.

Емоції і почуття (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
839 4596
Скачать документ

Реферат з психології

Емоції і почуття

Емоції — це психічне відображення у формі переживання життєвого смислу
явищ і ситуацій. В емоційних переживаннях відбивається життєва
значущість інформації. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби
людини або полегшують задоволення їх, то в неї виникають позитивні
емоції, якщо ні — негативні.

Стенічні емоції підвищують життєдіяльність організму; астенічні
пригнічують життєдіяльність, знижують енергію суб’єкта.

Розрізняють прості (нижчі) та складні (вищі) емоції. Прості (нижчі) –
переживання, пов’язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних
потреб.

Характерна ознака складних емоцій полягає у тому, що вони виникають у
результаті усвідомлення об’єкта, що викликав їх, розуміння їхнього
життєвого значення.

Емоції можуть істотно впливати на процес діяльності. Переживання
життєвого смислу явищ і властивостей світу, або емоцій, – необхідна
передумова людської активності. Емоційні процеси забезпечують передусім
енергетичну основу діяльності, є мотивами її. Емоції визначають якісну і
кількісну характеристику поведінки. Вони також забезпечують
селективність сприймання – вибір об’єктів середовища, які впливають на
людину і мають для неї значення.

Світ емоцій людини багатогранний. Емоцій стільки, скільки ситуацій, в
яких перебуває особистість. В цілому почуття й емоції змінюються
контрастно в таких напрямках:

1) задоволення (приємне переживання);

2) незадоволення (неприємне переживання);

3) подвійне (амбівалентне);

4) невизначене ставлення до дійсності.

При цьому людина перебуває в сильному напруженні, збудженні або ж у
спокійному стані.

У людини, яка відчуває, наприклад, скорботу, гнів, радість, інші
емоційні переживання, відбуваються різні зміни не лише в діяльності
внутрішніх органів, а й у зовнішньому вигляді (міміка, пантоміміка
тощо). Змінюється вираз обличчя, голос. Через виразні рухи і дії, як
правило, розкривається почуттєва сфера особистості.

Медичному працівникові, особливо для його професійного успіху, дуже
важливо за виразом обличчя навчитися визначати переживання пацієнта.

У житті людини виявляються різноманітні емоційні переживання (страх,
настрій, пристрасть, афект тощо), які різняться за специфікою плину і
впливу на її діяльність.

Страх – емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному або
соціальному існуванню людини і спрямована на джерело справжньої або
уявної небезпеки. Індивід у психологічному стані страху, як правило,
змінює свою поведінку. Страх у людини викликає депресивний стан,
неспокій, прагнення уникнути неприємної ситуації, іноді паралізує її
діяльність. Якщо джерело небезпеки є невизначеним або неусвідомленим,
стан, що виникає, називається тривогою. Під впливом страху в людини
виникають вегетативні дисфункції, з’являється своєрідний вираз обличчя.
У випадках, коли страх досягає сили панічного страху, жаху, він здатний
нав’язати стереотипи поведінки (втеча, заціпеніння, захисна агресія).
Неадекватні реакції страху спостерігаються при різних психічних
захворюваннях (фобії).

Настрій – відносно тривалий, стійкий психічний стан помірної або слабкої
інтенсивності, що виявляється як позитивний або негативний емоційний фон
психічного життя індивіда. Настрій може бути радісним або сумним,
бадьорим або пригніченим. Джерелом виникнення того чи іншого настрою є,
як правило, стан здоров’я або становище людини серед людей. Разом з тим
настрій, у свою чергу, впливає на ставлення людини до свого оточення:
неоднаковим воно буде у радісному настрої і, наприклад, у пригніченому.

Пристрасть – це сильне, стійке всеохоплююче почуття, яке домінує над
іншими спонуками людини і призводить до зосередження на предметі
пристрасті всіх її сил і поривань. Причини формування пристрастей різні.
Вони можуть визначитися усвідомленими ідейними переконаннями, виходити з
тілесних потягів. Пристрасть нерідко є рушійною силою великих справ,
подвигів, відкриттів. У медицині багато прикладів, коли в ім’я
врятування людини, з метою вивчення тяжких захворювань та розробки
методів боротьби з ними лікарі проводили досліди на собі.

Афект – сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов’язаний з
різкою зміною важливих для суб’єкта життєвих обставин; характеризується
яскраво вираженими руховими виявами та змінами у функціях внутрішніх
органів.

Розрізняють фізіологічний і патологічний афекти. У стані фізіологічного
афекту людина, незважаючи на потрясіння, що виникло раптово, здатна
керувати своєю діяльністю або контролювати її. Цей афект виникає як
реакція організму на сильний і несподіваний подразник. Патологічний
афект здебільшого спричиняється відносно слабким подразником, наприклад
незначною образою.

Усе розмаїття підходів до співробітництва лікаря та хворого складається
із чотирьох головних компонентів: а) підтримки; б) розуміння; в) поваги;
г) співчуття.

Підтримка — одна із найважливіших умов правильних взаємин лікаря і
хворого. Підтримка у цьому випадку означає прагнення лікаря бути
корисним для хворого. Одначе це не означає, що лікар повинен взяти на
себе всю відповідальність за стан здоров’я і настрій хворого. Тут
повинні допомагати й сім’я та близькі друзі хворого. Однак головні
ресурси, вірогідно, приховані у самому хворому, їхнє повне розкриття й
використання стане можливим, якщо хворий усвідомить: лікар прагне
допомогти, а не намагається примусити. Таким чином, лікар відповідає за
моральну підтримку хворого, тобто активізує роль хворого у лікувальному
процесі.

