РЕФЕРАТ
на тему:
“Л А М А Ї З М”Вступ
Серед усіх напрямків і різновидів буддизму представляється особливо
своєрідним завоювавшим панування в Тібеті та Монголії ламаїзм. Слід
зазначити, що це найменування не є самоназвою адептів даної релігії,
воно дане їй європейськими дослідниками; у його основі лежить термін
«лама», що позначає священнослужителя даної релігії, його буквальний
переклад — «вище немає».
Історія поширення ламаїзму
У Монголію ламаїзм проникнув у XVI-XVII ст. з Тібету, саме останній є
колискою цієї релігії. Про час появи буддизму в Тібеті маються
суперечливі дані, деякі з них датують цю подію V ст. На історичний ґрунт
наука стає в даному питанні лише з царювання в Тібеті Сронцзангамбо, яке
припадало на час приблизно з 620 по 650 р.
Тібет, оточений з усіх боків найвищими гірськими хребтами, суворий по
клімату, знаходився у відносній ізоляції від сусідів. Примітивне гірське
землеробство в сполученні зі скотарством, місцями кочовим, із працею
забезпечувало убогий життєвий рівень населення, що піддавалося
інтенсивній експлуатації з боку феодалів, які володіли основними
масивами оброблюваної землі. Розповсюджені релігійні представлення і
культи складали так званий бон, досить типову систему полідемонізму і
шаманізму.
Ламаїзм проникнув у Тибет з Індії, відкіля в V і VI ст. населення
північних районів переселялося в сусідні країни; якісь контингенти його
просочувалися через південні перевали в Гімалаях на територію Тибету.
Може бути, є частка істини в повідомленні про те, що індійські буддисти
намагалися перетворити у свою віру пануючи Латотори, що викликало опір з
боку населення і шаманів. Тільки через 100—200 років цар Сронцзангамбо,
очевидно, по політичних розуміннях прийняв буддизм як державну релігію і
зробив усе від нього залежне для поширення ламаїзму серед населення. Це
дало йому можливість зав’язати необхідні матримоніальні зв’язки, узявши
собі двох дружин-буддисток з Непалу і Китаю. Цар вів широку
завойовницьку політику, об’єднавши під своєю владою не тільки весь
Тибет, раніше роздроблений, але і ряд сусідніх держав, включаючи Непал і
Ассам. Очевидно, за допомогою буддизму можна було ідеологічно
скріплювати створену з різнорідних елементів імперію, тим більше що ця
ідеологія проповідувала повне підпорядкування владі і непротивлення злу.
Для тих же з завойованих країн, у яких буддизм був і раніш
розповсюджений, перехід завойовників у цю релігію був додатковим
аргументом на користь підпорядкування ім. Зіграла при цьому відому роль
реформа віровчення і культу, здійснена в середині XI в. прибулим у Тибет
з Індії буддійським релігійним діячем Аті-шей. Він організував переклад
із санскриту на тибетську мову ряду канонічних документів буддизму, сам
написав ряд богословських праць, провів у 1050 р. Собор тібетської
церкви. Основним напрямком його діяльності було очищення буддизму від
найбільше яскраво виражених форм магічної обрядовості, від шаманізму і
полідемонічного культу бон. Він аж ніяк не до кінця процвітав у своїх
починаннях, але зроблене їм зміцнило віросповідальну й
організаційно-церковну основу ламаїзму в Тібеті.
Обряди в ламаїзмі
Культ, як система обрядів, у первісному буддизмі був дуже слабко
представлений, але в ході розвитку виник такий пишний складний
театралізований комплекс ритуалів і церемоній, який навряд чи відомий
якої-небудь іншої релігії світу. Особливо це відноситься до ламаїзму.
По своїй суті ритуали, що складають ламаїстський культ, мало чим
відрізняються від практикуємих в інших релігіях. За своєю формою
ламаїстські обряди включають словесний і музично-вокальний елементи, а
також жертвоприносини, процесії, ритуальні тілорухи, навіть танці,
причащання. Мабуть, усі ці елементи лише яскравіше виражені і більш
інтенсивно проводяться, чим в інших релігіях.
Молитви в ламаїзмі
До молитв у ламаїзмі відноситься насамперед сповідання віри, яким
звичайно починається ламаїстське богослужіння. Учасник богослужіння
виявляє своє «преклоніння» перед «чотирма святинями» — перед Буддою,
дхармою, громадою і перед своїм духовним керівником. Іноді сповідання
віри потрібно з докладним перерахуванням догматів, що складають
віровчення буддизму. Потім випливають красномовні багатослівні хвали
різним божествам. Існують, щоправда, хвалебні гімни, що складаються лише
з повторюваних вигуків типу: «О славний, о великий, о могутній!» і т.п.
