.

М’ята перцева, материнка звичайна (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
266 2019
Скачать документ

М’ЯТА ПЕРЦЕВА – Mentha piperita

Багаторічна трав’яниста опушена рослина родини губоцвітих. Стебло
підведене, чотиригранне, галузисте, часто червонувате, 30— 55 см
заввишки. Листки супротивні, короткочерешкові, яйцевидно-довгасті або
ланцетні, нерівно-гостропилчасті, зісподу по жилках коротковолосисті.
Квітки дрібні, майже стерильні (плоди утворюються дуже рідко), зібрані
на верхівці стебла в кільця, що утворюють густе, перерване лише при
основі, колосовидне суцвіття; чашечка правильна, п’ятизубчаста, з
десятьма поздовжніми жилками; віночок майже правильний, з тупим чотири-
або п’ятилочатевим відгином, червоно-фіолетовий з білуватою трубочкою.
Плід складається з 4 однонасінних горішковидних часток. Цвіте у червні —
липні. Поширення. М’ята перцева в дикому стані не росте. Являє собою
гібрид, одержаний від схрещування м’яти водяної з м’ятою колосковою або
зеленою. У лісостепових районах України її вирощують як ефіроолійну
рослину.

Фармакологічні властивості і використання. Терапевтична активність м’яти
перцевої зумовлена комплексом біологічно активних речовин, серед яких
першочергове значення має ментол, який належить до групи терпенів і має
притаманні цій групі речовин подразні, антисептичні й анестезуючі
властивості. Подразна дія ментолу вибіркова. В першу чергу подразнюються
терморецептори слизових оболонок і шкіри, й це зумовлює відчуття
охолодження, яке супроводиться рефлекторним звуженням судин, а потім
розвивається паління, слідом за яким настає легка анестезія. Як
зовнішній засіб настій м’яти перцевої вживають для полоскання ротової
порожнини при поганому запаху з рота, для ванн, обмивань і компресів при
сверблячці. Терапевтичний ефект можна в цих випадках, значно посилити
одночасним пероральним застосуванням настою (по півсклянки 4 рази на
день). При поганому запаху з рота болгарські лікарі рекомендують
полоскати ротову порожнину настоєм м’яти на червоному вині й одночасно
приймати цей настій усередину по 1 столовій ложці 2—З рази на день.
Свіже листя м’яти прикладають до лоба при сильному головному болі, а сік
із свіжого листя використовують для змащування ділянок шкіри, уражених
поверхневими неускладненими мікозами. І Широко використовується м’ята і
для перорального застосування. При прийманні всередину препарати м’яти
підсилюють секрецію травних залоз, збуджують апетит, прискорюють
евакуацію шлункового та кишкового вмісту (посилюють перистальтику),
пригнічують процеси гниття й бродіння в травному каналі (діють
вітрогінне), знижують тонус гладеньких м’язів кишечника, жовчно- та
сечовивідних шляхів (діють спазмолітично), посилюють жовчотворну функцію
печінки і виділення жовчі у дванадцятипалу кишку (цікаво, що жовчогінні
властивості ментолу значно поступаються перед жовчогінними властивостями
еквівалентної кількості листя м’яти), виявляють седативну і слабку
гіпотензивну дію. Ментол використовують як легкий рефлекторний
судинорозширювальний засіб при стенокардії й хворобах, пов’язаних зі
спазмами судин головного мозку Листя м’яти входить до складу вітрогінних
чаїв, потогінного чаю, жовчогінного чаю, заспокійливих чаїв, шлункового
чаю.

Протипоказано змащувати ментолом слизові оболонки носа і носоглотки у
дітей, оскільки можливі рефлекторне пригнічення і зупинка дихання. З
віком загроза отруєння ментолом зменшується. Лікарські форми і
застосування. ВНУТРІШНЬО — настій із листя (5 г, або половина столової
ложки сировини на 200 мл окропу) по половині або третині склянки 2—3
рази на день за 15 хвилин до їди; олію м’яти перцевої по 1—3 краплі
на прийом як вітрогінний засіб; таблетки м’ятні по 1—2 таблетки на
прийом під язик як заспокійливий і спазмолітичний засіб при нудоті І
блюванні, спазмах гладеньких м’язів; м’ятні краплі по 10—15 крапель на
прийом при невралгічних болях; ментол по 2—3 краплі 5 % -ного спиртового
розчину на грудочці цукру під язик при стенокардії та як заспокійливий
засіб. ЗОВНІШНЬО — ванни з відвару (50 г листя на 1 відро води);
полоскання настоєм листя на червоному вині (готують у співвідношенні 1 :
10); компреси, обмивання І полоскання настоєм листя на воді (1 столова
ложка сировини на 0,5 л окропу, настоюють 1 годину, проціджують); олія
м’яти перцевої як освіжаючий та антисептичний засіб входить до складу
полоскань, зубних порошків І паст; м’ятна вода для полоскання ротової
порожнини; краплі зубні — по 2—3 краплі на кусочку вати вкладають у
дупло хворого зуба.

