.

Довголіття Конституції США (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
360 4333
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

НА ТЕМУ:

“Довголіття Конституції США”

ПЛАН

ВСТУП

1. ГОЛОВНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ КОНСТИТУЦІЇ
США 1787 РОКУ

2. СТРУКТУРА І ГОЛОВНІ ПРИНЦИПИ КОНСТИТУЦІЇ США

3. ОСОБЛИВОСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ США

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Американський народ живе за нормами своєї конституції вже понад 200
років, майже не змінюючи її, що свідчить про оптимальність її вихідних
положень. Не тільки професіоналізм та грамотність відзначають авторів
цього юридичного документу. В ньому сконцентровані знання, мудрість та
культура останніх століть розвитку людства, революційна непримиренність
першопроходців суспільства вільних, високе почуття справедливості.

Статті Конституції США містять чіткі формулювання, що виключає
можливість трактувати їх по різному. Як наголошував голова Верховного
Суду США Дж. Маршалл, протягом 200 років Конституція США «…спрямовувала
розвиток урядових інституцій, створюючи засади для політичної
стабільності, індивідуальної свободи, економічного зростання й
суспільного прогресу».

В колишньому СРСР та в незалежній Україні опубліковано чимало наукових
робіт, присвячених Конституції США. В них Основний закон американської
держави розглядається з точки зору зовнішньої та внутрішньої політики,
економіки, юриспруденції і т.п. Проте більша частина цієї літератури,
тобто та, що була видана до кінця 80-х років, написана з позицій
класового підходу й комуністичної методології. Лише впродовж останнього
десятиріччя почали з’являтися книги (здебільшого переклади американських
видань), які акцентують увагу на досягненнях правової системи США, на
загальнолюдському характері американської конституції як правової
запоруки прав людини.

В даній контрольній роботі спробуємо з’ясувати за рахунок чого можливе
довголіття Конституції США, які основні засади та фактори зумовлюють цей
феномен.

1. Головні передумови виникнення та особливості

формування Конституції США 1787 року

В процесі зміцнення колоній і їх боротьби за незалежність, зароджується
і розвивається специфічна американська практика компромісів, що зіграла
згодом вирішальну роль в процесі прийняття Конституції 1787 року. Суть
її полягала в тому, що при спільному розгляді політичних питань штатами
нерідко приймалися компромісні рішення, що відповідають, насамперед,
міркуванням раціональності і практичної користі для різних сторін.

Необхідно зазначити, що напередодні затвердження Конституції
1787 року були створені юридичні документи, що вплинули не тільки
на хід подій того часу, але і на розвиток американських демократичних
традицій в майбутньому. Це, передусім, Декларація незалежності
Сполучених Штатів 1776 року, головним автором якої є Т. Джефферсон, а
також Статті Конфедерації 1781 року, що стали фактично першою
Конституцією новоутвореного міждержавного союзу. Не можна не пригадати в
зв’язку з цим і перший проект федерації, створений ще в 1748 році Б.
Франкліном. Всі ці документи значною мірою вплинули на зміст Конституції
1787 року. Таким чином закладалася її юридична база.

Необхідність прийняття нової Конституції в процесі існування
конфедерації стає все більш очевидною. Гамільтон запропонував направити
всім штатам звернення з закликом зібратися у травні 1787 року на
конвент, щоб «привести у відповідність з насущними потребами союзу
конституцію федерального уряду». Час показав низьку життєздатність і
уразливість цього державного утворення. Економічні потреби капіталізму,
що стрімко розвивався, внутрішні і зовнішньополітичні інтереси країни
вимагали створення більш міцного союзу, який міг би забезпечити єдиний
економічний простір, полегшити рушення товарів, колонізацію нових
земель, зміцнити її обороноздатність, підняти міжнародний авторитет.
Слабкість центральної влади таїла в собі і іншу небезпеку. Загострення
соціальної напруженості після закінчення визвольної війни, невдоволення
в армії і народі політикою, що проводилася урядом Конфедерації,
загрожували внутрішнім вибухом у країні з середини. Влада розуміла
обмеженість своїх можливостей протистояти цьому вибуху. Політичні зміни
назріли, їх необхідно було втілити в життя.

