.

Мова та мовні стилі (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
3344 7944
Скачать документ

Реферат з мовознавства

Мова та мовні стилі

П Л А Н

1. Поняття літературної мови та мовної норми

2. Стилі та жанри української літературної мови

3. Основні риси офіційно-ділового стилю

4. Культура мовлення

1. Поняття літературної мови та мовної норми

Мова є однією з найістотніших ознак нації і реально існує як мовна
діяльність членів відповідної етнічної спільноти.

Мова — це найважливіший, універсальний засіб спілкування, організації та
координації всіх видів суспільної діяльності: галузі виробництва,
побуту, обслуговування, культури, освіти, науки.

Українська мова входить до найпоширеніших мов світу, нею розмовляє
близькі) 45 мільйонів людей. Вона належить до східної групи слов’янських
мов, що входять до індоєвропейської мовної сім’ї.

Відповідно до статті 10 Конституції України, прийнятої Верховною Радою
28 червня 1996 року, українська мова є державною мовою в Україні,
«держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови
в усіх сферах суспільного життя на їй всій території України».

Державна мова — це закріплена традицією або законодавством мова,
вживання якої обов’язкове в органах державного управління та
діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у
закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку та інформатики.

Термін «державна мова» з’явився в часи виникнення національних держав.
Звичайно, в однонаціональних державах немає необхідності конституційного
закріплення державної мови. В багатонаціональних країнах статус
державної закріплюється за мовою більшості населення.

Українська мова мала статус, близький до державного, вже у XIV — першій
половині XVI століття, оскільки функціонувала в законодавстві,
судочинстві, канцеляріях, державному і приватному листуванні.

Утвердження української мови як державної неможливе «без органічної
взаємодії принаймні двох засад:

створення такої мовної ситуації, за якої б українська мова мала б усі
можливості безперешкодного вживання, вияву комунікативних функцій,
властивих іншим високорозвинутим літературним мовам у сучасних
цивілізованих суспільствах;

ефективного вивчення на різних ділянках освіти у поєднанні з мовним
вихованням».

Українська національна мова існує:

а) у вищій формі загальнонародної мови — сучасній українській
літературній мові;

б) у нижчих формах загальнонародної мови — її територіальних діалектах.

Отже, не слід ототожнювати поняття «національна мова» і «літературна
мова». Національна мова охоплює літературну мову, територіальні
діалекти, професійні й соціальні жаргони, суто розмовну лексику, а
літературна мова є вищою формою національної мови. Національну мову
творить народ, тоді як відшліфована її форма — літературна мова —
творилась митцями слова.

Літературна мова — це унормована, відшліфована форма загальнонародної
мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей:
державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку,
театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю,
уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією,
розвиненою системою стилів.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми
однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні
загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що
пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній із
форм.

Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної,
політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей,
побутові й виробничі потреби суспільства.

Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної
мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих
норм, які є обов’язковими для всіх її носіїв. Унормованість — головна
ознака літературної мови.

Норма літературної мови —це сукупність загальноприйнятих правил
реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної
комунікації.

Розрізняють різні типи норм:

орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень),

графічні (передавання звуків на письмі),

орфографічні (написання слів),

лексичні (слововживання),

морфологічні (правильне вживання морфем),

синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень),

стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування),

пунктуаційні (вживання розділових знаків).

Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною
зумовленістю, стабільністю. Проте з часом літературні норми можуть
змінюватися. Тому в межах норми співіснують мовні варіанти — видозміни
однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях:
фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти
виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і
відображають тимчасове співіснування старого й нового в мові.

У словниках українського літературного слововживання розрізняють
варіанти акцентні (алфавіт і алфавіт), фонематичні (вогонь і огонь),
морфологічні (міст, а в Р. в. моста й мосту).

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів
змінюється. Мовні норми найповніше й у певній системі фіксуються у
правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української
мови.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською
мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало знати мовні
норми й послідовно дотримуватися їх.

2. Стилі та жанри української літературної мови

Користуючись мовою в своєму повсякденному житті, люди залежно від
потреби вдаються до різних мовних засобів. Відповідь на практичному
занятті відрізняється від виступу на зборах. Коли студент пише твір, він
старанніше добирає слова й будує речення, ніж тоді, коли пише приватного
листа. Залежно від змісту й мети висловлювання, а також від
індивідуальної манери та уподобань у процесі мовлення відбуваються
певний добір і комбінування найпридатніших і найпотрібніших саме для
цієї мовної ситуації співвідносних варіантів форм, слів, словосполучень,
конструкцій речень тощо. Отже, художній твір (новела, оповідання),
наукова стаття, наказ керівника установи, протокол, написані однією
мовою, відрізняються набором мовних засобів, специфічними особливостями
у мовному оформленні. Таке розрізнення називається стилістичною
диференціацією мови.

У літературі й взагалі у мистецтві стиль означає певну єдність художніх
образів і форм їх вираження. Стиль означає також спосіб, прийом, метод
певної діяльності.

Мовний стиль — це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених
змістом і метою висловлювання.

В українській літературній мові звичайно виділяють п’ять функціональних
стилів:

науковий,

офіційно-діловий,

публіцистичний,

стиль побутового мовлення,

художній.

Кожний зі стилів має свої характерні ознаки й реалізується у властивих
йому жанрах.

Жанри — це різновиди текстів певного стилю, що різняться насамперед
метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками.

Основні ознаки стилів та їх жанрів можна подати у вигляді таблиці.

