Реферат з екології
Kанівський природний заповідник
Неподалік від Канева на правому березі і заплавних островах Дніпра
розташований Канівський природний заповідник. Ці місця вже в кінці XIX —
на початку XX ст. привертали увагу вчених-біологів, геологів, географів,
істориків, археологів. Саме тоді академік В.В. Різниченко відкрив
геологічну унікальність тепер відомих у всьому світі Канівських
дислокацій. На схилах глибоких ярів, як на сторінках книги, можна
прочитати геологічний літопис краю. Породи залягають вузькими шарами —
від найдавніших, що утворилися 150 мільйонів років тому, до сучасних.
Відклади різних геологічних епох зсунуті з місця свого первинного
залягання — дислоковані. Нерідко шари старшого віку знаходяться над
молодшими. Походження Канівських “гір” вчені пов’язують з рухами земної
кори і активною дією потужного льодовика.
На одній з таких гір — Княжій — в результаті археологічних розкопок
академіком М.Ф. Біляшівським у 1892 році були відкриті залишки
літописного Родня — одного з перших міст східних слов’ян. Пізніші
розкопки виявили на території заповідника поселення скіфів та полян.
Значна розчленованість рельєфу створює велику різноманітність
мікрокліматичних умов ґрунтового і рослинного покриву та видове
багатство фауни.
Усе це і стало причиною створення ще в 1923 році Канівського природного
заповідника — одного із найстаріших в Україні. Його статус і територія
за 75 років неодноразово змінювалися.
На даний час загальна площа Канівського природного заповідника становить
2027 га. До його складу входить так звана “нагірна частина” — покриті
лісом яри та пагорби на правому березі Дніпра (1415 га), два заплавні
острови Дніпра — Круглик (92 га) і Шелестів (394 га) та Зміїні острови
на Канівському водосховищі (116 га) — останці лівобережної тераси.
Основними функціями заповідника є охорона еталонних та унікальних
природних комплексів Лісостепу України, збереження біорізноманіття,
моніторинг (стеження) за динамікою природних процесів.
Ще в недалекому минулому Канівські “гори” були лісовим краєм.
Ковилово-різнотравний степ займав, в основному, верхівки горбів і
південні крутосхили. Та вже до початку XX століття завдяки людській
діяльності лісовий покрив значно зменшився. Неодноразове вирубування
лісу призвело до заміни основної породи дуба грабом. Після зведення
лісів на крутосхилах почалася страшна ерозія. Внаслідок цього яри
займають нині майже третину території заповідника. Деякі з них — Сухий
потік, Маланчин потік, Комашиний яр — сягають глибини 30-40 м. До
заповідника входять і відроги Хмілянського яру, одного з найбільших у
Європі.
У лісовому покриві домінує граб з домішкою дуба черешчатого, кленів
гостролистого і польового, липи серцелистої, берези бородавчатої, ясена
звичайного. Грабова діброва заповідника знаходиться на східній межі
поширення європейських грабових лісів. Тут знаходяться також найбільш
північні та східні місцезростання ряду європейських рідкісних рослин:
підсніжника звичайного, скополії карніолійської, цибулі ведмежої,
ранника весняного. На затінених північних схилах та в тальвегах
зустрічаються реліктові рослини, що збереглися тут з льодовикових часів
— багаторядники Брауна та шипуватий, голокучник дубовий, грушанка мала.
На добре освітлених південних схилах можна зустріти реліктів вже більш
теплого міжльодовикового періоду. Це — чина ряба, шоломниця висока та
ін. Всього в заповіднику зростає 22 види судинних рослин, занесених до
Червоної книги України.
У науковому плані значний інтерес представляють екосистеми заплавних
островів. Саме їх можна віднести до еталонних. Після створення на Дніпрі
каскаду водосховищ таких островів практично не залишилося.
Неповторно мальовничі заповідні Зміїні острови. Значну їх частину
займають столітні дуби і сосни, із багатим підліском і трав’яним
покривом. Лише тут на одній ділянці можна зустріти сон-траву, очерет і
конвалію. Це пов’язано із підтопленням островів водами водосховища. У
типові комплекси інтенсивно вселяються болочні види. Відбувається
перебудова природної екосистеми.
