.

Поняття та ознаки банкрутства (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1287 8764
Скачать документ

РЕФЕРАТ

з комерційного права

на тему:

“Поняття та ознаки банкрутства”

ПЛАН

1. Поняття банкрутства. Суб’єкти у відносинах банкрутства

2. Підстави для застосування банкрутства

3. Провадження у справах про банкрутство

4. Ліквідаційна процедура

5. Мирова угода

6. Список використаної літератури

1. Поняття банкрутства. Суб’єкти у відносинах банкрутства

Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідації підприємств
регулюється Законом України “Про підприємства в Україні” (статті 24 і
34). Порядок і умови визнання суб’єктів підприємницької діяльності
банкрутами з метою задовольнити претензії кредиторів регулює спеціальний
Закон України “Про банкрутство” від 14 травня 1992 p., що нині діє в
редакції від 30 червня 1999 р. і називається “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Цей Закон
встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб’єкта
підприємницької діяльності – боржника або визнання його банкрутом та
застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення
вимог кредиторів.

Положення цього Закону застосовуються також і до юридичних осіб, які
діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду (тобто
не є суб’єктами підприємницької діяльності).

Разом з тим, положення цього Закону не застосовуються до юридичних осіб
– казенних підприємств, а також до юридичних осіб – підприємств, що є
об’єктами права комунальної власності, якщо щодо них виключно на
пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування
прийнято рішення щодо цього.

Окремі відносини щодо провадження у справах про банкрутство регулюються
також Арбітражним процесуальним кодексом України, про що в Законі є
спеціальні застереження. Особливості провадження у справах про
банкрутство банків регулюються Законом України “Про банки і банківську
діяльність”, а порядок продажу майна банкрута регулюється також з
урахуванням вимог законів України “Про приватизацію державного майна” та
“Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.

Такими є основні нормативні акти про банкрутство, поняття якого містить
ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом”. Банкрутство – це визнана арбітражним судом
неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити
визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування
ліквідаційної процедури.

У свою чергу, під неплатоспроможністю Закон розуміє неспроможність
суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання
встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в
тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо
сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через
відновлення платоспроможності. З наведеного визначення випливає, що
банкрутство має економічний і правовий характер.

З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю суб’єкта
продовжувати свою підприємницьку діяльність внаслідок її економічної
нерентабельності, безприбутковості. Суб’єкт підприємництва має стільки
боргів перед кредиторами і зобов’язань перед бюджетом, що коли їхні
вимоги будуть пред’явлені у визначені для цього строки, то майна
суб’єкта – активів у ліквідній формі – не вистачить для їх задоволення.

Юридичний аспект банкрутства полягає насамперед у тому, що у суб’єкта є
кредитори, тобто особи, що мають підтверджені документами майнові вимоги
до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства,
здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до
ліквідації суб’єкта підприємництва.

Особливістю Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом” є те, що цей Закон регулює дві великі групи
суспільних відносин – матеріальні (організаційно-правові та частково
процедурні), які пов’язані з відновленням платоспроможності боржника, та
процесуальні, пов’язані з визнанням боржника банкрутом.

Матеріальні відносини складаються, як правило, при здійсненні заходів
щодо запобігання банкрутству боржника (надання фінансової допомоги,
досудова санація). Окремі матеріальні відносини виникають і функціонують
також при застосуванні судових процедур (розпорядження майном боржника,
вжиття заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, передбачених
планом санації, тощо).

Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає комплекс
процесуальних правовідносин щодо: порушення провадження у справі,
забезпечення грошових вимог кредиторів, попереднього засідання
арбітражного суду, судової санації, визнання боржника банкрутрм і
відкриття ліквідаційної процедури, мирової угоди, припинення провадження
у справі про банкрутство тощо.

Суб’єктами банкрутства (банкрутами) чинний Закон визнає не лише
юридичних осіб, як це було раніше, а й фізичних осіб, зареєстрованих як
суб’єкти підприємницької діяльності. Причому, як це випливає зі змісту
окремих положень ст. 1 Закону, суб’єктами банкрутства можуть бути лише
особи однієї категорії – суб’єкти підприємництва, які називаються у
Законі боржниками або банкрутами.

