Реферат на тему:
МЕТОДИКА ГУМАНІТАРИЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
ЯК ПРОБЛЕМА ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ
Як відомо, кінцева мета освіти – це виховання не тільки спеціаліста, а
насамперед, виховання особистості.
Університетська освіта – це універсальне оволодіння спеціальністю,
світовими загальнокультурними цінностями і придбання знань національної
історії, культури і економічної думки. Відомо – і це видатне відкриття,
відмічене Нобелівською премією, – що дві напівкулі людського мозку
виконують неідентичні функції. Ліва нанівкуля забезпечує
раціонально-логічну функцію, права – образне сприйняття світу, інтуїцію.
Для справжнього педагога не викликає сумнівів необхідність засвоїти
істину, зрозуміти, що однобічна спрямованість освіти, особливо
ігнорування її гуманітаризації, не дає можливості молодій людині, у
даному випадку студентові, повністю реалізуватись, обмежує його розвиток
і у кінцевому підсумку впливає на якість підготовки будь-якого
спеціаліста.
Дефіцит гуманістичного виховання і тісно пов’язаної з ним гуманітарної
освіти у вузах все більш відчувається у зв’язку з орієнтацією студентів
на підготовку до вузькоспеціалізованої діяльності.
У США давно б’ють тривогу, доводячи, що сьогодні необхідно формувати
духовні якості особистості, розвивати у молодих людей властивість
цілісного бачення світу, здібність сприймати серйозні соціальні проблеми
і наповнювати довкілля загальнозначущим ціннісним змістом.
Для розуміння єдності сучасної культури необхідно усвідомити той факт,
що гуманітарне і природно-наукове знання дають різні картини однієї і
тієї самої реальності. Природно-наукове знання має предметом об’єктивну
частину цієї реальності, яку можна описати фінітними засобами за
допомогою формальної логіки. Гуманітарне знання має предметом сам процес
формування об’єктивної реальності, тобто суб’єктивну діяльність. У
кінцевому підсумку предметом є одне й те саме, лише у різних зрізах.
Картини виявляються доповнюючими, але не взаємовиключаючими.
Необхідно нагадати, що про необхідність гуманітаризації суспільства і
освітньої сфери заговорили у весь голос у середині XX ст. після
гуманістичного маніфесту Б.Рассела, О.Какслі, Дж.Ньюн і ін., у якому
вони застерігали від виключно раціоналістичного і технократичного
погляду на світ.
На Заході гуманізація освіти, з огляду на зарубіжну літературу,,
базується на “трьох китах”: моральність, індивідуалізація навчання і
орієнтація освіти на швидкозмінюваний світ. Але це гуманізація у
вузькому розумінні слова. У широкому розумінні слова – гуманізація
націлена на формування гуманістичних відносин, де все базується на
культурі взаємовідносин і культурі мислення; уміння користуватись
свободою і підкорятись правилам і законам; активність, мотивація
вчинків, відповідальність, ініціативність, пошук і творчістю.
У США, наприклад, гуманітарна підготовка спеціаліста будь-якого профілю
є важливішою частиною загальної політики вищої освіти.
У кінці 60-х років у знаменитій лекції “Дві культури” Чарльз Сноу
показав, що ворожість гуманітарної і технократичної культур може
призвести до загибелі цивілізації (у нас дискусія фізиків і ліриків). У
результаті у зарубіжній педагогіці склалось чітке уявлення про суть
принципу гуманітаризації, його змісту, мети і завдань.
Гуманітаризація освіти – це спосіб розвитку особистості, а не
накачування її інформацією. Гуманітаризація освіти передбачає
гуманітарне орієнтоване вивчення усіх без винятку навчальних предметів.
Гуманітаризація освіти означає деполітизацію і деідеологізацію, право на
особисту думку.
Що таке гуманізація вищої освіти? Це такий світоглядний і діяльний
підхід до освіти, який не тільки визнає, але і стверджує цінність
студента як особистості, його право на якісну освіту, на свободу вибору,
на розвиток і виявлення своїх здібностей, на визнання єдиним критерієм
оцінки діяльності викладача – якість особистості спеціаліста.
