Реферат на тему:
Законодавство України про кримінальну відповідальність
1. Законодавство України про кримінальну відповідальність становить
Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та
загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.
2. Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після
набрання чинності цим Кодексом, включаються до нього після набрання ними
чинності.
3. Злочинність діяння, а також його караність та інші
кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.
4. Застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією
заборонено.
5. Закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати
положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на
обов’язковість яких надано Верховною Радою України.
1. Кримінальна відповідальність — це особливий правовий інститут, у
межах якого здійснюється офіційна оцінка поведінки особи як злочинної.
Кримінальна відповідальність матеріалізується в обвинувальному вироку
суду і зазвичай включає засудження особи за вчинений злочин, призначення
їй покарання, його відбування, судимість тощо.
2. Із ч. 1 ст. З випливає, що чинне законодавство про кримінальну
відповідальність являє собою один кодифікований закон і що єдине джерело
кримінального права — це КК. Будь-які інші нормативно-правові акти не
входять до системи кримінального законодавства. Цим воно принципово
відрізняється від будь-яких інших галузей вітчизняного законодавства, а
також від колишнього кримінального законодавства, яке припускало
застосування інших, крім КК, кримінальних законів.
Не входить до системи кримінального законодавства і Конституція України,
незважаючи на те, що вона має найвищу юридичну силу, а її норми є
нормами прямої дії. Проте, відповідно до ст. 8 Конституції України,
закони України, у т.ч. закони про кримінальну відповідальність, мають
прийматися на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Невідповідність законів про кримінальну
відповідальність Конституції України, а також порушення встановленої
Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними
чинності, тягнуть за собою визнання їх Конституційним Судом України у
встановленому Конституцією і законами України порядку неконституційними.
Ці положення мають обов’язково враховуватися під час тлумачення і
застосування норм КК.
КК ґрунтується не тільки на Конституції України, а й на загальновизнаних
принципах і нормах міжнародного права. Гарантією цього є положення ч. 5
ст. 3. До вказаних принципів і норм можна віднести такі, що стосуються
верховенства прав людини, суверенітету держав, дипломатичного імунітету,
права міжнародних договорів, мирного розв’язання спорів, міжнародного
морського, повітряного, екологічного, економічного і гуманітарного
права, боротьби зі злочинністю, правової допомоги і видачі злочинців
тощо. Загальновизнані принципи і норми міжнародного права закріплені у
відповідних пактах, деклараціях, конвенціях та інших документах.
3. КК поділяється на Загальну й Особливу частини, норми яких
застосовуються у взаємозв’язку. При цьому норми Особливої частини
порівняно з нормами Загальної частини є більш конкретними в частині
кожного окремого складу злочину, який описано в диспозиціях цих норм, і
в частині застосування покарань, які описані в їх санкціях.
4. Жоден закон про кримінальну відповідальність не може діяти автономно,
окремо від КК. Адже такий закон, запроваджує він кримінальну
відповідальність, скасовує її чи вносить інші зміни до КК, відразу ж
після набрання ним чинності у порядку, визначеному ст. 94 Конституції
України і ст. 4 КК, автоматично включається до КК. Це означає, що при
застосуванні цих законів посилання слід робити не на них, а
безпосередньо на відповідні норми КК.
5. У ч. ч. З і 4 ст. З відображено принцип законності, який стосовно
кримінального права означає, що: 1) кримінально-правові норми не існують
поза КК у зв’язку з їх повною кодифікацією; 2) тільки КК і ніяким іншим
законом чи підзаконним актом визначається, що є злочином, а також
повторністю, сукупністю і рецидивом злочинів, співучастю у злочині,
готуванням до злочину і замахом на злочин тощо, встановлюються види і
розміри покарання за злочин, а також умови, за яких є можливими
звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання,
визначаються інші кри-мінально-правові наслідки вчинення злочину; 3)
забороняється застосування закону про кримінальну відповідальність за
аналогією, тобто заповнення прогалини у КК шляхом застосування його до
випадку, який прямо ним не передбачений, але є подібним, схожим.