Боржником відповідний суб’єкт вважається на всіх стадіях провадження у
справі про банкрутство, банкрутом – після того, як арбітражний суд
прийме постанову про визнання боржника банкрутом.

Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом” не поширюється на юридичних осіб, які не займаються
згідно з їх статутами (положеннями) систематичною підприємницькою
діяльністю, та на фізичних осіб – непідприємців.

З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають кредитори. Це можуть
бути юридичні або фізичні особи, які мають у встановленому порядку
підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника,
щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а
також органи державної податкової служби та інші державні органи, які
здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків
і зборів (обов’язкових платежів). До інших державних органів Закон,
зокрема, відносить: органи місцевого самоврядування або центральні
органи виконавчоГ влади (п. 2 ст. 42; п. 2 ст. 43); державні органи з
питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від
наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього
природного середовища та ядерної безпеки, з питань геології та
використання надр (п. 2 ст. 43); державний орган у справах нагляду за
страховою діяльністю (п. 1 ст. 45); державний орган з питань регулювання
ринку цінних паперів (п. 1 ст. 46).

2. Підстави для застосування банкрутства

Підставою для застосування банкрутства до суб’єкта підприємництва є
економічний фактор, визначений ст. 1 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, –
неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після
настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед
кредиторами, у тому числі із заро-

бітної плати, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і
зборів не інакше як через відновлення платоспроможності. Суб’єкт,
неспроможний виконати зазначені грошові зобов’язання протягом трьох
місяців після настання встановленого строку їх сплати, визнається
Законом боржником.

Слід зазначити, що на відміну від чинного Цивільного кодексу (ст. 212)
Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом” досить детально визначає поняття та склад грошових
зобов’язань, під якими розуміють зобов’язання боржника заплатити
кредиторові певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору
та з інших підстав, передбачених цивільним законодавством України. Склад
і розмір грошових зобов’язань, у тому числі розмір заборгованості за
передані товари, виконані роботи й надані послуги, сума кредитів з
урахуванням процентів, які зобов’язаний сплатити боржник, визначаються
на день подачі до арбітражного суду заяви про порушення провадження у
справі про банкрутство, якщо інше не встановлено зазначеним Законом. До
складу грошових зобов’язань боржника не зараховуються неустойка (пеня,
штраф), визначена на день подання заяви до арбітражного суду, а також
зобов’язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю
громадян, зобов’язання з виплати авторської винагороди, зобов’язання
перед засновниками (учасниками) боржника – юридичної особи, що виникають
з такої участі.

Фактичною підставою для порушення справи про банкрутство може бути лише
письмова заява до арбітражного суду, яка називається “заява про
порушення справи про банкрутство” (п. 1 ст. 7 Закону). З такою заявою до
арбітражного суду може звернутися будь-хто з кредиторів. Кредитори мають
право об’єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією
заявою, що підписується всіма кредиторами, які об’єднали свої вимоги
(п.9 ст. 7).

Із заявою про порушення справи про банкрутство до арбітражного суду може
звернутися боржник з власної ініціативи. Боржник реалізує таке право за
наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не
передбачено Законом.

Разом з тим, боржник зобов’язаний звернутися в місячний строк до
арбітражного суду із заявою про порушення справи про банкрутство у разі
виникнення таких обставин:

– задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе До
неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі
перед іншими кредиторами;

– орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або
законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення
про звернення до арбітражного суду з заявою боржника про порушення
справи про банкрутство;

– при ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства
встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у
повному обсязі;

– в інших випадках, передбачених Законом (п. 5 ст. 7). Справу про
банкрутство порушує арбітражний суд, якщо без-

спірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не
менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були
задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх
погашення строку, якщо інше не передбачено Законом (п. З ст. 6).

Тут слід враховувати, що:

по-перше, безспірні вимоги кредиторів – це вимоги кредиторів, визнані
боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами
чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства
здійснюється списання коштів з рахунків боржника;

по-друге, з 1 липня 2000 р. мінімальний розмір заробітної плати
становить 118 грн. (отже розмір безспірних вимог сукупно має бути не
менше 35 тис. 400 грн.).

Законом встановлено окремі особливості щодо розмірів безспірних вимог і
строку їх непогашення. Наприклад, заява про порушення справи про
банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно
від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов’язань (п. 1
ст. 52); підставою для визнання банкрутом селянського (фермерського)
господарства є його неспроможність задовольнити протягом шести місяців
після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги
кредиторів (п. 1 ст. 50).