Отже, гуманітаризація освіти – це повернення усіх наук до людини, на
формування духовного світу спеціаліста, орієнтованого на загальнолюдські
цінності.
Великим недоліком нашої системи вищої освіти була орієнтація її,
насамперед, на підготовку спеціаліста, а не культурної людини, яка не
дозволить собі бути поганим спеціалістом.
Цей недолік рано чи пізно має бути ліквідовано, бо хронічний дефіцит
культурних людей сьогодні вже очевидний.
Перші кроки гуманітаризації вищої школи були здійснені ще у 20-х роках
XX ст. українським математиком Т.О.Грузннцевим. Свій досвід він
узагальнив у творах “Елементи теорії множин” і “Нариси з теорії науки”.
Ідеї Грузинцева відносно інтеграції точних і гуманітарних знань
випереджали час, і до них повернулися лише у 90-х роках XX ст. Зараз
говорять про це всі, але все це лише у зародковому стані.
Причини:
1) низький стартовий рівень розвитку студентів – наслідки шкільної
освіти і культури суспільства в цілому;
2) обособленість зусиль викладання гуманітарних наук вирішити цю
проблему самостійно без синтезу природознавчих і гуманітарних знань.
Особистість – це перш за все громадянин держави і патріот, це людина,
яка володіє універсальною спеціальною підготовкою (спеціаліст), це
людина з широким світоглядом, високим рівнем загальної і політичної
культури.
Виховання такої особистості, створення для цього відповідних умов і має
складати головну мету гуманізації вищої освіти.
Гуманізація має два аспекти: психологічний аспект, який передбачає
активізацію ролі людини, індивідуалізацію навчання (тестування,
самостійна робота); загальнокультурний аспект, під яким розуміється
гуманітарна культура через зміни певною мірою змісту викладання інших
дисциплін.
Великі вчені, яким належать найбільші відкриття у природознавстві,
А.Ейнштейн,Н.Бор, І.Павлов, А.Фрідман, II. Вавілов – завжди у центрі
відкриттів ставили людину і її становище в оточуючому світі. І у цьому
була найвища гуманістична спрямованість їх відкриттів, що ріднило їх з
такими титанами гуманітарної науки, як А.Чехов, Н.Бердяєв,
П.Флоренський, О.Блок, Т.Манн, Н.Сартр та ін.
Формула педагогіки співтворчості
Людина (педагог) – творчість – Людина (студент) = співробітництво Це
означає, що не тільки викладач у процесі своєї праці готує компетентного
спеціаліста, але і студент, зацікавлений в реалізації цієї мети,
виступає суб’єктом цієї співпраці. І тільки узгодження цих дій, за
висловом Л.М.Толстого, призведе до очікуваного результату. Це знаходить
свій вираз у педагогічному принципі активності студента та у підході до
організації навчально-виховного процесу з позицій особистості.
Як відомо, кафедра є центром навчальної , наукової та виховної роботи.
А тому освітнянський процес, де студент і викладач виступають суб’єктами
діяльності, реалізується, перш за все, через кафедру і на кафедрі.
Для того, щоб відшукати зовсім не прості шляхи справжньої
гуманітаризації вищої освіти, необхідно, насамперед, глибоко осмислити
її зміст, зрозуміти її значення як важливішої складової частини не
тільки освітньої реформи, але і перебудови суспільства у цілому.
Гуманітаризація означає корінний перегляд уявлень про місце культури у
суспільстві, про зміст духовних цінностей, про взаємовідносини людини і
суспільства, словом, йдеться про зміни світоглядних позицій.
Гуманізація особистості потребує гуманітаризації освіти, яка має
охопити всю природознавчу, математичну і технічну підготовку.
