.

Загальна характеристика ЗЕД в Україні (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
574 5686
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Правове регулювання ЗЕД”

на тему:

“Загальна характеристика

ЗЕД в Україні”

План

Вступ

1. Важелі державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

2. Специфіка планування зовнішньоекономічної діяльності в сучасних
умовах

3. економічні зв’язки України з країнами світу

Список використаної літератури

ВСТУП

Зовнішньоекономічна діяльність, тобто міжнародний обмін товарами й
послугами, належить до числа найбільш давніх форм міжнародних відносин.
До неї також належать рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили,
міжнародні валютні відносини. Необхідність і ефективність системи
міжнародного обміну очевидна: для кожної країни характерний свій набір
природних ресурсів, розміри капіталів і праці, які можуть бути
використані для виробництва ВНП. Спеціалізація країни на виробництві
товарів, для яких у неї є найкращі умови, дає змогу їй розширити їх
випуск, використавши частину з них для продажу, а за виручені гроші
закупити товари, яких не вистачає.

Виходячи з економічної доцільності, держава планує свою
зовнішньоекономічну діяльність, яка відіграє важливу роль у розвитку
економіки будь-якої країни (й України зокрема). Вона створює умови для
економії витрат в економіці або в окремих її галузях. Плани
зовнішньоекономічної діяльності націлюють на встановлення й розвиток
взаємовигідних зв’язків з країнами світу. Вони мають всебічно
враховувати переваги, які випливають з міжнародного розподілу праці в
інтересах розвитку економіки, технічного прогресу та підвищення рівня
життя народу.

У плані розвитку зовнішньоекономічної діяльності визначаються
номенклатура й обсяги основних товарів, які мають змінити товарну
структуру експорту та імпорту, головні напрями розвитку
зовнішньоторгового обороту по окремих країнах, обсяг технічного й
економічного сприяння країнам, які розвиваються, характер і обсяги
кредитних операцій. Під час розробки планів проводяться розрахунки
економічної ефективності зовнішньоторговельних операцій, експорту,
імпорту та сумарного економічного ефекту відповідно до методики
визначення економічної ефективності зовнішньої торгівлі;

її ефективність визначається шляхом порівняння витрат на виробництво з
витратами на імпорт.

Поряд з відносними показниками розраховуються абсолютні, які
відображають ефективність чи збиток, отримані економікою в результаті
застосування тієї чи іншої пропозиції щодо розвитку зовнішньої торгівлі.
При цьому рекомендується враховувати специфіку торгівлі з окремими
країнами чи їх групами, умови торгівлі в кредит та ін.

Ось уже сім років Україна виступає на світовій арені як незалежна
європейська держава, її економіка переживає затяжну кризу. Через
зниження попиту на внутрішньому ринку велика кількість підприємств
працює практично в півсили. Типовим явищем стало приховане безробіття.

Депресійні процеси у виробництві негативно впливають на стан зовнішньої
торгівлі. Обсяг експорту не відповідає можливостям товаровиробників і не
задовольняє державних потреб щодо валютних надходжень, які
використовуються для стабілізації економіки, зниження рівня інфляції та
бюджетних витрат. Крім того, характер експорту залишається
пасивно-сировинним. Навіть у країни СНД необхідно збільшити експорт
продукції виробничо-технічного призначення. Негативне також сальдо в
торгівлі щодо енергоносіїв, прокату кольорових металів, целюлози,
деревини, каучуку. Відомо, що незадовільний стан зовнішньоекономічних
зв’язків не може позитивно впливати на економіку України.

У той же час значну роль в оздоровленні економічної ситуації має
відігравати ефективна зовнішньоекономічна діяльність, яка включає в себе
економічні відносини між окремими країнами, їх регіональними
об’єднаннями, а також окремими підприємствами (корпораціями).

Перехід України до фази економічного пожвавлення та піднесення в нових
умовах господарювання може здійснюватися за зрахунок ефективного
використання власного ресурсного потенціалу шляхом упровадження новітніх
технологій. Основою нової економічної стратегії у сфері
зовнішньоекономічної діяльності України мають бути зацікавленість людини
у вільному підприємництві та розвитку товарного виробництва, а також
упровадженні ринкових відносин; запровадження в обіг твердої
конвертованої грошової одиниці; НТП із застосуванням активної
інноваційної, інвестиційної та структурної політики; рівноправне
співіснування різних форм власності.

Щоб стати рівноправним учасником загальноєвропейського процесу
інтеграції, Україні необхідно докласти немало зусиль для створення нової
економічної системи; проходження стабілізаційного періоду, подолання
кризи економіки; усунення бар’єрів у спілкуванні із зовнішнім світом;
налагодження активних і взаємовигідних зв’язків з країнами-партнерами.
Для цього має бути створена інфраструктура, сумісна із
західноєвропейською та здатна функціонувати з нею в одній системі
координат. Головні її елементи — це самостійні суб’єкти господарської
діяльності; економічний раціоналізм у відносинах з країнами-учасницями;
створення режиму вільного руху товарів, послуг, капіталів; формування
мережі банків і ділових центрів для фінансування та інформаційної
підтримки державних та приватних інвестиційних проектів; комплексне
використання й охорона природних ресурсів; співробітництво в розвитку
паливно-сировинної бази; раціональне використання енергетичних
ресурсів; співробітництво в технологічному оновленні металургійних
підприємств, розвитку АПК, харчової та переробної промисловості;
створення сучасних телекомунікацій; розвиток уніфікованої митної
системи.