3. Провадження у справах про банкрутство

Провадження за цією категорією справ здійснюють органи правосуддя у
господарських відносинах – арбітражні суди. Підвідомчість цих справ
арбітражним судам встановлюють п. 1 ст. 6 Закону України “Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”,
згідно з яким справи про банкрутство підвідомчі арбітражним судам і
розглядаються ними за місцезнаходженням боржника, та ст. 6 Закону
України “Про арбітражний суд”.

Провадження у справах про банкрутство регулюється Законом України “Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”,
Арбітражним процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами.

Провадження у справах про банкрутство можна поділити на кілька стадій:

– порушення провадження у справі;

– підготовче засідання арбітражного суду;

– виявлення кредиторів та інвесторів;

– попереднє засідання арбітражного суду;

– проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів;

– винесення ухвали про санацію;

– визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

– припинення провадження у справі про банкрутство. Розглянемо зазначені
стадії детальніше.

На стадії порушення провадження у справі арбітражний суд розглядає заяву
на предмет того, чи підлягає вона прийняттю, а справа – порушенню.

Заява про порушення справи про банкрутство подається у письмовій формі і
повинна містити відомості, зазначені в ст. 7 Закону. Крім того, до заяви
мають бути додані документи, перелік яких визначений ст. 7 Закону
залежно від особи заявника (кредитор, боржник, орган державної
податкової служби). Із заяв про порушення справи про банкрутство
справляється державне мито відповідно до Закону.

Суддя арбітражного суду приймає заяву про порушення справи про
банкрутство, якщо її подано з додержанням встановлених вимог.

Згідно з п. 2 ст. 8 Закону, суддя відмовляє у прийнятті заяви про
порушення справи про банкрутство, виносячи при цьому відповідну ухвалу,
якщо:

– боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та
організацій України або до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності;

– подано заяву про порушення справи про банкрутство ліквідованої або
реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної
особи;

– стосовно боржника юридичної чи фізичної особи – суб’єкта
підприємницької діяльності вже порушено справу про банкрутство;

– якщо вимоги кредиторів, які подали заяву про порушення справи про
банкрутство, в сумі становлять менше трьохсот мінімальних розмірів
заробітної плати, якщо інше не передбачено цим Законом;

– вимоги кредиторів повністю забезпечені заставою. Суддя не пізніше
п’яти днів з дня надходження повертає заяву про порушення справи про
банкрутство і додані до неї документи без розгляду, про що виносить
ухвалу, якщо є порушення, передбачені п. 1 ст. 9 Закону. Повернення
заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до арбітражного суду в
загальному порядку після усунення допущеного порушення.

Заява про порушення справи про банкрутство може бути відкликана
заявниками до опублікування в офіційному друкованому органі оголошення
про порушення справи про банкрутство або після такого опублікування,
якщо протягом місячного строку не надійшло інших заяв кредиторів щодо
задоволення вимог.

При позитивному вирішенні питання щодо прийняття заяви суддя виносить
ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство. Ухвала має
бути винесена не пізніше 5 днів з дня надходження заяви. В ухвалі
вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури
розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату
проведення підготовчого засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж
на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про
банкрутство, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Ухвала направляється сторонам та державному органові з питань
банкрутства.

Підготовче засідання арбітражного суду необхідне для:

оцінки поданих документів;

заслуховування пояснення сторін;

розгляду обгрунтованості заперечень боржника;

призначення розпорядника майна, якщо при прийнятті заяви про порушення
справи про банкрутство призначити його було неможливо;

розгляду та вирішення інших питань, передбачених Законом.

Щоб виявити всіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у
санації боржника, суддя у підготовчому засіданні виносить ухвалу, якою
зобов’язує заявника подати до офіційних друкованих органів (газети
Верховної Ради України “Голос України” та газети Кабінету Міністрів
України “Урядовий кур’єр”, друкованих видань відповідної обласної ради
за місцезнаходженням боржника) у 10-денний строк за його рахунок
оголошення про порушення справи про банкрутство визначеного змісту.

