.

Життєвий і творчий шлях В. Г. Девдюка (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 1649
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Значення творчості Т.Шевченка

в українському національному відродженні”

ПЛАН

Вступ

1. Т.Г.Шевченко як основоположник нової української літератури

2. Тарас Шевченко – носій української культури в світову культурну
скарбницю

3. Запал патріотичного відродження у творчості Т.Г.Шевченка

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Початок XIX ст. повернув українському народові його мову як знаряддя
творення культури. Але повернення це було далеко не повним. В «Енеїді»
І. Котляревського, в повістях Г. Квітки-Основ’яненка, в піснях і баладах
харківських поетів-романтиків український народ пізнавав самого себе,
свій побут, свої звичаї, свої більші чи менші клопоти соціальні. І все ж
це була література про народ, а не для народу. Дальший її розвиток і
утвердження були можливі тільки за тієї умови, коли вона відобразить
кардинальні суспільні проблеми своєї доби.

Найбільшою бідою тодішнього суспільства була кріпаччина. Кріпосництво
трималося на самодержавстві, яке глушило будь-які прояви демократії, на
неосвіченості простих людей, на колоніальному гнобленні народів, що
населяли окраїни царської Росії. Отже, знесення кріпацтва передбачало
розвиток демократії в країні, поширення освіти, припинення колоніальної
політики стосовно поневолених народів.

Виразником дум українського народу, співцем соціальної і національної
свободи став Т. Шевченко. Він піднявся на височінь національного поета
тому, що сказав своєму народові саме те, що потребувало
загальнонаціонального усвідомлення.

1. Т.Г.Шевченко як основоположник

нової української літератури і мови

Шевченко є основоположником нової української літератури і
родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме в його
творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для
передових українських письменників другої половини ХІХ – початку ХХ
століть. Тенденції народності й реалізму були вже властиві в значній
мірі і творчості попередників Шевченка. Шевченко перший в українській
літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією
повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні
прагнення.

Попередники великого поета в українській літературі в своїх творах
критикували окремі явища тогочасного життя, як-от: знущання поміщиків з
селян, хабарництво чиновників. Шевченко ж виступив як грізний суддя і
обличитель усього самодержавно-кріпосницького ладу, як непримиренний
ворог поміщиків і царизму. У його творах змальований новий позитивний
герой – борець проти самодержавно-поміщицького ладу, борець за щасті
народу.

Творчість великого народного поета внесла в нашу літературу незнане
багатство тем і жанрів, прилучила її до кращих досягнень світової
літератури.

Шляхом Шевченка пішли найвидатніші передові українські письменники
наступного часу – Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко, Павло
Грабовський, Леся Українка та ін.

Шевченко відіграв важливу історичну роль у розвитку української
літературної мови. Він установив ту структуру української літературної
мови, яка збереглась у всьому істотному як основа сучасної мови, тобто
розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад української
мови, які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо

Народнорозмовна основа поезії Т. Шевченка незаперечна. У ній органічно
злилися пісенний фольклор і усна оповідь, доповнені всім тим, що
збереглося від давніх мов, уживаних в Україні-Русі.

Попередники Шевченка в українській літературі, починаючи з
Котляревського. Використовували в своїх творах живу народну українську
мову, а також скарби усної народної творчості, але це використання було
ще обмеженим, відповідно до не досить широких тем і літературного стилю
цих письменників. Крім того, вони ще не позбулися діалектних,
вузькомісцевих елементів.

Норми української літературної мови, створені на народній основі, дала
поезія Шевченка. Основні мовні джерела великий народний поет черпав із
скарбів фольклору і живої розмовної мови. Він відібрав від
загальнонародної мови все найбільш істотне і яскраве і розкрив у своїй
творчості багатство, гнучкість, красу і милозвучність українського
слова.

Царизм репресіями прагнув зупинити лавину народної шани й любові до
великого сина України, а вийшло навпаки. З 1918 року вшанування пам’яті
великого Кобзаря 9 березня стало в нашій країні щорічним і всенародним.
Відкрито пам’ятники поетові в Києві, Каневі, Харкові та в інших містах
України, могилу великого Тараса оголошено заповідником, ім’я Шевченка
присвоєно Київському університетові, театру опери та балету; масовими
тиражами видаються його твори, відкрито Державний музей Т. Г. Шевченка,
його ім’я присвоєно навчальним закладам і науковим установам, вулицям,
бульварам, площам, пароплавам.

Починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються Державні премії України
імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури і мистецтва. За цей час
почесного звання шевченківського лауреата удостоєні П. Тичина, О.
Гончар, П. Загребельний, В. Сосюра, М. Бажан, Г. Тютюнник, Ю.
Збанацький, П. Майборода, С. Людкевич, О. Кульчицька, А. Малишко, В.
Касіян, І. Драч, Л. Но-виченко, Д. Павличко, М. Вінграновський, В. Стус,
Б. Антоненко-Давидович, М. Жулинський, Р. Лубківський та інші митці. За
рішенням ЮНЕСКО, ювілеї Т. Г. Шевченка відзначалися в усіх державах
світу, в багатьох із них вийшли переклади «Кобзаря».

2. Тарас Шевченко – носій української культури в світову культурну
скарбницю

Кожний, хто глибоко вивчає творчість Т.Г.Шевченка, неминуче
переконується, що має вона світове значення. Ось кілька висловлювань з
цього приводу: «Завдяки Шевченкові скарби української душі повною річкою
влилися в загальний потік людської культури» (Луначарський); «Тарас
Шевченко не має собі рівних у світовій літературі» (Курелла, Німеччина);
«Його геній розрісся, як дерево, простягнувши крону над віками»
(Камілар, Румунія); «Поки б’ються серця людей, звучатиме і голос
Шевченка» (Хікмет, Туреччина); «Він був найбільш народним поетом з усіх
великих поетів світу. Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним.
Немає для неї відповідника в світовій літературі» (Якубець, Польща).

Інколи справедливо зауважують, що революційно-демократичних письменників
у XIX ст. було не так уже й мало, проте жоден з них не піднявся до таких
вершин шани і любові народу, як Шевченко. У своїх творах він
випромінював на скривджених всю силу великої любові, цілий океан
ніжності, а трагедію сироти чи вдови підносив до рівня світової
трагедії.

«Кобзар» знаменував собою демократизацію світової літератури, бо з його
сторінок чи не вперше заговорили цілі соціальні материки, які залишалися
невідомими для елітарної культури — і це було одкровенням.

Не дивно, що твори Кобзаря перекладені всіма слов’янськими мовами, а
також грузинською, вірменською, казахською, узбецькою, німецькою,
англійською французькою, датською, новогрецькою, іспанською, хінді,
японською, в’єтнамською, корейською, румунською, італійською, угорською,
малайською, бенгальською та багатьма іншими мовами.

Про все більшу світову славу великого Кобзаря свідчать пам’ятники,
встановлені в різних країнах світу: у Палермо (Канада), Бухаресті,
Вашингтоні, Нью-Йорку, Парижі тощо.

Творчість Шевченка постає чи не найвидатнішим всеєвропейським і світовим
явищем, бо досі, як слушно зауважив Вадим Скуратівський, «вікове горе
мас, по суті, не мало своїх літературних уст, не розверзалося ними, не
прорізалося своїм художнім голосом». Були окремі літературні спроби, але
настільки несміливі й наслідувальні стосовно панівної культури, що
ставали панською іграшкою, а не грандіозним мистецьким явищем і
національно-соціальним викликом, яким була творчість великого Кобзаря.
Саме Шевченко вперше в історії порушив тисячолітню німоту соціальних
низів. Тому “Кобзар” і має планетарне значення, саме українським словом
вперше заговорили невідомі досі для елітарної культури світи, речником
яких став українець, він своєю творчістю демократизував європейську та
світову літературу.

Тарас Шевченко!… Це ім’я дорогоцінною перлиною виблискує у золотій
скарбниці світової культури. У славній плеяді безсмертних класиків
літератури геніальний співець українського народу по праву стоїть в
одному ряду з такими титанами думки і слова, як Гомер і Шекспір, Пушкін
і Толстой, Гете і Байрон, Шіллер і Гейне, Бальзак і Гюго, Міцкевич і
Бернс, Руставелі і Нізамі, чия мистецька спадщина стала надбанням усього
передового людства.

3. Запал патріотичного відродження у творчості Т.Г.Шевченка

Широта політичного мислення, боротьба проти соціальної неправди і
неволі, проти будь-якого насильства над людськими душами піднесла Т.
Шевченка до вершин речника української нації. Шевченкове слово, його
поетична мова запалювали серця мільйонів патріотичним вогнем. Поет
оповивав крилом слави українську історію. Як висловився Дж. Грабович,
«…він співець і пророк, що передавав голос свого народу, він духовний
батько відродження української нації».

Завдяки його творчості українська література, пройнята гуманістичними
ідеями, вийшла на широкий інтернаціональний шлях історичного поступу і
вивела із забуття всю націю. Іти пліч-о-пліч з іншими народами —
історична потреба кожної нації і неодмінна умова справжнього прогресу в
її духовній творчості.