Звіробій звичайний – Hypericum perforatum

Звіробій. Невже ця рослина причетна до смерті звірів? На таке запитання
є два варіанти відповіді. За першим, назва є перекрученою з мови далеких
кочових племен, які в минулому вторгалися на наші землі, їхньою мовою ця
рослина називалася «джерамбай», що означає «зцілитель ран». За другим
варіантом, грізну слов’янську назву рослині дали тому, що, відповідно до
спостережень наших предків, тварини, з’ївши її, могли захворіти. Тоді в
них на голові, вухах, навколо рота і очей з’являлася припухлість, яка
при сильному отруєнні переходила у виразки. Тварини відчували сильний
свербіж, від чого кидалися на землю, кусали себе, наносячи рани, що
тяжко загоювалися. Для людини звіробій не становить ніякої небезпеки.

Із стародавніх часів використовувався єгиптянами. У середні віки був
сировиною для виготовлення рицарських напоїв. Нещодавно знайдено акти
початку XVII ст. про застосування звіробою як лікувального засобу.

Це — багаторічна трав’яниста рослина (ЗО—60 см заввишки) з родини
звіробійних (Нурегісасеае). Стебло пряме, голе, вгорі гіллясте. Міжвузля
округлі або з двома гранями, цілісні. Листки супротивні, сидячі,
овальні, видов-жено-яйцеподібні або видовжені, тупуваті, цілокраї, з
численними залозкамИі Квітки правильні, зібрані в щитко-подібну волоть
або нещільну китицю. Чашечки з п’яти, що зрослися біля основи,
ланцетних, загострених, гладеньких по краю чашолистків. Віночок
п’ятичленний, жовтий, пелюстки з численними чорно-бурими або фіолетовими
крапками. Тичинок багато, маточка одна, з верхньою зав’яззю і З—5
стовпчиками. Плід — багатонасінна тригранна коробочка.

Росте у змішаних лісах, на галявинах, лісосіках, серед чагарників, на
луках., перелогах, біля доріг.

Трава містить до 12 % дубильних речовин, гіперин, гіперицин, гіперозид,
азулен, ефірну олію (до 0,3 %), смолисті речовини (17 %), антоціани (до
б %), сапоніни, вітамін С і каротин.

Препарати звіробою мають в’яжучі і протимікробні властивості, а також
здатні стимулювати регенерацію тканин. Використовують усередину при
колітах, зовнішньо — при опіках, гінгівітах та стоматитах.

Із звіробою виготовляють антибактеріальні препарати іманін і новоіманін,
якими лікують гнійні рани, тяжкі опіки, гострі катари дихальних шляхів.
Новоіманін використовують також для боротьби з бактеріозами овочевих
рослин і проти вірусної мозаїки тютюну.

Оскільки звіробій може рости на одному місці 5 років і більше, для його
вирощування слід підбирати незатінені місця. Ділянки повинні бути
незабур’янені. Грунт обробляють, як і під інші просапні культури. Перед
сівбою його боронують (залізними граблями). Якщо внести органічні і
мінеральні добрива, урожайність рослини збільшиться на 20—ЗО %.
Рекомендується під основну оранку вносити 0,2 т/100 м2 торф’яного
компосту і 3 кг/100 м азотних, фосфорних і калійних добрив.

Розмножується безпосереднім висівом насіння в грунт під зиму з
міжряддями 45 см з розрахунку 30— 40 г/100 м2. При весняній сівбі
насіння обов’язково стратифікують: змішують з піском і витримують на
холоді 2—3 міс. Для створення оптимальних умов зростання після появи
сходи прополюють, а міжряддя розпушують. Такий обробіток на першому році
культивування протягом літа повторюють 3—4 рази. На другий і наступні
роки рано навесні з ділянки збирають відмерлі стебла, грунт боронують
(залізними граблями). Для заготівлі сировини на великих площах траву
скошують, а на малих — зрізують серпами на висоті 30 см від поверхні
землі. Звичайно через 1 —1,5 міс після першого укосу рослини повторюють
повну вегетацію і знову зацвітають. Тоді їх косять вдруге. Середня
урожайність становить 0,2 т/100 м2 з дворічних і 0,3 т/100 м2 з
трирічних культур.

