Землеволодіння в Давній Русі
Примітка. Землеволодіння вважається феодальним, якщо господарство
велико-гоземлевласника грунтує-ться на праці залежних се-лян. Селяни
можуть безпо-середньо працювати в ма-єтку, або сплачувати гро-шовий
оброк. Західні істо-рики вважають обов’язко-вою ознакою феодального
землеволодіння його умов-ність та спадковість.
До ХІ ст. Земля належала панівному класу загалом (князям, дружині,
боярам). Одні до-слідники вважають ІХ-Х ст. феодальним періодом
давньоруської імперії, оскільки в цей час не було приватного
землеволодін-ня; інші вважають цей період ранньофеода-льним,
аргументуючи це тим, що експлуа-тація залежного населення була за своїм
характером феодальною. Існують і інші точ-ки зору на характер
суспільних, у тому числі й плземельних відносин у Давній Русі (іноді їх
трактують як родоплемінні або рабовла-сницькі.)
Головним видом фео-дального господарства стає феодальна вот-чина. Її
центром був укріплений двір. В господарстві власника працювали залежні
селяни і челядь. Управ-ляв маєтком власник або управитель. Вот-чина була
спадковим маєтком.
Боярське землеволо-діння швидко зростає формується за раху-нок княжих
пожалу-вань і захоплення об-щинних земель. Княже землеволодіння швидко
зростає.
1. Удільні князі отримали “волості” від старшого князя (великого
київського або іншого) за умови несення військової служби. Поступово
“волості” перестворювались на спадкові володіння (вотчини), однак цей
процес до середини ХІІІ ст. не завершився. Князь міг бути позбавлений
волості за невиконання своїх обов’язків.
2. Існували й приватні княжі маєтки – села й міста. Вони залишалися у
власності князя на-віть після втрати князя волості. В княжих селах
заводилися феодальні вотчині господарства. Землеволоді-ннядружинни-ків.
Дружиники наділялися зе-млею князями та боярами за умови несення
військової слу-жби. Церковне земле-володіння.
Князі й бояри дарували і запо-відали землі цер-кві. Існували
цер-ковно-монастир-ські маєтки, в яких працювало залежне населе-ння.
Отже, в Давній Русі формувалося феодальне землеволодіння, зменшувалося
общинне зем-леволодіння, однак феодалізація поземельних відносин на
середину ХІІІ ст. не завершилась.
“Давньоруська держава з центром у Києві відкрила новий, феодальний
період в історії східних слов’ян… Головну особливість його раннього
етапу становила данинна форма експлуатації трудящого населення (так
зване налюддя).
Поступово, в міру захоплення князем і знаттю общи-нних земель,
складалося феодальне помістя. Це, у свою чергу, спричинилося до
виникнення такої фор-ми експлуатації, як відробітки. Вперше про них
згадує літопис від 946 р. (у зв’язку з реформою княгині Оль- ги).
“Уроки, “ запроваджені київською адміністрацією, стали по суті,
нормованими відробітками в господар-стві феодала…
Третьою формою феодальної експлуатації була гро-шова рента, засвідчена
письменними джерелами вже для Х ст.”
(П. Толочко)
“…Давньоруська держава ви-некла в дофеодальну добу і існувала як така аж
до князю-вання Володимира Святосла-вича… Земля належала пані-вному класу
загалом, князеві з дружиною і боярами, переваж-на більшість яких теж
входила до дружини… В літописах пер-ші звістки про князівське
зем-леволодіння датуються кінцем ХІ ст., а боярське – починаючи з ХІІ
ст.”
(М. Котляр)
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