Добро i зло вiн бачив на землi свого дитинства, рай i пекло, i вiдчував
свою єднiсть з Україною, з її народом. Все це стало часткою його самого.
Вiн справдi вийшов з народу, жив з народом, всiма своїми думами i
почуттями був з ним мiцно i нерозривно зв’язаний.

I в його пiснях-думах бринить ота любов до України i українцiв, яка
невiддiльна вiд поезiї Кобзаря; без неї немає Шевченка.

Всiх страдникiв i борцiв поет називає братами i сестрами, з якими його
єднає ненька-Україна. Цi люди живуть у його серцi, живуть у його творах.
Це i його мати, яку “ще молодую у могилу нужда та праця положила”, i
батько, що “не витримав лихої долi – умер на панщинi”, i брати, яким
“лоби поголили”, i сестри, що вiк свiй провели у наймах i злиднях, i
кохана його Оксаночка, яку спiткала доля Катерини. Але рiдними були
поетовi i ота мати, що “на панщинi пшеницю жала” i далi сну-мрiї про
волю не йшла, i нещасна бунтiвна Марина, i Перебендя, з його
пiснями-думами про долю України, i наймичка Ганна, що знайшла пораду
своєму горю у добротi людськiй.

Але великому Кобзаревi чужа була нацiональна обмеженiсть українських
панiв типу “завзятого патрiота” Петра Скоропадського (“у свитi ходить
мiж панами та п’є горiлку з мужиками, i вольнодумствує в шинку”, а
водночас “кругом паскуда”, що “в селi своїм дiвчаток перебирає”), чи
персонажiв вiрша “I мертвим i живим…” Поет добре знав українцiв, що
любили “на братовi шкуру, а не душу”. галерею таких панiв вiн показав у
вступi до поеми “Сон” та мало не в усiх своїх iнших творах.

Т. Г. Шевченко був ворогом будь-якої обмеженостi, вважаючи, що здобутки
кожної нацiональної культури є здобутком всього людства. Саме тому,
мрiючи про вiльну Україну, де “у селах у веселих” будуть “i люди
веселi”, де “врага не буде супостата, А буде син, i буде мати,

I будуть люди на землi”.

Поет уявляв собi “сiм’ю вольну, нову” народiв, де оживе природа i
оживуть люди, де не буде нiякого гноблення, а пануватиме воля i
братерство.

Висновки

Навіть при житті авторитет Шевченкового слова був високий не тільки
завдяки його політичній вагомості, а ще й тому, що позбавлений права на
власну історію і національну самосвідомість, український народ сприймав
твори свого поета не лише як красне письменство, а й як фактор розвитку
всього культурного життя в Україні.

Білоруський письменник М. Богданович у статті, написаній до сторіччя з
дня народження поета, писав: «…Це письменник, якому судилася величезна
роль стати символом культурної цінності цілого народу, уособленням усієї
його духовної сутності». В одному з листів наприкінці життя (1859 р.)
Т.Шевченко писав: «Я по плоті і духу син і рідний брат нашого
безталанного народу…». І сам же він своєю творчістю вивів свій народ у
число непересічних за таланом і талантом.

Тарас Шевченко – символ чесності, правди і безстрашності, великої любові
до людини. Вся творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любов’ю до
Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів
народу. Його думи, його пісні, його полум’яний гнів, його боротьба за
світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою
мільйонів.

Поезію Шевченка люблять усі народи. Поет, який віддав усі свої сили
боротьбі за визволення рідної України від соціального і національного
гніту, виражав прагнення і сподівання всіх народів, всіх прогресивних
людей світу.

Вже більше ста років пройшло як перестало битися благородне, мужнє серце
геніального поета-революціонера Тараса Григоровича Шевченка. Але світлий
образ великого Кобзаря – безсмертний, як і сам народ, що породив його.
Вічно нетлінна творчість геніального сина України жива подихом життя,
биттям гарячого людського серця. Безсмертна могутня сила його таланту,
проникливість і глибина його думки, мужність і ніжність його лірики,
гострота і пристрастність його слова, мужність і пісенність його віршів,
самовіддана любов його до своєї Батьківщини, до свого народу.

Список використаної літератури

Бабишкін О. Шевченкова слава. – К., 1989.

Богданович Н. Избранные произведения. — М., 1983. — С. 283.

Болшаков Л. Повість про вічне життя. – К., 1990.

Ващенко В.С. Епітети поетичної мови Т.Г. Шевченка: Словник-покажчик. —
Дніпропетровськ, 1982.

Смілявська В. Святим огненним словом. – К., 1990.

Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної
критики XX ст.: В 3 кн. — К., 1994.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020