Для інтеграції з економікою європейських та інших країн Україні
необхідно максимально використовувати переваги міжнародного! розподілу
праці та розташування в центрі Європи, створити сприятливий клімат для
залучення іноземного капіталу та зарубіжних інвестицій. На сучасному
етапі понад половину експорту України припадає на Європу. Одним з
найважливіших завдань зовнішньоекономічної діяльності є диверсифікація
ринків збуту та просування українських товарів у Африку, Латинську
Америку, Азію з метою збільшення обсягів експорту та валютних
надходжень.

Промисловий потенціал України достатній для успішного вирішення проблем
забезпечення валютних надходжень, потрібних для закупівлі
найнеобхіднішого з імпорту, покриття загальнодержавних потреб і сплати
зовнішнього боргу. Важливо збільшити питому вагу продукції
машинобудування в загальному обсязі експорту України. Необхідність
підтримки державою експортерів продукції машинобудування зумовлена й тим
фактором, що Захід не зацікавлений у прониканні наших товарів на світові
ринки, тому створює додаткові квоти та митні бар’єри. Не дуже поспішають
розвинені країни з наданням Україні вигідних кредитів під реалізацію
проектів, що стимулюють експорт машинобудівної продукції.

Без розробки й реалізації державної програми розвитку експорту продукції
машинобудування Україні не піднятися до рівня розвинених держав. Ця
проблема ускладнюється ще й необхідністю одночасного проведення
структурної перебудови, конверсії та диверсифікації цілого ряду
підприємств. Слід зазначити, що Україна виробляє багато видів
наукомісткої, складної продукції машинобудування, яка зробила 6 честь
економіці будь-якої країни світу (це літаки, трактори, автобуси, судна,
ракетні космічні комплекси, верстати, турбіни та ін.).

1. ВАЖЕЛІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Держава повинна забезпечити експортерам протекціоністський захист на
всіх рівнях: юридично-правовому (за допомогою законодавчих актів, митних
бар’єрів), міжнародно-політичному та рекламно-пропагандистському. Вона
має організувати кредитування й підтримку експортерів
конкурентоспроможних на світовому ринку товарів, створити орган зі
страхування експортних операцій та інвестицій, що додасть впевненості й
сміливості нашим експортерам, які виходять на світові ринки. Дуже
важливим і ефективним чинником має стати фіскальна політика держави в
зовнішньоекономічній діяльності. Податкові пільги щодо експорту
продукції машинобудування та сприятливе митне регулювання слід поєднати
з державним стимулюванням інвестицій науково-дослідних робіт, що
здійснюються з метою впровадження у виробництво конкурентоспроможних
товарів і технологій. Підтримка й заохочення українського експортера,
захист економічних інтересів України мають стати визначальними в її
зовнішньоекономічній діяльності.

Треба створити розгалужену систему зовнішньоторговельних організацій,
представництв, торгових домів, які б займалися проблемами просування
товарів на світові ринки, рекламою, виставками та реалізацією продукції
українських підприємств. Створення й розвиток інфраструктури зовнішньої
торгівлі покладено на Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків та
торгівлі України.

Потрібні відповідні фінансові структури та механізм вирішення питання
щодо надання Україною цільових кредитів у національній валюті зарубіжним
державам і підприємствам під закупівлю вітчизняної продукції. Цільові
кредити сприятимуть експорту вітчизняної продукції та просуванню наших
товарів на нові ринки збуту, підвищенню попиту на них. Кредити треба
повертати з процентами, бо, надаючи іноземним партнерам цільовий кредит
для закупівлі продукції наших підприємств, ми перекладаємо на їх плечі
частину проблем з підтримки та інвестування вітчизняних
товаровиробників. Крім того, кредитування іноземних споживачів
національною валютою сприятиме досягненню її зовнішньої конвертованості.
Необхідний також продаж наших товарів за національні валюти замовників,
якщо експортерам буде надано право купівлі товарів за цю валюту в
країні-імпортері. Для реалізації цього способу треба створити
двосторонні банки, метою яких повинно стати досягнення
взаємо-конвертованості національних валют партнерів.

Зовнішньоекономічна діяльність України має бути такою, щоб експорт та
імпорт товарів і послуг відповідали стратегічним інтересам держави й
були економічно вигідні для власних виробників, а відрахування до
державного валютного фонду забезпечували покриття загальнодержавних
потреб і сплату внутрішнього та зовнішнього боргу України.

Розвиток експорту — це основне джерело надходження капіталу в Україну;
йому держава повинна приділяти особливу увагу.