Правлячими колами було прийняте рішення подолати кризу, що наближається
шляхом зміни державного устрою об’єднаних колоній. У цьому процесі
зіграти вирішальну роль була покликана нова Конституція, що закріпила
федеративний устрій країни. Американська конституція була розроблена і
прийнята Конституційним конвентом у Філадельфії (травень – вересень 1787
року), в якому взяли участь 55 делегатів від 12 штатів. Головував на
цьому конвенті Дж. Вашингтон.

Безпосередню участь в розробці тексту Конституції взяли провідні юристи
і громадські діячі держави: Д. Медісон, Т. Джефферсон, Б. Франклін,
А. Гамільтон та інші.

Основоположним принципом конституції був проголошений принцип поділу
влади, який передбачає організаційну незалежність трьох гілок державної
влади – законодавчої, виконавчої, судової і розмежування функцій між
ними. Аналізуючи історичний досвід, автори Конституції прийшли до
висновку що якщо в одному органі або у однієї особи зосереджується вся
повнота влади, то це неминуче веде до виникнення тиранії. Щоб цього не
сталося, влада повинна бути розділена між різними органами держави таким
чином, щоб вони взаємно контролювали і стримували один одну. У
результаті кожна з гілок влади отримувала значну незалежність.

Особливу увагу при розробці конституції було звернено на створення
дійової системи взаємних стримань і противаг. Джеймс Медісон, один з
головних “архітекторів” Конституції США, з цього приводу говорив, що
доки органи державної влади «… не будуть пов’язані і переплетені до
такої міри, щоб надати кожному з органів конституційний контроль над
іншими, максимально необхідний рівень поділу, як суть вільного уряду,
іноді на практиці не зможе бути організований належним чином».

Фундаментальною основою державно-територіального устрою США був
проголошений принцип федералізму, який визначив правовий статус і
гарантії рівноправності суб’єктів федерації, а також основи розмежування
повноважень і предметів ведення федеральних органів влади і органів
влади штатів. Конституція не ліквідувала адміністративну і, частково,
політичну автономію штатів, але протиставила їй сильну центральну владу.
Таким чином, Конфедерація перетворювалася в федерацію.

Легітимною в державі формою правління була вибрана президентська
республіка. Депутати конвента прийшли до висновку, що саме така форма
правління найбільш відповідає принципу поділу влади, інтересам розвитку
країни. Вони підтримали авторів Конституції в їх прагненні чітко
визначити через основний закон країни, що є фактично Сполучені Штати
Америки і які їх федеральні органи управління.

Ці основні положення лягли в основу виробленої конвентом Конституції.
Підсумком роботи конвента став гранично короткий за обсягом і ємний за
змістом юридичний документ, що складається з преамбули і семи статей,
унікальність якого полягає в тому, що проіснувавши більше як 200
років, він є і сьогодні основним законом США.

2. Структура і головні принципи Конституції США

Нова Конституція ґрунтувалася на трьох джерелах. По-перше, на ідеях
французького Просвітництва XVIII в., насамперед Вольтера, Руссо,
Монтеск’є. По-друге, на британських традиціях парламентаризму,
верховенства закону, свободи особи, що знайшли своє “оформлення” у
теоріях Гоббса і Локка. По-третє, на власному історичному досвіді
молодих американських колоній і штатів, відображених в ідеях
Джефферсона, Мэдисона, Гамільтона й інших “батьків фундаторів”.

Маючи настільки солідну теоретичну базу, Конституція не явилася “сухим”
документом, зрозумілим лише обраним політикам – навпаки, вона свідомо
написана простою і доступною мовою, адже, на думку її творців,
Конституція існує насамперед для народу, а вже потім – для уряду,
виконавця волі останнього.

Конституція США відрізняється логічністю і ясністю побудови, лаконізмом,
без зайвої деталізації. Вона складається з 7 статей, розділених на
частини.

