.

Роль і місце християнства в історії Європи 9-13 ст. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
450 2629
Скачать документ

Реферат на тему:

Роль і місце християнства в історії Європи 9-13 ст.

За епохи Середньовіччя 9-13 століття християнська ідеологія проникає в
усі сфери Суспільного життя, підкорюючи собі філософію, науку,
мистецтво. Світська і духовна влади взаємно доповнюють одна одну:
могутні феодали були водночас і всесильними церковниками. Мистецтво
цього періоду мало виразно релігійний характер. Фізично й духовно
досконала людина провідний мотив античного мистецтва — більше не
привертає уваги художників. Відтепер проповідуються аскетичні ідеали,
віра у потойбічний світ стає могутнім знаряддям у руках церкви, диктує
мистецтву основну тематику.

Мистецтво Візантії було підпорядковане догмам християнства. Художник
повністю залежав від вироблених раз і назавжди, встановлених
православною церквою канонів. Значні досягнення мистецтва Візантії
пов’язані із храмовим будівництвом. Шедевром ранньовізантійської
архітектури є собор св. Софії в Константинополі (532—537 рр.). Це
величезна й масивна споруда заввишки 55 м. В основі її композиції —
тринефна базиліка — видовжена, прямокутна будівля. Високе склепіння
увінчувалося гігантським куполом (його діаметр — 31м), оточеним з обох
боків напівкуполами. Сорок вузьких вікон, розміщених в основі
центрального купола, пропускають у внутрішнє приміщення світло, завдяки
чому конструкція здається легкою і просторою.

Пізніше, у IX ст., панівним в архітектурі стає так званий
хрестово-купольний тип церковних споруд. Ці храми увінчувалися
банями-куполами. Прикладом пам’ятників такого типу є храм Феодора в
Афінах.

До визначних пам’ятників візантійської архітектури належать храми,
побудовані в Равенні: тринефна базиліка Сан Аполінаре (549 р.) і
центральнокупольна церква Сан Вітале (526—547 рр.), оздоблені розкішними
мозаїками.

На Візантійський живопис, який, на жаль, погано зберігся до наших часів,
помітно вплинули елліністичні традиції. Мозаїка в церквах Нікеї, Равенни
та Фессалонік, фрески в Кастельсепріо зображують сцени, пов’язані з
життям Христа.

Уявлення про ранній період живопису Візантії дають мозаїки Равенни,
зокрема церкви Сан Вітале. Серед кращих — композиції “Імператор Юстиніан
з почтом” та “Імператриця Феодора з почтом”. Кольорова гама мозаїк
насичена яскравими золотистими, білими, блакитними, червоними барвами,
що мерехтять і переливаються.

Живописна культура Візантії досягає розквіту в IX—X ст. До цього періоду
належать мозаїки церкви св. Софії, які зображають сцени міфічних
персонажів та історичних осіб: імператор Лев Мудрий перед троном Христа,
імператор Костянтин дарує Богоматері засноване ним місто тощо. Об’ємне
моделювання, портретна схожість, благородні пропорції фігур, контрастна,
багатокольорова гама характеризують ці мозаїки.

Зразки пізніших мозаїк збереглися в церквах Успіння в Нікеї та Дафні
(біля Афін). Мозаїки тут складають органічну єдність з конструкцією
храмів. Вони розміщені у верхній частині будівель і добре узгоджені із
загальними архітектурними формами.

Нищівного удару Візантійській імперії на початку XIII ст. завдали
хрестові походи. Храми і палаци були пограбовані, художні цінності —
вивезені, майстри, які залишилися живими, емігрували. Проте вже на межі
XIII і XIV ст. у візантійській культурі почалося своєрідне відродження
мистецтва.

Повернення до традицій античності сприймалось як утвердження свого
національного стилю. У живописі в цей час розширюється сама тематика, у
композиціях переважають розповідні елементи, зростає роль пейзажу. Стіни
храмів вкривають багатошаровими фресками, більше використовується декор.
Відомими пам’ятками цього часу є мозаїки монастиря Хора в
Константинополі. Сцени на біблійні, сюжети пройняті життєвою
вірогідністю та емоційністю.

Значного розвитку досягає у Візантії іконописне мистецтво. У багатьох
музеях світу зберігаються чудові зразки візантійських ікон.
Третьяковську галерею прикрашає знаменита ікона Володимирської
богоматері, привезена з Візантії до Київської Русі ще в VII ст. Вона
втілює благородство, ніжність, материнську красу. До жіночого лиця
горнеться дитя. Мати ніби передчуває трагічну долю сина. В її очах
застиг смуток. Один із шедеврів живопису — ікона “Дванадцяти апостолів”
— знаходиться в Музеї образотворчого мистецтва у Москві. Роботі властиві
чіткий композиційний ритм, тематично-смислова спорідненість,
благородство барв.