Складні проблеми, які стоять перед економікою України,— це дефіцит
бюджету, заборгованість підприємств по платежах у бюджет, що є
результатом незбалансованості податків, а також тіньової економіки.
Необхідно здійснювати заходи щодо виведення України з глибокої кризи,
серед яких важливе місце посідає всебічна підтримка вітчизняного
товаровиробника й національного виробництва. З метою зменшення
неконтрольованого експорту заборонено вивезення шкір великої рогатої
худоби, прийнято пакет документів щодо захисту підприємств металургійної
промисловості від вивезення за кордон брухту чорних металів, захисту
вітчизняної вугільної промисловості ввізним податком від дешевшого
імпортного вугілля, про податкові пільги вітчизняним товаровиробникам,
державну підтримку експортерів (повернення ПДВ на експорт). За рахунок
зняття подвійного оподаткування собівартість продукції в металургії,
сільському господарстві, переробній промисловості, машинобудуванні,
енергетиці зменшиться на одну третину.

Завдяки економічним реформам і реструктуризації промисловості
створюються сприятливі умови для припливу іноземних інвестицій.

До найбільш впливових інструментів зовнішньоекономічної діяльності
належать державні митно-тарифні системи.

Мита поділяють на фіскальні та протекціоністські. Мета фіскальних мит —
забезпечити надходження в бюджет, тому вони невисокі й охоплюють
невелику групу товарів. Протекціоністські мита використовуються для
захисту національного товаровиробника від іноземних конкурентів.

Величина мита залежить від країни. Антидемпінгові мита використовують
при оподаткуванні товарів, що продаються за цінами, нижчими від їхньої
нормальної вартості. Каральні мита мають відверто дискримінаційний
характер і ведуть до загострення відносин між країнами. Митний тариф —
систематизований перелік товарів із зазначенням мита, яким вони
оподатковуються.

Основними формами кількісних обмежень є квотування та ліцензування.
Квотування — це дозвіл на ввезення іноземних товарів лише певної
кількості й у певний період часу. Ліцензування означає, що імпортер або
експортер має одержати від державного органу спеціальний дозвіл
(ліцензію) на ввезення або вивезення товарів.

Імпортні податки запроваджуються для підвищення ціни на товари. До
імпортних податків, що широко застосовуються державою (крім мита),
належать імпортні депозити, а також численні адміністративні,
прикордонні та інші стягнення з імпорту.

Водночас держава проводить інтенсивні дії для підтримки експорту. До них
належать пряме й непряме субсидування, надання державних експортних
кредитів. У випадку зростання дефіциту торговельного балансу держава,
стимулюючи експорт і обмежуючи імпорт, сприяє скороченню товарного
дефіциту.

Головний момент валютного регулювання — це валютний курс національної
грошової одиниці.

Існує два полярно протилежних варіанти системи валютних курсів: 1)
система гнучких, або плаваючих, курсів, за якої обмін однієї
національної валюти на іншу визначається попитом і пропозицією; 2)
система жорстко фіксованих валютних курсів, за якої зміні валютних
курсів у результаті коливань попиту й пропозицій перешкоджає державне
втручання. Гнучкі валютні курси автоматично коригуються таким чином, що
в кінцевому підсумку зникають дефіцити й активи платіжних балансів, але
поряд з такими перевагами, як автоматичне усунення системи неплатежів,
дана система може породити серйозні проблеми:

1) невизначеність у торгівлі й прибутках. При укладанні довгострокових
контрактів з фіксацією курсу це може призвести до збитків однієї зі
сторін, якщо до кінця цього періоду курс змінився;

2) умови торгівлі країни можуть погіршитися при падінні
інтернаціональної вартості її валюти. Наприклад, збільшення ціни гривні
в доларах буде означати, що Україна повинна експортувати більший обсяг
товарів і послуг для фінансування певного обсягу імпорту із США;

3) нестабільність. Вільне коливання валютних курсів може впливати
дестабілізуюче на внутрішню економіку. Значні коливання курсу можуть
викликати депресію в галузях, що виробляють товари на експорт. Якщо курс
гривні падатиме, з’являться інфляційні тенденції, збільшиться експорт,
піднімуться ціни на імпорт. Якщо курс гривні зросте, скоротиться
експорт, збільшиться імпорт, може виникнути безробіття, знизиться
інфляція.

Фіксовані валютні курси встановлюються деякими країнами з метою усунення
недоліків системи гнучких курсів. При зміні попиту й пропозиції держава
для стабілізації закріпленого нею курсу валюти повинна прямо чи побічно
втручатися в функціонування валютного ринку. Існує кілька способів
такого втручання:

1. Використання валютних резервів. Для цього держава шляхом переговорів
з МВФ обговорює розмір стабілізаційного фонду для підтримки курсу
національної валюти. МВФ рекомендує також валютний коридор, коли курс
валюти може змінюватися в установлених межах.

2. Уведення прямого контролю за торговими й фінансовими потоками.
Зокрема, можна скоротити імпорт шляхом уведення мита або квот,
субсидування деяких експортних товарів. Головна проблема, яка виникає
при цьому, полягає в тому, що скорочується обсяг світової торгівлі,
деформується її структура.