За результатами розгляду заяви кредитора та відзиву боржника у
підготовчому засіданні виноситься ухвала, в якій, зокрема, мають бути
визначені розмір вимог кредиторів, дата складання розпорядником майна
реєстру вимог кредиторів, дата попереднього засідання суду, дата
скликання перших загальних зборів кредиторів, дата засідання суду, на
якому буде винесено ухвалу про санацію боржника, чи про визнання його
банкрутом, чи припинення провадження у справі (п. 11 ст. 11 Закону).

Арбітражний суд має право за клопотанням сторін або учасників
провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою вживати
заходів щодо забезпечення грошових вимог кредиторів згідно з Арбітражним
процесуальним кодексом України та п. 1 ст. 12 Закону, а також вводити
мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Щоб забезпечити майнові інтереси кредиторів, арбітражний суд вводить
процедуру розпорядження майном боржника і призначає з числа осіб,
зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні
керуючі, розпорядника майна. Правовий статус розпорядника майна
визначений, зокрема, ст. 13 Закону.

Виявлення кредиторів здійснюється шляхом подання ними у місячний строк з
дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство до
арбітражного суду письмових заяв про грошові вимоги до боржника та
документів, що їх підтверджують.

Інвестори (фізичні та юридичні особи, які виявлять бажання взяти участь
у процедурі санації боржника) подають розпорядникові майна заяву про
участь у санації боржника.

Попереднє засідання арбітражного суду проводиться не пізніше трьох
місяців після проведення підготовчого засідання суду. Про попереднє
засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасники провадження
у справі про банкрутство, до яких, крім сторін, згідно із Законом
належать арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією,
ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном)
боржника, а також у випадках, передбачених Законом, інші особи, які
беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного
майна України, державний орган з питань банкрутства, представник, органу
місцевого самоврядування, представник працівників боржника.

У попередньому засіданні арбітражний суд розглядає реєстр вимог
кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які
не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. За
результатами розгляду арбітражний суд виносить ухвалу, в якій
зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються
розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата
проведення зборів

кредиторів.

Протягом десяти днів після винесення ухвали за результатами попереднього
засідання арбітражного суду розпорядник майна повідомляє кредиторів
зпдно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів
кредиторів та організує їх проведення.

До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про:

вибори членів комітету кредиторів;

визначення кількісного складу комітету кредиторів, визначення його
повноважень, дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або
окремих його членів;

інші питання, передбачені Законом.

Обраний на час дії процедур банкрутства зборами кредиторів комітет
кредиторів (у складі не більше семи осіб) приймає рішення про:

вибори голови комітету;

скликання зборів кредиторів;

підготовку та укладення мирової угоди;

внесення пропозицій до арбітражного суду щодо продовження або скорочення
строку процедур розпорядження майном боржника чи санації боржника;

звернення до арбітражного суду з клопотанням про відкриття процедури
санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної
процедури, припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника
майна, керуючого санацією, ліквідатора) та про призначення нового
арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією,
ліквідатора), надання згоди на укладення арбітражним керуючим значних
угод боржника чи угод боржника, щодо яких є заінтересованість;

інші питання, передбачені Законом.

Арбітражний суд за клопотанням комітету кредиторів має право винести
ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого
санацією.

Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців, який може бути
подовжений ще до шести місяців або скорочений.

З дня винесення ухвали про санацію:

припиняються повноваження керівника боржника, управління боржником
переходить до керуючого санацією, якщо інше не передбачено Законом;

припиняються повноваження органів управління боржника – юридичної особи;

арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо
розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури
санації.

Здійснення санації боржника організовує керуючий санацією, правовий
статус якого визначено положеннями ст. 17 Закону. Зокрема, керуючий
санацією в 3-місячний строк з дня прийняття

рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів
боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство,
не виконаних повністю або частково, якщо:

виконання договору завдає збитків боржникові порівняно з аналогічними
договорами, що укладаються за таких самих умов;

договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання
позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім
випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки
санації боржника;

виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню
платоспроможності боржника.

Крім того, за заявою керуючого санацією арбітражний суд може визнати
недійсними угоди боржника, у тому числі укладеш до прийняття судом
рішення про санацію, у разі якщо:

– угода укладена боржником із заінтересованими особами та в результаті
якої кредиторам завдані або можуть бути завдані

збитки;

– угода укладена боржником з окремим кредитором чи іншою особою протягом
шести місяців до прийняття рішення про санацію, надає перевагу одному
кредитору перед іншими або пов’язана з виплатою (видачею) частки (паю) в
майні боржника у зв’язку з його виходом зі складу учасників боржника.

