РЕФЕРАТ
на тему:
Забезпечення культури розумової праці
учнів на уроці
(за В.Сухомлинським)
Видатний український педагог В. Сухомлинський (1918-1970) досліджував
проблеми теорії та методики виховання дітей у школі й сім’ї, всебічного
розвитку особистості учня, педагогічної майстерності. Його перу належать
наукові й публіцистичні праці, в яких він ділиться власним досвідом,
педагогічними роздумами.
Важливим складником всебічного розвитку особистості на думку
В.Сухомлинського виступає розумове виховання.
Розумове виховання — цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку
розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці.
Мета розумового виховання на думку видатного педагога і методиста
Сухомлинського — забезпечення засвоєння учнями основ наук, розвиток їх
пізнавальних здібностей і формування на цій основі наукового світогляду.
Його зміст — система фактів, понять, положень з усіх галузей науки,
культури і техніки. Освічена людина повинна володіти основами наук,
техніки, мистецтва і культури. Ці знання мають бути систематизовані,
постійно поповнюватися.
У процесі розумового виховання школяр повинен навчитися мислити. Власне
на уроці повинно відбуватися активне забезпечення культури розумової
праці.
Щоб краще зрозуміти, яким чином забезпечувати культуру розумової праці,
слід розуміти, що мислення представляє собою процес опосередкованого й
узагальненого пізнання предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх
істотних властивостях, зв’язках і відносинах. Існують такі види
мислення: діалектичне — вміння бачити в явищі суперечності, тенденції
розвитку, зародження нових; логічне — встановлення узагальнених зв’язків
між новими знаннями і раніше засвоєним матеріалом, приведення їх у певну
систему; абстрактне — абстрагування від неістотних, другорядних ознак,
виділення загальних та істотних і на цій основі формування абстрактних
понять; узагальнююче — знаходження загальних принципів і способів дій,
що поширюються на певну низку явищ; категоріальне — вміння об’єднувати
поняття в класи і групи на підставі певних істотних ознак подібності;
теоретичне — здатність до засвоєння знань високого рівня узагальнення,
розуміння наукових засад і принципів розвитку тих чи тих галузей знань,
виявлення залежності та закономірності існуючих між явищами зв’язків;
індуктивне — рух думки від окремого до загального, від фактів до
узагальнень, висновків; дедуктивне —рух думки від загального до
окремого; алгоритмічне — неухильне дотримання інструкції, яка вказує
строгу послідовність дій, що забезпечує отримання результату; технічне —
розуміння наукових засад і загальних принципів виробничих процесів;
репродуктивне — актуалізація засвоєних знань для розв’язання завдань
відомого типу або виконання дій у знайомих умовах; продуктивне —
самостійне вирішення людиною нових завдань на основі набутих знань, а
також із використанням нових даних, способів і засобів, необхідних для
їх вирішення; системне — здатність виявляти зв’язки між науками,
розуміти загальнонаукові закони, покладені в основу їх розвитку, мати
загальні уявлення про закономірності розвитку природи і суспільства.
Учня необхідно на уроках навчати всіх цих видів мислення. Оволодіти ними
він може лише за умови освоєння таких мислительних операцій, як: аналіз
— мислене розчленування цілого на частини або мислене виділення окремих
його частин; синтез — мислене поєднання частин предметів або окремих
його сторін, їх ознак, властивостей; порівняння — встановлення
подібності або відмінності між предметами і явищами за однією кількома
ознаками, виділеними в певній послідовності; класифікація
(систематизація) — поділ предметів або явищ за групами залежно від
подібності чи відмінностей між ними.
Особлива роль у розумовому вихованні належить формуванню інтелектуальних
умінь. Цьому сприяє робота з різними типами завдань: дослідницькими
(спостереження, дослідництво, підготовка експерименту, пошуки відповіді
в науковій літературі, екскурсії та експедиції з метою збирання
матеріалу та ін.); порівняльними (від простіших до порівнянь, що
виявляють подібність або відмінність понять, складних явищ); на
впорядкування мислительних дій, використання алгоритмів або самостійне
їх складання; пов’язані з аналізом і узагальненням ознак для
виокремлення явища в певний клас чи вид.
Успіх навчальної діяльності учнівїх розумовий розвиток, на думку
Сухомлинського, значною мірою залежать і від рівня сформованості в них
таких навчальних умінь.
Уміння читати. Характеризується виразністю, інтонацією, темпом,
урахуванням жанру тексту і залежить від уміння учня охопити зором текст,
який він читає. Слід домагатися, щоб учні усвідомлювали прочитаний
текст.
Уміння слухати. Передбачає вміння зосередитися на змісті розповіді,
пояснення, лекції чи запитань учителя, відповідей на запитання учнів.
Слухання має супроводжуватись аналізом, умінням прорецензувати й оцінити
прослухане повідомлення.
Уміння усно формулювати і викладати свої думки на уроці. Йдеться про
відповіді на запитання, переказування змісту прочитаного чи почутого,
словесний опис картини, приладу, спостережуваного об’єкта, вміння
поставити запитання до розповіді вчителя, прочитаного тексту та ін.
Уміння писати. Передбачає оволодіння технікою письма та писемною мовою і
полягає в умінні правильно списувати з дошки, з книжки, описувати
побачене, писати під диктовку, написати твір на задану або на вільну
тему, реферат, законспектувати прочитане тощо.