6. Міжнародні договори України підлягають неухильному дотриманню
Україною відповідно до принципів і норм міжнародного права. Відповідно
до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною
національного законодавства України. Із цього положення випливає, що
частиною національного законодавства України не є: 1) нечинні міжнародні
договори України, навіть якщо згода на обов’язковість їх надана ВР
(наприклад, Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням,
використанням, фінансуванням і навчанням найманців від 4 грудня 1989
р.); 2) чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких ВР не
надана (скажімо Європейська конвенція про запобігання тероризму від 27
січня 1977 р.). Крім того, невідповідність положень міжнародних
договорів України Конституції України, а також порушення встановленої
Конституцією України процедури надання ВР згоди на обов’язковість цих
договорів тягнуть за собою визнання їх у встановленому Конституцією і
законами України порядку неконституційними. Ті положення чинних
міжнародних договорів, що визнані неконституційними, втрачають чинність
з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх
неконституційність. Відповідно, і закони України про кримінальну
відповідальність не повинні відповідати вказаним положенням міжнародних
договорів.
Згода на обов’язковість міжнародних договорів може бути надана у формі
ратифікації або приєднання. Оскільки Україна є правонаступницею прав і
обов’язків за міжнародними договорами Союзу РСР і Української РСР, то до
міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною
Радою України, прирівнюються й інші відповідні договори.
Чинними є лише опубліковані міжнародні договори України, їх офіційне
опублікування має здійснюватися в газеті “Голос України”, журналі
“Відомості Верховної Ради України” або в “Зібранні діючих міжнародних
договорів України”.
7. Із ч. 5 ст. З випливає, що під час прийняття нових законів України
про кримінальну відповідальність принциповим є дотримання положень, що
містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов’язковість яких
надано Верховною Радою України.
Конституція України (ст. ст. 8,9,57,94,152).
Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів від
23 серпня 1978р. Ратифікована Україною 17 вересня 1992р.
Закон України “Про дію міжнародних договорів на території України” від №
грудня 1991р.
Закон України “Про праврнаступництво України” від 12 вересня 1991 р.
(ст. ст. 6, 7).
Закон України “Про міжнародні договори України” від 22 грудня 1993 р.
(ст. ст. 7,10,12,17).
Регламент Верховної Ради України. Затверджений постановою ВР№ 130/94-ВР
від 27 липня 1994р. (глава 6.10).
Стаття 4. Чинність закону про кримінальну відповідальність у
часі
1. Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять
днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим
законом, але не раніше дня його опублікування.
2. Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну
відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.
3. Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої
законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.
1. Відповідно до ст. 57 Конституції України кожному гарантується право
знати свої права й обов’язки, а закони, що визначають нрава й обов’язки
громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому
законом, є нечинними.
КК, безперечно, є законом, що визначає права й обов’язки громадян. У
ньому містяться норми, які зобов’язують громадян дотримуватися певних
правил поведінки в суспільстві, норми, які являють собою гарантії
конституційних прав та свобод людини і громадянина тощо. Тому закон про
кримінальну відповідальність, не доведений до відома населення у
порядку, встановленому законом, є нечинним.
Існування в законі принципу дії закону про кримінальну відповідальність
у часі дає змогу особі, яка усвідомлює, що вона не порушує існуючих
кримінально-правових заборон, поводитись у суспільстві впевнено й
вільно.
2. За загальним правилом, закон про кримінальну відповідальність набирає
чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення.
Дотримання цього правила є важливим з огляду на необхідність
ознайомлення суб’єктів відповідних правовідносин зі змістом закону.
Проте, як випливає із ч. 1 ст. 4, в окремих випадках кримінальний закон
може набирати чинності або пізніше ніж через десять днів з дня його
офіційного оприлюднення (що є доцільним у випадках прийняття нового КК
чи суттєвих змін і доповнень до нього) — з конкретної дати чи з моменту
певної суспільної події, або з дня його опублікування (що може
допускатися у випадках прийняття незначних змін до КК). При цьому під
опублікуванням закону про кримінальну відповідальність треба розуміти
опублікування його в офіційному друкованому виданні.