Одним з основних обов’язків керуючого санацією є підготовка і подання
комітету кредиторів для схвалення плану санації боржника. Якщо у майні
підприємства-боржника частка державної власності перевищує п’ятдесят
відсотків, керуючий санацією зобов’язаний попередньо погодити план
санації боржника з органом, уповноваженим управляти державним майном.

План санації повинен містити:

o заходи щодо відновлення платоспроможності боржника (перелік таких
можливих заходів містить ч. 2 ст. 18 Закону);

o умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому
задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини
боргу) на інвестора;

o строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам;

o умови відповідальності інвестора за невиконання взятих

згідно з планом санації зобов’язань.

План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності
боржника, яка вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства,
визначених Законом.

План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається
керуючим санацією в чотирьохмісячний строк з дня винесення арбітражним
судом ухвали про санацію, і вважається схваленим, якщо за нього таке
рішення було підтримано більшістю голосів кредиторів – членів комітету
кредиторів.

Комітет кредиторів може відхилити план санації і звернутися до
арбітражного суду з клопотанням: а) про визнання боржника банкрутом і
відкриття ліквідаційної процедури або б) про звільнення керуючого
санацією від виконання ним обов’язків і призначення нового керуючого
санацією.

Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію в
арбітражний суд не буде поданий план санації боржника, арбітражний суд
має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття
ліквідаційної процедури.

За п’ятнадцять днів до закінчення санації, а також за наявності підстав
для дострокового припинення санації керуючий санацією зобов’язаний
надати зборам кредиторів письмовий звіт і повідомити їх про час і місце
проведення зборів.

За результатами розгляду звіту керуючого санацією збори кредиторів
приймають одне з таких рішень:

o про виконання плану санації, закінчення процедури санації та
відновлення платоспроможності боржника;

o про звернення до арбітражного суду з клопотанням про дострокове
припинення процедури санації у зв’язку з відновленням платоспроможності
боржника та переходом до розрахунків з кредиторами;

o про звернення до арбітражного суду з клопотанням про продовження
встановленого строку процедури санації;

o про звернення до арбітражного суду з клопотанням про визнання боржника
банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

o про укладення мирової угоди.

Припинення провадження у справі про банкрутство. Відповідно до ст. 40
Закону арбітражний суд припиняє провадження у справі про банкрутство,
якщо:

1) боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та
організацій України або до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності;

2) подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої
(крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;

3) у провадженні арбітражного суду є справа про банкрутство того ж
боржника;

4) затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому
Законом;

5) затверджено мирову угоду;

6) затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому ст. 32 Закону;

7) боржник виконав усі зобов’язання перед кредиторами;

8) кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у
справі про банкрутство за заявою боржника.

Про припинення провадження у справі про банкрутство виноситься ухвала,
яка може бути перевірена в порядку нагляду.

Провадження у справах про банкрутство може бути припинено у випадках,
передбачених пунктами 1, 2 та 5 ч. 1 ст. 40 Закону, на всіх стадіях
провадження у справі про банкрутство, тобто як до, так і після визнання
боржника банкрутом; у випадках, передбачених пунктами 3, 4, 7 і 8, –
лише до визнання боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому п. 6, –
лише після визнання боржника банкрутом.

Ліквідаційна процедура

Відповідно до Закону арбітражний суд приймає постанову про визнання
боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру у разі якщо:

o комітет кредиторів відхилив план санації і звернувся до арбітражного
суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття
ліквідаційної процедури (ч. 5 ст. 18 Закону);

o протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника в
арбітражний суд не подано план санації боржника (ч. 6 ст. 18 Закону);

o якщо суми, вирученої від продажу майна боржника як цілісного майнового
комплексу, недостатньо для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі
і мирова угода кредиторами не укладена (ч. 12 ст. 20 Закону);

o за результатами розгляду звіту керуючого санацією збори кредиторів
приймають рішення про звернення до арбітражного суду з клопотанням про
визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (ч. 5
ст. 21 Закону);