Уміння працювати з книжкою на уроці. Це передусім уміння підібрати
необхідну літературу за бібліографією, визначити її загальний зміст,
використовувати різні форми запису прочитаного, вміння користуватися
довідковою літературою, словниками, періодикою.
Спеціальні уміння. Охоплюють уміння читати ноти, технічні креслення,
карти, обчислювальні вміння з математики, вміння слухати музику, уміння
записувати числа, формули, нотні знаки, користуватися словником під час
вивчення іноземних мов та ін.
Уміння культури розумової праці. До цих умінь відносять, зокрема, вміння
дотримуватися раціонального режиму розумової праці, виконувати навчальні
завдання акуратно, утримувати в належному порядку своє робоче місце.
Учень повинен уміти чергувати розумову працю з відпочинком або з іншим
видом діяльності. Культура розумової праці передбачає знання учнем
загальних правил розумової праці та вміння дотримуватись їх у своїй
навчальній діяльності; знання важливості поступового входження в роботу,
її ритмічність, регулярність у чергуванні праці й відпочинку, робота зі
складним і легшим матеріалом та ін. Виходячи із загальних правил, кожен
учень розробляє власний стиль навчальної діяльності.
Окрім розглянутих умінь, самостійна навчальна діяльність передбачає
також вироблення в учнів уміння зосереджено та уважно працювати, долати
труднощі, розвивати пам’ять і використовувати різні її види (логічну,
моторну, зорову), вести спостереження і нотатки, володіти деякими
раціональними способами розумових дій, контролювати себе.
Правильно організоване навчання, що передбачає залучення всіх учнів до
активної пізнавальної діяльності і використання спеціальних завдань на
розвиток мислення, позитивно позначається на розумовому розвитку і
вихованні школярів.
Розширенню кругозору учнів, розвиткові їхніх інтелектуальних сил і
здібностей сприяють також різноманітні види позаурочної та позашкільної
освітньо-виховної роботи за інтересами, самоосвіта.
В. Сухомлинський вважав, що кожний учень за роки навчання у середній
школі повинен обов’язково оволодіти такими загальнонавчальними вміннями:
1) спостерігати явища навколишнього світу; 2) думати — зіставляти,
порівнювати, протиставляти, знаходити незрозуміле, дивуватися; 3)
висловлювати міркування про те, що учень бачить, спостерігає, робить,
думає; 4) вільно, виразно, свідомо читати; 5) вільно, досить швидко і
правильно писати; 6) виділяти у прочитаному логічно завершені частини,
встановлювати взаємозв’язок і взаємозалежність між ними; 7) знаходити
книжку з питання, що цікавить; 8) знаходити в книжці матеріал, що
цікавить; 9) робити попередній логічний аналіз тексту в процесі читання;
10) слухати вчителя і водночас стисло занотовувати зміст його розповіді;
11) читати текст і водночас слухати інструктаж учителя щодо роботи над
текстом, над логічними складовими частинами; 12) написати твір —
розповісти про бачене навколо себе.
Розвиваюча функція передбачає розвиток учнів у процесі навчання.
Розвиваюче навчання сприяє розвиткові мислення, формуванню волі,
емоційно-почуттєвої сфери; навчальних інтересів, мотивів і здібностей.
Передусім слід розвивати мислення учнів на основі загальних розумових
дій і операцій. Учні загальноосвітньої школи (неповної та повної) мають
навчитися: структурування — встановлення найближчих зв’язків між
поняттями, реченнями, ключовими словами тощо, у процесі якого
визначається структура знань; систематизації — встановлення віддалених
зв’язків між поняттями, реченнями тощо, в процесі якої вони
організуються в певну систему; конкретизації — практичного застосування
знань у ситуаціях, пов’язаних з переходом від абстрактного до
конкретного; варіювання — зміни неістотних ознак понять, їх
властивостей, фактів тощо при постійних істотних; доведення — логічного
розмірковування; робити висновки — поступово спрощувати теоретичний або
практичний вираз з метою отримання наперед відомого його виду; пояснення
— акцентування думки на найважливіших моментах (зв’язках) під час
вивчення навчального матеріалу; класифікації — розподілу понять на
взаємопов’язані класи за істотними ознаками; аналізу — виокремлення
ознак, властивостей, відношень понять, знаходження спільних і відмінних
їх властивостей; синтезу — поєднання, складання частин (дія, зворотна
аналізу); порівняння — виділення окремих ознак понять, знаходження
спільних і відмінних їх властивостей; абстрагування — виділення істотних
ознак понять відкиданням неістотних; узагальнення — виділення ознак,
властивостей, істотних для кількох понять.
Під час навчального процесу вчитель сприяє розвиткові в учнів волі та
наполегливості (обмірковує проблемні ситуації, завдання, теми дискусій
тощо); розвиває їхні емоції — здивування, радість, цікавість,
парадоксальність, переживання (продумує, коли і як створити необхідні
ситуації).
Література
Кабалевский Д. Б. Воспитание ума й сердца. — М., 1989.
Кравець В. П. Психолого-педагогічні основи підготовки школярів до
сімейного жття. — Тернопіль, 1997.
Писарчук Е. А., Кухта А. М. Культура розумової праці. — К., 1984.
Фіцула М. М. Розумове виховання учнів. — К., 1997.
Педагогіка / За ред. Фіцули М. – К., 2002.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