Згідно з Конституцією України закони підлягають офіційному оприлюдненню
відразу після підписання їх Президентом України. Офіційне оприлюднення
законів України здійснюється шляхом їх опублікування в таких друкованих
виданнях, як газети “Голос України” та “Урядовий кур’єр”, а також
журнали “Відомості Верховної Ради України” та “Офіційний вісник України”
(про джерела офіційного оприлюднення ратифікованих міжнародних договорів
України див. коментар до ст. 3). Інші форми офіційного оприлюднення
законодавством України не встановлено. Днем офіційного оприлюднення слід
вважати дату першого опублікування закону хоча б в одному із вказаних
видань. На відміну від офіційного, неофіційне оприлюднення може
здійснюватись через інші, крім вказаних вище, засоби масової інформації,
але дата такого оприлюднення не впливає на момент набрання чинності
закону.
Відповідно до ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє
від юридичної відповідальності. Встановлення правила, згідно з яким
закон про кримінальну відповідальність не є чинним раніше дня його
офіційного опублікування, є гарантією презумпції знання громадянами
змісту такого закону. Проте така презумпція означає, що знання
громадянином змісту офіційно опублікованого закону визнається лише тоді,
якщо не доведено зворотне. Іншими словами, якщо особа з причин, що не
залежали від її волі, не знала і, з урахуванням певних обставин, реально
не могла знати про існування закону, що передбачає відповідальність за
те чи інше діяння, не усвідомлювала протиправності вчинюваного нею
діяння, то вона не повинна притягуватися до відповідальності за його
вчинення.
3. Згідно зі ст. 58 Конституції України “ніхто не може відповідати за
діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як
правопорушення”. Принцип ульліраахтивяосші закону, згідно з яким,
застосовується той кримінальний закон, який діяв під час вчинення
злочину, базується на положеннях Загальної декларації прав людини і
Міжнародного пакту про громадянські й політичні права і є
загальновизнаним принципом кримінального права сучасних правових держав.
Дію нормативно-правового акта в часі слід розуміти так, що вона
починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з
втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або
інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали
місце.
Таким чином, законом про кримінальну відповідальність, який діяв ка час
вчинення цього діяння, слід вважати відповідний закон; який до моменту
початку цього діяння набрав законної сили і ля моменту закінчення діяння
не втратив її.
Чинним визнається закон, що набув законної сили, до його скасування чи
заміни новим законом, а якщо закон було прийнято на певний строк, — до
закінчення цього строку.
Крім того, закон у цілому або його окремі положення (розділи, статті,
частини статей тощо) можуть бути визнані неконституційними рішенням
Конституційного Суду України і втрачають чинність з дня ухвалення такого
рішення. При цьому закони чи їх окрвг мі положення визнаються
неконституційними, якщо вони не відповідають Конституції України або
якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх
розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Визнання їх
неконституційними є підставою для відшкодування державою у встановленому
законом порядку матеріальної та моральної шкоди, завданої фізичним або
юридичним особам дією таких законів (їх окремих положень).
Злочинність і караність діяння визначаються нормами Загальної та
Особливої частин КК. При цьому злочинність у цьому контексті означає
офіційне визнання злочином певного діяння, а так само замаху чи
готування до певного діяння, а караність — наявність визначених у законі
кримінального покарання (його виду і розміру) або інших примусових
заходів кримінально-правового характеру, які можуть поліпшити чи
погіршити становище особи (примусові заходи медичного чи виховного
характеру тощо).
З набранням чинності КК 2001 р. КК 1960 р. з усіма змінами і
доповненнями до нього втратив чинність (за винятком Переліку майна, що
не підлягає конфіскації за судовим вироком). Проте окремі його норми
застосовуються, якщо вони передбачають більш м’яке покарання, ніж норми
КК 2001 р. (ультраактивність старого закону).