3. Валютний контроль: раціонування. Уряд може висунути вимогу про продаж
йому всієї валюти, отриманої експортером. Після цього він, у свою чергу,
розподіляє, або раціонує, цей невеликий запас валюти між різними
імпортерами, яким вона потрібна. Таким чином обмежується розмір імпорту.
Негативним наслідком такого контролю є порушення зв’язків, які склалися,
дискримінація окремих імпортерів.

4. Деякі заходи внутрішнього макроекономічного регулювання, наприклад
податкова й грошова політика, за яких усувається нестача валюти,
обмежується попит на імпортні товари та ін.

Загалом система регульованих національними банками плаваючих валютних
курсів (з метою недопущення різних стрибків) визнана як переважна в
налагодженні раціональних міжнародних зв’язків.

Організація міжнародної торгівлі відіграє суттєву роль у вирішенні
центрального питання економічного життя: ідо виробляти, скільки й для
кого? Часткову відповідь на це запитання ми дали раніше.

Зовнішньоекономічна діяльність передбачає співробітництво країн, які
значно різняться національною вартістю продукції, станом платіжних
балансів, фінансово-бюджетних та грошово-кредитних систем. Конкретні
форми й засоби державного регулювання застосовуються в процесі
здійснення зовнішньоекономічної політики. Основні типи
зовнішньоторговельної політики — протекціонізм та політика вільної
торгівлі.

Політика вільної торгівлі передбачає ліквідацію будь-яких перешкод щодо
надходження в країну іноземних товарів, проте ніколи не вдавалося
проводити її на практиці. Прихильники цієї політики — країни, які здатні
перемагати в конкурентній боротьбі.

Завдяки вільній торгівлі, яка базується на принципі порівнянних витрат,
світова економіка може досягти більш ефективного використання ресурсів і
вищого рівня добробуту. Але попри докази на користь вільної міжнародної
торгівлі ще й досі існує практика протекціонізму.

Протекціонізм — державна політика захисту внутрішнього ринку від
іноземних конкурентів шляхом використання спеціальних заходів щодо
зниження конкурентоспроможності іноземних товарів. У цьому випадку
реально національне виробництво, захищене від іноземної конкуренції,
може опинитися під загрозою виникнення застійних явищ.

Існують такі протекціоністські заходи:

а) система протекціоністських мит, які призначені для захисту
вітчизняних товаровиробників, а також забезпечення бюджету додатковими
надходженнями від податків;

б) уведення квот на імпорт, які обмежують його понад визначену
кількість;

в) нетарифні бар’єри, до яких належить система ліцензування (вимоги від
імпортера отримання ліцензій), заборона імпорту певних товарів.
Наприклад, Великобританія заборонила імпорт вугілля, Норвегія до 1984 р.
забороняла імпорт продовольства з метою збереження національної галузі.

Чим зазвичай викликано обмеження імпорту, які аргументи висуваються на
підтримку використання обмежень зовнішньої торгівлі? По-перше, це захист
галузей, пов’язаних з національною обороною; по-друге, захист сільського
господарства; по-третє — захист більш багатих країн від напливу дешевої
робочої сили й вироблених нею товарів. У той же час застосування
тарифів, квот та інших бар’єрів робить імпортні товари й послуги
дорожчими, що відбивається на рівні життя населення.

До важливих важелів державного регулювання зовнішньоекономічної
діяльності належить і регулювання міжнародної міграції робочої сили,
тобто переміщення працездатного населення, зумовленого економічними
причинами. Обсяг міграційних потоків регулюється з урахуванням
професійного, вікового та соціального складу іноземної робочої сили.
Міграційні потоки поділяються на малокваліфікованих та кваліфікованих
спеціалістів.

Статус іноземних працівників установлюється державою. Він, як правило,
узгоджується з нормативними актами Міжнародної організації праці та
закріплюється регіональними чи двосторонніми угодами (у 1994 р. така
двостороння угода укладена між Україною й Польщею). У країнах
Європейського союзу відбувається вільний рух робочої сили в його межах.

В умовах переходу економіки до ринкових відносин на зовнішньоекономічну
діяльність покладаються особливі завдання. Для України першочерговим
завданням у галузі зовнішньоекономічних зв’язків стає інтеграція у
світову економіку.

2. СПЕЦИФІКА ПЛАНУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СУЧАСНИХ
УМОВАХ

Виходячи з економічної доцільності, держава планує свою
зовнішньоекономічну діяльність. План зовнішньоекономічної діяльності
включає в себе: міжнародну торгівлю товарами й послугами;

міжнародний рух капіталу й зарубіжних інвестицій; міжнародні
валютно-фінансові й кредитні відносини; міжнародний поділ праці;
міжнародну міграцію робочої сили; міжнародну економічну інтеграцію.

Зовнішньоекономічна діяльність ґрунтується на економіці окремих держав
або світовій економіці й значною мірою залежить від них.