За даними останньої інвентаризації судинні рослини представленні в
заповіднику 974 видами, що становить майже 20% флори України. Виявлено
також 1120 видів грибів, 170 — лишайників, 138 — мохоподібних.
Багата й фауна заповідника. В районі Канівських дислокацій виявлено
понад 10 тисяч видів безхребетних тварин (всього по Україні — 25 тисяч
видів). Тільки комах у заповіднику близько 7800 видів, з них — 36 видів
занесені до Червоної книги України. Серед них — дибка степова, красотіл
пахучий, жук-олень, вусач великий дубовий, джміль моховий, бджола-тесля,
сколія-гігант, ктир гігантський, бражник “мертва голова”, ведмедиця
Гера, махаон, поліксена та ін. Більше 200 видів налічують павукоподібні,
багатоніжки — 42 види, в т.ч. рідкісний полідесмус український. Знайдено
в заповіднику і майже 150 видів молюсків.
сірої чаплі — близько 150 гнізд. На прольоті у порівняно великій
кількості спостерігаються на островах велика та мала білі чаплі.
Велике значення має заповідник і для відпочинку перелітних птахів.
Восени в затоках та затопленому лісі на Круглику можна побачити сотенні
зграї качок, куликів, мартинів.
Звичайними в заповіднику є козулі, кабани, лисиці, зайці, борсуки,
зустрічаються лосі. На островах постійно живе кілька сімей бобрів, біля
води можна побачити сліди видри та норки.
Із земноводних численні гостроморда, трав’яна, ставкова жаби, сіра
ропуха, квакша,часничниця. Зустрічаються звичайний та гребінчастий
тритони.
Серед плазунів найбільш численні зелена та прудка ящірки, вуж, рідше
зустрічаються веретільниця, мідянка, гадюка звичайна — чорна та плямиста
форми.
Без перебільшення можна сказати, що екосистеми Канівського заповідника є
одними з найбільш вивчених в Україні. Опубліковано більше 3500 наукових
праць, присвячених заповіднику. На основі цих матеріалів захищені
десятки докторських дисертацій і написано десятки монографій. Науковцями
заповідника складено ЗО томів “Літопису природи”, який ведеться з 1968
року. На постійних пробних площах проводяться регулярні спостереження за
річною та сезонною динамікою рослинного покриву, накопичений досвід
ведення комплексних екологічних досліджень, складені геоботанічна,
ландшафтна та ґрунтова карти заповідника, проведена інвентаризація
основних груп рослин, тварин і грибів.
Актуальним і перспективним для заповідника є вивчення сукцесіиних
процесів, що дає вихід на прогнозування розвитку екосистем, збереження
рідкісних видів та підтримання біорізноманітності.
Не менш важливим для заповідника є вивчення інтродукованих видів рослин
і тварин. Деякі з них ведуть себе досить агресивно по відношенню до
місцевих видів. Так, акація біла, клен американський та аморфа кущова
вже займають значні площі, потіснивши аборигенні деревні та чагарникові
види. Завезена десятки років тому американська норка витісняє
європейську. Тому актуальним стало прогнозування подальшого розвитку
природних комплексів в цілому і стану окремих популяцій місцевих та
інтродукованих видів.
Розташування заповідника в густонаселеному районі, поблизу одного з
найбільших туристичних центрів України (Тарасову гору щороку відвідують
до 300 тисяч туристів) створює значні рекреаційні навантаження на
охоронну зону та його околиці. Науковцями розроблена екологічна стежка
для організованих екскурсій з метою пропаганди природоохоронних знань та
підвищення рівня екологічної культури. Великою популярністю у туристів
користується музей природи на садибі заповідника, в якому експонуються
унікальні археологічні, палеонтологічні, зоологічні та ботанічні
знахідки Канівщини. Саме приміщення музею є меморіальним будинком
академіка М.Ф. Біляшівського. Останнім часом все більшого попиту набуває
науковий туризм.
Канівський заповідник традиційно вважається одним з центрів підготовки
молодих спеціалістів — біологів, географів, екологів. Щороку на його
садибі проходять практику до 700 студентів Київського університету ім.
Тараса Шевченка та інших вузів.
“Розуміючи — оберігати”, — таким є девіз заповідника.
Адреса зоповідника:
Україна, 08300. Черкаська обл.,
м. Канів, Канівський природний заповідник
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
