.

Стародавня Греція, Рим, Середньовіччя, 16-17 століття – розвиток акушерства (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
338 2440
Скачать документ

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

„Стародавня Греція, Рим, Середньовіччя, 16-17 століття – розвиток
акушерства”

Акушерство (від французького accoucher — народжувати) — найдавніша
галузь медичної науки, присвячена вивченню фізіологічних і патологічних
процесів, що відбуваються в організмі жінки у зв’язку з зачаттям,
вагітністю, родами і післяродовим періодом, а також профілактиці
патологічних процесів. Акушерство — частина гінекології (gyne — жінка,
logos — слово, вчення), тобто науки, яка вивчає нормальну діяльність
жіночого організму, а також профілактику і терапію захворювань,
пов’язаних з анатомо-фізіологічними особливостями жінки.

У період первіснообщинного ладу жінка народжувала без будь-якої
допомоги; іноді їй подавала допомогу старша в сім’ї.

У період рабовласницького ладу почалось формування «храмової» медицини і
професійного лікування.

Видатним лікарем Стародавньої Греції, «батьком медицини» був Гіппократ
(459—377 pp. до нашої ери); матір’ю його була відома акушерка Фенарета.

Гіппократа вважають автором великої праці з медицини, так званого
«Гіппократового збірника». У ньому є такі розділи, як «Про природу
жінки», «Про жіночі хвороби», «Про безплідність».

Уявлення Гіппократа в акушерстві були дуже примітивними. Так, він
вважав, що роди настають внаслідок недостатнього живлення плода на
дев’ятому місяці його розвитку; плід починає посилено рухатись,
упирається ніжками в дно матки і відкриває матковий зів.

Акушерські уявлення єгипетських лікарів були більш обгрунтованими,
очевидно, внаслідок вивчення анатомії не на тваринах, а на трупах людей.
Так, вони вважали, що причиною патологічних родів є неправильна будова
таза і хребта, поперечне положення плода, трудне розкриття маткового
зіва. Разом з тим вони поділяли погляд Гіппократа, що роди при тазовому
передлежанні плода не можуть пройти самостійно.

Ця помилкова думка трималася в акушерстві протягом тривалого часу й
зумовила застосування небезпечних і травматичних плодоруйнуючих
операцій.

Лікарі Риму і Греції застосовували, крім ембріотомії, зіскоблювання
шийки, зондування матки та операцію кесаревого розтину. Але кесарів
розтин застосовували тільки після смерті матері з метою врятування життя
дитини.

Акушерську допомогу в Стародавній Русі подавали старші в сім’ї чоловіки;
проте були не тільки лікарі-чоловіки, а й лікарі-жінки (наприклад,
Євпраксія-Зоя, XII ст.). Але успішний розвиток науки, в тому числі й
медицини, був різко порушений монгольським ігом (1237—1480).

У період феодалізму розвиток акушерства різко загальмувався. Далися
взнаки гноблення християнської та ісламської релігії і пануюче тоді
уявлення, що лікарям-чоловікам принизливо і непристойно займатися
акушерством. Тільки в окремих творах тих часів знайшли відображення нові
методи дослідження або знову рекомендувались давно забуті операції.

У знаменитому «Каноні лікарської науки» таджицького лікаря Абу Алі
Ібн-Сіни (Авіценна —980—1037) є розділи з акушерства та жіночих хвороб.
У них згадуються операції повороту плода на голівку, зведення ніжки
плода, краніо- та ембріотомія.

При виборі операції Ібн-Сіна вважав за необхідне враховувати стан
здоров’я жінки і можливість перенести операцію.

Період виникнення капіталізму характеризувався бурхливим розвитком наук,
у тому числі природознавства. На цей час (XVI ст.) припадають глибокі
анатомічні дослідження Везалія, Фаллопія, Євстахія, Боталло. Великим
досягненням акушерства було впровадження в практику Амбруазом Паре
(150&—1590) давно забутої операції повороту плода на ніжку, а також
відкриття першої в історії повивальної школи при паризькому госпіталі.

XVII і XVIII ст. характеризувалися дальшими успіхами у вивченні
акушерства. Так, французький акушер Франсуа Морісо (1637—1709)
опублікував трактат про хвороби вагітних жінок, в якому знайшли
відображення не тільки раніше розроблені розділи акушерства, а й його
власний досвід. Морісо спростував погляд про, значне розходження
лобкового зчленування під ,час родів, про більшу життєздатність
7-місячних, дітей, ніж 8-місячних. Він допускав можливість самовільних
родів при тазовому передлежанні, рекомендував поворот на ніжку плода,
запропонував спосіб звільнення голівки.

У XVII ст. Чемберлен винайшов акушерські щипці (Англія). Але сім’я
Чемберленів тримала в таємниці свій винахід і використовувала його для
наживи. Інструмент було виявлено в їхньому будинку тільки в XIX ст. Тому
винахідником акушерських щипців справедливо вважають нідерландського
хірурга й анатома Пальфіна, який у 1723 р. повідомив про свій інструмент
у Паризькій медичній академії (розд. XXXVI).

До XVIII ст. належать чудові анатомічні праці: Девентера «Novumlumen»
(«Новий світ», 1701), у якій вперше було докладно описано загально
рівно-мірнозвужений і плоский таз, і Хантера (Гунтер) «Anatomia uteri
humani gravidi» («Анатомія людської вагітної матки», 1774). Французький
акушер Жан Луї Боделок (1746—1810) запропонував зовнішнє вимірювання
таза, яким користуються і тепер; англійський акушер Смеллі (1697—1763)
звернув увагу на значення вимірювання діагональної кон’югати таза,
описав нормальний механізм родів і його відхилення при вузьких тазах,
сконструював нову модель щипців та «англійський» замок до них.
Засновником чеської акушерської школи наприкінці XVIII і на початку XIX
ст. був Юнг-ман (1775—1854).

Серед видатних акушерів XVIII ст. видне місце посідав Нестор Максимович
Максимович-Амбодик. (1744-1812), якого справедливо називають «батьком
російського акушерства». Н. М. Максимович-Амбодик був широко освіченим
ученим-енциклопедистом, автором першого великого оригінального
російського посібника з акушерства (в шести частинах) «Искусство
повивання, или наука о бабичьем деле» (1784—1787). Він був палким
патріотом своєї батьківщини, вперше запровадив викладання акушерства
російською мовою, навчаючи учнів не тільки теоретично і на фантомі, а й
у клініці, вперше у Петербурзі наклав акушерські щипці. При веденні
родів Н. М. Максимович-Амбодик рекомендував обережність, відмовлення від
поспішного застосування акушерських операцій. Треба зазначити, що умови
роботи Н. М. Максимовича-Амбодика були дуже важкі: так, його прогресивні
пропозиції зустрічали вороже, перевагу віддавали іноземцям, головним
чином німцям, незалежно від їхньої кваліфікації.

Велике значення для розвитку акушерської науки мало відкриття в ряді
міст (Страсбург – 1728; Берлін – 1751; Москва – 1751; Прага – 1770;
Петербург -1771; Париж – 1797) родильних будинків. Але невдовзі після
організації їх лікарі натрапили на тяжкі, часто смертельні ускладнення —
«родильну гарячку» (післяродовий сепсис). Пандемії цієї «гарячки» були
справжнім лихом родильних будинків і в першій половині XIX століття.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020