Основними завданнями плану є: а) поглиблення ступеня міжнародного
розподілу праці у світовому господарстві; б) зростання масштабів і
якісних змін характеру традиційної міжнародної торгівлі готовою
продукцією — з чисто комерційної вона перетворилася багато в чому на
засіб безпосереднього обслуговування національних виробничих процесів;
в) інтенсифікація міграції капіталів; г) швидкий обмін
науково-технічними знаннями й розвиток сфери послуг; д) збільшення
масштабів міграції робочої сили; е) прискорення й розширення процесів
інтеграції економік країн і регіонів.

Ця діяльність знаходить своє відображення, у першу чергу, в основних
планових балансах. У матеріальних балансах імпорт і експорт є частиною
ресурсів або споживання того чи іншого товару. У фінансових балансах
передбачено надходження від експортних та інших операцій, а також
платежі за імпортні товари та послуги іноземних контрагентів. У балансі
робочої сили передбачається виділення спеціалістів для роботи в системі
зовнішньої торгівлі. Планування зовнішньоекономічних зв’язків
ґрунтується на розробці плану експорту й імпорту товарів і валютного
плану (платіжного балансу).

Експортно-імпортний план складається з трьох розділів. Перший розділ —
план експорту та імпорту в розрізі країн і товарів. Номенклатура
експортних та імпортних товарів визначається насамперед торговими
угодами з тією чи іншою країною. У розрахунках плану зовнішньої торгівлі
велике значення має облік категорій і форм розрахунків. У плані
виділяються такі види розрахунків:

по клірингу (розрахунок шляхом заліку взаємних вимог і зобов’язань без
оплати готівкою);

за вільно конвертовану валюту (тобто валюту, яка визнається світовою та
яку, в принципі, можна обміняти на золото);

за замкнуту валюту (тобто валюту, яка є в обігу в одній країні або групі
країн);

у державний кредит;

у комерційний кредит.

Обсяг експорту й імпорту товарів подається в натуральному виразі й у
іноземній валюті. Для визначення вартості експортних товарів
застосовують ціни “ФОБ (вільний на борту) порт країни” (наприклад,
України). Ціна ФОБ включає ціну товару в місці продажу плюс усі страхові
й митні витрати до моменту доставки товару на борт судна або ціни
франко-кордону країни при відправленні вантажів сухопутним транспортом.

Для імпорту застосовуються ціни СІФ (вартість, страховка, фрахт) при
водних перевезеннях і ціни франко-кордон країни відправки при сухопутних
перевезеннях. Ціна СІФ зобов’язує продавця зафрахтувати судно, сплатити
вартість перевезення (фрахт) і митні витрати й страховку, узяти на себе
ризик до моменту перетинання вантажем борту судна при завантаженні.

Обсяг експорту (імпорту) у вартісному виразі визначається для торгівлі
за цінами контрактів, а за відсутності їх — за світовими цінами.

У другому розділі плану експорту й імпорту визначаються експортні
ресурси, а також постачальники продукції на експорт. План поставок
розробляється окремо для машин і устаткування, сировини, матеріалів і
товарів народного споживання.

Третій розділ — план поставки економіці імпортних товарів. Завдання
цього плану подаються у двох підрозділах: 1) машини та устаткування; 2)
сировина, матеріали й товари народного споживання.

Зведений валютний план (платіжний баланс) охоплює платежі не тільки по
зовнішній торгівлі, а й по інших формах економічних відносин, якщо їх
терміни настають у дан’ий період.

Валютний план розробляється з виділенням таких груп країн: вільно
конвертованої валюти й клірингу з вільною конверсією; замкнутої валюти й
клірингу з обмеженою конверсією. Затверджується зведений валютний план
по статтях і країнах. Надходження й платежі з усіх видів операцій
плануються в іноземних валютах.

Схема зведеного валютного плану

Назва розділу

Надходження

Видат-ки

(платежі)

/ розділ. Торгові операції (товари, торгові й накладні витрати)

// розділ. Послуги (транспорт, зв’язок, технічна та інша допомога,
страхування, туризм)

/// розділ. Неторгові операції (утримання закладів за кордоном, витрати
на відрядження, банківські операції, внески в міжнародні організації та
ін.

/V розділ. Кредити й майно (державні, комерційні, банківські кредити,
капітальні вкладення, придбання та продаж майна та ін.)

V розділ. Безоплатна допомога

Сальдо (+,—)

Щоб правильно спланувати валютні надходження від експорту товарів, з їх
суми виключають вартість тих товарів, які будуть поставлені в плановому
році іншим країнам у формі комерційного кредиту. Коли плануються платежі
для закупівлі товарів, за основу беруть імпортний план відповідного
року. Сума платежів за товари, як правило, не збігається з сумою імпорту
за цей же рік унаслідок того, що в плановому році можуть надійти платежі
за товари, які були ввезені в країну за імпортними планами в минулі
роки. У плановому році передбачаються також авансові платежі за товари
(устаткування), які будуть поставлені в країну в наступному році або
навіть пізніше і знайдуть відображення в імпортних планах відповідних
років.