Перші три статті встановлюють форми влади: Законодавчої (Конгрес, що
складається із Сенату і Палати Представників), Виконавчої (Президент) і
Судової (Верховний Суд).

Стаття 4 визначає відношення між штатами, а також між штатами і
федеральним урядом.

Стаття 6 близька до неї за змістом, оскільки характеризує природу і роль
Конституції як ” вищого закону країни”.

Стаття 5 передбачає порядок доповнення і внесення змін у Конституцію, а
Стаття 7 – порядок вступу Конституції в силу після її ратифікації 9
штатами, тобто 3/4 від 12 штатів (безштату,який відмовився брати участь
у Конвенті Род-Айленда). У 1791 р. Конституцію доповнив “Білль про
права” (1-10 поправки), що гарантує демократичні права і свободи людини.

Аналіз Конституції дозволяє виділити такі принципи, що визначають
політичний лад і систему державної влади США:

Верховенство влади народу і закону

Гарантії прав і свобод людини

Поділ влади, система стримувань і противаг

Федералізм

Можливість зміни і доповнення Конституції – внесення поправок.

Принцип поділу влади спирається на ідеї, що походять ще від
старогрецького мислителя Аристотеля. Основну розробку вони одержали в 18
сторіччі у французького філософа Ш. Монтеск’є. Відповідно до його
поглядів, свобода, тобто право робити усе, що не заборонено законами,
може бути забезпечена тільки в такій державі, де влада розділена на три
гілки: законодавчу, виконавчу і судову. У умовах демократичного режиму
кожна з них має визначену самостійність і врівноважується іншою гілкою.
Компетенція кожного органу визначається так, щоб виключити його
панування над іншими органами. Це одна з найважливіших гарантій проти
сваволі.

У «соціалістичних» країнах принцип поділу влади відхилявся на користь
принципу «єдності влади», що виражається в «повновладді» представницьких
органів, на яких переходило здійснення народного суверенітету. І
виконавча, і судова влади підзвітні радам, і вони можуть навіть брати на
себе функції цієї влади. У дійсності така модель служила прикриттям
всевладдя апарату компартії, що реально керувала і законодавчою, і
виконавчою, і судовою владою, а не рідко здійснювала державно – владну
діяльність.

Приклад достатньо жорсткого поділу влади дала конституція США.
Відповідно до її ст. 1 повноваження законодавчої влади належать
парламенту – Конгресу США, відповідно до ст. 2 повноваження виконавчої
влади належать Президенту США, а відповідно до ст. 3 повноваження
судової влади належать Верховному Суду США і нижчестоящим судам,
заснованим Конгресом. Згодом принцип поділу влади став іменуватися
системою «стримувань і противаг».

Як уже було сказано, у США за основу побудови системи державної влади
був узятий принцип поділу влади, що в американських умовах
трансформувався в так називану систему стримувань і противаг (checks and
balances). У Конституції був проведений організаційний поділ між трьома
гілками державної влади – Конгресом, Президентом і Верховним судом,
кожному з який була надана можливість діяти самостійно в конституційних
рамках. Встановлені відношення між цими органами як у минулому, так і
зараз мають на меті запобігти посиленню одного з них за рахунок іншого і
перешкодити одній з частин системи діяти в напрямку, протилежному
напрямкам інших органів. Подібна збалансованість державної системи
ускладнює нововведення, але в той же час перешкоджає можливості
узурпації влади з боку якогось із названих органів. У відомому рішенні,
винесеному в липні 1974 р., Верховний суд США пояснив: «Конституція не
тільки розосередила владу для кращого забезпечення свободи, але вона
також припускає, щоб на практику розосереджена влада була об’єднана в
ціле для ефективного керування. Конституція наказує, щоб гілки влади
були одночасно відділені один від одного і взаємозалежні, щоб були
автономними і взаємодіючими один з одним».