Перераховані молитви мають на меті підготувати божество до прийняття
конкретних прохань тих, хто молиться. Прохання загального типу, що
звичайно фігурує в богослужінні, укладає в собі два елементи: вигнання
чи щонайменше приборкання злих демонів і дарування вічного чи в
крайньому випадку тривалого життя. Умилостививши богів чи доброзичливих
демонів жертвопринесенням (наприклад, жменькою рису, змоченого святою
водою), лама звертається до злих демонів із грізним попередженням: «Якщо
ж ви відмовитеся піти, те я, могутній Хаягрива (мається на увазі, що
лама виступає тепер від імені божества— И. К.), князь гнівних демонів,
розтрощу вас, ваше тіло, мова і дух перетворю в порох. Слухайте мого
наказу й ідете кожний у свій притулок, чи горі вам!» Після цього всі,
хто моляться гучно констатують: «Боги подужали, демони видалилися!»
Перед нами обряд, багато в чому аналогічний відповідним церемоніям
вигнання Сатани і підлеглих йому бісів в інших «вищих» релігіях. Досить
близьку аналогію йому складає і шаманська практика боротьби зі злими
демонами за допомогою добрих.
Як уже говорилося, істотним елементом молитовного прохання є благання
про дарування життя. Супроводжувана жертвопринесенням, вона звучить
приблизно так: «Так буде життя постійне як адамант, переможна, як прапор
пануючи, так буде вона тверда і сильна, як орел, і триває вічно. Так
буду я благословенний даром життя вічної, і так виповняться бажання
мої…»
Кожна молитва тією чи іншою мірою носить на собі риси магічного
заклинання. Існують, однак, такі, у яких характерні риси магічної
формули виражені з особливою ясністю. Ламаїстський ритуал містить у собі
особливо багато таких заклинань. Вони або вимовляються на санскриті,
незрозумілому що молиться, і носять, отже, формальний характер, або
являють собою набір безглуздих слів і фраз, вимова яких покликано
забезпечити потрібний молючий ефект. За допомогою цих так званих дарани
ламаїст розраховує позбутися від хвороб, від укусів змій, від підступу
драконів, від неприйнятного переродження, від вітру і дощу і навіть від
невір’я.
Музика, що супроводжує богослужіння
Як правило, ламаїстське богослужіння супроводжується музикою і співом.
Велику роль грає дзвіночок, дзенькіт якого служить сигналом для переходу
до чергової фази богослужіння. Таку ж роль грають звуки, що витягаються
з величезних морських раковин. Ці інструменти разом із сильними трубами
складають оркестр, що грає надзвичайно могутньо, але какофонічно і
врозбрід. Практикується також хоровий спів: звичайно пече хор хлопчиків,
причому на відміну від звучання оркестру — урочисто і мелодійно.
Богослужіння.
У жертву богам і демонам ламаїсти приносять під час богослужіння крім
рису спеціальні хліби, іменовані балин. Аналогія з християнською
проскурою тут тим більше повна, що з трьох видів балина, принесених на
хурал, два лунають віруючим; третій залишається в храмі,
відкіля його виносять після богослужіння і спалюють. Існує в ламаїзмі і
такий ритуал, що близько нагадує таїнство причащання в християнстві:
після ряду церемоній і проголошення молитовних формул ведучий хурал лама
роздає присутнім по ковтку освяченого вина і по трьох пігулки,
виготовлені з борошна з цукром і олією по спеціальному рецепті.
Проковтнувши все це, що вірує вважає, що він прилучився до благодаті тих
богів, на честь яких відбувалося богослужіння .
Особливістю ламаїстського культу є те, що миряни грають у ньому саму
незначну роль. Хурали відбуваються в монастирях, і їх виконавцями є
численні проживаючі там лами. Віруючі найчастіше під час богослужіння
навіть не мають доступу в храм, їм надається право ззовні слухати звуки
молитов, що доносяться, і музики, повторюючи про себе незліченне число
раз формулу «ом надь» і даючи багаторазових обітниць уникати п’яти
головних гріхів. Крім того, що вірує ламаїст має можливість робити в
дверях храму молитовні тілорухи, у числі яких на першому плані
колінопреклоніння і простягання ниць на землю.
Найважливішу роль у становленні ламаїстського культу зіграло те, що при
цьому не відкидалися, а, навпаки, асимілювалися добуддійські культи, що
існували у відповідних народів. Найбільш яскравим прикладом цього є
культ так званих про.
Поклоніння божествам.
З незапам’ятних часів у монгольських і тюркських народів шанувалися
окремі місцевості, чим-небудь особливі в навколишній природній
обстановці,— гори, печери, перевали, береги озер і рік і т.д., вони
називалися про. Точніше сказати, об’єктом шанування тут були не самі ці
місця, а їхні парфуми, чи демони божества, що вважалися зв’язаними з
ними. Для встановлення контакту з цими надприродними істотами люди
повинні були приносити їм жертви. Як правило, це були жертви
символічного характеру — ціпка, уткнуті в землю, шматки тканини, камені,
найчастіше — останні. З цих каменів складалися цілі купи, згодом саме
вони стали іменуватися про.
Поступова ламаїзація культу приводила до того, що в число імен хазяїнів
кожного з них поряд з доламайськими демонами включалися й імена
буддійсько-ламаїстських божеств, починаючи із самого Шакья-Муні і
Майтрейи (Майдари в тібетсько-монгольському варіанті) аж до
Авалокитешвари і рядових докшитів — охоронців житла.