У минулому в країнах, що входили до колишнього СРСР, активно розвивався
процес становлення національних систем валютно-грошових відносин і
дезінтеграції та розпаду рублевої зони. За цих умов особливої ваги
набуло питання налагодження цивілізованих валютних відносин між цими
країнами, бо вони є й будуть упродовж тривалого часу основними
економічними партнерами. На нинішньому етапі першочерговим завданням є
утворення між країнами, що входили до колишнього СРСР, ефективної
платіжно-розрахункової системи, заснованої на конвертованості
національних валют, прямих (не лише міждержавних, а й кореспондентських)
зв’язках комерційних банків. Така система могла б сприяти успішнішому
розв’язанню проблеми неплатежів та незбалансованих розрахунків, що
досягли критичного стану.

Планування зовнішньоекономічної діяльності здійснюється державними
органами управління зовнішньоекономічною діяльністю, причому принципова
структура інституцій, які керують зовнішньоекономічною сферою, і в
промислове розвинених країнах, і в країнах, що розвиваються, приблизно
однакова.

В Україні система управління зовнішньоекономічною діяльністю включає
Кабінет Міністрів України, Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків та
торгівлі. Національний банк, Держмитком, Експортно-імпортний банк.
Міністерство закордонних справ. Державну податкову адміністрацію,
Держкомстат України.

Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків та торгівлі України здійснює
функції керівництва, регулювання й контролю в галузі зовнішньої
торгівлі, готує розпорядження й стежить за їх виконанням усіма
підвідомчими йому організаціями. Нині міністерство виконує такі важливі
функції: розробляє та здійснює методичні та загальні заходи, націлені на
розвиток торгових відносин з іноземними державами; розробляє проекти
торгових договорів, угод і конвенцій з питань зовнішньої торгівлі,
провадить переговори з іноземними державами й підписує за повноваженнями
свого уряду торгові договори й угоди, контролює їх виконання; складає
проекти експортно-імпортних зовнішньоторгових планів, регулює та
контролює їх виконання, намічає заходи щодо контролю якості експортних
та імпортних товарів; регулює та контролює діяльність експортних та
імпортних об’єднань, торгових представництв за кордоном та торгових
радників при посольствах і місіях своєї країни; розробляє та здійснює
заходи щодо валютно-фінансових питань, регулює надходження платежів за
зовнішньоторговими операціями; вивчає питання транспортування
зовнішньоторгових вантажів і контролює виконання планів перевезень
товарів; спостерігає за виконанням наказів, постанов і правил, які
стосуються зовнішньої торгівлі; видає експортні й імпортні ліцензії,
реєструє контракти; займається добором, підготовкою та розстановкою
кадрів.

Як правило, основною структурною одиницею Міністерства
зовнішньоекономічних зв’язків та торгівлі України є управління. За
характером діяльності всі управління міністерства можна об’єднати в три
групи:

1. Торгово-політичні управління (регіональні) займаються питаннями
розвитку торгових відносин з окремими групами країн;

вони розробляють основи торгової політики країни, а також заходи щодо
зміцнення економічних зв’язків із зарубіжними країнами.

2. Головні товарні (галузеві) управління здійснюють контроль за
виконанням експортних та імпортних планів, вивчають комерційні умови
експорту й імпорту, розглядають заявки іноземних держав на поставку й
закупівлю товарів, провадять з іноземними делегаціями переговори з
питань експорту й імпорту, спостерігають за товарною структурою
зовнішньої торгівлі, видають дозволи на ввезення і вивезення товарів,
беруть участь у підготовці типових контрактів і загальних умов поставок.

3. Функціональні управління й відділи. Існує кілька видів таких
управлінь — наприклад, договірно-правове (готує проекти торгових
договорів і угод, урядових постанов; контролює виконання правових норм
договорів і угод), валютне управління (складає валютні баланси по
торгівлі з окремими країнами, видає дозволи на платежі в іноземній
валюті), управління цін (здійснює загальний контроль за дотриманням цін
відповідно до умов контрактів) тощо.

Торгові представництва країни в іноземних державах захищають за кордоном
права своєї країни. Вони підпорядковуються безпосередньо Міністерству
зовнішньоекономічних зв’язків та торгівлі України та виконують такі
функції й завдання:

1) представляють інтереси своєї країни, регулюють питання в галузі
зовнішньої торгівлі та сприяють розвитку торгівлі й інших господарських
відносин своєї країни з країною перебування торгового представництва;

2) вивчають економічні умови зовнішньоекономічних зв’язків і кон’юнктуру
ринків країни перебування, ураховуючи інтереси зовнішньої торгівлі своєї
країни, і надають відповідну інформацію Міністерству
зовнішньоекономічних зв’язків та торгівлі України й Міністерству
закордонних справ України, а також зовнішньоторговим та іншим
зацікавленим організаціям і компаніям своєї країни.

