.

Цивільні правовідносини (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
372 3091
Скачать документ

Контрольна робота на тему

Цивільні правовідносини

1. Поняття цивільних правовідносин

Норми цивільного права (як і інші правові норми) регулюють суспільні
відносини за участю громадян і різних організацій. При цьому суспільні
відносини, будучи врегульованими нормами цивільного права, стають
цивільно-правовими.

Отже, цивільно-правові відносини — це форма, завдяки якій норми
цивільного права реалізуються в житті.

Цивільно-правові відносини є різновидом правових галузевих відносин,
тому їм властиві ознаки і правових відносин у цілому, і галузевих
цивільно-правових зокрема. Останні виникають на підставі правових норм,
і саме цей момент пояснює регулюючий вплив права на суспільні відносини.

Учасники цивільно-правових відносин мають суб’єктивні права та
обов’язки. Ознакою правових відносин є те, що здійснення суб’єктивних
прав та виконання суб’єктивних обов’язків можуть забезпечуватися
засобами державного примусу. Цивільно-правовим відносинам властива ця
ознака. Щодо галузевих особливостей цивільно-правових відносин, то вони
зумовлені особливостями предмета і методу цивільного права.

Таким чином, цивільно-правові відносини — це майнові та особисті
немайнові відносини (врегульовані нормами сучасного цивільного права)
між майново відокремленими, юридично рівними учасниками, що є носіями
суб’єктивних цивільних прав та обов’язків, які виникають, змінюються,
припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю
застосування засобів державного примусу.

У запропонованому визначенні відображено загальні ознаки правових
відносин (виникнення на підставі правових норм, належність учасникам
відносин суб’єктивних прав та обов’язків, можливість застосування
засобів державного примусу). В ньому також показано особливості
цивільно-правових відносин (групи суспільних відносин, які набувають
вигляду цивільно-правових, майнова відокремленість і юридична рівність
учасників, посилання на юридичні факти як підставу виникнення, зміни та
припинення суб’єктивних цивільних прав та обов’язків).

2. Структура цивільно-правових відносин

Громадяни та організації вступають у різні цивільно-правові відносини. З
метою індивідуалізації окремих цивільно-правових відносин наука
цивільного права окреслює їх елементи: суб’єкти, суб’єктивне цивільне
право та суб’єктивний обов’язок.

3. Суб’єкти цивільно-правових відносин

У цивільно-правових відносинах мають брати участь принаймні дві особи,
бо це відносини між людьми (відношення людини до речі не є правовим).
Особи, які є учасниками цивільно-правових відносин, називаються
суб’єктами. Суб’єкт цивільно-правових відносин, якому належить право,
називається активним суб’єктом, або суб’єктом права. Суб’єкт цивільних
відносин, на якого покладено обов’язок, називається пасивним суб’єктом,
або суб’єктом обов’язку. Проте таких цивільно-правових відносин, у яких
є лише суб’єкт права і лише суб’єкт обов’язку, дуже мало. Як правило, в
цивільно-правових відносинах кожен з учасників має суб’єктивні права і
несе суб’єктивні обов’язки. Наприклад, у правовідносинах, що виникають з
договору купівлі-продажу, підряду, перевезення, комісії, кожен із
суб’єктів правовідносин має права і несе обов’язки.

Суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути: громадяни України,
іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи (державні
підприємства та установи, кооперативи, громадські організації,
акціонерні товариства, орендні підприємства), Українська держава, інші
організації (наприклад, релігійні організації, спільні підприємства за
участю українських та іноземних юридичних осіб, іноземні підприємства й
організації).

Громадянам, юридичним особам як суб’єктам цивільно-правових відносин
притаманні такі суспільно-юридичні якості: цивільна правоздатність і
цивільна дієздатність. Називаються вони суспільно-юридичними тому, що
стосуються саме громадян та юридичних осіб і передбачені законом (статті
11 і 26 ЦК України).

4. Об’єкти цивільно-правових відносин

Громадяни та організації укладають угоди і, отже, вступають у
цивільно-правові відносини з метою задоволення своїх інтересів. Залежно
від змісту останніх можна говорити, що виникнення цивільно-правових
відносин пов’язано з необхідністю придбання, перевезення речей, надання
послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі і гідності
тощо. З цього можна зробити висновок, що об’єкт цивільно-правових
відносин — це те, на що спрямовано суб’єктивне право і суб’єктивний
обов’язок з метою задоволення інтересів громадян та організацій. Тобто
об’єктами цивільних правових відносин є: а) речі; б) дії, у тому числі
послуги; в) результати духовної та інтелектуальної творчості; г)
особисті немайнові блага.