Значне місце у візантійській художній культурі займала мініатюра. Вона
значною мірою відбивала реальну дійсність, подекуди наслідуючи античну
традицію. До кращих творів слід віднести Паризький псалтир (X ст.). У
мініатюрі “Давид, що грає на лютні” образ музиканта приваблює реалізмом,
значне місце в композиції посідає пейзаж.

Зберігаючи античні традиції, візантійське мистецтво виробило власний
урочисто-репрезентативний стиль, пов’язаний головним чином з церковними
догмами. Майстри Візантії зуміли надихнути канонічні форми
реалістичністю, живими ознаками часу, емоційно наситити зображення.

У 1453 р. внаслідок турецького завоювання Візантійська імперія припинила
своє існування. Проте вплив її культури яскраво позначився на мистецтві
Західної Європи, південних слов’ян, Київської Русі, Закавказзя.

В епоху Середньовіччя Європа стала головним носієм культури католицької
церкви, могутність якої постійно зростала. Вже у XII—XIII ст. римські
папи видавали загальнообов’язкові акти (булли), володіли виключним
правом скликати собори і санкціонувати їх постанови. Папа був вищою
судовою інстанцією як у церковних справах, так і в справах світської
влади. За Інокентія III (1160 — 1216) багато європейських монархів
визнали себе його васалами. В боротьбі з непокірними папи
використовували інтердикт — заборону відправ усіх богослужінь і
релігійних обрядів на території тієї чи іншої держави, а також
відлучення монархів від церкви, звільнення підданих від присяги королю.

На ниві духовного життя панувала папська курія, яка включала колегію
кардиналів, канцелярію і судові установи. Це була справжня “духовна
імперія”, котра для боротьби з єретицтвом створила репресивний апарат —
інквізицію; згідно з постановами IV Латеранського (1215 р.) і Тулузького
(1229р.) соборів церква повинна була виявляти єретиків, засуджувати їх і
передавати світській владі для покарання. Світські правителі під
загрозою відлучення від церкви мусили негайно виконувати вироки, очищати
свої землі від єресі.

Для боротьби з Реформацією і зміцнення папської влади католицька церква
у 1534 р. створила чернечий орден єзуїтів, який також контролював у
Європі майже всю освіту. Церква розробила своє правництво, основні норми
якого іменувалися канонами. Джерелом канонічного права були Святе
письмо, постанови церковних соборів, нормативні акти пап — конституції,
булли, енцикліки. Це право регулювало не тільки внутрішньоцерковні
відносини. Церковним судом вирішувалися справи про шлюб і сім’ю,
підробку грошей, наклепи, фальшиві свідчення, оскільки вважалося, що
такі проступки безпосередньо пов’язані з гріхопадінням.

Католицька церква була своєрідною папською теократією, заснованою на
взаємовиключних принципах — аскетизмі та всесвітній владі. Поборники цих
принципів вели вперту і жорстку боротьбу за те, щоб встановити у світі
панування теократії й підкорити релігійному (католицькому) світогляду
всі сфери людського життя — державу, економіку, право, літературу,
мистецтво, науку.

Тому-то культура Західної Європи набрала виразного теологічного
забарвлення. Антична філософія була замінена католицьким богослов’ям, у
надрах якого зародилися оригінальні естетичні, етичні і
логіко-філософські течії. Так, С. Боецій (480—525) — римський
філософ-неоплатонік, автор праць з математики, теорії музики — своїми
трактатами і коментарями до творів Арістотеля і Порфірія з логіки
справив великий вплив на середньовічну схоластичну філософію. Зокрема,
він чітко розмежував поняття буття (існування) і сутності. За Боецієм,
сутність і існування як поняття співпадають тільки в Богові, який є
простою субстанцією; що ж стосується створених речей, то вони за своєю
природою не прості, а складні; щоб сутність отримала існування, вона
повинна стати актом творіння Божої волі. Широкою популярністю
користувався трактат Боеція “Про музику” в п’яти книгах, який містив
виклад музично-теоретичних вчень стародавніх греків — від Піфагора і
Арістоксена до Птолемея. Цей трактат став головним джерелом пізнання
античної музичної теорії.