Принцип поділу влади проведений через усі важливі положення Конституції.
Він виражається, зокрема, у роздільному і послідовному викладі правового
статусу трьох гілок влади. Створена система органів спочатку слабко
спиралася на основу державної влади – виборчий корпус. Більшість
заснованих федеральних інститутів не обиралося загальним і прямим
голосуванням. Президент одержував і одержує владу в результаті непрямих
виборів; у початковий період вибірники президента рідко визначалися
прямими виборами; набагато частіше їх обирали законодавчі збори штатів.
Сенат – верхня палата Конгресу – до 1913 р. складався з членів, також
штатів, що обиралися законодавчими зборами, а Верховний суд і понині
залишається призначуваним органом. Тільки Палата представників із 1789
р. формується шляхом прямого голосування.

Фактичні відношення між трьома основними органами влади – Конгресом,
Президентом (до речі, він іменується не Президентом республіки , а
Президентом Сполучених Штатів) і Верховним судом постійно змінюються,
але самий принцип поділу влади залишається незмінним. Юридичним засобом
впливу Президента на Конгрес є право вето у відношенні законопроектів,
прийнятих останнім. Законопроект повертається Президентом у Конгрес, що
може перебороти вето двома третинами голосів у кожній палаті. У арсеналі
президента є також так зване кишенькове вето, процедура прийняття якого
полягає в тому, що своє несхвалення Конгресу Президент виражає не
письмовою забороною, а тим, що лишає законопроект непідписаним до
перерви сесії Конгресу, коли така перерва наступає до закінчення
10-денного передбаченого Конституцією терміну для підписання акту
Президентом. У цьому випадку Конгрес повинний знову прийняти
законопроект на сесії. Президент не зобов’язаний викладати мотиви
застосування «кишенькового вето». Практика застосування вето дуже
різноманітна, але тільки в перше сторіччя дії Конституції 1787 р.
знаходилися при владі президенти, що не користувалися своїм правом.
Таких президентів було сім: Дж. Адамс (1787-1801), Т. Джефферсон
(1801-1809), Дж. К. Адамс (1825-1829), У. Л. Гаррісон (березень-квітень
1841 р.), З. Тейлор (1849-1850), М. Филмор (1850-1853) і Дж. А. Гарфілд
(березень-липень 1881 р.). Після Дж. А. Гарфілда жодний Президент США не
відмовив собі в задоволенні скористатися своїм конституційним правом,
причому деякі з них цим правом користувалися досить часто: так, що
одержав прізвисько “президент-вето” С. Г. Клівленд за два терміни
перебування при владі (1885-1889 і 1893-1897) 346 рази застосував
відкладене вето і 238 рази – “кишенькове”. Ф. Д. Рузвельт (1933-1945) –
372 рази відкладене і 263 рази “кишенькове”, у Г. Трумена (1945-1953)
“показники” були відповідно 180 і 70, у Д. Д. Эйзенхауера (1953-1961) –
73 і 108. Вето поширюється на весь законопроект, навіть якщо глава
держави не згідний із його окремими положеннями. Іншими словами, якщо
він не хоче опублікувати прийнятий і затверджений закон в офіційному
друкарському органі (якусь частину) законопроекту, то повинен відкинути
весь акт. Вето може бути застосоване до будь-якого законопроекту, крім
зміни, що вносить, у Конституцію. Для прийняття Конгресом поправок
(точніше – пропозиції поправок) до Конституції потрібно дві третини
голосів у палатах; саме стільки необхідно для подолання вето Президента.

Другим важливим засобом впливу на Конгрес є послання Президента – “ПРО
положення Спілки”. Вони містять виклад політичних цілей глави виконавчої
влади; послання розглядаються як програма законодавчої діяльності
Конгресу. З інших повноважень Президента у відношенні Конгресу можна
виділити право глави держави скликати Конгрес на спеціальні сесії; у
даний час воно майже не використовується через велику тривалість
звичайних сесій (часто більше 300 днів у році).У той же час Конгрес США
по праву рахується вищим органом влади країни. Велика частина
повноважень, перерахованих у Конституції, передана Конгресу, тоді як
компетенція Президента республіки стає набагато менша. Законодавство –
монополія Конгресу. Він приймає закони, володіє, виключним правом
прийняття бюджету, установлення податків; палати Конгресу мають широкі
контрольні повноваження, можуть засновувати спеціальні комітети
розслідувань. Крім того, Сенат підтверджує вищих посадових осіб країни,
призначуваних Президентом, у тому числі міністрів і суддів Верховного
суду, дозволяє Президенту ратифікувати міжнародні договори. Конгрес може
передати до суду і судити Президента, Віце-президента й інших посадових
осіб США в порядку імпічменту.