Сировину сушать у добре провітрюваних приміщеннях при температурі 50—60
°С. При сухій погоді можна сушити на відкритому повітрі, але в тіні.

МАТЕРИНКА ЗВИЧАЙНА – Origanym vulgare

багаторічна трав’яниста рослина родини губоцвітих. Стебло прямостояче
або висхідне, чотиригранне, розгалужене, 30—90 см заввишки. Листки
черешкові, супротивні, довгасто-яйцевидні, цілокраї або
віддалено-дрібнозубчасті, тупі або загострені. Квітки дрібні,
неправильні, двостатеві або маточкові, розміщені поодинці в пазухах
здрібнених і щільно зближених верхівкових листків, утворюючи
щитковидно-волотисті суцвіття віночок невиразно двогубий,
лілово-рожевий, рідше — білуватий, з вищербленою верхньою і трилопатевою
нижньою губою. Плід складається з 4 однонасінних горішковидних часток.
Цвіте у червні — вересні. Поширення. Материнка звичайна росте по всій
Україні в розріджених хвойних І березових лісах, на узліссях, серед
чагарників, на степових і кам’янистих схилах,

Фармакологічні властивості і використання. Материнка звичайна
заспокійливо діє на центральну нервову систему, посилює секрецію
травних, бронхіальних і потових залоз, посилює перистальтику і тонус
кишечника, тонізуюче впливає на скорочення гладенької мускулатури матки,
стимулює секрецію жовчі, підвищує діурез, регулює, менструальний цикл,
виявляє протизапальну, болетамувальну, протиглистяну й антимікробну дію.
Застосування материнки показане при гострому й хронічному бронхіті,
коклюші, при зниженому апетиті й поганому травленні, особливо при
секреторній недостатності шлунково-кишкового тракту, при холециститах і
дискінезії жовчовивідних шляхів, при ентероколітах,

Протипоказано приймати настій трави материнки всередину при вагітності і
підвищеній секреції шлунка. Як зовнішній засіб материнку вживають для
компресів на нариви, набряки, фурункули та висипи; для полоскання горла
і ротової порожнини при ангінах, стоматитах, гінгівітах та для
промивання ран для спринцювання вагіни при сверблячці, білях і
хронічному кольпіті; для миття голови при мігрені, безсонні, випаданні
волосся і лупі; для ванн при сверблячих екземах, скрофульозі й рахіті у
дітей. Від нежитю і головного болю, при шепритомленні дають нюхати
порошок з трави материнки. Екстракт трави материнки входить до складу
препарату уролесану. У побуті материнку використовують як інсектицидну
рослину (висушеною травою перекладають одяг, щоб уберегти його від
молі). Застосовують материнку і в гомеопатії.

Лікарсгтсгтрорми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій трави (10 г, або 2
столові ложки сировини на 200 мл окропу) по півсклянки 2 рази на день за
15 хвилин до іди (приймати теплим!); настій трави (10 г сировини на 300
мл окропу) по півсклянки 3 рази на день за 15 хвилин до іди при
епілепсії (курс лікування — З роки); 2 чайні ложки суміші трави
материнки звичайної, листя підбілу звичайного І коріння алтеї
лікарської, взятих у співвідношенні 1 . :2:2, настоюють 15—20 хвилин по
склянці окропу, проціджують І п’ють теплим по півсклянки 3—4 рази на
день як відхаркувальний засіб у випадках гострого чи загострення
хронічного бронхіту; 1 столову ложку суміші трави материнки звичайної,
маренки запашної, листя меліси лікарської суниць лісових, взятих у
співвідношенні 1:2:2:3, настоюють 15—20 хвилин на 300 мл окропу,
проціджують і п’ють по півсклянки 3 рази на день при шлунково-кишковому
катарі. ЗОВНІШНЬО — настій трави (10 г сировини на 200 мл окропу) для
компресів, полоскання та обмивань; настій трави (20—ЗО г сировини на 2
—З л окропу, настоюють до охолодження, проціджують) для спринцювань
(вживати теплим), настій трави (50 г сировини на 10 л води) для ванн.

PAGE

PAGE 8

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020