “тиранічною”, стояли вище всіх інших органів влади.
Вони скликали герусію і народні збори і управляли в них. Вони
супроводжували царів під час військових походів, наглядаючи за їхньою
діяльністю. Ефори могли навіть усувати царів від посади і віддавати
суду. Будь-яка посадова особа могла бути звільнена ефорами і віддана
суду. Періеків (іноземців) і ілотів вони мали право віддавати страті без
усякого суду. Ефори завідували фінансами і зовнішніми зносинами,
керували набором війська і т.д. При всім цьому ефори практично були
безвідповідальні, оскільки у своїй діяльності вони звітували тільки
перед своїми спадкоємцями. Таким чином, ефорат був колегіальним органом
поліцейського нагляду за всіма жителями Спарти.

Другий орган – рада старійшин (герусія) була заснована в ІХ ст. до н.е.
легендарним царем Лікургом. До складу герусії входили 30 чоловік: 2
пануючи і 28 геронтів. Пізніше в неї увійшли також ефори. Посада
геронтів заміщалася особами, що досягли 60-літнього віку. Але головну
роль при обранні грав не вік, а знатність походження. Вибори геронтів
провадилися в народних зборах – лементом. “Експерти” на дощечках для
листа відзначали силу лементу.

Герусія мала законодавчу ініціативу, тобто підготовляла і розробляла
питання, що підлягають рішенню нібито “народу”. Вона контролювала і дії
царів. Вона відала також судовими справами про державні і релігійні
злочини.

Існувала і царська влада. Царі були жрецями і полководцями. У якості
жреців вони представляли спартанців перед особою богів, робили
жертвоприносини. Спочатку влада царів на війні була дуже широкої, але
потім вона усе більш обмежувалася ефорами.

Народні збори – апелла. По своєму походженню – це дуже древня установа,
що має дуже багато загального з афінським (гомерівськими) народними
зборами. У зборах брали участь тільки повноправні громадяни, що досягли
30 років. Збиралися вони один раз на місяць. Правом скликання
користалися царі, а пізніше – ефори (один з них). Великого значення в
політичному житті Спарти апелла не мала, будучи лише допоміжним і
підконтрольним органом, що не має визначеної компетенції.

Як і всюди, у народних зборах обговорювалися в першу чергу питання війни
і світу, уже вирішені іншими органами влади, зокрема ефорами.

Порівняно нескладний державний апарат складався також з деякої кількості
посадових осіб різного рангу, що відали визначеними справами. Ці
посадові особи або обиралися народними зборами, або призначалися царями
і ефорами, перед якими вони і звітували.

2. Основні джерела права Спарти

Основним джерелом права Спарти був звичай. Про закони народних зборів
мало що відомо, хоча такі, цілком ймовірно, до 6 ст. до н.е. ще не
застосовувалися. Яких-небудь кодексів до нас не дійшло.

Про ті чи інші норми цивільного і карного права ми довідаємося з творів
грецьких істориків Геродота, Фукідіда, Плутарха й ін. Узагалі ж у силу
відсталого характеру спартанської економіки правова системи Спарти була
розвинута, значно менше, ніж в Афінах.

Усією сукупністю цивільних політичних прав користалася порівняно
нечисленна група спартанців (спартіатів), що жили в місті Спарта.
Юридично спартанці вважалися рівними один одному.

“Рівність” спартанців пояснюється необхідністю триматися постійно в
бойовій готовності, військовим табором перед особою рабів і залежних
перієків. Характерною рисою суспільного ладу були спільні трапези
(сісістії), участь яких було обов’язковим і було показником
приналежності до спартанського громадянства.

Збереження сісістій мало на меті підтримати і зберегти військову
дисципліну. Сподівалися, що “воїн не залишить свого товариша по столу”.

3. Право у різних сферах життя Спарти

У Спарті в VI-V ст. до н.е. не існувало приватної власності на землю в
тому виді, у якому вона існувала при розвинутій античній власності.
Юридично верховним власником усієї землі вважалася держава. Земля
належала всьому класу вільних рабовласників спартіатам.

Окремим громадянам з моменту їх народження держава надавала земельні
ділянки, що оброблялися ілотами. Наділ (клер) вважався сімейним, його
єдність підтримувалося тим, що після смерті власника він переходив у
спадщину старшому брату. Молодші ж залишалися на ділянці і продовжували
господарювати.

Купівля-продаж землі, так само як дарування, вважалися незаконними.
Однак з часом наділи стали дробитися, почалася концентрація землі в
руках у окремих власників. Близько 400 р. до н.е. ефор Епітадей провів
закон (ретру), по якому хоча і заборонялася купівля-продаж землі, але
зате дозволялося дарування і вільний заповіт.

Родина і шлюб у Спарті носили риси архаїчності. Хоча в класовому
суспільстві існує моногамна форма шлюбу, але в Спарті утримався (у виді
пережитку групового шлюбу), так званий “парний шлюб”.

У Спарті сама держава регулювала шлюбні відносини. З метою одержання
гарного потомства займалися навіть підбором подружніх пар. Кожен
спартанець по досягненні визначеного віку зобов’язаний був женитися.
Органи державної влади карали не тільки за безшлюбність, але і за
пізніше вступ у шлюб і за дурний шлюб. Приймалися міри і проти бездітних
шлюбів.

4. Право Спарти у зовнішній політиці

Правову основу Пелопоннесської ліги складали обопільні умови, що Спарта
укладала із сусідніми державами. Як свідчать джерела, дані договори
скріплювалися древніми клятвами.