Технологічна і екологічна картина світу мас включати естетичні аспекти,
а історія науки і техніки – супроводжуватись осмисленням основних етапів
історії матеріальної і духовної культури…
Отже, гуманітарний характер навчально-виховного процесу базується на
принципі формування у студентів загальнолюдських соціальних,
професіональних, моральних, стичних, естетичних та інших цінностей і
інтересів. Ці принципи можна реалізувати за наявності і виконанні двох
моментів:
1. Інформаційно-методичний, під яким розуміється створення цілісної
системи інформаційно-методичного забезпечення освіти.
2. Кадровий. Відповідний професорсько-викладацький склад, який володіє
майстерністю педагогіки, психології, методики викладання, широким
кругозором і досягненнями загальнолюдської, світової культури.
“Виховна сила – говорив К.Д.Ушинський, – витікає не звідки-небудь, а
тільки з живого джерела людської особистості”. Гуманістичний аспект є в
кожній природознавчій, соціальній, економічній і прикладній дисципліні.
І тому мета викладання і викладача цих дисциплін полягає у тому, щоб
знайти цей гуманітарний аспект у своєму предметі і виробити методику
його подання. Кожний курс має бути привабливим для слухачів, дійсно
допомагати їм виробити гуманістичні переконання.
Є серйозні передумови і можливості для диктованої часом гуманітаризації
освіти. Це, по-перше, сама потреба в ній; по-друге, саме функціонування
університету як осередку усіх наук, які можуть вступати туї у взаємодію,
які складають (або покликані складати) деяку функціональну єдність.
Так, поглиблена розробка історії науки будь-якого профілю може стати
ефективним засобом пізнання гуманітарних цінностей настільки, наскільки
таким шляхом можна прилучитись до таємниць творчої реалізації людини, до
драматичних колізій особистого і суспільного початків, без чого не
обходяться ні життя вченого, ні розвиток науки. Сюди мало було б увійти
і знайомство з працями великих природодослідників -Леонардо да Вінчі,
Гумбольдта, Лайєля, Дарвіна, Менделєєва, Вернадського. Дичкова та ін.
Причому знайомство з їх життям, світоглядом слід вести на фоні широкого
показу історичної і “природознавчої” обстановки у світі, яка і визначила
напрями діяльності вчених і формувалась під впливом цих видатних
особистостей.
Гуманітаризація освіти у вищій школі не може бути зведена до доповнення
навчальної програми якимись новими предметами – потрібен такий розворот
всієї системи освіти, за якого ми вбачали б студента не як майбутнього
“спеціаліста”, а як майбутню освічену, розвинуту, благородну людину, яка
не може бути поганим спеціалістом, оскільки фах – це лише грань
цілісного буття такої людини.
На сьогоднішній день у різних вузах вже намітилось декілька напрямів у
вирішенні даної проблеми. По-перше, це проникнення гуманітарного знання
і його методів у сам зміст природознавчих і технічних дисциплін.
По-друге, переорієнтація історичних фрагментів соціально-економічних
курсів на гуманітарну спрямованість. По-третє, комплексне засвоєння
теоретичних знань про людину, включену у природознавчі системи. І, на
кінець, по-четверте, це курси громадянської історії, історії
різноманітних областей гуманітарної культури (філософії, літератури,
образотворчого мистецтва, музики і т.д.), які вводяться в останні роки
безпосередньо у навчальний процес.
Гуманітаризація вищої освіти в негуманітарних вузах здійснюється зараз
за трьома органічно пов’язаними між собою напрямами:
1. Зміни змісту і функцій гуманітарних знань.
2. Демократизація освіти.
3. Гуманізація загальнонаукових і соціально-економічних дисциплін.
Звідси і виникла гостра необхідність методичного забезпечення
гуманітаризації будь-якої спеціалізації. Кожна спеціальна дисципліна має
особисту специфіку і можливості використання гуманітарного,
світоглядного і виховного змісту. Зупинимося на наступному варіанті
методичних рекомендацій для збагачення спеціальних дисциплін
соціально-гуманітарним змістом.
1. Процес гуманізації і гуманітаризації викладання спеціальних дисциплін
має бути неперервним і здійснюватись у тісному взаємозв’язку і
спадкоємності з гуманітарними дисциплінами.