Національний банк України відіграє важливу роль в управлінні
зовнішньоекономічною діяльністю за допомогою валютно-фінансових
інструментів, передусім регулюванням курсу національної валюти, який
безпосередньо впливає на експортно-імпортні потоки.

Експортно-імпортні банки здійснюють кредитно-розрахункові функції від
імені уряду.

Держмитком України виконує безпосередній контроль за
експортно-імпортними потоками на митному кордоні України. Він формує
митну статистику, розробляє митні правила й процедури, здійснює митні
збори, мита й податки, керує регіональними митними організаціями та
контролює дотримання ними законодавства й правил митної справи; вивчає
питання митної політики, готує проекти митних тарифів, бере участь у
розробці проектів міжнародних угод у частині, яка стосується митної
справи.

Міністерство економіки України координує всю планово-економічну та
зовнішньоторговельну діяльність, здійснює підготовку проектів документів
із цих питань.

Міністерство закордонних справ України сприяє визначенню
зовнішньоекономічних орієнтирів і здійснює зовнішньополітичне
забезпечення інтересів національних експортерів та імпортерів.

Кабінет Міністрів України здійснює координацію діяльності органів, які
беруть участь у процесі управління зовнішньоекономічною діяльністю,
керує процесом погодження й прийняття національної зовнішньоекономічної
стратегії, політики та законодавства головними органами державної влади
України.

Усі вищенаведені органи регулювання зовнішньоекономічної діяльності є
учасниками розробки її планів, основним завданням яких є збільшення
частки експорту товарів і послуг та скорочення імпорту.

Торгівля товарами й послугами завжди була однією, з важливих форм
міжнародних відносин. Вона може бути предметом протистояння або
співробітництва, але в кожному разі є об’єктом конкуренції.

Експорт та імпорт займають настільки важливе місце у виробництві й
споживанні промислове розвинених країн з ринковою економікою, що раптове
закриття кордонів здається неймовірним.

Реальна взаємозалежність держав у комерційній галузі неминуче є джерелом
напруги. Ця ситуація не нова: в історії багато конфліктів виникали в
результаті розходжень у комерційних інтересах. Сьогодні обмін рішуче
впливає на процеси економічного розвитку та збагачення держав. Проблеми
зовнішньої заборгованості зумовлюють переміщення власності й центрів
прийняття рішень із країн з негативним у країни з позитивним платіжним
сальдо.

Тільки жорстка економічна політика може підірвати подібні процеси: для
багатьох країн наслідком міжнародного обміну є “зовнішнє попередження”,
з яким урядам і громадській думці інколи важко погодитися. Сьогодні
міжнародне співробітництво розвивається тими ж темпами, що й торгівля.
Держави прагнуть вирішувати свої конфлікти в цій галузі шляхом
переговорів. І завдання всіх — знайти спосіб конвергенції національних
інтересів шляхом збільшення економічної інтеграції на міжнародному
рівні.

Що стосується України, то в ній відсутній ефективний механізм
зовнішньоекономічних зв’язків. Тому під час його розробки доцільно
виходити з таких теоретичних принципів: включення України в систему
міжнародних економічних відносин на постійній основі; поетапний перехід
від державно-адміністративної монополії на зовнішньоекономічну
діяльність до саморегульованої системи, яка забезпечує економічну
безпеку України; використання як основних критеріїв ефективності
міжнародного економічного співробітництва вигоди й доцільності з точки
зору інтересів України, подолання економічної прив’язки до країн СНД і
перехід до взаємодії з усіма країнами світу. Україна стоїть на шляху
формування необхідної законодавчої бази, створення відповідного
економічного середовища й розвитку вищеназваних інституційних структур.

Передусім Україні необхідно вирішити ряд специфічних питань: залучення
іноземної валюти в країну, створення валютного фонду й ринку валют,
організація валютної біржі. Перші кроки в цьому напрямі вже зроблено.
По-перше, для організації та функціонування Української валютної біржі
прийнято ряд документів з удосконалення валютного регулювання. У 1996 р.
проведена грошова реформа й стабілізація національної грошової системи.
Розробляються спеціальні державні програми заохочення іноземних
інвестицій. У сфері зовнішньоекономічної діяльності держава фінансує
експортні програми, освоєння нових видів продукції, упровадження у
виробництво нової техніки, видає експортерам субсидії для покриття
різниці між високою внутрішньою ціною товару й низькою ціною
аналогічного товару за кордоном.

Міжнародний обмін послугами стає вагомим фактором економічного
зростання, а тому Україна вже розпочала й продовжує обслуговувати
міжнародні зв’язки, оскільки вона має різноманітні транспортні та
комунікаційні системи.

Україна може взяти участь у спорудженні нафто- й газопроводів,
транспортних коридорів. Вона має благодатні умови для розвитку
іноземного туризму, що буде сприяти не тільки збільшенню валютних
надходжень, а й розвитку довіри та взаєморозуміння між народами. Україна
повинна стати важливим регіональним центром торгівлі валютою, зберігання
грошей та кредитних операцій. Важливим напрямом співробітництва є
розширення міжнародних культурних і спортивних зв’язків.