o за результатами розгляду звіту керуючого санацією зборами кредиторів
не прийнято жодне рішення або таке рішення не подано до арбітражного
суду протягом п’ятнадцяти днів з дня закінчення санації чи виникнення
підстав для її дострокового припинення (ч. 6 ст. 21 Закону);

o арбітражний суд відмовив у затвердженні звіту керуючого чи такий звіт
не був поданий у встановлений строк (ч. 11 ст. 21 Закону);

o у встановлені арбітражним судом строки (не більше шести місяців з дня
прийняття арбітражним судом ухвали про припинення провадження у справі
про банкрутство) не проведені розрахунки з кредиторами (ч. 15 ст. 21
Закону).

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців,
проте цей строк може бути продовжений арбітражним судом на шість
місяців.

Наслідки визнання боржника банкрутом. З дня прийняття арбітражним судом
постанови про оголошення боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної
процедури підприємство юридичне переходить у новий правовий статус –
статус банкрута. Цей правовий статус передбачає ряд особливих юридичних
положень:

підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням
технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її
продажу;

строк виконання усіх грошових зобов’язань банкрута та зобов’язань щодо
сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) вважається таким, що
настав;

припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), відсотків та інших
економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута;

відомості про фінансове становище банкрута перестають бути
конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

укладення угод, пов’язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею
його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому Законом;

скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом,
чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення
нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не
допускається;

вимоги за зобов’язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під
час проведення процедур банкрутства, можуть пред’являтися тільки в межах
ліквідаційної процедури;

виконання зобов’язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у
випадках і порядку, передбачених Законом.

У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд відкриває
ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора, а ним може бути особа,
яка виконувала повноваження розпорядника майна або (та) керуючого
санацією боржника.

Ліквідатор з дня свого призначення здійснює відповідно до ст. 25 Закону
такі повноваження:

приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів щодо
забезпечення його збереження;

виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;

здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з
законодавством;

аналізує фінансове становище банкрута;

виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута;

очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;

пред’являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської
заборгованості банкруту;

має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам,
які звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в
першу чергу згідно зі ст. 31 Закону за рахунок коштів, одержаних від
продажу майна банкрута;

з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури
повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його
відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги
звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу
за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого
для цієї мети кредиту;

заявляє у встановленому порядку заперечення по заявлених до боржника
вимогах кредиторів;

заявляє про відмову від виконання договорів банкрута в порядку,
встановленому Законом;

вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна
банкрута, що перебуває у третіх осіб;

передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які
відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов’язковому
зберіганню;

реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру
вимог кредиторів, у порядку, передбаченому Законом;

повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в
десятиденний строк з дня прийняття рішення арбітражним судом та надає
державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної
бази даних щодо підприємств-банкругів;

здійснює інші повноваження, передбачені Законом.

До окладу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів,
фінансових органів, а в разі необхідності – також представники
державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю,
Антимонопольного комітету України, державного органу з питань
банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та
представник органів місцевого самоврядування.

Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які
належать йому на праві власності або повного господарського відання на
дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної
процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком
об’єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих
дошкільних закладів та об’єктів комунальної інфраструктури, які в разі
банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому
законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних
громад без додаткових умов і фінансуються у встановленому порядку.

Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі,
оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством
України. Для майна, що продається на аукціоні, оціночна вартість є
початковою.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор
розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом
кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про
порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна.
Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна
погоджуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж майна
підприємств-банкру-тів, заснованих на державній власності, здійснюється
з урахуванням вимог Закону України “Про приватизацію державного майна”
та інших нормативно-правових актів з питань приватизації.

У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна
банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення
конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України “Про
приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.

Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які
укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України.

Черговість спрямування коштів, одержаних від продажу майна банкрута, на
задоволення вимог кредиторів, встановлена ст. 31 Закону, згідно з якою:

у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому
числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в
арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

витрати на оплату державного мита;

витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про
банкрутство;

витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про
порядок продажу майна банкрута;

витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення
провадження у справі про банкрутство у зв’язку з визнанням мирової угоди
недійсною;

витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією,
ліквідатора), пов’язані з утриманням і збереженням майнових активів
банкрута; витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився
за рішенням арбітражного суду за рахунок їх коштів; витрати на оплату
праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією,
ліквідатора) в порядку, передбаченому ст. 27 Закону.