Згадаємо, яку роль для А.Ейнштейна як автора теорії відносності,
відіграли принципи організації художньої прози Достоєвського, а для
економічного аналізу капіталізму Марксом – романи Бальзака. Але й сам
Бальзак у своїй багатотомній “Человеческой комедии” використував
економічну концепцію Бюффона. Сучасна культура містить багаточисельні
приклади взаємопроникнення методів і структур наукового і художнього
мислення.
В гуманізації навчального процесу є два етапи:
а) фактологічно-описовий (наведення яких-небудь фактів);
б) діалектико-інтеграційний (уміння зрозуміти єдність світу,
взаємопроникнення природних, технологічних і соціальних явищ).
При гуманізації викладання спеціальних дисциплін доцільно розрізняти і
реалізувати три основних напрями:
Філософський напрям
а) уміння виявити загальні закони діалектики в спеціальних науках: закон
переходу з кількості в якість; закон одності і боротьби протилежностей,
єдності і змісту форми;
б) причинно-наслідкові зв’язки; в) розгляд 06’^^ аналізу у розвитку;
г) подавати матеріал, що вивчається у контексті глобальних проблем
сучасності.
Соціальний напрям – пов’язуватн з питаннями соціально-економічної
політики, питаннями політичного і культурного розвитку України
екологічні проблеми, роль і місце даної спеціальної дисципліни у
вирішенні цих проблем;
Історичний напрям – розвиток науки про дану дисципліну з позицій
історизму, про її роль у розвитку того чи іншого питання, про
особистість вчених-новаторів, прогнозування перспектив науки, зміни
підходів до вивчення дисципліни.
Звичайно, дані методичні рекомендації не претендують на абсолютну
істину. Це лише сходинка у процесі удосконалення методики викладання,
яка буде долати “технократичне” мислення на шляху формування дійсно
різнобічного і творчого спеціаліста, який буде відповідати вимогам
сьогодення. Ще А.П.Чехов віддзначав:
“…Я подумал, что чутье художника стоит иногда мозгов ученого, что той
другое имеют одни цели, одну природу й что, бьіть может, со временем,
при совершенстве методов, им суждено спиться вместе в гигантскую
чудовищную силу, которую трудно представить себе…”
Отже, морально нейтральних наук немає, але їх роль у моральному,
естетичному удосконаленні особистості людини неоднакова. У силу цього
особливо важливо знайти важелі, які дають змогу здійснити
гуманітаризацію соціально-економічної освіти.
Поєднання гуманітарно-мовної, базової і соціально-економічної освіти
дасть змогу розширити можливості випускників в умовах потреб ринку
праці, які швидко змінюються.
Гуманітаризація освіти тісно пов’язана з гуманізацією, яка припускає
удосконалення стилю спілкування між педагогами і студентами, самого
духовного життя університету.
Можна згадати відповідь Канта на запитання, чи згоден він з тим, що
філософія – слуга політики: “Слуги бувають різні, – відповів філософ,
один несе позаду парасольку, а другий йде попереду й освітлює дорогу”.
“Ідеологічна зонтичність” – це не той шлях гуманітаризації, який
відповідає вимогам часу, завданням підвищення гуманітарної культури
будь-якого спеціаліста. Викладання будь-якої дисципліни має мати
гуманітарний характер. Необхідне звернення до особистостей, до творців
науки, до її історії. Необхідне включення у навчальні курси елементів
методологічної культури. Зрештою, саме викладання ‘за своєю суттю є
гуманітарний процес і має бути відповідним чином організоване.
Багато хто бачить вихід у збільшенні питомої ваги предметів
гуманітарного циклу. І це глибоко помилково. Гуманітарний компонент має
мати місце у викладанні усіх спеціальних дисциплін, тобто саме
викладання має носити певною мірою гуманітарний характер.
Має виникнути процес “олюднення науки” – йдеться не лише про наукові
результати, а й про їх соціально-політичні і духовні наслідки.
І нарешті, не треба забувати про те, що вища школа виводить перш за все
в люди, а вже потім в солдати, інженери, менеджери, економісти, вчені.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