Проста купа каменів була для ламаїзму занадто примітивним символом
святості. Релігія, що володіла архітектурно-вишуканими
монастирями-дацанами і храмами, повинна була й у даному випадку вдатися
до більш складних форм культового інструментарію і культових споруджень.
Результатом цього була поява двошарових будівель: унизу це купа каменів,
а над нею надстроєна чи кумирня буддійська каплиця. Такі комбіновані
святилища надзвичайно численні в країнах поширення ламаїзму, а культ,
зв’язаний з ними, зайняв у ламаїстів по поширеності перше місце серед
внедацанських обрядів.
Ламаїзм успадкував доламаїстські обряди, зв’язані з про, зокрема поряд
з епізодичними, випадковими жертвоприносинами і заклинаннями
періодичні служби. Ламаїстський обряд служіння про полягає в наступному:
лама читає деякі тексти по служебнику, потім починається свого роду
«хресний хід» навколо про, протягом який учасники бризкають у повітря
молоко, чай, горілку, що залишилася випивають самі. Адресат
жертвоприносин, що вказується ламою, що веде обряд, містить у собі
імена як ламаїстських божеств, так і доламаїстських демонів. Тексти ж
молитов і гімнів, які промовлялися першими, нерідко буквально повторюють
шаманські заклинання і вигуки, адресовані демону даної місцевості.
У сімейному побуті ламаїстів займає чимале місце культ докшитів —
богів-охоронців. З поширенням ламаїзму він вступив у свого роду
боротьбу з культом, який раніше існував, онгонів – демонів
до-ламаїстського пантеону. Справа скінчилася миром: поважають і тих і
інших.
Фетиші
Віруючий ламаїст носить на шиї оберіг від підступу злих демонів. Це
або шматок паперу чи матерії, який обшили шкірою, з написаними на ньому
заклинаннями, або в маленькому футлярчику статуетка Будди. Немовляті цей
оберіг надівається на шию, руки і ноги. Аналоги ми знаємо в християнстві
– натільні хрестики чи іконки, і в іудаїзмі — надягаються на голову і на
ліву руку шухлядки з текстом «Слухай, Ізраїль» (тефілім). Правда, в
останньому випадку цей своєрідний фетиш надівається тільки на час
молитви.
Допомога лами
У важких випадках життя ламаїст звертається до лами, виконуючому
обов’язки астролога, за тим, щоб той, ознайомивши з положенням небесних
світил і порадивши з відповідними дружніми демонами, дав указівки, як
«правильно» надійти і заодно які магічні обряди треба зробити, щоб
запобігти можливі неприємності. Ці обряди зробить сам лама за
відповідну, звичайно, винагороду.
Особливо часто ламаїст звертається по магічною допомогу до лами у
випадках чи хвороби узагалі важкого фізичного стану. Вступають у справу
звичайні шаманістські прийоми інформації від дружніх демонів про причину
хвороби, після встановлення такої починається магічне ж лікування.
Широко розповсюджений забобон, по якому ламаїстське лікування чи
зближається навіть прямо ототожнюється з так називаною тибетською
медициною. Імовірно, у тім, що іменується цією назвою, є якісь елементи
стихійного досвіду народних мас, але їх ніяк не можна змішувати із
шамансько-ламаїстськими поняттями про причини хвороб і методи їхнього
лікування.
Смерть і поховання
Становить відомий інтерес і сукупність обрядів, зв’язаних у ламаїзмі зі
смертю і похованням. Ці обряди виглядають в очах буддиста особливо
важливими, тому що смерть, з його погляду, є не кінець існування людини,
а реалізація процесу переходу в нове існування. І хоча характер цього
переродження заздалегідь визначений тим, як небіжчик провів своє життя,
усе-таки точне виконання всіх розпоряджень може йому з погляду ламаїзму
полегшити перехід у нове існування, а може бути, навіть якоюсь мірою
вплинути на характер останнього.
Насамперед важливо забезпечити душі померлого найкращі умови її виходу з
тіла. Треба, щоб вона вийшла через верхівку, а не через яке-небудь інше
місце, наприклад через чи ноги задній прохід. Щоб здійснити це, лама, що
розпоряджається обрядом, змазує верхівку трупа особливим складом — саме
через змазане місце і буде виходити душу. Після цього треба довідатися в
лами-астролога, які в даному випадку треба дотриматися умови: число і
порядок похоронних хуралів, яким образом виносити тіло, хто з лам і
близьких небіжчика повинний брати участь і в якій ролі в обряді
поховання.
Використана література
Позднеев А. Подробное описание ламаистского богослужения в различных его
разновидностях . М., 1980
Кочетов А. Н. Ламаизм. М., 1973
Жуковская Л. Н. Ламаизм и ранние формы религии. М.,1977.
Кочетов А. Н. Буддизм. М.,1977.
Крывелев И. А., т. 2. М.,1982.
Релігієзнавство. Підручник. – К., 1999.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