Стилі і жанри мовлення

Назва стилів Види творів, у яких стиль реалізується Основні ознаки
стилів і жанрів мовлення

Мета мовлення Сфера спілкування Форма реалізації стилю Мовні особливості
стилю

Розмовний

обмін інформацією, думками, враженнями, прохання чи подання допомоги,
виховний вплив побутові стосунки з родичами, друзями, знайомими діалог
широко використовуються побутова лексика, фразеологізми, емоційно
забарвлені й просторічні слова, звертання, вставні слова, неповні
речення тощо

Науковий дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, відгук,
анотація повідомлення про результати наукових досліджень наука, техніка,
освіта монолог характерні мовні засоби: терміни, спеціальна фразеологія,
складні синтаксичні конструкції; повні речення; логічність, точність,
обґрунтованість викладу

Офіційно-діловий закон, кодекс, статут, наказ, указ, оголошення,
доручення, розписка, протокол, акт, інструкція, лист тощо регулювання
офіційно-ділових стосунків офіційно-ділові стосунки монолог (діалог)
переважають стилістично нейтральні мовні засоби: стандартна канцелярська
лексика, складні речення, немає емоційно забарвлених слів; виклад
гранично точний

Публіцистичний виступ, нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон,
дискусія обговорення, відстоювання та пропаганда важливих
суспільно-політичних ідей, сприяння суспільному розвитку
громадсько-політичне життя монолог (діалог) використовуються
суспільно-політична лексика, емоційно забарвлені слова, риторичні
запитання, вигуки, повтори; тон мовлення пристрасний, оцінний

Художній трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, поема,
вірш, байка різнобічний вплив на думки й почуття людей за допомогою
художніх засобів мистецтво слова монолог застосовуються всі мовні
засоби, особливо широко — слово в переносному значенні

3. Основні риси офіційно-ділового стилю

Офіційно-діловий стиль — це мова ділових паперів, розпоряджень,
постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, законів,
актів, наказів, анкет, розписок тощо. Це один з найдавніших стилів. Його
ознаки знаходимо в документах XI— XII ст. (Мстиславова грамота 1130 р.),
в українсько-молдавських грамотах, українських грамотах XIV та XV ст.,
українських літописах (офіційні листи, угоди і т. ін.). Сфера вживання
ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Обслуговуючи
потреби суспільства в державному, громадському, економічному й
політичному житті, тексти офіційно-ділового стилю мають виразні
відмінності й у межах того самого жанру. Однак для всіх текстів
офіційно-ділового стилю характерні й спільні мовні риси.

Наявність реквізитів, які мають певну черговість. У різних видах ділових
паперів склад реквізитів неоднаковий, він залежить під змісту документа,
його призначення та способу оброблення. Укріплення за реквізитами
постійного місця робить документи зручними для зорового сприймання,
спрощує їх опрацювання. Підпис є обов’язковим реквізитом будь-якого
документа.

Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, гранична чіткість
у висловленні. Діловий стиль позбавлений образності, емоційності та
індивідуальних авторських рис.

Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і
закінчень документів. Найхарактерніші прояви стандартизації такі:

а) широке вживання готових словесних формул типу у зв’язку з, відповідно
до, з метою, згідно з, що спрощує й полегшує процес укладання окремих
видів документів;

б) повторюваність тих самих слів, форм, зворотів, конструкцій як
результат досягнення однотипності вираження думки.

Лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні. Залежно
від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий
стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу,
науково-термінологічну лексику.

Для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти, підпункти.

У текстах часто вживаються словосполучення з дієсловами у формі
теперішнього часу із значенням позачасовості, постійності дії: рішення
надсилається, має місце, виробнича рада розглядає. Вживаються і такі
звороти, як з оригіналом згідно, складено й завірено (засвідчено) у двох
примірниках, вжити заходів, визнати за можливе, звернутися із заявою,
надати слово, оголосити подяку, накласти резолюцію.

Найхарактерніші речення — прості поширені (кілька підметів при одному
присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при
одному з головних членів тощо). Вживаються також складні речення із
сурядним і підрядним зв’язком.

Отже, тексти офіційно-ділового стилю вимагають документації тверджень,
точності формулювань, не припускають двозначності тлумачення змісту.

Зразок стилю:

Акт проголошення незалежності України

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в
зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,

— продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

— виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та
іншими міжнародно-правовими документами,

— здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада
Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто

ПРОГОЛОШУЄ

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ та створення самостійної української держави —
УКРАЇНИ.

Територія України є неподільною і недоторканною.

Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і
закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України

4. Культура мовлення

Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її
орієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Щоб
бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими
ознаками:

правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що існують у мовній
системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним,
синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним);

змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми й головної думки
висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми;
різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого;

послідовністю, тобто логічністю та лаконічністю думок;

багатством, що передбачає використання різноманітних засобів вираження
думок у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення
слів, однотипних конструкцій речень;

точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції
особистості, а також від активного словникового запасу. І виражаючи
власні думки, слід добирати слова, які найбільш відповідають
висловлюваному змісту;

виразністю, для досягнення якої слід виділяти найважливіші місця свого
висловлювання і виражати власне ставлення до предмета мовлення;

доречністю та доцільністю, яка залежить насамперед від того, наскільки
повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан,
настрій адресата. Крім цього, треба уникати того, що могло б уразити,
викликати роздратування у співбесідника, і вказувати на помилки
співрозмовників у тактовній формі.

Отже, високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння
літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності.

Культура мовлення — це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові
формули вітання, побажання, прощання, запрошення тощо. Неабияке значення
має й тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати
тему. Уважність, чемність і ввічливість — основні вимоги мовного
етикету.

PAGE

PAGE 10

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020