4. За загальним правилом, часом вчинення закінченого злочину визнається
час вчинення саме дії або бездіяльності, передбаченої законом про
кримінальну відповідальність. Із ч. З ст. 4 випливає, що часом вчинення:
а) одноактного злочину з формальним, у т. ч. усіченим складом, є день
вчинення відповідної дії чи бездіяльності; б) злочину, який
характеризується двома діями, — день вчинення останньої дії; в)
продовжуваного злочину — день вчинення останнього із тотожних діянь,
які, будучи об’єднані єдиним злочинним наміром, утворюють вказаний вид
одиничного злочину; г) триваючого злочину, який полягає у тривалому
порушенні особою покладених на неї законом обов’язків, — день їх
припинення за волею або всупереч волі винного (затримання особи, явка з
повинною, добровільне виконання обов’язку, покладеного на особу під
загрозою кримінального переслідування), або з часу настання подій, які
трансформують його поведінку у незлочинну (наприклад, викрадення у
винного зброї, яка незаконно зберігалась, смерть дитини, від утримання
якої у формі сплати аліментів ухилявся винний); д) незакінченого злочину
(якщо злочин було перервано на стадії готування чи замаху) — день, коли
він був припинений з причин, що не залежали від волі винного.
Часом вчинення закінченого злочину з матеріальним складом є час настання
суспільне небезпечних наслідків. Такий висновок грунтується на тому, що:
а) відповідно до ст. 2 підставою кримінальної відповідальності є
вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад
злочину, передбаченого КК. Якщо ж наслідки є обов’язковою ознакою
відповідного складу злочину, то їх відсутність виключає притягнення
особи до кримінальної відповідальності і, відтак, не дає змогу визнати
вчинену нею дію або бездіяльність злочином; б) готування до злочину і
замах на злочин, які у контексті ч. З ст. 4 можуть визнаватися дією, час
вчинення якої визначає час вчинення злочину, можливі тільки при умисному
злочині; в) кримінально-процесуальне законодавство передбачає
необхідність доведення всіх обставин вчинення злочину, а також характеру
і розміру шкоди; вирок суду підлягає скасуванню у разі неправильного
застосування кримінального закону, зокрема незастосування кримінального
закону, який підлягає застосуванню, і застосування кримінального закону,
який не підлягає застосуванню. Тобто, доведенню підлягають і наслідки
злочину, а їх неврахування має оцінюватися як неправильне застосування
кримінального закону. Наприклад, смерть потерпілого внаслідок його
умисного отруєння може настати і через тривалий час після вчинення
відповідної дії, а може не настати взагалі завдяки наданню медичної
допомоги або з інших причин. Проте лише після того, як факт настання чи
не настання відповідного наслідку буде доведено, у суду з’являються
підстави для кваліфікації злочину як вбивства чи як замаху на вбивство.
Неврахування ж наслідків виключає можливість притягнення винної особи до
кримінальної відповідальності за фактично скоєне діяння; г) наслідки у
злочинах з матеріальним складом є результатом діяння, і між наслідками і
діянням існує проміжок часу. Тому якщо діяння було вчинено під час дії
попереднього закону про кримінальну відповідальність, то до дня набрання
чинності новим законом про кримінальну відповідальність особа може
попередити настання наслідків вчиненого діяння. Позбавлення ж її такої
можливості означатиме звуження існуючого права особи на її добровільну
відмову від доведення злочину до кінця, що суперечитиме ч. З ст. 22
Конституції України.
Таким чином, дію або бездіяльність у контексті ч. З ст. 4 слід розуміти
більш широко, ніж звичайно, тобто як такі, що в окремих випадках
враховують наявність і наслідків, які знаходяться в безпосередньому
причинному зв’язку з ними та настання яких передбачалось особою або
повинно було і могло передбачатися нею.
Конституція України (ч. З ст. 22, ч. З ст. 57, ст. 58, ч. ч. 2 і 5 ст.
94, ст. 152). Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. (ст.
11). Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня
1966 р. Ратифікований Україною 19 жовтня 1973р. (ст. 15).
КПК(ст.ст.64і371).
Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 3липня
1991р. (ст.44).
Закон України „Лро інформацію від 2 жовтня 1992 р. (ст. 9).
Закон України “Про міжнародні договори України” від 22 грудня 1993р.
(ст. 20).
Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. (гл. 6.10).
Указ Президента України “Про порядок офіційного оприлюднення
норматив-но-правових актів та набрання ними чинності” № 503/97 від 10
червня 1997 р.
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним
зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення
положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про
зворотну дію в часі законів та іншихнормативно-правовихактів)від 9лютого
1999р. (п. 2).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