Слід зазначити, що слабка активність України в міжнародному розподілі
праці не тільки не відповідає, а й суперечить її національним інтересам.

3. ЕКОНОМІЧНІ ЗВ’ЯЗКИ УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ СВІТУ

Зовнішньоекономічні зв’язки в сучасних умовах стають могутнім засобом
прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки.
Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без
інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і
послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати
час і темпи розвитку.

Зовнішньоекономічна діяльність дає змогу прискорювати науково-технічний
прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню
сучасною технікою цілих галузей і виробництв, сприяє розв’язанню
багатьох соціальних проблем. Отже, зовнішньоекономічні зв’язки стають
одним з основних чинниківрозвитку господарства України.

Правову основу для практичного здійснення зовнішньоекономічної політики
створюють Закони України “Про зовнішньоекономічну діяльність” (квітень
1991 р.), “Про вільні економічні зони” (жовтень 1992р.), “Про іноземні
інвестиції” (березень 1993р.). Концепція Закону “Про зовнішньоекономічну
діяльність” грунтується на використанні можливостей ринкової економіки,
яка поступово утверджується в державі. В Законі докладно опрацьовано
механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який повинен
забезпечити прогресивні структурні зрушення в економіці та сприятливі
умови її залучення до світового поділу праці разом із збереженням
господарського збалансування та рівноваги внутрішнього ринку України.

Кабінет Міністрів здійснює зовнішньоекономічну політику відповідно до
законів України, укладає та забезпечує виконання міжурядових угод,
здійснює заходи щодо раціонального використання державного валютного
фонду і стабілізації платіжного балансу країни тощо.

Міжнародні зв’язки України здійснюються як у зовнішній торгівлі, так і в
економічному, науково-технічному і культурному співробітництві, в
міжнародному туризмі та інших формах.

У зовнішній торгівлі впродовж утвердження в господарстві ринкових
відносин скасовуватиметься державна монополія. Згідно з чинним
законодавством встановлюється межа частки одного власника в 50 %
загального експорту або імпорту країни, причому порушення цього
положення можна оскаржити в судовому порядку. Різні об’єднання
(асоціації, консорціуми, торгові будинки тощо) не мають права прямо або
опосередковано створювати монополії зовнішньоекономічної діяльності для
певного виду товару чи товарної групи, а також будь-якої іноземної
країни, транснаціональної корпорації тощо. Забороняються різного роду
угоди, союзи та погоджені дії, спрямовані на поділ ринків збуту чи
джерел постачання або інші засоби обмеження свободи конкуренції. Такі
заходи сприятимуть процесу утвердження відкритої згідно з світовими
стандартами економіки, посиленню в ній конкурентних засад, формуванню
гручкого, зорієнтованого на інтенсифікацію господарського механізму.

У нинішніх умовах господарство України переживає тривалу економічну
кризу, що негативно впливає і на стан зовнішньої торгівлі. Обсяг
експорту не відповідає можливостям наших товаровиробників і не
забезпечує потреб держави у валютних надходженнях, необхідних для
стабілізації економіки, зниження рівня інфляції та бюджетних витрат.

За даними Міністерства статистики України, експорт за останні роки
постійно скорочується. Крім того, дуже неефективною є структура
експорту, майже 90 % його становлять сировина, матеріали, товари
народного споживання. Вивозяться також гостродефіцитні ресурси і
продаються на світовому ринку за демпінговими цінами. Навіть з країнами
близького зарубіжжя Україна має від ємне сальдо балансу на продукцію
виробничо-технічного призначення. Негативне сальдо у торгівлі з цими
країнами зберігається для енергоносіїв, прокату кольорових металів,
целюлози, деревини, каучуку, акумуляторів тощо, у світовий економічний
простір Україна інтегрувала у ролі сировинного придатка. Доказом цього є
те, що протягом кількох останніх років експорт машинно-технічних товарів
у загальному балансі становить 10—20 %, а рівень експорту готової
продукції у світі понад 50 %.

Зовнішньоекономічна діяльність України потребує докорінної перебудови —
йдеться про зміну сировинного спрямування експорту, підвищення в ньому
частки продукції обробних галузей, удосконалення структури імпорту. Адже
відомо, що Україна виробляла й може виробляти цілий спектр наукоємної,
складної машинно-технічної продукції: літаки, автобуси, автомобілі,
трактори, комбайни, судна різного призначення, ракетні комплекси,
верстати, турбіни, засоби зв’язку, електроніку, радіо- і телеапаратуру
тощо. Реально основними експортерами конкурентної на світовому ринку
продукції можуть швидко стати підприємства воєнно-промислового
комплексу, на яких зосереджені високоякісне обладнання, сучасна
технологія, висококваліфіковані фахівці.

ЛІТЕРАТУРА

Розміщення продуктивних сил за редакцією Є.Качана – Київ: “Вища школа”,
1998 р.

Соціально-економічна географія України / за редакцією О.І.Шаблія –
Львів: “Світ” 1994 р.

PAGE

PAGE 3

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020