Речі — найпоширеніший об’єкт цивільно-правових відносин. Речі є
об’єктами речових правовідносин, що виникають з договору застави (ст.
181 ЦК України). речі також об’єкти цивільно-правовіих відносин, що
виникають з договорів купівлі-продажу, обміну, дарування. Іноді в
літературі речі називаються об’єктами другого порядку. (дії боржника —
дії першого порядку).

Дії — об’єкт цивільно-правових відносин, які виникають з договорів. Так,
об’єктом цивільно-правових відносин з договору перевезення є діяльність
(система дій) перевізника, зобов’язаного здійснювати перевізний процес.

Результати духовно та інтелектуальної творчості. За чинним цивільним
законодавством факти створення літературних, наукових, драматичних
творів тощо є юридичними фактами, об’єктом будуть визнані й інші творі,
на які буде поширено авторське право.

Особисті немайнові блага. Одним з видів суспільних відносин, які
становлять частину предмета цивільного права, є особисті немайнові
відносини, не пов’язані з майновими. Вони регулюються нормами цивільного
права, і тому це різновид цивільно-правових відносин. Їх об’єкт —
особисті немайнові блага: честь, гідність, ім’я, життя, здоров’я тощо
(ст. 7 ЦК України).

Наведені поняття об’єкта правовідносин та визначення їхнього кола
сприймаються в юридичній науці неоднозначно. Деякі науковці додержуються
думки про те, що до об’єктів правовідносин належать тільки реальні
блага, на використання або охорону яких спрямовані суб’єктивне право та
правових обов’язок. До них належать:

матеріальні блага (жилі приміщення, гроші, предмети домашнього вжитку,
предмети духовної та науково-технічної творчості);

особисті немайнові блага (особисте життя громадян, честь, гідність тощо.

З об’єктів правовідносин виключено дії. Вони, на думку авторів
зазначених міркувань, не можуть бути об’єктами правовідносин, оскільки
дії зобов’язаної особи — це фактична поведінка, яка формується шляхом
виконання юридичного обов’язку.

5. Види цивільно-правових відносин

Цивільно-правові відносини досить різноманітні за суб’єктним складом,
змістом та підставами виникнення. Наукою і практикою розроблено певні
критерії, за якими всі цивільно-правові відносини поділяються на види.

Регулятивні та охоронні відносини. В основу розмежування зазначених
видів правовідносин покладено такий критерій, як підстава виникнення.

Регулятивні відносини — це правовідносини, через які здійснюється
регулювання нормальних економічних відносин (власності,
товарно-грошових) та особистих немайнових відносин. Тобто за допомогою
регулятивних відносин відбувається правомірна діяльність громадян та
організацій. Саме тому вони виникають із договорів, односторонніх угод.

Порушення правових норм і відповідного суб’єктивного права громадянина
або організації є юридичними фактами, на основі яких виникають
цивільно-правові відносини між правопорушником і потерпілим. Внаслідок
цих правовідносин у правопорушника з’являються обов’язки, які він
виконує на користь потерпілого. Зазначені правовідносини називаються
охоронними. До них належать: цивільно-правові відносини, які виникають з
факту витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння,
а також цивільно-правові відносини, що виникають на підставі таких
юридичних фактів: заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за
рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав.

Охоронні відносини є цивільно-правовою формою усунення наслідків
правопорушень, поновлення нормального правового й економічного або
особистого становища. Отже, охоронні відносини виникають із
правопорушень, тобто порушень правових норм, суб’єктивних прав і
заподіяння шкоди потерпілим.

Абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовідносини. В основу їх
розмежування покладено такий критерій, як коло зобов’язаних осіб і
ступінь їх конкретизації. Громадяни та організації, що мають суб’єктивні
права, в ряді випадків реалізують їх за рахунок власної діяльності
(господарської, побутової, творчої тощо) і при цьому безпосередньо не
пов’язані з діяльністю інших суб’єктів. Але це зовсім не означає, що
діяльність. Наприклад, власника з володіння і користування своїм майном
не залежить від поведінки оточуючих осіб. Останні не повинні
перешкоджати в її здійсненні. Тому подібна діяльність реалізується не
відокремлено, а спільно з іншими громадянами та організаціями, тобто у
суспільних відносинах, які регулюються нормами цивільного права.

До таких цивільних правовідносин слід віднести: відносини власності,
немайнові авторські і винахідницькі відносини, що пов’язані з майновими
(статті 86, 472 і 517 ЦК України), особисті немайнові відносини, не
пов’язані з майновими, з приводу таких духовних благ, як життя,
здоров’я, честь, гідність, недоторканність особистого життя (наприклад,
ст. 7 ЦК України).