Щоб управляти країною, Президент повинний співпрацювати з Конгресом,
якому у випадку розбіжностей належить останнє слово. Крім того (і це
дуже важливо), Президент не має право дострокового розпуску Конгресу.
Іншими словами, Президент не без “зброї” (право вето), але і Конгрес
дуже могутній, володіючи кардинальними засобами впливу на виконавчу
гілку влади. Механізм, при якому здійснення влади засноване на тому, що
її законодавча і виконавча гілки можуть впливати один на одного,
примушує їх пристосовуватися один до одного, шукати взаємовигідні
рішення.

Верховний суд США, крім зазначених в Основному законі повноважень, із
1803 р. привласнив собі таке право конституційного контролю, тобто право
вирішувати питання про відповідність Конституції актів Конгресу,
Президента й органів влади штатів. Тлумачачи конституційні норми, судді
Верховного суду, як і інших судів, що здійснюють такий контроль у США,
визначають долю правових актів.

Проблема федералізму була, напевно, тим, що зробило найбільші
розбіжності і під час боротьби за ратифікацію, і під час раннього
розвитку нації. Конфедерація, що передувала Конституції, була заснована
на авторитеті штатів. Національний уряд, виходячи зі Статей
Конфедерації, був створенням штатів, і ті зберігали всі суверенні
повноваження. Утворення, назване Сполученими Штатами, розглядали як щось
схоже на лігу штатів.

Проте Джеймс Медісон, як і багато інших членів Конвенту, визнавали, що
національний уряд потребував у розширених повноваженнях і повинний бути
заснований на підтримці нації як єдиного цілого, якщо США хоче стати
нацією з реальною силою і єдністю. Критики Конституції підтверджували,
що уряд не може працювати ефективно на рівні такої великої держави –
нації. Вони побоювалися консолідації влади в національному уряді і
думали, що кінцем експансії національної влади може стати тільки
деспотизм і тиранія. Антифедералісти були упевнені, що республіканський
уряд, заснований на представництві, може ефективно функціонувати лише на
локальному або цивільному рівні. Проте федералісти зуміли переконати
політичних супротивників, і в такий спосіб США стали першою в історії
федеративною державою, політичний устрій якої визначено і закріплено в
Конституції (статті IV і VI; пізніше і X поправка ).

Відповідно до Конституції, федералізм являє собою подвійну форму
державного уряду, у якому є присутнім функціональний і територіальний
поділ влади. Федералізм являє собою ніби поступку між двома іншими
формами політичного устрою: унітарної і конфедеративної. У унітарній
державі вся повнота влади знаходиться в руках центрального уряду. У
альтернативній формі – конфедерації – загальний центральний орган – Рада
Конфедерації обговорює лише питання загальної політики і грає більше
рекомендаційну роль стосовно своїх суверенних членів, а вся повнота
влади знаходиться в них. У федералізмі між центральним і місцевими
урядами існує встановлене Конституцією і законами поділ владних
повноважень і функцій.

Упорядники Конституції США чітко розподілили повноваження, якими був
наділений федеральний уряд, а усе “інше” (без деталізації і
перерахування) віддали владі штатів. Таким чином, центральному уряду
належить виключне право проведення зовнішньої й оборонної політики,
надання громадянства США іммігрантам, емісії грошей і контролю грошового
обігу, забезпечення внутрішньої безпеки, визначення національних
пріоритетів і ряд інших.