Ефективність плацебо насамперед залежить від самого бажання хворого
одужати і, нарешті, від його впевненості в успіху. Згода хворого на
активну участь у лікувальному процесі провіщає сприятливий результат.

Розуміння хворого з боку лікаря — це підґрунтя, на якому закріплюється
довіра, адже хворий переконується, що його скарги зафіксовані у
свідомості лікаря і він їх активно осмислює. Розуміння може бути
виражене і невербальним шляхом: поглядом, кивком голови тощо. Тон та
інтонація здатні демонструвати як порозуміння, так і відстороненість,
незацікавленість. Якщо хворий переконується у нерозумінні і небажанні
зрозуміти, то він автоматично перетворюється з помічника лікаря на його
супротивника. Невиконання лікарських рекомендацій може бути єдиною
ознакою того, що хворий не впевнений у зацікавленості лікаря його
конкретним випадком, у бажанні лікаря вникнути в ситуацію і розібратися
професійно. Взаємини лікаря і хворого заходять у безвихідь.

Повага передбачає визнання цінності хворого як індивіда і серйозності
його тривог. Ідеться не тільки про згоду вислухати людину, головне —
продемонструвати, що її слова є вагомими для лікаря: необхідно визнати
значущість подій, які мали місце в житті хворого, і особливо тих, що
становлять інтерес з погляду лікаря-професіонала.

Доцільно буває похвалити хворого за терпіння, за скрупульозне виконання
ваших призначень. Якщо хворий показав вам результати своїх аналізів,
рентгенограми тощо, покажіть, наскільки корисною виявилася ця
інформація, тоді у такий спосіб виникне позитивний зворотний зв’язок.

Однією з найнебезпечніших і деструктивних звичок лікаря є здатність до
принизливих щодо своїх пацієнтів зауважень. Хворий, який випадково
почув, як лікар насміхається з нього у колі друзів, мабуть, ніколи цього
не забуде і не пробачить. Аналогічна ситуація може виникнути під час
збирання анамнезу, коли лікар постійно робить зауваження з приводу
неточних висловлювань (формулювань) хворого, супроводжує зауваження
відповідною незадоволеною мімікою обличчя, “нервовими” рухами рук.

Співчуття — ключ до співпраці між лікарем та хворим. Необхідно вміти
поставити себе на місце хворого, подивитися па світ його очима.
Співчуття — це певною мірою своєрідна екранізація (поглинання) почуттів
іншого на свою духовну сферу. Співчувати — значить відчувати іншого всім
своїм єством. Співчуття починається з факту нашої присутності, інколи
мовчазної, з очікування, коли хворий заговорить.

Лікар повинен терпляче слухати хворого, навіть коли він повторюється.
Співчуття можна висловити досить просто, поклавши руку на плече хворого,
що створює певний позитивно-емоційний настрій, на якому можна будувати
взаємодовіру. Одначе таке ставлення до хворого зовсім не означає
“панібратства” або “вседозволеності”. Певна “дистанція” між лікарем та
хворим повинна завжди витримуватися, що на певному часовому відрізку
взаємин буде гарантувати лікарю збереження свого авторитету й гідності.

Порушення емоцій

Патологічна зміна емоцій виявляється по-різному: депресією, апатією,
емоційною лабільністю тощо. Депресія — афективний стан, що
характеризується негативним емоційним фоном. Супроводжується пригніченим
настроєм, мислительною і руховою загальмованістю. Хворі на депресію
охоплені почуттями неприємного характеру, в усіх подіях вбачають лише
негативні відтінки.

Маніакальний синдром — це стан, протилежний за емоційним фоном депресії.
Характеризується стійким підвищенням настрою, надмірною рухливістю і
прискореним темпом мислительної діяльності.

Так, ейфорія означає піднесений настрій, стан вдоволення і
безтурботності, що не відповідає об’єктивним обставинам.

Дисфорія – пригнічений настрій, що характеризується дратівливістю,
озлобленістю, похмурістю, підвищеною чутливістю до дій оточуючих,
схильністю до вибухів агресії.

Амбівалентність почуттів – неузгодженість, суперечливість кількох
емоційних ставлень до певного об’єкта, що їх відчуває людина одночасно.

Апатія – стан, який характеризується емоційною пасивністю, байдужістю,
спрощенням почуттів, відсутністю інтересу до навколишніх явищ, подій та
послабленням спонук. Цей стан іноді виникає внаслідок деяких органічних
уражень головного мозку, слабоумства, а також тривалого соматичного
захворювання. Перелічені зміни емоцій характерні для хворих на
шизофренію.

У клініці спостерігаються й Інші хворобливі зміни емоційного стану,
такі, як дратівливість, інфантилізм (дорослий хворий нагадує своєю
поведінкою дитину), нездатність стримувати емоції – перехід від сміху до
ридання, постійний безпричинний гнів.

При порушенні емоцій особливої уваги потребує депресія. Хворі на
депресію прагнуть до самотності, рухова і психічна діяльність їх
загальмована. Часто в таких хворих можуть виникати суїцидальні думки і
спроби, тому їх не можна випускати з поля зору.

При маніакальному стані хворі рухливі, гомінливі, розгальмовані, тому
порушують режим у лікарні, створюють труднощі для оточення, в тому числі
і для медичних працівників.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020