Видатними схоластами були Альберт Великий (1193— 1280) і
монах-домініканець Фома Аквінський (1225—1274). Завдяки коментарям
Альберта праці Арістотеля стали надбанням середньовічної культури. Він
не тільки систематизував знання античних і арабських вчених у галузі
природознавства й етики, але й провів також власні дослідження на основі
спостережень і досвіду. Фома Аквінський створив своєрідну енциклопедію
католицького богослов’я “Сума теології”, в якій усі питання пізнання
природи і суспільства розглядалися з позицій теологічного раціоналізму.
Висуваючи ідею гармонії віри і розуму, він намагається підкорити науку
богослов’ю, а тому розрізняє істини розуму та істини одкровення,
вважаючи останні недоступними розуму, підвладними лише душі (вірі).

Природничо-раціоналістична тенденція знайшла яскравий вияв у працях
англійського вченого, монаха францисканського ордену Роджера Бекона
(1214—1292). Він одним із перших наполягав на необхідності дослідного
пізнання природи, протиставляючи його хибним авторитетам. У своїх працях
він висуває ряд цікавих ідей про літальні апарати, підйомні крани, про
способи добування багатьох хімічних речовин, утому числі пороху. Церква
виголосила його творам анафему, а самого автора запроторила у в’язницю
на 14 років.

Під кінець X ст. з розвитком української державності великокнязівська
влада приходить до необхідності створення єдиної системи офіційної
релігії — християнства. Християнство стало найсильнішою зброєю в
зміцненні державного і соціального ладу і у всякому відношенні мало
виключно прогресивний характер, з ним починається нова доба в історії
нашого народу, яка характеризується прилученням до європейської
цивілізації. На фундаменті християнства виростає християнська культура в
усіх своїх виявах і формах.

Проте під личиною християнства ще протягом століть серед східних слов’ян
зберігався релігійний дуалізм, або двовір’я, що полягало у дотриманні
язичницьких за походженням звичаїв та обрядів (таких, зокрема, як
святкування приходу весни, свято Святого Андрія Первозванного, свято
Калити), витворився новий вид християнства, який увібрав, окрім власне
християнської обрядовості, культи давніх старослов’янських вірувань. Із
прийняттям християнства у Київській Русі поширилася нова, витончена й
складно зорганізована релігія. Християнство принесло в наші землі культ
Софії — Премудрості Божої. Мудрість, а з нею віра, надія, любов — це
християнські цінності, які знайшли відгук у народі, котрий має характер,
психологію, в цілому менталітет переважно жіночі і прислухається в своїх
діях, перш за все, до свого серця. Недарма серед християнських культів
святих найорганічніше українським народом був сприйнятий культ
Богородиці — Матері всіх матерів.

Культурний розвиток Русі піднявся на новий щабель після прийняття
християнства. З X ст. з його поширенням запановує візантійський стиль у
ремеслах, письменстві, мистецтві, праві. Разом з ним відбулися якісні
зміни в світогляді і побуті русичів: нова релігія широко відкрила двері
візантійству в усіх сферах життя.

Християнство стало ідеологічним підґрунтям для феодальних відносин,
сприяло входженню України-Руси в європейський культурний світ. Однак і
після цього Україна-Русь не втратила самобутності, своєрідності в усіх
галузях культури.

Із уведенням християнства піклування про освіту взяли на себе держава і
церква. За князювання Володимира в Києві вже існувала державна школа, в
якій навчалися діти з найближчого оточення князя. Школа для підготовки
освіченого духівництва була відкрита Ярославом у Новгороді, котрий
“зібрав від старостів і попових дітей триста учити з книг”. Це було
свого роду обов’язкове навчання для молоді з вищих станів, що мала
займати вищі світські та духовні посади. У 1086 р., згідно з
повідомленням літопису, дочка Всеволода Ярославича Янка (Анна) заснувала
при Андріївському монастирі школу для дівчат. Крім державних та
церковних шкіл, існувало й приватне навчання. Так, Феодосій Печорський
здобував освіту в невеликому місті Курську, де він вчився в “єдиного
вчителя” — літописця Нестора.

Продовженню і поглибленню освіти сприяли бібліотеки, які створювалися
при монастирях та церквах. На Русі існувало багато книгозбірень, але
перша і найбільша, заснована у 1037р. при Софії Київській. Любителями
книг вважалися: Ярослав Мудрий, його син Святослав; князь Миколай
Святоша витрачав на книги всю свою казну і дарував їх Печерському
монастирю.

Отже, можна зробити наступний висновок: християнству в історії та
культурі Європи 9-13 століття слід віддати ключове місце, оскільки ця
релігія впливала на стосунки між державами, народами, впливала на їх
звичаї, науку, мистецтво тощо.

Література

Історія світової культури. – К., 1993,

Історія світової та української культури. – К., 2000.

Історія світової культури. Культурні регіони. – К., 1997.

Історія української та зарубіжної культури. – К., 1999.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020