У відання штатів вносяться такі статті як цивільне і карне
законодавство, організація народного утворення, охорони здоров’я,
забезпечення суспільного порядку, будівництво і підтримка доріг і
комунікацій, контроль за використанням землі і природних ресурсів, і
т.д. Деякі функції, наприклад оподатковування або екологічна безпека,
належать і центру, і штатам. Взагалі, система поділу державних прибутків
і витрат між центром і штатами досить чітко і послідовно розподілена і:
визначені рівні влади мають визначені джерела надходження в бюджет, тим
самим уникаючи конфліктного поділу.

Важливо, що навіть при наявності в штатів всіх атрибутів суверенітету
(герб, прапор і т.п.), стаття IV Конституції недвозначно встановлює
повний суверенітет тільки на федеральному рівні, усі федеральні закони і
договори спілки повинні здійснюватися на всій території США в будь-якому
штаті. Спочатку це викликало жорсткі розбіжності і навіть привело до
Громадянської війни 1861-1865 рр., самої кровопролитної з тих, що
коли-небудь велися на території Америки, і яка посіяла найбільший за всю
історію розбрат між громадянами країни. Дане положення розглядається як
наріжний камінь існування і функціонування американської федерації.

3. Особливості забезпечення Конституції США

Конституція США – одна із самих старих і стабільних. У США реальна
політична влада розділена на три гілки влади. У інших же парламентських
демократіях вона зосереджена в руках єдиного верховного законодавчого
органа. Повноваження політичної влади розділені між національним урядом
і урядом штатів, тоді як у більшості європейських країн влада
концентрується в центрі – у руках національного уряду.

Конституція США, одна із найстарших нині чинних конституцій і одна із
найбільше “жорстких”: за 200 років у неї було внесено всього 26
поправок, 10 із них були внесені в 1791 році, так званий Білль про
права. На противагу юридичної конституції існує, на думку американських
теоретиків, “жива конституція”. Іншими словами, Конституція 1787 року
діє в даний час із численними доповненнями у виді судових прецедентів,
законів Конгресу, актів президентів.

Під дахом Конституції 1787 року розвивалися й удосконалювалися і саме
законодавство, і законодавча техніка, і вся система правозахисних
механізмів, що дозволило американцям процвітати в багатьох відношеннях,
а головне, забезпечити стабільність і правонаступність у своєму
економічному і соціальному розвитку. У силу гнучкості конституційного
механізму забезпечення законності серйозних спроб скомпрометувати
правові механізми, що існували, не починалося протягом двох сторіч.
Конституція дотепер є юридично активної; 27 поправка до неї була
прийнята лише в 1992 році.

Проте коли мова йде про вплив Конституції, то варто пам’ятати що в її
словах і фразах немає нічого магічного. Могутня не сама конституція, а
конституційна система. Ця система складається, по-перше, із відношення
суспільства до Конституції, а по-друге, із зразків поводження й
інститутів, вирощених навколо конституції.

Досвід інших країн підтверджує ґрунтовність цієї точки зору. Десятки
країн писали свої конституції, але деякі з них виявлялись або
декларативними, або неефективними для прав громадян.

Що б не було в інших країнах, у США конституційне правління є могутньою
силою, із котрої необхідно рахуватися. Американська Конституція є живим
законом, оскільки вона реально проведена в життя, у тому числі і за
допомогою “судового контролю”. Суди – ефективні провідники
конституційної системи. Вони могутні, і важлива їхня роль у
конституційному контролю. Коли люди говорять про конституцію як про
живий закон, вони звичайно мають на увазі ті концепції і трактування, що
були винайдені, розвинуті та поширені судами.

Але необхідно звернутися і до теорії. Конституція безумовно має
верховенство над усіма джерелами права. Вона має вищий авторитет. Жодна
людина, жодна гілка влади – ні президент, ні Конгрес, ні поліцейський
на перехресті – не мають права ігнорувати Конституцію; її формулювання і
правила є законом для всіх, а суди виступають у ролі провідників
Конституції; вони мають право піддавати перевірці конституційні дії з
метою оголосити їх недійсними і безсилими. З шанобливого відношення до
Конституції починається і законослухняність і довіра до влади, що
засновує свої дії насамперед на конституційних законах; саме їхня
сукупність і ефективна дія надає політичній системі й уряду сталість і
легітимність.