Цивільно-правове врегулювання вищезазначених суспільних відносин полягає
в наданні власникам, авторам творів науки, літератури, мистецтва,
винахідникам, володільцям нематеріальних духовних благ суб’єктивних прав
і в покладенні на всіх інших громадян та організацій суб’єктивного
обов’язку утримуватися від порушення їхніх суб’єктивних прав. Такі
цивільно-правові відносини називаються абсолютними.

Загальнорегулятивні відносини відображають зв’язок кожного з кожним. У
них на боці уповноваженої і зобов’язаної сторін — кожен і всі.

У відносних правовідносинах конкретно визначено обидві сторони —
уповноважену і зобов’язальну.

Активні та пасивні цивільні правовідносини. Вони різняться характером
поведінки зобов’язаної сторони. Якщо на останню у правовідносинах
покладеного обов’язок активної поведінки, то суб’єктивне право
вичерпується лише двома повноваженнями — правом вимоги і правом захисту
порушеного суб’єктивного права (у разі невиконання обов’язку). При цьому
суб’єктивне право покликане забезпечити виконання обов’язку, тобто
досягнення активної діяльності зобов’язаної відносини. В них боржник
зобов’язаний вчинити на користь уповноваженої особи (кредитора) певну
дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо (ст. 151 ЦК
України).

У пасивних правовідносинах змістом суб’єктивного обов’язку є пасивна
поведінка: зобов’язана сторона повинна утримуватися від порушень
суб’єктивного права уповноваженої сторони.

Речові та зобов’язальні відносини. Вони різняться об’єктом
правовідносин. Об’єктом речових правовідносин є речі, майно. До них
належать відносини власності (статті 6 — 9, 12 — 18 Закону України ”Про
власність”). У зобов’язальних відносинах об’єктом є дії (статті 332,
395, 413 ЦК України).

Майнові та особисті немайнові відносини. У майнових відносинах об’єктом
є майно. Це перш за все відносини власності. В особистих немайнових
відносинах об’єктом є немайнові блага: честь, гідність, авторство
(статті 7, 472 і 517 ЦК України).

І. Назвати особливі риси цивільних правовідносин

Цивільно-правові відносини є частиною правових відносин і тому між ними
багато спільного. Проте, можна окреслити такі особливості
цивільно-правових відносин:

а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові) і особисті
немайнові відносини, врегулювання нормами цивільного права;

б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною
рівністю;

в) суб’єктивні права та суб’єктивні обов’язки учасників
цивільно-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на
підставі юридичних фактів.

Такими є загальні та галузеві ознаки цивільно-правових відносин.

ІІ. Охарактеризувати категорію ”суб’єктивне цивільне право”

Суб’єктивне цивільне право — вид і міра можливої (дозволеної) поведінки
уповноваженої особи, яка забезпечується виконанням обов’язків іншими
суб’єктами і можливістю застосування до них державного примусу.

Отже, суб’єктивне цивільне право — це можливості відповідного суб’єкта.

Юридична суть суб’єктивного права полягає в тому, що воно є видом і
мірою дозволеної поведінки, для здійснення якої суб’єкт повинен мати
можливість вимагати відповідної поведінки від зобов’язаних осіб.

Суб’єктивне право пов’язано з правом в об’єктивному розумінні, тобто з
цивільно-правовою нормою або із сукупністю норм, у яких воно
передбачене.

Суб’єктивне право також пов’язано з суб’єктивним обов’язком, оскільки
його здійснення залежить від поведінки зобов’язаних осіб.

ІІІ. Назвати види суб’єктивних цивільних прав

У юридичній літературі і на практиці суб’єктивне цивільне право
характеризується як єдність трьох елементів:

1) вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, в
якій виявляється її самодіяльність, свобода вибору варіанта поведінки в
межах наданого суб’єктивного права, користування матеріальними і
духовними благами на підставі існуючих відносин власності і товарообігу,
тобто право на власні дії;

2) право (можливість) вимагати від інших осіб поведінки, яка забезпечує
здійснення своєї діяльності, тобто право на чужі дії;

3) право (можливість) вимагати застосування засобів державного примусу
до зобов’язаних осіб.

Література

Цивільний кодекс України.

Підопригора О.А., Сумін В.О., Підопригора О.О. Цивільне право України:
Правові основи підприємництва. К., Юрінформ, 1994.

Теория государства и права. Под ред. С.С. Алексеева. М., 1986.

Цивільне право України: Підручник. Книга перша. За ред. О.В. Дзері, Н.С.
Кузнєцової. К., Юрінком Інтер, 1999..

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020