Висновок військових союзів завжди супроводжувалося обміном клятв. Без
них договори не здобували законної сили, тому що не вважалися
ратифікованими. У IV ст. при вступі нових членів у Другий Афінський
морський союз процедура ратифікації договорів перетворилася в складний
процес, зв’язаний з роботою виїзних комісій, що на місцях приймали
присяги від цивільних і військових магістратів громад-здобувачів
(договір про вступ Метимні в Другий Афінський морський союз). На який
час укладалися договори, точно не відомо. У всякому разі навряд чи вони
були безстроковими, тому що подібного роду угоди (“на вічні часи”)
виникають тільки на початку IV в. Уперше вказівка на безстроковість
договорів зустрічається в тексті про військовий союз між Бестією Афінами
395 р. Судячи з документа, що дійшов до нас, про військовий союз між
елейцями і герейцями (середина VI ст.) терміном на сто років, такий
часовий період міг бути звичайним для подібного роду договорів.

Спарта оформляла свої відносини із союзниками за допомогою серії саме
сепаратних договорів.

Стандартним пунктом подібних договорів, судячи з літературних джерел,
було зобов’язання “мати тих самих друзів і ворогів, що і лакедемоняни”.
Саме формулювання несе на собі сліди нерівноправності союзників і
Спарти.

Подібне широке формулювання припускало, якщо це спеціально не
обмовлялося, що союзники Спарти були зобов’язані допомагати їй і у
випадку повстання ілотів (із правової точки зору Спарта перебувала в
стані постійної війни з ілотами).

Як думають деякі дослідники, не можна виключити і такої можливості, що
крім загальної прокламації – “мати тих самих друзів і ворогів, що і
лакедемоняни” – у кожнім індивідуальному договорі містився спеціальний
пункт, що зобов’язує союзників надавати Спарті допомогу, якщо повстануть
ілоти, а також не приймати їх у себе і не давати їм цивільні права56. Як
доказ звичайно посилаються на умови Нікієва миру 421 р., де афіняни
зобов’язалися допомагати Спарті у випадку ілотського повстання.
Звичайно, такий варіант можливий, але важко собі представити, щоб Спарта
включала цей пункт в усі союзні договори. Як нам здається, у середині VI
в., коли було сформоване ядро Пелопоннесського союзу, у подібній
деталізації бідували хіба тільки угоди Спарти з містами Аркадії,
оскільки зв’язок між Мессенією і Аркадією була тісна і споконвічна. Весь
попередній досвід показав спартанцям, що Аркадія сприймається мессенцями
і дійсно є для них природним притулком.

Другий принциповий пункт стандартного договору зобов’язував союзників
випливати туди, куди поведуть їхні спартанці. Таким чином, союзники з
усією визначеністю делегували Спарті своє право на зовнішньополітичну
ініціативу. Це було істотне обмеження незалежності союзних Спарті
держав. Як помітив Е. Балтруш, “Пелопоннесський союз був інструментом
насамперед спартанської зовнішньої політики”57.

В основу Пелопоннесского союзу лягли угоди Спарти з окремими містами
Пелопоннесу. З якого часу такі окремі угоди існували і як ці древні
договори виглядали, ми не знаємо. Хоча формально вони навряд чи були
безстроковими, але і виходу із союзу вони, звичайно, не передбачали58.
Особливістю Пелопоннесського союзу є те, що існуюча союзна система, по
суті справи, такий не була. Спартанська сіммахія не вийшла за межі
обопільних умов. Це була єдність між Спартою і союзниками, що дуже мало
відображалося на відносинах держав, учасників союзу, між собою.

Оскільки спочатку договори носили сугубо двосторонній характер і
замикалися на Спарті, окремі союзники Спарти аж ніяк не зобов’язані були
складатися в союзі один з одним. Між ними цілком могли бути війни, і
реакція Спарти в даному випадку залежала винятково від розумінь моменту.
Правда, маються деякі факти, що свідчать про прагнення спартанців
підсилити правову базу союзу за допомогою прийняття законів,
обов’язкових для всіх союзників і розширювальних первісні договори. Так,
у другій половині V в. до стандартного військового договору (сіммахії)
між Спартою і кожним із союзників був доданий пункт про взаємодопомогу,
якщо територія двох союзних полісів буде випробувати напад з боку
третьої сили (Thuc. V, 77, 5-6).

Як справедливо зауважує М. Клаусс, у випадку Пелопоннесського союзу
більше значила еластичність політичної практики, чим правові розробки
договорів59. Це тим більше вірно, що спартанці, на наш погляд, швидше за
все, навмисно не деталізували договори, що укладаються ними,, що лягли в
основу Пелопоннесського союзу. Судячи з реакції Спарти на прохання
союзників про допомогу, ні про якому “правової автоматизмі” не може бути
і мови. Спарта приймала рішення про надання допомоги союзникам,
керуючись не буквою закону, а доцільністю і вигодою для себе. Так,
наприклад, спартанці довгий час залишали без уваги скарги навіть
Коринфа, союзника “першого ряду”, що до 432 р. не раз скаржився на
афінську агресію.

Висновки

Значення Спарти та її права в історії значно менше, ніж Афін. Якщо
афінська демократія була для свого часу прогресивним явищем, тому що
вона уможливила високий розвиток, розквіт грецької культури, то Спарта в
області культури та права не дала нічого, гідного згадування. Вона в
усьому себе виявляла як держава реакційна і відстала, як оплот
консервативної рабовласницької аристократії. У стародавності Спарта
славилася тільки чудовим для своєї епохи військом, та найжорстокішим
терором у відношенні рабів ілотів, яких вона намагалася тримати у
вічному страсі.

Використана література

PAGE

PAGE 10

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020