Реферат на тему:
Реферат на тему:
Г.Ф.Квітка-Основ’яненко.
Життя і творчість
1778-1843
За Лопанью-рекой – именье Квиток.
Там, в тишине задумчивых аллей
Жил и творил писатель знаменитый,
И дом его всегда бывал открытым
Для долгожданных дорогих гостей.
За пеленой осеннего ненастья
Течет беседа и свеча горит…
Ах, Боже мой. какое это счастье,
Когда душа с душою говорит!
Не надивуюсь я, создатель,
Какой у нас мудреный век:
Актер, поэт и заседатель –
Один и тот же человек.
В.Н.Кармазин
18 листопада 1778 року в сім’ї харківського дворянина Федора Івановича
Квітки народився син, якого назвали Григорієм. З дитинства він був
хворим і кволим. Із-за золотухи в п’ятирічному віці хлопчик осліп.
Зір повернувся до нього знов після відвідування Озерянського храму,
який і досі стоїть на Холодній горі. Юний Квітка побачив світло, що йшло
від ікони Озерянської Божої Матері й прозрів. Подія ця мала такий
великий вплив на нього, що на двадцять третьому році життя він вирішив
стати послушником монастиря. Щоправда, цьому кроку передувала військова
служба: вахмістром в лейб-гвардії конному полку, потім до 1796 року при
департаменті геральдії й, нарешті, в чині ротмістра в Харківськім
кірасирськім полку. Перебуваючи послушником Куряжського монастиря,
Квітка, одягнений у чорні смиренні шати, виконував різноманітну роботу
до 1806 року. Потім він знов повернувся на війскову службу, за
призначенням урядової комісії в міліцію Харківської губернії.
В 1812 році Г.Ф.Квітка починає свою громадську діяльність. В Харкові
відкривається постійний громадський театр, директором якого назначають
Григорія Федоровича. За звичаєм палко і пристрасно братися за будь-яку
справу, він до того захопився театром, що ледь не одружився з одною із
його акторок. І хоча директорську посаду в театрі йому прийшлось
залишити із-за своеї активної благодійної й просвітянської діяльності,
любов до сцени Основ’яненко проніс через усе життя. Пізніше це почуття
спонукало його до створення драматичних творів для театру. В 1841 році
він надрукував цікаву й приголомшливу “Історію театру в м. Харкові”.
Як старанний член, а пізніше голова Благодійного товариства, Григорій
Федорович став ініціатором відкриття у Харкові інституту шляхетних
дівиць в 1812 році. Згодом з його старанністю були також відкриті
Кадетський корпус і Публічна бібліотека та наукове товариство при
університеті. Свою публіцистичну діяльність Квітка почав в 1816 році
статтею про інститут шляхетних дівиць в “Українському віснику”, потім
був одним із редакторів цього журналу до 1817 року. Інститут, в
заснуванні й пропаганді якого Квітка приймав таку живу участь, відіграв,
у свою чергу, чимале значення у його житті. В 1821 році він одружився з
однією із класних дам. Одержавши на виборах посаду предводителя
дворянства в 1817 році, Квітка виконував свої обов’язки предводителя до
1829 року. Згодом цю посаду зайняв його брат, Андрій Федорович.
Громадська, службова та благодійна діяльність Г.Ф.Квітки були відзначені
багатьма нагородами, проте широке визнання принесло йому літературне
обдарування. Маючи співробітництво з популярними столичними журналами,
він підтримував поширене листування з відомими літературними діячами:
С.Т.Аксаковим, М.П.Погодіним, П.А.Плетньовим, В.І.Далем, Ф.А.Коні,
Є.П.Гребінкою, мав дружні стосунки з В.А.Жуковським.
З глибокою пошаною він писав листи до Тараса Григоровича Шевченка.
Постійно слідкував за літературним життям, уважно читав журнали, завжди
мав власну думку про події, які відбувалися, і викликав великий інтерес
у співбесідників, як виняткова особистість.
Приблизно з 20-х років починається його літературна діяльність. Один за
другим виходять з друку його твори: “Харківська Ганнуся” (1832),
“Солдатський портрет” (1833), “Шельменко-денщик”, “Дворянські вибори”. В
1827 році Основ’яненко пише п’єсу “Приезжий из столицы, или суматоха в
уездном городе”, яка була надрукована значно пізніше, у 1840 році.
Чудовий письменник все життя любив театр, влаштовував домашні спектаклі,
в яких і сам брав участь, неперевершено грав на флейті, був непоганим
композитором. І разом з цим не залишав громадської діятельності на благо
рідного міста. В 1832 році Квітка-Основ’яненко був назначений на посаду
судді, а пізніше був обраний головою Харківської палати головного суду.
Ця посада була останньою.
Життя Квітки-Основ’яненка, людини надзвичайної скромності й доброти,
самовідданого й прихильного до всього рідного (за все життя своє далі
Харкова і його околиць він не виїжджав), протікало в атмосфері родинного
щастя, в оточенні люблячої дружини і дітей. Довгий час вони жили в
самітному містечку в південній частині Харкова під назвою Основа. Про
любов письменника до Основи говорить взятий ім літературний псевдонім
Основ’яненко. Коли ж сім’я Квітки покинула Основу, з цілющим сосновим
бором біля неї, і поселилась у місті, це відразу позначилось на й без
того слабкому здоров’ї Григорія Федоровича. В червні 1843 року він
захворів запаленням легень і через одинадцать днів, приготувавшись до
смерті, тихо відійшов на руках дружини, поряд з рідними й близькими,
серед яких були М.Ю.Квитка, П.П. Гулак-Артемовський. Коли тіло померлого
виносили із Благовіщенського собору, вся Єкатеринославська вулиця (нині
Полтавський Шлях) була запружена народом. Похований він був на
Холодногірськім цвинтарі; звідти відкривався чудовий краєвид на рідне
місто, якому Квітка віддав все життя.
Квітка бул неординарною людиною: мав виняткову пам’ять, навіть на
старості літ, завжди пристрастно любив вогонь, про що просив не забути
своїх біографів. Ніколи не разлучався він з прадідівським золотим
ланцюгом, з яким за легендою була зв’язана пам’ятна подія в житті його
предків. До письменницької праці відносився з великою старанністю –
повсюди в будинку Григорія Федоровича стояли каламарі, щоб в кожну
хвилину письменник міг занотувати раптову думку.
Ім’ям Квітки-Основ’яненка названо одну з вулиць у центрі міста, що
прилягає до Майдану Конституції України.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