Висновки

З вищесказаного хочеться зробити наступні висновки:

Процес розробки Конституції США 1787 р. невіддільний від історії
боротьби за державну незалежність, свободу і об’єднання штатів в єдину
державу. В ній втілено традиції, закладені ще першими поселенцями, які
принесли на нові землі ідеали природного права, англійське “загальне
право”, суд присяжних засідателів і інші прогресивні правові інститути
того часу, управління, що стали першоосновою при формуванні колоніальних
органів.

Риси американської Конституції, описані вище, продовжують
характеризувати Конституцію і наприкінці двадцятого сторіччя. У той же
час, із 1787 року відбулися серйозні зміни в ній через еволюцію в
інтерпретації і застосуванні документа.

З одного боку, місцеві уряди й уряду штатів продовжують грати значну
роль в американській політичній системі і беруть на себе досить широкий
спектр задач, у той час як центральною прерогативою федерального уряду
залишаються питання міжнародної політики і справ загальнонаціональної
важливості.

З іншого боку, у нашому сторіччі повноваження федеральної влади
інтерпретуються настільки широко, що Конгрес у принципі може регулювати
усе, що він вважає проблематичним для всієї нації. Хоча і ясно, що ідея
законної перевірки національної влади значно зменшилася, усе ж у 1994
році Верховний Суд США оголосив один федеральний закон неконституційним,
тому що той вторгався в сферу повноваження штатів.

Дивовижно Конституція США, найстаріша і найкоротша (містить 4400 слів не
рахуючи тексту поправок) із усіх писаних конституцій урядів, от уже
протягом більш 200 років продовжує ефективно діяти. Коментатори
підтверджують, що її секрет – у гнучкості і можливості по-різному
трактувати різноманітні положення. Але в той же час вона є самим
стабільним законом, тому що формально внести в її зміни дуже складно.
Конституція також необхідна для контролю влади уряду, тому що ця влада
“відбувається” від людей. Це подає контраст з іншими формами права,
створеними урядом для контролю за людьми.

І усе ж для американців Конституція – це більше, чим просто звід
законів. Це символ. Мирська біблія. У ній відбиті всі цінності
суспільства, усі пріоритети і форми цих пріоритетів. Це особливо відбито
в Преамбулі, де записані цілі Конституції, і в Біллі про права, що
проголошує права людей. І весь документ у цілому відбиває класичні
ліберальні погляди на індивідуальну свободу, рівність, власність,
представницьку демократію й обмежений уряд. Словом, те, що ми зараз
багатозначно називаємо “американською демократією”. Те, наскільки
багатозначно про неї говорять самі американці, викликає легку тінь
заздрості до їх майже фанатичного патріотизму.

Ось ніби і все про основні причини довголіття Конституції США. Хотілося
б, щоб і в Україні була така ж “живуча” Конституція.

Список використаної літератури

Американський уряд: єдність у різноманітті. / Під ред. М.Эслера,
Б.Браун, Т.Макаффи, В.Федотовой. – М., 1997

Аптекер Г. История американского народа. – Т.1 “Колониальная эра”. М.,
1961.

Бойченко Г.Г. Конституция Соединенных Штатов. – М., изд. ИМО,
1959.Верховенство права М.1993

Гончаров Л.Н. Политическая борьба в США за буржуазно-демократические
права и свободы в 1787-1791 гг. – М., 1963.

Даниленко В. Конституция США: декларации и реальность // Международная
жизнь, 1987.

Зайчук О.В. Конституція США і політика пануючого класу у сфері
регулювання трудових відносин // журн. “Радянське право”.

Зайчук О.В. Конституція США: ілюзії та реальність. – Київ, “Знание”,
1987.

Конституційне (державне) право закордонних країн (колл. авторів), М,:
БЕК, 1993.

(2(. Бойченко Г.Г.”Конституция Соединенных Штатов”. М., изд. ИМО, 1959.
гл.1, 242с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020