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після
реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено
Законом;

у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов’язань банкрута
перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків
членів трудового колективу до статутного фонду підприємства),
зобов’язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю
громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян –
довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб’єктів
підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів
(вкладників);

у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів
(обов’язкових платежів);

у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені
заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов’язань у
процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

у п’яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів
трудового колективу до статутного фонду підприємства; у шосту чергу
задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на
рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення
вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для
повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються
пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної у встановленому
порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог
цього кредитора.

Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання,
не розглядаються і вважаються погашеними. Так само вважаються погашеними
вимоги, не задоволені за недостатністю майна.

У разі якщо арбітражним судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної
особи-банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів,
передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних
підприємств – відповідному органу приватизації для наступного продажу.
Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного
бюджету України.

Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до
арбітражного суду звіт та ліквідаційний баланс з відповідними додатками.

Арбітражний суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів
комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про
затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Ліквідатор повідомляє державний орган з питань банкрутства про
завершення ліквідаційної процедури.

5. Мирова угода

Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між
боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також
прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою
сторін.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі
про банкрутство.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається
комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів – членів комітету та
вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені
заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової
угоди.

Рішення про укладення мирової угоди від імені боржника приймається
керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим санацією,
ліквідатором), які виконують повноваження органів управління та
керівника боржника і підписують її.

Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова комітету кредиторів.

Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених
заставою, вимог другої та наступних черг, визначених статтею 31 Закону.

Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню
арбітражним судом, про що зазначається в ухвалі арбітражного суду про
припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає
чинності з дня її затвердження арбітражним судом і є обов’язковою для
боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою,
кредиторів другої та наступних черг. Одностороння відмова від мирової
угоди не допускається.

Мирова угода має містити положення про розміри, порядок і строки
виконання зобов’язань боржника; відстрочку чи розстрочку або прощення
(списання) боргів чи їх частини.

Крім того, мирова угода може містити умови про виконання зобов’язань
боржника третіми особами; обмін вимог кредиторів на акції боржника;
задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.

Арбітражний керуючий протягом п’яти днів з дня, укладення мирової угоди
повинен подати до арбітражного суду заяву про затвердження мирової
угоди.

Арбітражний суд має право відмовити в затвердженні мирової угоди у разі
порушення порядку укладення мирової угоди, встановленого Законом, або
якщо умови мирової угоди суперечать законодавству.

Затвердження арбітражним судом мирової угоди є підставою для припинення
провадження у справі про банкрутство. З дня затвердження арбітражним
судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючого
(розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

За заявою будь-кого із кредиторів мирова угода може бути визнана
арбітражним судом недійсною, якщо:

боржником подані недостовірні відомості про своє майно в бухгалтерському
балансі або в інших документах, що свідчать про фінансове та майнове
становище боржника (банкрута);

виконання мирової угоди призведе боржника до банкрутства;

існують інші підстави для визнання угоди недійсною, передбачені
цивільним законодавством України.

Визнання мирової угоди недійсною є підставою для поновлення провадження
у справі про банкрутство, про що арбітражним судом виноситься ухвала,
яка може бути перевірена в порядку нагляду.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням арбітражного суду у разі:

невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог
кредиторів;

провадження боржником дій, які завдають збитків правам та законним
інтересам кредиторів.

У разі винесення арбітражним судом ухвали про відмову в затвердженні
мирової угоди мирова угода вважається неукладеною.

Список використаної літератури:

1.Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом” // Голос України. – 1999.-30 липня.

2. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження положення про
порядок санації державних підприємств” // Зібрання постанов Уряду
України. – 2001.-№5. Агенство з питань запобігання банкрутства
підприємств.

3. Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств
та організаці й// Українська інвестиційна газета. – 2002. -№3.

4. Правова база з питань банкрутства суб’єктів господарювання: Збірник
нормативних актів.-К.: Атіка, 2000. – 224с

5. Фінанси підприємств. Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред.
проф. А.М.Поддєрьогін. 2-ге вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ,
2001.—384с.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020